63. Причини виникнення ринкової економіки и принцип «невидимої руки».??

Ринкова економіка – це економічна система, в якій рішення стосовно

розподілу ресурсів і виробництва приймаються на основі цін, які виникають

в результаті добровільного обміну між виробниками, споживачами,

робітниками і власниками чинників виробництва.

Рішення, які приймаються в такій економічній системі, є

децентралізованими, тобто в більшості випадків вони приймаються не

центральними плануючими органами, а незалежними групами і

індивідуумами.

Ринкова економіка ґрунтується на принципах:

- вільного підприємництва;

- панування приватної власності на ресурси;

- ринкового ціноутворення;

- договірних відносин між суб’єктами господарювання;

- обмеженого втручання держави в господарську діяльність.

Сучасна вітчизняна економіка знаходиться в процесі поступового

переходу u1076 до ринкових відносин. Відбуваються поступове звільнення від

наслідків командно-адміністративних методів регулювання і становлення

нових ринкових відносин.

Основними передумовами переходу до ринкової економіки є:

- роздержавлення і приватизація, створення приватної власності на

економічні ресурси;

- свобода підприємництва і вибору;

- створення розвиненої грошово-кредитної системи;

- формування достатньо ємного ринку товарів і послуг.

Роздержавлення – ліквідація механізмів прямого державного

управління економікою шляхом передачі відповідних повноважень на рівень

підприємств без зміни характеру власності.

Приватизація – перетворення відносин власності шляхом передачі або

продажу на різних умовах державної чи муніципальної (комунальної)

власності приватним юридичним або фізичним особам.

У світі накопичено великий досвід приватизації.

Основне завдання приватизації – забезпечити критичну масу

інституціональних змін, коли в приватному секторі економіки

зосереджується найбільша частина виробництва продуктів і ресурсів.

Приватна власність – це форма власності приватних осіб і приватних

інститутів на матеріальні ресурси. Практично до приватної власності

відноситься як індивідуальна, так і корпоративна, акціонерна, недержавна

власність.

Принцип "невидимої руки" - по А. Сміту - припущення, згідно з яким окрема особистість, прагнучи до власної вигоди, незалежно від її волі і свідомості, направляється до досягнення вигоди і користі для всього суспільства.  Люди, діючі винятково в особистих інтересах, мимоволі працюють на благо всього суспільства, що направляються "невидимою рукою" ринку.( книга Исследование о природе и причинах богатства народов)

64. Кредитна система держави: суть, структура і особливості в Україна.

Кредитна система - це система кредитних відносин, принципів і форм кредитування (функціональна структура) та сукупність кредитно-фінансових установ, які створюють, акумулюють і надають грошові засоби на засадах кредитування (інституціональна структура).

У загальному вигляді інституціональну структуру можна представити таким чином:

- центральний банк;

- комерційні банки;

- спеціалізовані банківські установи (іпотечні, зовнішньоторговельні, ощадні банки тощо);

- небанківські фінансово-кредитні установи (страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні компанії і т. ін.).

Центральний банк - це державна установа, яка е головною ланкою кредитної системи. Його ще називають банком банків, виходячи із завдань та функцій, які він виконує.

Функції центрального банку:

- розробка та реалізація грошово-кредитної політики;

- емісія готівкових грошей - монопольне право центрального банку;

- емісія безготівкових грошей;

- зберігання золотовалютних резервів країни;

- акумуляція та зберігання касових резервів комерційних банків. Зміст цієї функції полягає в тому, що кожний комерційний банк як член національної кредитної системи зобов'язаний зберігати певний відсоток від суми вкладів на резервних рахунках центрального банку. Головне завдання центрального банку - управління емісійною, розрахунковою та кредитною діяльністю.

Як відомо, в Україні вже в 2000 р. було подолано затяжну, майже десятирічну, економічну кризу і вперше відбулись певні позитивні зміни в суспільному виробництві. Вони стали основою змін і в банківській системі.

По-перше, усе помітнішим стає процес концентрації банківського капіталу. Кількість банків зменшується за рахунок того, що банки, які потрапляють у розряд проблемних, приєднуються до більш сильних.

По-друге, помітно збільшився капітал банків. При цьому як серед внесків господарюючих суб’єктів, так і серед внесків фізичних осіб строкові депозити зростали в останні роки значно швидше, ніж внески до запитання. Це свідчить про зростання довіри населення і господарюючих суб’єктів до банківської системи, і відкриває перед банками більш широкі перспективи в організації довгострокового кредитування, а відтак, і посилення інвестиційних процесів у суспільному виробництві.

По-третє, концентрація банківського капіталу і нарощування банками кредитних ресурсів, що відбувалося з 2000 р. на фоні високих темпів зростання суспільного виробництва, дали змогу помітно збільшити частку довгострокових кредитів, яка зростала у 2001—2004 pp. значно вищими темпами, ніж зростав загальний кредитний портфель. Позитивним стало й помітне зменшення середньозваженого відсотка за кредитами.