11. Розкрийте зміст англійської школи країнознавства.

Англійська школа країнознавства – розвивалась у XVII – XVIII ст. як описова з комерційним нахилом (Г. Чисхольм «Керівництво з комерційної географії»).

Англійська історико-географічна школа – склалася в період між двома світовими війнами, заснована професором Кембріджського університету Г.Дербі. Він простежив процес формування культурних ландшафтів Англії, накопичення в них нових властивостей під впливом людської праці. Вагомий внесок у вчення про ландшафт зробив З.Пасарге, який обґрунтував таксономію ландшафтних просторів, взаємозв’язок між ландшафтознавства, загального землезнавства, країнознавства. На його думку ландшафтознавство – це «стовбур географічного дерева», фізичне землезнавство – це «коріння», а країнознавство – «крона». Недолік – відсутність генетичного підходу до вивчення ландшафту.

12.Німецька школа країнознавства.

Німецька школа країнознавства, або школа камеральної статистики (XVII—XVIII ст.). Вона виникла як описове державознавство, або камеральна статистика. В університетах Німеччини студентам необхідно було вивчити численні відомості про міста, країни, території, населення, господарство, державний устрій, армію, фінанси тощо. Німецька школа характеризувалася перевантаженістю фактами та слабкістю просторового аналізу зв’язків між ними. Близькими до цього напряму були комерційна географія і комерційне країнознавство, тобто товарознавство у його географічній інтерпретації.Німецький філософ і статистик Готфрід Агенваль (1719—1772) вперше застосував іменник «statistika». Він описав Іспанію, Португалію, Францію, Велику Британію, Голландію, Росію і Швецію. З другої половини XVII ст. державознавство (лат. «Notitia rerum publicarum») стає в Німеччині предметом університетського викладання. У 1660 р. в університеті у Брауншвейзі німецький історик Герман Конрінг (1606—1681) започаткував курс державознавства. Нова дисципліна розглядала політичний устрій держави і її закони, була заснована на власних спостереженнях і знаннях, почерпнутих з достовірних джерел. Саме це якісно відрізняло її від мемуаристики мандрівників, купців і дипломатів. Завдання державознавства полягало у вивченні сучасного, а не минулого становища держави.Один із засновників наукового країнознавства, порівняльного методу в географії Александр Гумбольдт (1769— 1859) у п’ятитомній праці «Всесвіт. Досвід фізичного світоопису» виклав теоретичні погляди щодо наукового країнознавства. Він досліджував Центральну та Південну Америку (Венесуела, Куба, Колумбія, Еквадор), Сибір і Казахстан. Одним із засновників порівняльного землезнавства був німецький географ Карл Ріттер (1779—1859), який у 19-томному виданні «Землезнавство стосовно природи та історії людини, або Загальна порівняльна географія» за допомогою порівняльного методу пояснив окремі взаємозв’язки в природі, просторові співвідношення між різними географічними об’єктами, кількісно оцінив такі просторові відношення, як географічне положення, конфігурація и розміри країн тощо. Деякі погляди К. Ріттера стали основою антропогеографії та політичної географії німецького вченого Фрідріха Ратцеля (1844—1904), який сформулював ідеї німецької геополітики.