55. Україна в умовах німецької окупації часів Другої світової війни.

Концентровано політика «освоєння» східного просто­ру була викладена у плані «Ост». Виходячи з нього, гітлерівці розробили серію директив, наказів, інструкцій, якими керувалися у практичному здійсненні своїх вар­варських задумів. Відповідно до плану «Ост», розрахова­ного на ЗО років і побудованого на «теорії» расової винятковості німецької нації, народи, що населяли СРСР, пере­дусім росіян, українців, білорусів, передбачалося піддати масовому вивищенню й відселенню на інші території, а їхню землю мали колонізувати 8—9 млн німців. Цю про­граму окупанти активно здійснювали вже під час війни. Особливо інтенсивно «виселяли» українців вздовж лінії Планованої нацистами шосейної магістралі «Г—Г* («Гам­бург— Готенланд. так нацисти перейменували Крим»), обіч якої розташовувалися східні ставки Гітлера («Вер-вольф*), Гімлера («Хагевальд»), Геріага («Форстонш-тадт»). Сюди ж стали прибувати ешелони з тірольськими переселенцями. Лише після визволення Києва, коли війська 1-го Українського фронту розгорнули навальний наступ на Житомир, закінчилося «велике переселення нордичної раси*.

Ці території увій­шли до так званої «Трансністрії*, створеної румунами. У серпні 1941 р. на території Львівської, Дрогобицької, Ста-ніславської та Тернопільської областей було створено дистрикт «Галичина», що увійшов до складу польського ге­нерал-губернаторства. Того ж місяця створено рейхскомісаріат «Україна», поділений на в генеральних округів:

1) «Волинь* — Рівненська, Волинська і Кам'янець-По-дільська області, а також південні райони Брестської і Пінської областей Білорусі;

2) «Житомир» — Житомирська, північні райони Вінницької, а також південні райони Поліської області

БРСР;3) «Київ* — Київська і Полтавська області.

4) «Миколаїв» — Миколаївська (без західних районів) і Кіровоградська області;

5) «Таврія* — лівобережні райони Миколаївської (тепер Херсонської) і Запорізької областей.6) «Дніпропетровськ » — Дніпропетровська і частина За­порізької області.

Отже, за Україною нацисти не визнавали права на будь-яке державне існування, а її територію розглядали як «німецький простір*. Видаючи себе за представників «нордичної раси», гітлерівці називали окуповані райони України «німецькою Індією*, а український народ — «білими рабами». Українська нація була оголошена «неповноцінною*. Магазини, ресторани, перукарні обслу­говували тільки окупантів та їхніх посіпак. Населенню міст заборонялося користуватися залізничним і кому­нальним транспортом, поштою, аптеками тощо. Увесь час окупації в містах і селах діяла комендантська година. За її порушення мирних людей розстрілювали на місці. Було заборонено і вилучено із щоденного вжитку саме слово «Україна*. Населення позбавлялося елементарних юри­дичних прав, власної історії та культури. Українська зем­ля вкрилася згарищами і руїнами, шибеницями та кла­довищами.

Уцілілі промислові підприємства на території України окупанти оголосили власністю Німеччини, приєднали до імперських фірм, використовували для ремонту військової техніки, виготовлення боєприпасів. Частину підприємств повернули колишнім власникам. Німці зберегли колгоспи і радгоспи, які діяли під їх суворим контролем, у дещо зміненій формі та під іншою назвою. Селян примушу­вали працювати в них з ранку до пізнього вечора. І як резуль­тат — 85% усього постачання Німеччини продуктами з оку­пованих радянських територій здійснювалося з України.

Водночас фашисти організували масове винищення військовополонених — 1366 тис. осіб було замучено у львівському, славутському, житомирському, умансько­му, сирецькому і Дарницькому {в Києві) та інших конц­таборах.