70. Охарактеризуйте особливості сучасного розвитку Сирії.

Офіційна назва - Сирійська Арабська Республіка (Syrian Arab Republic - англ. мова). Географічне положення - держава в південно-західній Азії на східному узбережжі Середземного моря. Межує з Іраком, Туреччиною, Йорданією, Ізраїлем і Ліваном, на заході омивається Середземним морем (довжина берегової лінії 183 км).

Площа території  - 185,18 тис. кв. км.

Населення - 20,411 млн осіб (2010 р.).

Столиця -  м. Дамаск (Damascus) - близько 4 млн осіб з передмістями (2009 р.)

Адміністративний поділ - ділиться на 14 провінцій (мухафаза - muhafaza).

Великі міста -  Халеб (1500 тис. осіб), Хомс (580 тис. осіб), Аль-Ладхімія (300 тис. осіб), Хама (280 тис. осіб).

Офіційна  мова  - арабська. Релігія - 85% населення - мусульмани (з них 82% - сунніти, 13% - алавіти, всі інші -  в основному друзи і ісмаіліти); є також християни різних конфесій (бл. 9%) і ті, які сповідують інші релігії.

Грошова одиниця - сирійський фунт = 100 піастрів.

Національне свято - 17 квітня (1946 р.) - День евакуації (вивід Англією і Францією військ з території Сирії).

Членство в міжнародних організаціях  - член ООН, МВФ.

Сирія  – президентська республіка. З 27 лютого 2012 р. діє  нова конституція, схвалена на всенародному референдумі 26 лютого 2012 р. Відповідно до нової конституції Сирійської Арабської Республіки, в країні через 90 днів мають пройти парламентські вибори. У законі вилучені всі статті, які тією або іншою мірою стосуються "соціалістичної держави", також відміняється монополія правлячої партії БААС. Офіційно закріплюючи багатопартійну систему, конституція вводить заборону на діяльність партій, які базуються на релігійній або етнічній основі.  Глава держави – президент, він є головнокомандувачем збройних сил республіки. За новою конституцією, що набрала чинності 27 лютого 2012 р. президент, як і раніше, обирається на семирічний строк, однак тепер може перебувати на посаді не більш двох термінів поспіль.  Президент Сирійської Арабської Республіки - генерал-лейтант Башар АСАД (Bashar al-Assad), обраний 27 травня 2007 р. в результаті загальнонаціонального референдуму. Приведений до присяги 17 липня 2007 р. Раніше обирався 10 липня 2000 р. Законодавча влада здійснюється Народною радою, яка обирається загальним прямим і таємним голосуванням на 4 роки. Народна рада складається з 250 депутатів. Народна рада, обрана 7 травня 2012 р. Голова - Мухаммед Джихад аль-ЛЯХАМ, обраний 24 травня 2012 р.  Виконавча влада здійснюється  президентом  і Радою міністрів (уряд).  Голова уряду і міністри несуть відповідальність тільки перед президентом. Уряд сформовано 23 червня 2012 р. Голова  Ради міністрів Сирійської Арабської Республіки  – Ваіль Надір аль-ХАЛАКІ (Wael  Nader al-Halаqi), призначений  9 серпня 2012 р. Політичні партії Партія  арабського  соціалістичного  відродження - ПАСВ, або Баас(Arab  Socialist Renaissance Party;  Baath Party). Утворена в 1947р. як Партія арабського відродження. Під нинішньою назвою діє з 1954 р.  після злиття  Партії арабського відродження і  Арабської соціалістичної партії. З 1963 р. - правляча партія. У березні 1972 р. ввійшла до складу Прогресивного національного фронту. Є загальноарабською партією з віділеннями в ряді арабських країн.  В Сирії налічується більш 800 тис. членів. Керівні органи - загальноарабський і регіональний (національніі) з'їзди, конференції, політбюро, загальноарабське і регіональне керівництва . Генеральний секретар - Башар АСАД (Bashar al-Assad). Друкований орган - газета "Аль-Баас" (Al-Baath). Сирійська  комуністична  партія  - СКП (Communist Party of Syria).Створена в жовтні 1924 р. як єдина організація сирійських і ліванських комуністів.  В  1944  р.  прийнято рішення про розподіл СКП на дві самостійні  партії  - Сирійську  і Ліванську.  З  1948  р.  по  1958  р. сирійські  і ліванські  комуністи  знову діяли спільно в рамках єдиної Компартії  Сирії  і Лівану. Після УІ з'їзду СКП (липень 1986 р.) в партії стався розкол на  кілька  дрібних угруповань.  У жовтні 1991 р. угруповання Юсефа ФЕЙСАЛА і Мурада ЮСЕФА злилось в одне крило. Генеральний секретар - Юсеф ФЕЙСАЛ (Youssef Faisal).  Генеральний секретар  політбюро - Ріад  ат - ТУРК (Riad at - Turk). Друкований  орган  - газета  "Нідаль  аш-Шааб"  (Nidal al-Shaab). Прогресивний національний фронт (ПНФ) САР (Progressive National Front). Створений 7 березня 1972 р. Об'єднує 10 політичних партій. Керівні органи - Центральне керівництво фронту, провінційні органи; бюро і комітети. Програмний документ фронту - Хартія ПНФ. Голова - Башар АСАД (Bashar al - Assad).

Структура виробництва.  Для Сирії характерна економіка змішаного типу з високою часткою державного сектору (близько 50% національного прибутку, 75% вартості промислової продукції і 70% основних засобів виробництва). Фінанси, енергетика, залізничний і авіаційний транспорт протягом тривалого часу цілком перебували у віданні держави. Приватна власність явно переважає в сільському господарстві, а також включає дрібні і середні підприємства торгівлі, сферу обслуговування, автотранспорт і житлове будівництво. Щорічний приріст ВНП у середині 1990-х оцінювався в 3,6%. У 2003 році приріст ВВП становив 0,9%, тобто 58,01 млрд. дол. США, прибутки на душу населення становили 3300 дол. За даними 2003 року за секторами ВВП розподілявся таким чином: сільське господарство – 28,5%, індустрія – 29,4% та інші служби – 42,1%.  Сирія є великим центром морської і сухопутної торгівлі. У зв'язку з цим одержала розвиток така галузь, як складське господарство. Побудовані великі нафтосховища на нафтопереробних заводах у Хомсе і Баніясі, в нафтоналивному терміналі порту Баніяс та ін. Істотно збільшилися площі для зберігання металів і будівельних матеріалів, споруджено великі елеватори.

Трудові ресурси.  Близько 30% працездатного населення Сирії зайнято в суспільному секторі, частка держави як роботодавця розпочала скорочуватися з кінця 1980-х років, коли було вжито заходи по скороченню бюджетних витрат, e тому числі на утримання державних установ. У сільському господарстві, де було зайнято 52% всієї робочої сили, цей показник знизився до 20% у 1995 р. Одночасно в промисловості (включаючи будівництво, енергетику, видобуток газу і водопостачання) він підвищився з 20% до 34%, а у сфері обслуговування – з 28% до 42%. Багато сирійців зайнятих у державному секторі – в установах або на підприємствах. Як міські, так і сільські жителі часто залучені в сезонну діяльність. За оцінками, в 1998 р. безробіттям було охоплено 12–15% працездатного населення. Починаючи з 1970-х років багато кваліфікованих робітників і фахівців виїжджали в пошуках заробітку до нафтовидобувних країни Перської затоки. Міграційний процес сприяв зниженню рівня безробіття і притоку в країну іноземної валюти, але одночасно створив серйозний дефіцит кваліфікованих кадрів.

Гірночовидобувна промисловість.  Сирія не належить до великих виробників нафти. Проте починаючи з 1974 р. нафта стала найважливішим джерелом експортних надходжень. Найбільш розвинені нафтовидобувна і газовидобувна галузі. У середині 1990-х років в країні щодня видобувалося близько 66,5–80 тис. т рідкого палива. У 1997 р. видобуток нафти становив 30 млн. т. Найбільші родовища розташовані на крайньому північному сході (в Карачукe, Сувайдії, Румайлані і околицях Дейр-ез-Зора). На північному сході і сході в долині Євфрату експлуатація покладів розпочалася наприкінці 1960-х років, а в районі Дейр-ез-Зора, де видобувають особливо високоякісну легку нафту, – в 1980–1990-і роки. Ведеться також видобуток природного газу, в тому числі супутнього нафтовим родовищам (у 1997 р. видобуто 5 млрд. куб. м). Найбільші нафтопереробні комплекси збудовано в Баніясі і Хомсі.  Сирія – найбільший виробник фосфориту, родовища яких розробляється в районі Хнейфіса недалеко від Тадмора. Їх запаси оцінюють в 1 трлн. т при вмісті фосфатів від 22 до 72%. Щорічно видобувається близько  15 млн. т. Велика частина продукції йде на експорт, інша використовується всередині країни для виробництва добрив. Розвідані також родовища залізної руди (Раджу, Блудан – Забдані, Ель-Кадмус), природного асфальту (поблизу Латакії), хрому, урану, марганцю, свинцю, міді, сірки, азбесту, доломіту, вапняку, туфу, базальту. Ведеться видобуток кухонної солі (родовища Тадмор, Джеруд, Ель-Джаббуль), сірки. На території Сирії знаходиться і експлуатується безліч гарячих мінеральних джерел.

Енергетика.  Більш як половина електроенергії (57%) виробляється на гідроелектростанціях, а на теплових станціях, що використовують як паливо нафту, – 43%. Найбільші ГЕС було збудовано в середині 1970-х років, після зведення Євфратської дамби. Їх розрахункова потужність становить 800 млн. кВт, але через технічні труднощі і низький рівень води вони завантажені менш як наполовину. У 1998 році було вироблено 17,5 млрд. кВт електроенергії.

Обробна промисловість.  На початку 1990-х років усі провідні галузі промисловості, насамперед важкої, знаходилися в розпорядженні держави. Держава володіла також ключовими підприємствами в харчовій, цукровій, текстильній галузях, а також у виробництві будівельних матеріалів, пластмас, скла, хімічних добрив, тютюнових виробів і в складанні телевізорів з імпортних деталей. До числа найбільш розвинених відносяться нафтопереробна, електроенергетична, харчова, текстильна, хімічна, електротехнічна промисловісті і виробництво будівельних матеріалів.  Заходи з модернізації інфраструктури і зростання ємкості внутрішнього ринку непрямо сприяли розвитку приватного підприємництва. Їх позиції особливо зміцнилися у випуску тканин, одягу, шкіряних виробів, паперу, мила і хімікатів. У приватному секторі стали виробляти електротовари, в тому числі холодильники, і виробниче обладнання, а також продукцію, покликану замінити імпорт, наприклад косметичні товари і миючі засоби. Більшість приватних промислових підприємств відноситься до категорії дрібних, на яких працюють менше 10 людей, головним чином членів сім'ї.

Сільське господарство.  У сільському господарстві зайнято бл. 50% економічно активного населення. Сільське господарство виробляє більшу частину споживаного в країні продовольства і вагому частку сировини для промисловості, зокрема бавовну і цукровий буряк.  Орні землі охоплюють бл. 30% площі країни. Це вузька прибережна смуга, що має родючі грунти і високе зволоження, де вирощують фрукти, оливки, тютюн і бавовну; долина р.Ель-Асі, де в умовах зрошування обробляються різноманітні культури; напівпосушливе нагір'я, яке простягається від Голанських висот і Дамаска до кордону з Туреччиною, на півночі від Халеба, і доходить на сході до Хасеке, де на богарі виробляється істотна частина сирійської пшениці і ячменю, а на поливному клині – бавовни; долина Євфрата.  Основні зернові культури – пшениця і ячмінь – займають бл. 2,5 млн. га, або майже половину всіх посівних площ. Найважливіше місце серед технічних культур займає бавовник, їм звичайно засівають 130–180 тис. га залежно від погодних умов і цін, що складаються на волокно. Вирощують також кукурудзу, цукровий буряк для місцевих цукрорафінадних заводів, просо, бобові, плодові й олійні культури. Поголів'я худоби нараховує більше 12 млн. овець, 1 млн. кіз, 700 тис. голів великої рогатої худоби і більше 14 млн. курчат. Тваринництво дає майже третину сільськогосподарської продукції.  Найбільший іригаційний проект у Сирії був пов'язаний із спорудженням Євфратської дамби, після чого планувалося до 2000 подвоїти площі зрошуваних земель порівняно з кінцем 1970-х років. Однак виниклі проблеми, зокрема загіпсованість грунтів і низький рівень води у водосховищі (частково зумовлений великим забором вод Євфрату вище за течією – в зоні дамби Кебан в Туреччині) перешкодили досягненню поставленого завдання. У грудні 1992 Європейський інвестиційний банк погодився фінансувати будівництво земляної дамби Ет-Тора на р. Ес-Санобар для додаткового зрошування 10,5 тис. га орних земель в мухафазі Латакія.

Транспорт.  Сирія має добре розвинену систему шосейних доріг і залізниць. Більшість автомобільних трас, якими здійснюються понад 90% внутрішніх вантажних і пасажирських перевезень, мають тверде покриття. Основні магістралі служать також для транзиту товарів із сусідніх арабських країн в Туреччину і Європу. У середині 1990-х років довжина автошляхів з твердим покриттям становила 28 тис. км, а довжина залізничних магістралей була доведена майже до 2750 км. До теперішнього часу вони зв'язали головний середземноморський порт країни Латакію з портом Тартус і через Халеб з прикордонним містом Ель-Камишли на північному сході країни. Залізниця з'єднує Халеб, Хаму, Хомс і Дамаск, а також Хомс з родовищами фосфориту в околицях Тадмору (Пальміри). Найбільші морські порти – Латакія, Тартус і Баніяс. У країні діє єдина авіакомпанія – «Сирієн араб ерлайнз». Міжнародні аеропорти є в Дамаску і Халебі, місцеві – в Тадморі, Дейр-ез-Зорі, Латакії і Ель-Камишли.

Нафтопроводи.  Основний трубопровід, що проходить територією країни, тягнеться від нафтових родовищ північного Іраку до середземноморських гаваней Баніяс і Тріполі (в Лівані). По цій трасі нафта надходила і в найбільший сірійський центр з її переробки в Хомсі. Розбіжності з приводу плати за транзит іракської сирої нафти призвели до того, що Ірак відмовився користуватися цим трубопроводом в 1976–1979, Сирія ж, у свою чергу, закрила його в 1982 в порядку підтримки Ірану в його війні проти Іраку. Нафтопроводи прокладені також від сирійських родовищ на північному сході до порту Тартус і до Хомсу, а нафтопродуктопроводи зв'язують переробні комплекси в Хомсі і Баніясі з Дамаском, Халебом і Латакією.

Зовнішня торгівля і заборгованість.  Сирія закуповує за кордоном товарів більше, ніж експортує. У країну ввозяться продовольство, промислові вироби, включаючи автомобілі, чорні і кольорові метали, ліс, заводське обладнання, електротовари, медикаменти, папір, а також в значних об'ємах сира нафта і нафтопродукти (оскільки вітчизняні підприємства переробляють нафту легких фракцій, що видобувається в Іраку і Саудівській Аравії). Сирійський експорт складається в основному з нафти і нафтопродуктів, бавовни, бавовняної пряжі, текстильних і шкіряних виробів, фосфатів, миючої засобів, парфумерії і таких продовольчих товарів, як зернобобові, овочі, продукти тваринництва. Країна витрачає великі кошти на закупівлю озброєнь. Наприкінці 1980-х років, навіть після різкого скорочення імпорту засобів виробництва, нафтопродуктів, зерна, цукру та інших товарів, Сирія для покриття торгівельного дефіциту змушена була вдаватися до зовнішніх запозичень і покладатися на іноземну допомогу і грошові перекази від сирійців, які працювали за кордоном.  Основні зовнішньоторговельні партнери – країни ЄС, Японія, Іран. Налагоджуються контакти з державами Східної Європи, США, КНР. Є давні зв'язки з Росією. При допомозі СРСР побудовано більш як 40 промислових об'єктів, створено нафтопереробний комплекс, іригаційні споруди, залізниці, високовольтні лінії електропередач, Євфратський гідроенергетичний комплекс.  Наприкінці 1999, за оцінками, загальний зовнішній борг Сирії складав бл. 22 млрд. дол., в тому числі бл. 10 млрд. дол. державам колишнього соціалістичного табору, що надавали Сирії позики на придбання військової техніки і на реалізацію великих економічних проектів, включаючи гідротехнічне будівництво на Євфраті.

Банківська система.  Банківська діяльність у період правління Хафеза Асада цілком знаходилася під контролем держави. До неї входили Центральний банк, що здійснює грошову емісію (сирійського фунта), і п'ять галузевих банків – Комерційний, Промисловий, Сільськогосподарський, Кооперативний, Іпотечний, а також Банк народного кредиту. З середини 2000 почалася лібералізація банківської діяльності.