27.Україна у добу і.Самойловича.

«Вічний мир» суттєво ускладнив становище лівобереж­ного гетьмана І. Самойловича. До того ж сам гетьман у цей час зробив декілька невиважених кроків, які підірвали його престиж та авторитет. Безмежне користолюбство І. Самой­ловича, його самовладдя, призначення на посади полков­ників найближчих родичів тощо врешті-решт призвели до старшинської змови, яка закінчилася арештом і засланням гетьмана до Сибіру.

Самойлович Іван Самійлович {? — 1690) — козацький діяч. Походженням із духівництва. Освіту здобув у Київському коле­гіумі. Змолоду о козацькому пінську. В 1669 р. обирається генеральним суддею лівобережної о козацького війська, в 1672 р. — гетьманом Лпюоережноі України, У1668 р. підтри­мав гетьмана І. Брюховецького й узяв участь у повстанні проти засилля російських воєвод в Україні. В 1677—1678 рр. керу­вав полками у війні проти Туреччини. В 1674 р. обраний геть­маном Лівобережної та Правобережної України. Відстоював державні інтереси України у відносинах з Московщиною. В 1687 р. очолював козацькі полки в першому Кримському по­ході царських військ і був звинувачений у його невдачі. Засла­ний до Тобольська, де й скінчив життя.

Щораз більший вплив Росії на Україну позначався і поступовим підпорядкуванням Москві Української право­славної церкви. У 1680 р. Київську православну митропо­лію було підпорядковано Московській патріархії. Україн­ська православна церква втратила свою самостійність і про­тягом століть зазнавала русифікації.

Після відвоювання Польщею в Туреччини Правобереж­ної України та утвердження запорожцями своєї автономії під владою гетьмана залишилася лише третина колишньої держави Б. Хмельницького. Гетьманщина наприкінці XVII ст. мала десять полків. Тоді як її автономна козацька військово-політична структура майже не зазнала істотних змін, на Лівобережній Україні відбулися значні соціально-економічні зрушення. Старшина фактично усунула ко­зацькі маси від прийняття важливих рішень. До послаб­лення ролі козаків призвели також економічні труднощі. Козаки брали участь у безперервних війнах кінця XVII — початку XVIII ст., але як вільні військові формування, а не як українське військо. Це послаблювало війська Геть­манщини, які на 1700 р. налічували лише 20 тисяч ко­заків. Крім того, озброєння, тактика та військове вміння козаків були застарілими. Ослаблена внутрішніми конф­ліктами, розчарована ставленням до українців Польщі та Туреччини, більшість козацького проводу уже не запере­чувала проти союзу з Москвою, проте намагалася ще збе­регти залишки прав, гарантованих Переяславською уго­дою 1654 р.

28. Запорізька Січ за отаманства І. Сірка.

Іван Сірко — учасник визвольної війни й утворення козацької республіки в Україні. Подільські козаки обрали досвідченого й відважного земляка вінницьким (кальницьким) полковником (1658 — 1660 рр.). Під час обрання гетьманом України Юрія Хмельницького полковник Сірко брав участь у Переяславській Раді: за нього, неписьменного, розписався у присяжному списку сам гетьман. Після драматичних воєнних подій, що закінчилися укладенням з Польщею Слободищенського трактату (1660 р.), за яким в Україні відновлювалося шляхетське панування, Іван Сірко залишив полковництво і пішов на Запорожжя, де перебував до кінця життя. Серед запорожців Сірко користувався великим авторитетом. Уперше його було обрано кошовим отаманом у 1663 р., відтоді — ще вісім разів. Не було року, щоб він не водив козаків у бойові походи на Кримське ханство, турецькі фортеці, в Молдову, Польщу. Так, у вересні — жовтні 1663 р. він очолив спільний похід на Кримське ханство запорозьких козаків і драгунів російського воєводи Григорія Косагова. Об'єднане військо вдерлося до Криму і завдало поразки ханським ордам. Сам Косагов кілька років послуговувався довірою і дружбою кошового отамана. Лівобережні гетьмани Іван Брюховецький, Дем'ян Многогрішний та Іван Самойлович побоювалися, що Іван Сірко як незаперечний авторитет для козацтва зможе будь-коли відібрати в них гетьманську булаву. Тому часто зводили наклепи на нього в листах до Москви, звинувачували Сірка у нелояльності і навіть зраді, намагаючись накликати на нього гнів та репресії. 1670 р. запорожці знову обрали Івана Сірка кошовим отаманом. А влітку він очолив похід козаків на турецьке місто-фортецю Очаків, спалив його і захопив багато полонених та чимало худоби. На початку літа 1673 р. Іван Сірко прибув на Запорожжя і негайно розпочав воєнні дії проти Кримського ханства: водив козаків на фортеці Аслан та Очаків, під Чигирином не пропускав татар до Кам'янця-Подільського на допомогу туркам. А в листопаді того самого року 10 тисяч козаків і кілька сотень їхніх союзників-калмиків під командуванням Івана Сірка здійснили похід на Крим, Білгородщину й Волощину, завдавши поразки турецьким і татарським ордам, спаливши фортецю Тягинь (Бендери) й захопивши полонених і трофеї. За віроломну спробу знищити Січ І. Сірко влітку 1675 р. пішов походом на Кримське ханство: 20-тисячне козацьке військо зруйнувало міста Гезлев (Євпаторію), Карасубазар і столицю Бахчисарай, чимало татарських селищ. Хан разом зі своїм почтом втік у гори, а його військо зазнало нищівної поразки. Козаки звільнили тисячі невільників — українців, росіян, поляків; захопили в полон 4 тисячі татар. Це був один з найвизначніших походів Івана Сірка на Кримське ханство. Запорозьке військо під проводом Сірка своїми дошкульними ударами завадило постачанню турецьких і татарських орд під час їхніх Чигиринських походів (1677 — 1678 рр.), перешкоджало вторгненню на Лівобережжя та Слобожанщину. На початку 1679 р. запорожці під проводом свого уславленого кошового отамана рушили походом проти турецьких і татарських фортець на Дніпрі — Кизикермена і Тавані, які перешкоджали виходу їхніх чайок у Чорне море, і дощенту зруйнували їх. За цю зухвалу акцію султан наказав помститися: послав велике військо під началом Кара-Мухаммед-паші для зруйнування Січі і покарання козаків. Однак при його наближенні до Чортомлика Іван Сірко повів свої загони в урочище Лободиху й підготувався до оборони. Дізнавшись про це, вороги не наважилися вступити в бій і відступили. Січ була врятована. То була остання перемога старого воїна.