14.Право міжнародних договорів: поняття і джерела.

Право міжнародних договорів - сукупність правових норм, що регламентують порядок укладання, виконання та припинення міжнародних договорів.

Суб'єктами права міжнародних договорів є суб'єкти міжнародного права, тобто держави і міжнародні міжурядові організації, а також нації, що борються за незалежність.

Тривалий час єдиним джерелом права міжнародних договорів були звичаї. Перший кофікаційні акт в області права міжнародних договорів був прийнятий в 1928 році на конференції американських держав. Їм стала Гаванська конвенція про договори, яка носила регіональний характер, так як діяла лише в Латинській Америці.

В даний час основними джерелами права міжнародних договорів є:

Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 року; [1]

Конвенція про правонаступництво держав щодо договорів 1978 роки; [2]

Віденська конвенція про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 року.

15.Поняття та види міжнародних договорів. Найменування та структура міжнародних договорів.

Під міжнародним договором, як випливає з Віденської конвенції 1969 року і Віденської конвенції 1986 року, розуміється регульоване міжнародним правом угоду, укладену державами та іншими суб'єктами міжнародного права в письмовій формі, незалежно від того, чи міститься така угода в одному, двох чи більше пов'язаних між собою документах, а також незалежно від конкретного найменування, яке може носити різні назви.

Класифікація міжнародних договорів. Договори можуть класифікуватися по колу учасників. У цій підставі вони поділяються на двосторонні та багатосторонні. У свою чергу, багатосторонні договори поділяються на договори універсальні (загальні) і договори з обмеженим числом учасників. До універсальних належать договори, в яких беруть участь чи можуть брати участь всі суб'єкти міжнародного права. Договори з обмеженим числом учасників, які називаються регіональними або партикулярними, це такі договори, число учасників яких обмежено.

Договори можуть класифікуватися і по об'єкту регулювання. З цієї точки зору договори поділяються на договори з політичних, економічних, правових питань, з питань транспорту, святи.

Договори можуть бути закритими або відкритими. До закритих договорів відносяться, як правило, статути організацій, двосторонні договори. Участь у таких договорах для третіх держав передбачає згоду їх учасників. У відкритих договорах може брати участь будь-яка держава, і така участь не залежить від згоди сторін договору.

Форма міжнародних договорів буває письмової та усної

Під структурою договору розуміються складові частини договору. До них відносяться назва договору, преамбула, основна і заключна частини, підписи сторін.

Преамбула є важливою частиною договору, в ній зазвичай вказуються сторони (учасники) договору, особи, уповноважені на укладення договору, повноваження цих осіб. Найчастіше у преамбулі викладаються цілі та причини, що спонукали сторони до укладення договору.

Основна частина письмової форми договору ділиться на статті, деякі можуть бути згруповані в розділи, глави або частини. У деяких договорах статтям, а також розділами (главами, частинами) можуть даватися найменування.

У заключній частині письмової форми договору викладаються такі положення, як умови набрання чинності та припинення договору, мова, якою складено текст договору.

До договору можуть бути прикладені різноманітних докладання: протоколи, листи, ноти сторін, містять відповідні уточнення, пояснення і т. д. За угодою сторін, передбаченому у самому тексті договору, додатки можуть становити нероздільну частина основного договору і мати однакову юридичну силу.

Текст договору міститься, як правило, в одному документі. Проте в тому випадку, коли договір укладається шляхом обміну нотами або листами, то його текст міститься у двох або більше пов'язаних між собою документах (в даному випадку в нотах або листах, якими обмінялися договірні сторони).

Договори можуть мати самі різні найменування: конвенція, комюніке, угоду, власне договір, хартія, статут, пакт, декларація, протокол, акт і т.д.) або бути без назви.

Конвенція - (лат. conventio - договір, угода) - різновид міжнародного договору, в якому прописані норми є юридично-зобов'язуючими для сторін, які підписали цю конвенцію.Конвенцію слід відрізняти від декларації, остання носить декларативний характер і не є юридично-зобов'язуючим документом.

КОМЮНІКЕ (фр. communique від лат. Соmmunicatio - повідомлення, передача) - офіційне повідомлення вищих органів державної влади, органів зовнішніх зносин, представників різних держав або міжнародних організацій про становище в якій-небудь області міждержавних відносин, ході або результати переговорів, що ведуться військових діях .

Угода - це правовий акт соціального партнерства, встановлює загальні принципи, умови регулювання відносин між сторонами, його уклали, у рамках тих чи і інших питань передбачених угодою.

У наш час у міжнародному праві хартія це правовий акт, який не має обов'язкової сили, за змістом майже завжди є декларацією і формулює загальні принципи і цілі яких міжнародних домовленостей.

Пакт (від лат. Pactum «договір, угода») - одне з найменувань різного роду міжнародних договорів, що мають велике політичне значення.

Протокол (від др.-греч. Protos - «перший» і kolla - «клей») - Документ, що фіксує досягнуті домовленості (визначають порядок проведення того чи іншого процесу або мети процесу), приблизний синонім: угода, домовленість.

Акт (документація) - документ, складений кількома особами та підтверджує встановлені факти або події.

Статут - звід правил, що регулюють організацію і порядок діяльності в якій-небудь певній сфері відносин або будь-якого органу, організації.

Договірні сторони самі визначають, на яких мовах складається текст договору.