О некоторых аспектах социальной справедливости

Конституция определяет Российскую Федерацию как социальное государство, «политика которого направлена на создание условий, обеспечивающих достойную жизнь и свободное развитие человека…», поэтому главным ориентиром социальной политики должно стать всемерное стимулирование экономической активности, формирование предпосылок, при которых каждый человек сможет своим трудом, инициативой и т. п. обеспечить достаточные условия жизни для себя и своей семьи. Постепенно общество приходит к осознанию того, что приоритетом будущего развития должна стать социальная политика, без которой невозможно создание нормальных условий жизни россиянина, полное использование его интеллектуального и профессионального потенциала.

Ещё недавно социальная справедливость играла главенствующую роль. Государство предоставляло гражданам социально-экономические блага, способствующие полноценной жизни и уверенности в завтрашнем дне. Но сегодня государство сложно назвать гарантом достойного будущего. Максимальная величина пособия по безработице составляет 4 900 руб., а стоимость минимального набора продуктов 8 000 руб., ежемесячное пособие по уходу за ребенком до 1,5 лет составляет 40 % от заработка и его максимальный размер 14 000 руб. Но социальные пособия – верхушка айсберга социальной справедливости. Помимо этого существуют ещё и проблемы в сфере жилищно-коммунальных услуг, здравоохранении, образовании, не менее актуальна проблема деревень, на которой хотелось остановиться.

Разработана концепция устойчивого развития сельских территорий, согласно которой к 2020 г. 70–80 % сельского населения будет занято, 60–70 % будет обеспечено водопроводом, газом, канализацией и каждую деревню с внешним миром соединит хорошая дорога. Но это может остаться очередным прожектом, если не будет обеспечено сбалансированное развитие экономики, экономический рост в сельском хозяйстве, расширение несельскохозяйственной занятости в селах, обеспечение экономически равных с городом условий получения доходов и общественных благ, совершенствование деятельности институтов гражданского общества, обеспечивающих защиту экономических и социальных интересов всех групп сельского населения, и т. п. А между тем депопуляция на селе способна развалить всё Российское государство, поэтому пренебрегая нормами социальной справедливости, держава не только подрывает свой авторитет, но и накаляет обстановку в обществе.

Тягун Ю.

КрНУ ім. М. Остроградського

Інноваційний розвиток промислових підприємств україни

За сучасних умов в Україні серед стратегічних завдань щодо підвищення конкурентоспроможності й захисту вітчизняної продукції пріоритетним є інноваційний розвиток промисловості, в основі якого – процес інтеграції виробництва, фінансів, науки та освіти

Україна володіє високим потенціалом розвитку промисловості: значні сировинні ресурси, розвинутий паливно-енергетичний комплекс і транспортна структура, розвинена виробнича й науково-технічна база, значний кадровий потенціал. Однак Україна, на відміну від розвинутих країн світу, залишається державою, де зберігається екстенсивний тип розвитку економіки, що характеризується нераціональним використанням природних ресурсів. Майже 90 % промислових продуктів не мають сучасного високотехнологічного й наукового забезпечення. Зменшується кількість наукових організацій, які розробляють і впроваджують технічні нововведення, а також організацій конструкторського та заводського секторів, зменшується й чисельність висококваліфікованих фахівців науково-технічної сфери.

Основними чинниками, які стримують розвиток інноваційної діяльності підприємств, є нестача власних коштів (80,1 % проаналізованих підприємств), великі витрати на нововведення (55,5 %), недостатня фінансова підтримка держави (53,7 %), високий економічний ризик (41 %), тривалий термін окупності нововведень (38,7 %). Крім того, недосконалість законодавчої бази (40,4 %), відсутність попиту на продукції (16 %) та кваліфікованого персоналу (20 %) не сприяють розвиткові інноваційної діяльності.

Для розв’язання вказаних проблем потрібно: удосконалити нормативно-правову базу державного регулювання й стимулювання інноваційної сфери; збільшувати обсяги фінансового забезпечення інноваційної діяльності, наукових розробок (повинні фінансуватися найпріоритетніші проекти); сформувати систему державного замовлення науково-технічної та інноваційно-технологічної продукції; сформулювати та затвердити на державному рівні стратегію науково-технологічного й інноваційного розвитку; створити умови для формування інфраструктури, що здійснювала б фінансовий, інформаційний, консалтинговий, маркетинговий та інші види підтримки інноваційних процесів.

Зазначені заходи дадуть змогу сформувати сприятливий інноваційний клімат, задіяти всі необхідні механізми та стимули для підвищення зацікавленості підприємств у впровадженні наукомістких технологій, що забезпечить економічну незалежність вітчизняної промисловості та подолання відставання від розвинених держав.

Фадєєнко В.

ХІБС УБС НБУ