35. Ліквідація української державності у другій половині XVIII ст.

У XVIII ст. відбувалося поступове послаблення Речі Посполи­тої і Кримського ханства. Росія, Австрія і Пруссія проводили політику стримування реформ у Польщі і контролю над нею. 1772 р. було здійснено т. зв. перший поділ Польщі між Росією, Австрією і Пруссією. Галичина стала володінням Австрії, Росія захопила частину Білорусії, а Пруссія частину Польщі. У 1793 і 1795 рр. відбулися ще два поділи. Усе Правобережжя, Во­линь, Полісся стали володіннями Росії. Річ Посполита була знищена. У 1774 р. після перемоги над Туреччиною і Кримом гирло Дніпра, частина території на берегах Азовського моря і фортеця Керч стали володіннями Росії. Крим оголосили неза­лежним, але реально він знаходився під цілковитим контро­лем Росії. 1783 р. уся територія ханства була приєднана до Росії. 1791 р. після чергової війни з Туреччиною землі між Південним Бугом і Дністром стали володіннями Росії. Австрія в 1775 р. захопила у Туреччини Буковину. Таким чином, було довершено новий поділ України між Росією та Австрією. Кор­дон між ними залишався незмінним понад 120 років. У 1809 1815 рр. територія Тернопільщини була відібрана Росією в Австрії, але потім повернена австрійському імператору. Політика обох імперій мала багато спільних рис. Здійс­нювалася планомірна інтеграція українських земель у де­ржавний організм Росії та Австрії. Адміністративні одиниці створювалися без урахування національних особливостей, про­водилася уніфікація системи управління. Російська частина України була поділена на 9 губерній. На Лівобережжі та Слобожанщині виникли Чернігівська, Полтавська і Харківська губернії, на Правобережжі Волинська, Подільська і Київська, на Півдні Таврійська, Катеринославська і Херсонська. Австрійська частина України була об'єднана в складі королівства Галичини і Лодомерії. Великими адміністративними одиниця­ми керували губернатори і чиновники. Губернатори були від­повідальні перед імператором. Місцеві жителі не могли брати участі у формуванні органів влади на своїх територіях. У багатьох губерніях мешкали представники різних народів. Особ­ливо строкатим було населення Таврійської, Катеринославсь­кої, Харківської губерній. До складу королівства Галичини і Лодомерії входили українські та польські землі. Уряди обох імперій прагнули витиснути українську мову, навіть історичні назви міст часто змінювалися. Львів було перейменовано у Лемберг, Орлик в Ольвіополь, Ахтіар у Севастополь. Офіційно губернії півдня України стали називати Новоросією, Лівобережжя — Малоросією, а Правобережжя — Південно-західним краєм.

36. Діяльність "Руської Трійці" у контексті українського національного відродження в Галичині.

У 1834-1837 рр. у Львові діяв просвітницький гурток «Руська трійця», що вплинув на весь процес національно-культурного відродження в Галичині. До гуртка входили студенти-бого­слови М. Шашкевич, І. Вагилевич та Я. Головацький. Вони прагнули довести, що українська мова, якою говорять селяни, може бути основою для літературної української мови. З цієї метою вони провели величезну роботу: було зібрано фольклорі твори і 1837 р. з ініціативи Я. Головацького видано альманах «Русалка Дністрова». Це була збірка народних пісень, віршів та інших творів українською мовою. Видання альманаху молодими просвітниками стало політичним маніфестом українського національного руху на заході країни. Книга народних пісень і віршів підтверджувала факт існування єдиного українського народу, його здатність до творчості і право на самобутній культурний та політичний розвиток. Альманах було заборонено, значну частину його тиражу знищили. Але саме під впли вом «Русалки Дністрової» значна частина інтелігенції і селян почне усвідомлювати себе українцями, боротися за інтереси свого народу, за його об'єднання в межах єдиної держави.