12. Висвітліть особливості організації мотивації та стимулювання персоналу організації.

Мотивація праці — це процес вибору людиною обґрунту­вання свого способу участі в трудовій діяльності, спонукання до активної трудової поведінки, основане на задоволенні важливих для людини потреб.

Виділяють внутрішню і зовнішню мотивацію. Зовнішня мотивація може бути трьох видів: адміністративна, економічна і статусна. Зовнішню мотивацію називають також стимулюванням.

До структурних елементів процесу мотивації звичайно відносять потреби, інтереси, бажання, прагнення, цінності, ціннісні орієнтації, ідеали і мотиви.

У структурі елементів трудової мотивації особливе місце займають мотиви.

Мотиви трудової діяльності: спонукання суспільного характеру, одержання певних матеріальних благ для себе і родини, задоволення потреби в самоактуалізації, самовираженні, самореалізації. Мотиви вибору професії: суспільний престиж, інтерес до професії. Мотиви вибору місця роботи. Тут мова скоріше повинна йти про «зовнішні» і «внутрішні» фактори (мотиватори) які розглядаються людиною в процесі ухвалення рішення — куди краще піти працювати. В основному це стосується оцінки зовнішньої ситуації, своїх можливостей і стану, відповідності обираної роботи професії, своїм інтересам і схильностям. Мотиви звільнення з роботи. Виділяють три групи основних причин звільнення. До об'єктивних причин відносяться слабке здоров'я і фізичний стан, зміна місця проживання, служба в армії, продовження освіти, народження і догляд за дитиною. До об'єктивно-суб'єктивних відносяться умови праці, неможливість професійного зростання; до суб'єктивних причин — психологічний клімат у колективі. Загалом можна сказати, що причиною добровільного звільнення з роботи є незадоволеність чимось на даному виробництві.

Із найбільш відомих, що й до цього часу широко застосовуються, є теорії мотивації праці: «батога і пряника»; «X», «Y» та «Z».

В теорії «X» природним є застосування як основного стимулу — примус, а допоміжного — матеріальне заохочення.

Стимули спонукання до праці в теорії «Y» розмішуються в такому порядку: самоствердження, моральне і матеріальне заохочування, примус.

Теорія «Z» описує доброго працівника, який хоче працювати в групі, має стабільні цілі діяльності на довгу перспективу. Стимули заохочування до праці при цій теорії ефективні в такій послідовності: матеріальне заохочення, моральне заохочення, самоствердження, примус.

Змістовні теорії мотивації вивчають потреби людини й пропонують їх ієрархічну класифікацію, що дозволяє робити висновки щодо механізму мотивації людини.

Відповідно до теорії Маслоу існує п'ять груп потреб: Фізіологічні потреби. Потреби в безпеці та впевненості в майбутньому. Потреби належності до певної соціальної групи. Потреби визнання й поваги. Потреби в самовираженні.

К.Альдерфер вважає, що потреби людини можуть бути об'єднані в окремі групи. Виділяє тільки три таких групи: потреби існування; потреби зв'язку; потреби росту.

Теорія набутих потреб Мак-Клелланда пов'язана з вивченням і описом впливу на поведінку лю­дини потреб досягнення, співучасті та влади. Це досить сильні потреби для людини, які значно впливають на її поведінку і примушують діяти.

Ф.Герцберг розробив модель мотивації, побудовану на потребах двох груп: потреби, пов'язані з факторами умов праці, і потреби мотивації.

Процесійні теорії мотивації. В них аналізується те, як людина розподіляє зу­силля для досягнення різних цілей і як вибирає конкретний тип поведін­ки.

Теорія В.Врума ґрунтується на тому, що активна потреба не єдина не­обхідна умова мотивації людини для досягнення своєї мети. Людина має бути впевнена в тому, що вибраний нею тип поведінки приведе до задово­лення потреб. Теорія ґрунтується на трьох взаємозалежностях: затрати праці—результати; результат—винагорода; валентність (задоволення ви­нагородою).

Теорія справедливості Адамса стверджує, що люди суб'єктивно визначають відношення одержаної винагороди до затрачених зусиль, а потім порівнюють це з ви­нагородою інших людей, які виконують аналогічну роботу.

Теорія Портера— Лоулера ґрунтується на поєднанні елементів теорії очікувань та спра­ведливості. В теорії фігурує п'ять змінних: затрачені зусилля, сприйняття, одержаний результат, винагорода, міра задоволення.

У теорії постановки цілей Е. Лока мотивація людини визначається її цілями і задоволеністю результатом праці по їхньому досягненні. Людина визначає для себе цілі, що задають інтенсивність і спрямованість її дій. Здійснивши ці дії, вона досягає певного результату й одержує від цього задоволення.

Мотивацію можна поділити на такі види: матеріальну, трудову, статусну.

Стиму­лювання праці — (від лат. stimulus — стрекало, палиця) — спо­нукання до праці через заохочення, винагороду за трудові зусилля.

Стимули — це зовнішні чинники: виробничі умови, заробітна плата, премії, додаткова відпустка тощо. Розрізняють стимулювання матеріальне та нематеріальне. В матеріаль­ному стимулюванні використовуються як грошові стимули (зарпла­та, премії, різні надбавки і доплати), так і негрошові (надання житла, путівки в санаторії і будинки відпочинку, забезпечення транспорт­ними засобами тощо). Серед нематеріального стимулювання вирізняють мораль­не, творче і соціально-психологічне.

Жорстке стимулювання праці базується переважно на примусі людини до витрат зусиль.

Ліберальне стимулювання базується переважно на спонуканні людини до витрат зусиль.

Для ефективного виконання соціальної функції стиму­лювання необхідні комплексність і диференційність, гнучкість і опе­ративність, гласність і справедливість у використанні стимулів праці.