25. Висвітліть особливості соціальної роботи на селі.

Науковці виокремлюють такі особливості соціальної роботи на селі:

1. Ціннісні орієнтації, психотип сільського жителя, який відрізняється певним консерватизмом, серйозністю, повільністю, схильністю до традицій, терпимістю, невеликими вимогами до побуту, дбайливим ставленням до природи. Потреби, інтереси, запити жителів села, зумовлені сільським способом життя, визначають зміст соціальної роботи, її форми і методи.

2. Соціальні умови життя, праці, побуту, дозвілля і, відповідно, проблеми, які породжуються цими умовами.

3. Особливості сільського соціального середовища, якому властиві відкритість життя кожної сім'ї, тісні сусідські зв'язки, збереження традицій общинних взаємовідносин, зайнятість населення переважно сільськогосподарською працею, близькість до природи.

Проте є багато факторів, які значно ускладнюють соціальну роботу на селі.

1. Обмежений доступ до послуг.

2. Низький рівень державної соціальної допомоги.

3. Обмеженість джерел суспільної і приватної підтримки.

4. Ізольованість і територіальна віддаленість.

5. Відсутність конфіденційності.

6. Консерватизм і соціальна інертність.

7. Низький освітній рівень населення.

Основними принципами соціальної роботи у сільській місцевості є:

• забезпечення доступності сільського населення до сфери надання соціальних послуг;

• відповідність послуг потребам клієнтів, комплексний характер надання соціальних послуг;

• спроможність вирішувати багатосторонні соціальні проблеми клієнта;

• участь сільської громади у вирішенні проблем співгромадян.

8. Зважаючи на це, основними напрямками соціальної роботи на селі є:

• виїзні консультації з розв'язання правових, соціально-психологічних, психологічних, соціальних проблем;

• заходи рекреаційного характеру для дітей та молоді;

• соціальний патронаж для дітей з інвалідністю;

• соціальний патронаж людей похилого віку;

• організація зайнятості сільської молоді;

• проведення просвітницької соціальної роботи серед дітей і молоді щодо попередження негативних явищ в молодіжному середовищі;

• проведення благодійних заходів і акцій.

26. Дайте оцінку технологій соціальної роботи з безпритульними.

До осіб без певного місця належать:

1. Особи з психічною патологією, хворі алкоголізмом чи наркоманією, які не бажають лікуватися, втратили зв'язок з родиною і змушені бродяжничати; жертви шахрайства з житлом.

2. Колишні засуджені, які втратили соціальні зв'язки і не спроможні реалізувати конституційне право на житло у зв'язку з: а) продажем житла родичами чи його втратою внаслідок їхньої смерті; б) небажанням родичів спільно проживати; в) недосконалістю функціонування структур по обліку і розподілу житла.

3. Особи, які ухиляються від виконання покладених судом обов'язків чи які здійснили злочин і змушені ховатися.

4. Особи, виселені за рішенням суду з займаної службової житлоплощі внаслідок припинення трудових відносин з підприємством, яке надало житлову площу.

5. Біженці, вимушені переселенці, які незаконно в'їхали до України з інших країн.

6. Діти, які тікають від батьків, з виховних установ і будинків-інтернатів.

Причини бездомності і бродяжництва розжируються в такий спосіб: Падіння рівня життя населення і розвиток несприятливих відносин у родині (50,2% респондентів). Втрата житла (11,0 % респондентів). Недостатньо ефективна робота правоохоронних органів, органів соціального захисту населення, служби зайнятості, міграційної служби та ін. з особами без певного місця проживання (8,6 % респондентів). Збільшення числа осіб, які зловживають алкоголем, наркотиками (8,6 % респондентів). Недосконалість законодавства (8,2 % респондентів). Прозорість кордонів (7,3 % респондентів). Наявність локальних воєн на території Росії (4,5 % респондентів). Погіршення соціально-економічного положення в країні (0,8 % респондентів). Небажання певних верств населення працювати і вести нормальний спосіб життя (0 % респондентів). Інше (0,8 % респондентів).

Серед дорослих безпритульних більше чоловіків, ніж жінок; у середньому їхній вік коливається від тридцяти до п'ятдесятьох років; більше 90% з них — працездатні. Джерелами існування для представника цієї категорії є: милостиня, злодійство, допомога благодійних організацій і епізодичні заробітки (збір і здача порожньої склотари, навантаження/розвантаження, миття вагонів у відстійниках і т.п.). Бомжі розділяються на так званих «корінних» і «іногородніх». До відмінних рис осіб без певного місця проживання відносяться: відсутність житла, прописки, документів, родичів (суб'єктивно) і визначених життєвих цілей і перспектив. Негативний вплив самого існування бомжів на життя інших громадян виявляється насамперед у значному ускладненні санітарно-епідеміологічної і криміногенної обстановки в тім чи іншому районі, місті.

Без­притульні діти — це діти, які були покинуті батьками, самі залишили сім'ю або дитячі заклади, де вони виховувались, і не мають певного місця проживання. "Бродяжництво" — переміщення впродовж тривалого часу з одного населеного пункту до іншого або в межах одного населеного пункту особи, яка не має постійного місця проживання чи залишила його1. За цим визначенням, бродяжництво є характери­стикою певного способу життя. "Діти, які перебувають у стані бродяжництва" — це особи до 18 років, які трива­лий чи короткий час працюють або проживають в умовах вулиці, або просто не мають конкретного місця проживання, їх спілкування з однолітками відбувається також на вулиці. Під поняттям "діти, які перебувають у стані бродяжництва", слід розуміти: безпритульних дітей (а) живуть "на вулиці" або у тимчасових сховищах (покинутих будівлях тощо), не мають власного дому, не мають батьків; (б) живуть "на вулиці" або у тимчасових сховищах, не мають власного дому, ма­ють батьків, які також живуть "на вулиці"; (в) мають власний (батьківський) дім та батьків (або одного з них), але не конта­ктують з батьками через те, що батьки вигнали їх з дому; бездоглядних дітей: діти-втікачі з зовні благополучних сімей; діти-втікачі з державних закладів (виховних установ); діти, що за своїми психічними ознаками схильні до бродяжництва

На даний час, дітьми, які перебувають у стані бродяжництва, опікуються такі уста­нови і організації: управління (відділи) у справах сім'ї та молоді регіональних і місцевих держав­них адміністрацій; служби у справах дітей; центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді; кримінальна міліція у справах неповнолітніх; притулки для неповнолітніх; інтернатні заклади; громадські та благодійні організації.

Можна виділити дві основні точки зору щодо форм роботи з дітьми-бродягами, умовно назвавши їх "ліберальною" та "авторитарною".

Прихильники ліберальної точки зору виходять із того, що повинна максима­льно враховуватись особиста думка дитини під час вирішення її долі, що дитина пови­нна мати свободу вибору. Якщо бути послідовним, то рішення повернутися в сім'ю (рідну або прийомну), інтернат, дитячий будинок, звідки втекла дитина, або залишити­ся на вулиці, має приймати саме дитина. Крім того, дитина повинна мати можливість обрати місце проживання. Ліберальна точка зору передбачає (окрім іншого) надання дітям широкого спектру видів допомоги безпосередньо в умовах вулиці.

Форми роботи з дітьми-бродягами в умовах вуличного середовища: забезпечення регулярним гарячим харчуванням, орга­нізація роботи виїзних кухонь; створення банків одягу і взуття, забезпечення дітей-бродяг необхідним одягом, особливо взимку; надання місця для ночівлі; надання медичної допомоги стаціонарними та мобільними (виїзними) амбула­торіями; організація ігор та екскурсій; проведення виховних бесід, спрямованих на підвищення мотивації до соціально прийнятної поведінки; надання моральної та психологічної допомоги; проведення просвітницької роботи — інформування щодо ризику різних захво­рювань та засобів їх профілактики, щодо прав дитини та організацій, які можуть надати допомогу дитині; створення кризових та реабілітаційних центрів, центрів денного перебування де дитина могла б харчуватися, отримувати медичну допомогу, навчатися тощо; реалізація програми "Рівний — рівному".

Прихильники авторитарного підходу вважають недоцільною і навіть шкідли­вою практику надання допомоги дітям, доки вони перебувають у вуличному середови­щі, доки вони не потрапили під контроль органів державної опіки або не повернулися додому (в сім'ю). На їх думку, коли йдеться про роботу з дітьми-бродягами, насампе­ред мається на увазі виявлення і негайне вилучення їх із вуличного середовища.

Центри денного та цілодобового перебування дітей повинні забезпечувати маленьких бродяг харчуванням, одягом (мати банки одя­гу), створювати умови для гігієнічних процедур, а що стосується центрів цілодобового перебування, поряд із переліченим вище — місцем для ночівлі.

Серед різних форм роботи з безпритульними дітьми можна назвати: прийомні сім’ї тим­часового перебування, пересувні амбулаторій (які надавали б медичну допомогу дітям-бродягам на вулиці (у місцях найбільшого їх скупчення), а також проводили б серед них просвітницько-профілактичну роботу), "вуличне навчання" (педагог — "вуличний вчитель" — проводив би навчання одразу по кількох предметах з кожною окремою дитиною за індивідуальною програмою, виходячи з його рівня знань та здібностей). Слід спеціально готувати соціальних працівників, педагогів, вчителів до роботи з діть­ми-бродягами, в притулках для неповнолітніх, інтернатах.