22.»Вторинне» право єс. Акти інститутів та органів єс. Гармонізація законодавства країн-членів єс.

Джерелом вторинного права ЄС виступають перш за все акти, які видаються інститутами Союзу в рамках їх компетенції, а також міжнародні договори Союзу та угоди, укладені в рамках ЄС його державами-членами.

Договір про ЄС наділяє інститути ЄС повноваженнями видавати два види нормативно-правових актів: регламенти і директиви. Відмінності між цими джерелами законодавства ЄС випливають насамперед з двох основних методів побудови правової системи ЄС.

Метод УНІФІКАЦІЯ припускає видання спільнотою нормативного акту прямої дії, який замінює актів внутрішньодержавного права, раніше регулюють певну сферу суспільних відносин. Іншими словами метод уніфікації передбачає створення єдиного правового режиму у відповідній галузі економіки, транспорту, культури і т.д.

Другим методом, що визначає правотворчу діяльність інститутів ЄС, є метод ГАРМОНІЗАЦІЇ. Гармонізація також має своєю метою встановлення єдиних правових норм, що регулюють певні економічні та інші відносини на всій території ЄС. На відміну від уніфікації, гармонізація більш гнучкий метод. Суть гармонізації полягає у встановленні правил ЄС, спрямованих на зближення положень законодавчих актів держав-членів у певній галузі. Останні потім приводять свою нормативну базу відповідно до гармонізують документом, закріплюють що містяться в ньому правила в національних законах, інших правових актів, самостійно визначаючи спосіб і форми включення в національну правову систему гармонізованих норм. Інструментом гармонізації в ЄС служить Директива. Вона «є обов'язковим для кожної держави-члена, якому вона адресована, щодо очікуваного результату, але зберігає за національною владою свободу вибору форм і методів дій».

Директива є нормативним актом. Прийняття директиви породжує для держави ЄС обов'язок привести їх внутрішнє право згідно з нормативними приписами директиви. Ці заходи держави повинні здійснити протягом чітко визначеного часу: у директиві чітко встановлено терміну, до моменту закінчення якого норми національного права держав-членів мають бути гармонізовані відповідно до положень директиви.

Третій вид юридично обов'язкових документів, які можуть видавати інститути ЄС - ПОСТАНОВИ, які є обов'язковими у всіх своїх частинах для тих, кому вони адресовані, а також є актами прямої дії, але на відміну від законодавчих актів ЄС (регламентів і директив), містять не правові норми, а індивідуальні приписи, що держава чи конкретний громадянин (юридична особа) зобов'язана виконувати.

Рекомендації та висновки не є обов'язковими, вони можуть бути адресовані всім або окремим державам-членам, індивідуумам, пропонувати останнім виконати певні дії, утриматися від деяких кроків, здатних негативно позначитися на функціонуванні ЄС, розвитку європейської інтеграції.

Рекомендації, висновки а також інші документи, що приймаються інститутами ЄС і містять програми майбутніх дій, пропозиції та ініціативи, резолюції і т.д. - Не мають обов'язкової юридичної сили, не є джерелами права ЄС і не входять в правову систему ЄС.

РІШЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ

(прецедентне право)

Особливу категорію джерел права ЄС утворюють рішення Європейського суду. З одного боку рішення Суду, не можна безумовно відносити до вторинного права: формально, відповідно до Договору про ЄС, Європейський Суд не є правотворческих органом, що його завдання - забезпечувати «збереження одноманітності права Співтовариства при тлумаченні та застосуванні цього Договору» (ст.164 Договору про ЄС) . Однак Суд не обмежується роллю тільки правоохоронного органу ЄС. Більш ніж за 40 років свого існування Європейський Суд створив широку систему правових норм Співтовариства, що становить прецедентне право, що доповнює й розвиває як первинне, так і вторинне право ЄС.