40.Спільна аграрна і риболовна політика єс.

У „Римському договорі", що заснував Європейський Економічний Союз, у розділі, присвяченому сільському господарству, були сформульовані основні цілі  спільної аграрної політики (САП):

1. Підвищення ефективності сільського господарства на основі технічного прогресу і раціональної організації виробництва;

2. Усунення розриву у прибутках сільського і міського населення при забезпеченні справедливого рівня доходів селянам;

3. Стабілізація внутрішніх ринків аграрної продукції при забезпеченні населення продовольством за прийнятними цінами;

4. Самозабезпечення населення країн Союзу продукцією сільського господарства власного виробництва.

На підставі цих задач Комісія ЄЕС у 1960 році погодила основні принципи САП: 1. Єдина аграрна політика при формуванні єдиного аграрного ринку;      2. Єдині ціни на продукцію сільського господарства при підвищенні його ефективності на базі єдиних принципів його фінансування, а також проведення спільної торговельної політики відносно третіх країн.

При виробництві зерна були прийняті так звані цільові ціни, які встановлюються на початку року як максимальні внутрішні ціни. При цьому цільова ціна змінюється в залежності від показників якості зерна. Водночас ціни на внутрішньому ринку Союзу захищаються від демпінгового імпорту шляхом застосування порогової ціни, що розраховується як різниця між цільовою ціною і транспортними витратами на доставку продукції від порту ввезення до регіону. Фактично порогова ціна є мінімальною ціною, за якою імпортний товар повинен продаватися на внутрішньому ринку Союзу.

При цьому мито, наприклад, на імпортну пшеницю коригується як різниця між ціною імпорту і пороговою ціною у зв‘язку з постійною зміною ціни щоденно

Разом із тим, практика цінової підтримки сільського господарства хоча й була визнана успішною тому що було виконано головне завдання забезпечення країн Союзу продукцією власного виробництва, але вона була громіздкою, дуже витратною і до того ж призвела нарешті до перевиробництва молока, вершкового масла, яловичини те деякої іншої продукції.

Рибальська політика ЄС.

Введена вже в 1957 р. Римським договором, лише з 1983 р. Загальна рибальська політика стала повноцінною політикою Співтовариства.

Загальна рибальська політика має загальне правова підстава (статті 32-38 Договору про створення Європейського Співтовариства) і схожі цілі із загальною аграрної політикою: зростання продуктивності, стабілізація ринків, гарантія забезпечення та доставки продукції споживачеві за пропорційним цінами. Як і загальна аграрна політика, Общая рибальська політика є областю спільної відповідальності Європейського Союзу та держав-членів.

У ході декількох реформ початкові цілі Загальною рибальської політики були доповнені і охоплюють тепер крім іншого наступні моменти: розумне використання ресурсів, захист навколишнього середовища, забезпечення високого рівня охорони здоров'я, а також економічне і соціальне єднання.

Охорона риболовних ресурсів і морського навколишнього середовища є однією з центральних цілей перед обличчям проблеми виснаження природних ресурсів.

Рибальська політика охоплює чотири рівні, а саме:

 - Охорона і розумне використання риболовних ресурсів для збереження рибних запасів;

 - Організація ринкової торгівлі з метою забезпечення відповідності попиту і пропозиції в інтересах виробника і споживача;

 - Структурно-політичні заходи з підтримки сфер рибальства і аквакультури при адаптації їх оснащення і форм організації до вимогами, що виникають в результаті виснаження ресурсів і кон'юнктури ринку; в цій області підтримка Спільноти реалізується в основному у вигляді фінансування риболовецького оснащення;

 - Взаємодія з третіми країнами та міжнародними організаціями для укладання торговельних угод у галузі рибальства на міжнародному рівні; заходи співтовариства по збереженню запасів морського і океанічного рибальства.

Європейський Союз на сьогоднішній день прагне проводити дієву політику, що охоплює рибальство, охорону навколишнього середовища та морський промисел.