«Останні мазанки харкова»: більше, ніж проект

У вересні 2012 р. етнографічний музей «Слобожанські скарби» ім. Г. Хоткевича НТУ «ХПІ» оголосив новий міський краєзнавчий конкурс студентських художньо-дослідних робіт під назвою «Останні мазанки Харкова». Першими на нього відгукнулися студенти нашого університету, яким курс історії української культури викладав директор цього музею, доцент Михайло Михайлович Красиков. Восени 2012 р. виконано 6 проектів, серед яких є й наше дослідження.

Мета конкурсу, як її бачить організатор, – зафіксувати залишки зразків традиційної архітектури в межах сучасного мегаполісу. Слід зробити фотографії або малюнки, обміри та дізнатися про історію хати. У травні 2013 року підбиватимуть підсумки конкурсу, за результатами якого в Харківському художньому музеї влаштують виставку, що в липні демонструватиметься в Пархомівському художньому музеї Харківської області, а восени мандруватиме різними інституціями Харкова, тобто завітає до архітектурного факультету Харківського національного університету будівництва та архітектури, до Центральної наукової бібліотеки ХНУ ім. В. Н. Каразіна, до бібліотеки НТУ «ХПІ», до музею НАУ «ХАІ», Харківського будинку актора ім. О. Сердюка тощо.

Ідея конкурсу, за словами Михайла Красикова, виникла невипадково. 2011 року за його науковою редакцією вийшов величезний том (600 сторінок) праць Стефана Андрійовича Таранушенка «Наукова спадщина. Харківський період. Дослідження 1918–1932 рр.», де вперше з поодиноких примірників, що дивом залишилися, перевидано монографії та статті видатного мистецтвознавця, зокрема й розвідки «Хата по Єлизаветинському пр. під ч. 35 в Харькові» (1921 р.) та «Старі хати Харькова» (1922 р.) із чудовими фотографіями і кресленнями. На жаль, жодна із цих хат до наших часів не дожила. А 2008 року музей провів серед студентів НТУ «ХПІ» краєзнавчий конкурс «Місто, яке ми втрачаємо» про долю будинків, кинутих напризволяще. Протягом 2009–2012 рр. выдбулося 4 міських конкурси художньо-дослідних робіт «Харківські дворики». Отже, прагнення зберегти для нащадків візуальний образ старого українського міста, який ще остаточно не зітерся бодай на Іванівці, Новоселівці, Холодній Горі та деяких інших колишніх приміських слободах, і спричинило появу конкурсу «Останні мазанки Харкова».

Мазанка, яку ми досліджували, знаходиться на вул. Щигрівській, 68. Це Липовий Гай, околиця Харкова. Розташовується хатка (збудована 1929 року разом із кам’яницею) на подвір’ї біля кам’яного будинку, вона використовувалася як тимчасове помешкання у літній період. Нині це сарай для зберігання різних господарських речей.

Мазанка є класичною за своєю будовою: в основі – каркас із дерева, обмазаний шаром вологої глини, а ззовні стіни повапновано. Звичайно, через тривалий вік будівлі вже деякі її елементи (стіни, дах, стеля) є частково зруйнованими. Усередині невелика, але функціональна мазанка має дві кімнати: перша використовувалася як комора для деяких побутових речей, у другій, трохи більшій – глиняна піч, на якій не тільки готували їжу, але й відпочивали, бо складовою частиною печі є ліжечко, але сьогодні піч не застосовують. Звісно, хатка непрезентабельна і не така вже давня, однак вона зводилася за тими самими будівельними принципами, що й красуні, увічнені І. Рєпіним, С. Васильківським, П. Левченком, іншими визначними художниками.

Побачивши таку мазанку, з’являється дивне відчуття перебування в минулому. Мабуть, у цьому й полягає велика сила культурних пам’яток. Тому дуже важливо зберегти такі дивні старовинні хати, як мазанки, або хоча б їх візуальний образ, щоб не тільки наші сучасники мали змогу оцінити будівельне мистецтво українського народу, але й наступні покоління побачили всю велич та красу традиційної народної культури.

Чудан А.

НТУ «ХПІ»