- •1. Виникнення, основні етапи та напрямки розвитку економічної теорії.
- •2.Предмет економічної теорії
- •3. Еконмічні закони та категорії.
- •5. Теорії вартості і теорії грошей. Природа сучасних грошей
- •6. Закон вартості та його функції. Вартість і ціна.
- •7. Кредит як засіб капіталовкладень і як засіб збільшення платоспроможного попиту населення. Відсоток.
- •8. Економічна система та її основні структурні елементи.
- •9. Економічний зміст та право власності. Багатоманітність форм власності.
- •10. Одержавлення та роздержавлення, приватизація власності.
- •11. Еволюція економічної системи капіталізму. Особливості сучасного стану капіталізму.
- •12. Проблеми переходу від адміністративно-командної до ринкової економіки.
- •13. Сутність, структура і функції ринку.
- •14. Створення і роль ринкової інфраструктури. Біржа.
- •15. Демонополізація економіки,її суть та основні напрями. Антимонопольне законодавство та антимонопольна політика.
- •16. Валовий внутрішній продукт: структура, методи обчислення та шляхи оптимізації.
- •39. Капітал як матеріальна основа підприємницької діяльності. Інтерпретації капіталу.
- •42. Час і швидкість обороту капіталу. Вплив швидкості обороту капіталу на процес самозростання капітальної вартості. Поточна і майбутня вартість капітальних благ.
- •43. Ринок праці: суть, функції, регулювання. Трудові відносини та їх трансформація.
- •48. Конкуренція і формування ціни виробництва. Ціна рівноваги. Досконала і недосконала конкуренція і монопольна ціна
- •49. Методи ціноутворення в маркетинговій стратегії фірми. Типи ринків і політика ціноутворення.
- •50. Аграрні відносини, їх специфіка і місце в економічній системі. Власність на землю.
- •51. Рентні відносини та форми земельної ренти. Ціна землі.
- •52. Державне регулювання агропромислового виробництва.
- •53. Апк, його функції та структура.
- •54. Поняття світового господарства та його еволюція
- •55. Інтеграційні процеси в сучасному світі й утворення регіональних економічних організацій у світовому господарстві.
- •56.Роль і місце у світовому господарстві країн «першого», «другого» і «третього» світу. Зовнішньоекономічна стратегія України.
- •57. Світогосподарські зв’язки: сутність ті основні тенденції розвитку на сучасному етапі.
- •58. Сутність і основні тенденції розвитку світових валютно-фінансових відносин.
- •59. Валютний ринок. Котирування валют. Біржова торгівля валютою.
- •61. Міжнародні кредитні відносини. Міжнародний ринок позичкового капіталу.
- •62. Економічні ресурси та їх використання. Крива виробничих можливостей та вибір альтернатив використання ресурсів.
- •63. Причини виникнення ринкової економіки и принцип «невидимої руки».??
- •64. Кредитна система держави: суть, структура і особливості в Україна.
- •65. Зовнішньоторгівельний баланс.
- •66. Роль і місце у світовому господарстві країн з розвиненою ринковою економікою та країн, що розвиваються.
15. Демонополізація економіки,її суть та основні напрями. Антимонопольне законодавство та антимонопольна політика.
Історичний досвід свідчить, що за умов конкуренції, тобто змагання
підприємців між собою, найбільший успіх мають ті з них, хто пропонує
споживачеві найкращі товари, роботи та послуги за найнижчими цінами. Сума
цих товарів, робіт і послуг покращує загальний результат функціонування
економіки. Конкуренція стимулює виробництво тих товарів, яких потребує
споживач, зменшення собівартості товарів, а відтак спонукає підприємців
підвищувати ефективність виробництва, сприяє науково-технічному прогресові.
Саме завдяки конкуренції наприкінці XIX та у XX столітті відбувався
стрімкий економічний розвиток країн Північної Америки, західної Європи,
Японії.
Разом з тим, окремі підприємці з ряду причин (як правило, через те, що
їм належить дуже велика частка товару, що обертається на ринку) набувають
можливості обмежувати конкуренцію. Більше того, є деякі товари, на ринках
яких може ефективно існувати лише один продавець. Так виникає явище
монополізму (від грецького слова "моно" - один і "полія" - продаю).
Первісно як монополія розглядалося становище, коли на ринку був лише один
продавець. Зараз українське законодавство розглядає як монопольне становище
підприємця, що надає йому можливість обмежувати конкуренцію, навіть якщо
поряд з ним на ринку наявні інші продавці.
Монополія небажана і сама по собі, особливо там, де ринок може бути
конкурентним, оскільки рано чи пізно сприяє застою у виробництві,
уповільненню темпів науково-технічного прогресу. Але, крім цього,
підприємці-монополісти дуже часто використовують свою можливість обмежувати
конкуренцію, свою ринкову владу, для того, щоб отримати вигоди за рахунок
інших і на шкоду іншим,
Тому у країнах, де ринкова економіка розвивалася найбільш успішно - у
Сполучених Штатах Америки та у Німеччині, - ще наприкінці минулого століття
держава вдалася до законодавчого обмеження монополізму та боротьби із
зловживаннями підприємцями своїм монопольним становищем. Майже столітній на
сьогодні досвід з очевидністю свідчить на користь такої практики. Сьогодні
у світі антимонопольне законодавство мають 60 країн, утому числі всі
промислово розвинені. На початку 90-х років прийнято антимонопольне
законодавство та створено органи, покликані здійснювати контроль за його
дотриманням, в усіх країнах СНД і Балтії,
Визначення монопольного становища здійснюється у відповідності з
вимогами
Монопольним становищем признається домінуюче становище суб'єкта
господарювання, що дає йому можливість самостійно або разом з іншими
підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку певного товару. Монопольним
признається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку
певного товару перевищує 35 відсотків.
На сьогодні рішенням Антимонопольного комітету України може
визначаться монопольним становищем суб'єкта господарювання, частка якого на
ринку певного товару менше 35 відсотків, якщо встановлено, що цей суб'єкт
господарювання має можливість обмежувати конкуренцію,
Визначення суб'єкта господарювання таким, що займає монопольне
становище, обумовлює певні особливості державного контролю за його
діяльністю.
Основними етапами визначення монопольного становища суб'єкта
господарювання на ринку є встановлення:
- об'єкта аналізу для визначення монопольного становища;
- конкретної продукції (робіт, послуг) підприємця, що може
кваліфікуватися як товар (товари);
- складу покупців;
- достатньо тривалого часу, щодо якого досліджується стан конкуренції;
- товарні межі ринку;
- територіальні межі ринку;
- обсяг ринку, на якому діє суб'єкт господарювання;
- обсяг товару, що надходить від суб'єкта господарювання на цей ринок;
- структура ринку;
- ознак ринкової влади (ознак, що підтверджують можливість об'єкта
аналізу обмежувати конкуренцію на ринку).
Об'єктами аналізу для визначення монопольного становища є окремий
суб'єкт господарювання або група суб'єктів господарювання при наявності
угод (погоджених дій), що усувають конкуренцію між ними.
Товаром є будь-який продукт діяльності (включаючи роботи, послуги, а
також цінні папери) певного суб'єкта господарювання, призначений дня
реалізації.
При визначення складу покупців враховуються всі носії попиту, що
набувають певного товару в даного підприємця,
Антимонопольна політика і антимонопольне законодавство в Україні
В умовах ринкової трансформації економіки України питання захисту конкуренції, недопущення зловживання ринковою владою монополістичних структур є особливо актуальним. Створення конкурентного середовища, захист законних інтересів підприємців і споживачів, регулювання діяльності монополій сприяють формуванню цивілізованих ринкових відносин, підвищенню ефективності функціонування національної економіки і е однією зі складових антимонопольної діяльності держави.
Сьогодні в Україні створено цілісну систему правових та організаційних механізмів антимонопольної діяльності, яка відповідає сучасним нормам ЄС і загальносвітовим тенденціям.
Основним змістом сучасного етапу антимонопольної політики в Україні є захист уже створеного конкурентного середовища, підвищення ефективності функціонування існуючих конкурентних відносин.
Це призвело до трансформації антимонопольної політики держави у конкурентну політику, а антимонопольне законодавство - у конкурентне законодавство.
Конкурентна політика - це система заходів держави щодо створення та розвитку конкурентного середовища, регулювання конкурентних відносин і конкурентного процесу з метою підтримки та заохочення економічної конкуренції, боротьби з негативними наслідками монополізму, захисту законних інтересів підприємців і споживачів, сприяння розвитку цивілізованих ринкових відносин, створення конкурентноспроможного вітчизняного виробництва.
Стратегічною метою конкурентної політики є державна підтримка ефективної конкуренції та створення однакових умов для всіх агентів ринкових відносин. Головне завдання конкурентної політики - формування такого середовища, в якому дії ринкових агентів, що порушують конкурентні правила, стають економічно невигідними.
Важливо стимулювати конкурентну поведінку суб'єктів господарювання, сприяти прийняттю ними більш ефективних ринкових рішень, кращому захисту прав та інтересів споживачів.
Мета і завдання конкурентної політики поєднані з усім комплексом проблем соціально-економічного розвитку в Україні. Більшість питань у сфері конкурентної політики мають системний характер і потребують комплексних заходів та повсякденного контролю.
Основними завданнями Антимоноподьного комітету України є:
- здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції;
- запобігання, виявлення і припинення порушень конкурентного законодавства;
- контроль за економічною концентрацією;
- сприяння розвитку добросовісної конкуренції.
До методів здійснення антимонопольної політики відносять:
- правові: прийняття відповідних законодавчих та нормативно-правових актів;
- організаційно-контролюючі', розробка та організація виконання заходів, спрямованих на запобігання порушення конкурентного законодавства; проведення моніторингу, перевірок, призначення експертизи;
- адміністративно-імперативні: примусовий поділ суб'єктів господарювання, застосування санкцій, накладання штрафів;
- профілактично-роз'яснювальні: інформування, внесення пропозицій, надання рекомендацій, попередніх висновків стосовно порушень, роз'яснення щодо кваліфікації порушень.
Для визначення монопольного становища суб'єктів господарювання на ринку використовують певні кількісні показники. Так, в Україні становище вважається монопольним, якщо частка на ринку одного суб'єкта господарювання перевищує 35 %, трьох - 50, п'яти-70%.
За зловживання монопольним (домінуючим) становищем Законом України "Про захист економічної конкуренції" встановлені такі види відповідальності:
- штрафи;
- примусовий поділ монопольних утворень;
- адміністративна відповідальність;
- відшкодування завданої шкоди.
Правовою базою конкурентної політики є конкурентне законодавство.
Конкурентне законодавство - це сукупність законів, нормативних та інструктивних документів, які визначають правові засади підтримки і захисту економічної конкуренції та обмеження монополізму в підприємницькій діяльності.
Діяльність антимонопольного комітету України ґрунтується на принципах законності, гласності, захисту прав суб'єктів господарювання на засадах їх рівності перед законом та пріоритету прав споживачів.
Отже, можна стверджувати, що в Україні на сьогодні створено законодавчу базу й організаційні засади здійснення ефективної державної конкурентної політики. Однак життя, поглиблення ринкових перетворень постійно створюють нові проблеми у сфері конкурентної політики, які вимагають нових підходів до їх розв'язання. Тому питання з обмеження монополізму, підтримки і розвитку економічної конкуренції мають бути й надалі важливим елементом економічної політики держави..
