99. Дайте країнознавчу характеристику країн Центральної Азії.

Розпад Радянської імперії кардинально змінив геополітичну ситуацію не лише в Європі, але і в Азії. Тому, крім традиційних макрорегіонів Південно-Західної, Південної, Південно-Східної і Східної Азії, назріла необхідність виділити ще один регіон — Центральна Азія. Він включає колишні республіки СРСР — Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Туркменістан і Узбекистан. Крім того, до цього району варто віднести і Афганістан, який і за природними, і за соціально-економічними умовами значно ближчий до країн Центральної, ніж Південно-Західної Азії.

У складі цих шести країн площа району становить понад 4,6 млн. км2, або 10,5% площі Азії. А його населення налічує близько 80 млн. осіб (2000), що становить 2,4% населення Азії. Центральна Азія простягається від Каспійського моря на заході до Алтайських гір на сході (понад 3000 км.) і від боліт Західного Сибіру на півночі до гірських хребтів Гіндукушу на півдні (майже 3000 км.). Практично на всій території панує різко континентальний посушливий клімат і переважають пустельні ландшафти.

Віддаленість Центральної Азії від морів та океанів ускладнює розвиток зовнішньоекономічних зв'язків. Найближчі до цих країн порти Індійського океану для них недоступні, тому що відсутні транзитні залізниці через гірські хребти Гіндукушу, Копетдагу та Іранського нагір'я.

Незважаючи на складні природні умови, район володіє величезним природно-ресурсним потенціалом, який може стати доброю базою для розвитку багатогалузевого господарства. Тут розвідані і експлуатуються потужні родовища вугілля, нафти і газу, залізних, мідних і поліметалевих руд, золота, фосфатів, сірки та десятків інших видів корисних копалин. Нововідкриті поклади нафти в західному Казахстані (насамперед Тенгізьке родовище) свідчать про те, що країни Центральної Азії ще довго залишатимуться експортерами нафтогазової сировини. Значну роль вони можуть відігравати і на світовому ринку кольорових металів.

Наявність потужних гірських систем з максимальними висотами понад 7000 м. спричинює випадання на схилах гір великої порівняно з прилеглими рівнинами кількості опадів (понад 500 і навіть 1000 мм.). Гірські льодовики, що формуються тут, дають початок повноводним порожистим рікам: Амудар'ї, Сирдар'ї, Гільмєнду, Геріруду, Ілі. Тому високогірні райони Таджикистану, Киргизстану, Афганістану та Східного Казахстану мають великий гідроенергетичний потенціал. Вода річок, що в усі сторони розтікаються з гір, служить основою для розвитку зрошуваного землеробства. Цим пояснюється найбільша концентрація господарства саме в річкових долинах, а тим часом великі пустельні території залишаються практично незаселеними. За винятком крайнього сходу Казахстану, район надзвичайно бідний на лісові ресурси. Значної шкоди лісам завдає неорганізована заготівля деревини для побутових потреб.

Природні рекреаційні ресурси регіону у поєднанні з центрами давньої культури можуть служити для розвитку міжнародного туризму різного профілю. Місцевість навколо озера Іссик-Куль сприятлива для відпочинкового туризму, гірські хребти і вершини вкриті льодовиками, приваблюють гірськолижників і альпіністів, архітектурні ансамблі багатьох старовинних міст (насамперед Бухари і Самарканда) — цікаві об'єкти для пізнавального туризму.

Населення Центральної Азії, незважаючи на малу чисельність, дуже різнорідне за мовними та антропологічними ознаками. Адже формування народів цього регіону відбувалось на пограниччі двох рас (європеоїдної і монголоїдної) і двох великих мовних сімей (індоєвропейської та алтайської). Туркмени, таджики й більшість народів Афганістану належать до південної гілки європеоїдної раси, казахи і киргизи — до монголоїдної, а узбеки — народ змішаного походження, що має певні ознаки обох рас. У мовному відношенні більшість народів Центральної Азії (казахи, узбеки, киргизи каракалпаки, туркмени та ін.) належать до тюркської групи алтайської мовної сім'ї. І лише таджики та народи Афганістану відносяться до іранської мовної групи індоєвропейської сім'ї.

У всіх державах Центральної Азії, що входили раніше до СРСР, була висока частка мігрантів слов'янського походження (росіян, українців, білорусів). З Туркменістану, Таджикистану, Узбекистану, Киргизстану сотні тисяч східних слов'ян за останні роки вже повернулися на батьківщину, а в Казахстані вони й зараз становлять майже половину населення.

Для країн Центральної Азії характерні високі темпи природного приросту населення (2—3% в рік). Причому найвищі вони у найбідніших країнах регіону — Таджикистані та Афганістані, а найнижчі в Казахстані, який має вищий рівень урбанізації і значну частку некорінного населення.

Тільки в Казахстані міське населення переважає над сільським (58%), в решті країн воно становить 30—45%, а в Афганістані — 20%. У регіоні немає такого гіпертрофованого росту великих міст, як в інших районах Азії. Лише Ташкент має понад 2 млн. жителів і Алмати — 1,5 млн. До початку громадянської війни в Афганістані містом — мільйонером був Кабул, але зараз його населення скоротилося вдвічі.

Невисока в середньому густота населення Центральної Азії — 18 осіб/км2 — мало свідчить про реальне розміщення населення на цій території. Величезні простори пустель і високогір'їв практично незаселені, а добре обводнені річкові долини мають густоту населення 200-400 осіб/км2. Унікальною в цьому відношенні є Ферганська долина, де знаходяться найбільш густозаселені області трьох держав: Узбекистану, Таджикистану і Киргизстану.

Господарство країн Центральної Азії сформувалося як сировинний придаток Радянської імперії. Тому тут переважають галузі агропромислового комплексу та видобувної промисловості. Втративши традиційні ринки збуту своєї продукції, майже всі країни зменшують промислове і сільськогосподарське виробництво. Тому обсяг ВНП в Узбекистані, Казахстані, Киргизстані і Таджикистані за 1990-1998 рр. зменшився у 1,5-2 рази, лише в Туркменістані, який трансконтинентальною системою трубопроводів експортує природний газ в Західну Європу, ВНП дещо зріс. Афганістан, в якому триває громадянська війна, залишається однією з найменш розвинених країн не лише в Азії, але й у світі.

Більшість міжгалузевих комплексів, що сформувалися в державах Центральної Азії, не мають завершальних стадій переробки сировини і виготовлення готової продукції, і це знижує ефективність їх функціонування. Найповніше тут представлені комплекси: паливно-енергетичний, кольорової і чорної металургії та агропромисловий.

Найбільше кам'яного і бурого вугілля видобувають у Казахстані (Карагандинський та Екібастузький басейни), нафти — в Узбекистані, Казахстані і Туркменістані, газу — в Узбекистані та Туркменістані. Гірські держави Центральної Азії (Киргизстан, Таджикистан, Афганістан) бідні на паливні корисні копалини, зате мають потужний гідроенергетичний потенціал. В Таджикистані створено каскад ГЕС на р. Вахш, а в Киргизстані — на р. Нарин, які практично забезпечують потреби цих країн в електроенергії і служать основою деяких енергомістких виробництв. Найбільші проблеми із забезпеченням паливом та енергією має Афганістан, де видобувається лише невелика кількість газу і немає потужних ГЕС. Досі значну частку в паливному балансі країни займають дрова.

Країни Центральної Азії є значними виробниками кольорових металів. Важливі райони кольорової металургії сформувалися: в Рудному Алтаї (поліметали); у Центральному Казахстані — міста Балхаш і Жезказган (мідь, свинець, цинк); в Киргизстані і східному Узбекистані (поліметали, золото). На базі дешевої енергії ГЕС в містах Турсун-заде (Таджикистан) і Павлодар (Казахстан) збудовані потужні алюмінієві комбінати. Враховуючи вже розвідану сировинну базу, нові центри кольорової металургії можуть виникнути у Киргизстані і Таджикистані.

Добре розвинену чорну металургію має лише Казахстан. Вигідне поєднання родовищ коксівного вугілля Карагандинського басейну і Соколовсько-Сарбайських залізних руд, а також запаси марганцевих руд, нікелю, хрому й інших легуючих металів сприяють отриманню високоякісної і дешевої сталі. Металургійний комбінат повного циклу діє у м. Теміртау. В інших країнах є лише невеликі сталеплавильні заводи або цехи при машинобудівних підприємствах.

У регіоні є значні запаси сировини для хімічної індустрії. Зараз в основному використовуються ті її види, які необхідні для виробництва міндобрив. На базі видобутку фосфоритів сформувався Каратау-Жамбильський промисловий комплекс в Казахстані, сірку і мірабіліт видобувають в Туркменістані, в містах Навої і Фергана (Узбекистан) є азотно-тукові заводи. Частково використовуються грандіозні запаси мірабіліту затоки Кара-Богаз-Гол, але його комплексна переробка в цьому регіоні не здійснюється.

Більшість машинобудівних підприємств Центральної Азії працюють для потреб сільського господарства. Тут виробляють трактори (Павлодар), бавовнозбиральні комбайни (Ташкент) та багато інших видів сільськогосподарської техніки для місцевих споживачів. Більш диверсифікована структура машинобудівного комплексу є лише в Казахстані та Узбекистані. Крім підприємств гірничо-видобувної техніки і верстатобудування (Караганда, Алмати), літакобудування (Ташкент) тут планується спорудити автоскладальні підприємства, створити нові галузі промисловості, зокрема приладобудування та радіоелектронну. Нові виробництва в першу чергу будуть зорієнтовані на дешеву робочу силу у південних регіонах цих держав.

Та основою економіки країн Центральної Азії ще довго буде сільське господарство, спеціалізація якого формувалася тисячоліттями. Природні умови цієї території сприятливі для розвитку екстенсивного напівкочового тваринництва, яке поєднується з інтенсивним поливним землеробством в оазах. У другій половині XX ст. тут були створені нові райони землеробства (Казахстан, Киргизстан) на цілинних землях. Але продуктивність цих земель невисока, а врожайність нестабільна — на кілька неврожайних років припадає один — два роки з високими валовими зборами.

Певна відмінність у зволоженні окремих територій, наявності природної кормової бази визначає різну спеціалізацію тваринництва. На півночі Казахстану переважає м'ясо — молочне і м'ясне скотарство у поєднанні з вівчарством і свинарством. На пустельних землях південного Казахстану та інших країн випасають тонкорунних і каракульських овець, а також верблюдів. У північних передгір'ях Тянь-Шаню, особливо в Киргизстані, а також в Туркменістані добре розвинене конярство. У передгір'ях Копетдагу знаходиться основний район розведення всесвітньовідомих ахалтекинських коней. Розвиваються також шовківництво, бджільництво, молочно-м'ясне скотарство, птахівництво, але практично відсутнє свинарство, що пояснюється забороною ісламу на вживання свинини.

У більшості центральноазіатських держав площа орних земель не перевищує 10% їхньої території, а в Туркменістані — лише 1%. Географія землеробства тісно пов'язана із наявністю водних ресурсів (недарма тут побутує прислів'я "без води немає землі"). Тому основні землеробські райони приурочені до річкових долин і добре зволожених передгір'їв. Дефіцит орних земель змушує місцеве населення вирощувати найбільш трудомісткі технічні культури, насамперед бавовник. Значну частку земель займають баштанні культури, сади і виноградники. Центральна Азія славиться найкращими сортами динь, кавунів, винограду, яблук, груш та інших фруктів. Теплий сухий клімат сприяє масовому виробництву сушених фруктів: ізюму, кишмишу, кураги та ін.

Зернові й кормові культури (здебільшого пшениця, рис, люцерна) переважно використовуються у сівозмінах з технічними культурами. Лише на освоєних цілинних землях Казахстану і Киргизстану у структурі посівів різко переважають зернові культури: яра пшениця, ячмінь, просо, а в більш теплих районах — кукурудза.

Значними є посіви опіумного маку, який раніше вирощувався для потреб медицини. Але відсутність чіткого контролю за його переробкою і реалізацією може призвести (як це вже сталося в Афганістані) до виробництва продуктів з маку для потреб наркобізнесу.

Проголосивши незалежність, держави регіону, окрім Афганістану, водночас залишилися прибічниками зміцнення СНД, тобто повністю залишаються під військово-політичною "опікою Росії", яка своїм південним кордоном далі вважає південну межу колишнього СРСР. Цим пояснюється значна військова присутність Росії в цьому регіоні і її участь у місцевих конфліктах, насамперед у Таджикистані. У власності російського ВПК на цій території все ще перебуває величезна кількість об'єктів. Російські військові, переміщення яких зовсім не контролюється місцевими властями, можуть безборонно перевозити (як показав приклад Афганістану) десятки і сотні кілограмів наркотичної сировини, що сприяє розвитку наркобізнесу.

Гарячою точкою в Центральній Азії залишається Афганістан, в якому після десятиліть громадянської війни лише у 2002 р. встановився хисткий мир. Тим часом наявність тут багатьох народів і політичних сил, які володіють своїми збройними формуваннями, може призвести до некерованого розростання конфлікту на інші країни регіону.

Радянська імперія залишила місцевим народам великий "букет" екологічних проблем. Масове гідротехнічне будівництво, перевитрата води при зрошенні призводять до засолення земель, породили проблеми Аралу і Балхашу. Аральське море зменшилося більше як наполовину, і з його пересохлого дна вітри розвівають тисячі тонн солей. Унікальне озеро Балхаш, яке в одній частині було прісним, а в іншій — солоним, вже у найближчий час може перетворитися в зовсім солоне. Крім того, на величезних просторах знищена і до того бідна природна рослинність, що призвело до активної вітрової ерозії і пилових бур.

Проблема інтеграції держав регіону у світову економіку не може бути вирішена без створення докорінно нової транспортної мережі. Існуюча система залізниць, автомобільних шляхів, газо- і нафтопроводів створювалась в умовах імперії і в основному представлена магістралями, що йдуть до Центральної Росії. Мережа ж внутрішніх шляхів, особливо залізниць, не забезпечує сучасних потреб господарства. Центральна Азія практично відрізана від найближчих портів Індійського океану через повну відсутність залізниць в Афганістані і слабкий зв'язок із транспортною системою Ірану. Тому, крім запроектованої залізниці через Іран, країнам регіону доцільно створити шляхи виходу до морських портів через Афганістан і Пакистан. Казахстан, Киргизстан, крім того, можуть шукати додаткові шляхи вивозу своєї продукції через Китай і порти Тихого океану.

Великий інтерес до цього регіону проявляють фірми Японії і Південної Кореї. Із традиційних партнерів, крім Росії, велике значення для регіону може мати й Україна. Українська економіка відчуває потребу в енергоносіях, кольорових металах, бавовні та іншій продукції країн Центральної Азії. З іншого боку, підприємства України можуть постачати в цей регіон продукцію чорної металургії, машинобудування (нафто - і газовидобувне устаткування, трактори, верстати, техніку для сільського господарства) та харчової промисловості. Проекти будівництва нових газо- і нафтопроводів також передбачають активну участь в них України, а частина з них може пройти безпосередньо через територію нашої країни. Таке співробітництво дало змогу державам Центральної Азії знайти значно дешевші шляхи збуту своєї продукції, а Україні отримати додаткові надійні джерела забезпечення сировиною та енергією. Більш тісного співробітництва між країнами Центральної Азії та Україною вимагає вирішення окремих соціальних проблем.

Саме з цього регіону повертаються в Україну депортовані кримські татари. Поки що всі витрати щодо їх переселення змушена взяти на себе українська сторона, хоч в Узбекистані і Казахстані залишаються добротні будинки і цілі поселення, в яких жили татари. Значної підтримки України та сприяння урядів держав Центральної Азії у національно-культурному розвитку вимагає і багаточисельна українська діаспора. Адже в радянські часи навіть у Казахстані, де живуть сотні тисяч українців, внаслідок політики русифікації освітні та культурні інтереси українських поселенців зовсім не задовольнялися.