65. Зовнішньоторгівельний баланс.

Зовнішньоторговельний баланс – це співвідношення вартості ввезення та вивезення продукції за окремий часовий проміжок. Під зовнішньоторговельний баланс поряд з фактично оплаченими угодами включаються і здійснені в кредит угоди.

При фактично оплачених товарних угодах зовнішньоторговельний баланс є частиною платіжного балансу держави. При здійсненні угод в кредит зовнішньоторговельний баланс входить в розрахунковий баланс країни.

Зовнішньоторговельний баланс формується і по окремих країнах, і по групах країн. Зовнішньоторговельний баланс називають активним у випадку, якщо вартість експортованих товарів перевищує вартість імпортованих. У випадку ж, коли вартість ввезених товарів перевищує вартість товарів вивозяться, баланс є пасивним.

Позитивний зовнішньоторговельний баланс свідчить про попит товарів конкретної країни на ринках світу або про те, що держава не споживає всіх вироблених їм товарів. Негативний баланс говорить про те, що в країні крім своїх товарів споживаються і іноземні товари.

66. Роль і місце у світовому господарстві країн з розвиненою ринковою економікою та країн, що розвиваються.

Країнами з розвинутою економікою вважаються такі держави, для яких характерна наявність ринкових відносин в економіці, високий рівень прав і цивільних свобод у суспільному і політичному житті. Усі вони відносяться до капіталістичної моделі розвитку, щоправда характер розвитку капіталістичних відносин має тут серйозні розходження. Рівень ВВП на душу населення практично в усіх розвинутих країнах не нижче 15 тис. доларів на рік (не менш 12 тис. дол. за ПКС), на досить високому рівні гарантований державою рівень соціального захисту (пенсії, допомоги з безробіття, обов'язкове медичне страхування), тривалість життя, якість освіти і медичного обслуговування, розвиток культури.

До групи країн з розвинутою економікою МВФ відносить насамперед провідні капіталістичні країни, так звану Велику сімку (G7), куди входять США, Японія, Німеччина, Великобританія, Франція, Італія і Канада.

Для розвинутих країн є характерними: розвинуте ринкове господарство; домінуюче становище в міжнародній економіці, яке надає змогу інтенсивно залучати в господарський обіг власні й імпортовані ресурси; зміщення центру ваги економічної діяльності у сферу послуг, функціонування переважно сервісної економіки; найбільша вичерпаність джерел і факторів індустріального розвитку; випереджальний постіндустріальний розвиток, експансія УІ технологічного укладу та нової економіки.

Економічна політика розвинутих країн справляє визначальний вплив на стан та динаміку міжнародної економіки, основні напрями її науково-технічного розвитку і структурної перебудови.

Вступивши у світове співтовариство як незалежні держави, країни, що розвиваються, з початку 70-х років все активніше прагнуть брати участь у міжнародному поділі праці. Їхня частка у світовому промисловому виробництві становить близько 14 %, у сукупному ВВП світу — майже 18 %. Значимість країн "третього" світу у міжнародній економічній системі визначається їхніми багатими природними та людськими ресурсами.

На світовому ринку група країн, що розвиваються, є переважно постачальниками мінеральної, енергетичної, сільськогосподарської сировини та харчових товарів. Експорт даної продукції забезпечує державам, що розвиваються, 50-100 % експортних доходів. На регіональному рівні частка сировини в експорті становить: для Тропічної Африки — 98 %, Східної Азії — 31, Південної Азії — 30, для Латинської Америки — 66 %. За рахунок поставок з країн, що розвиваються, забезпечується задоволення більшої частини потреб ПРК в основних видах мінеральної сировини. Наприклад, частка країн, що розвиваються, в імпорті ЄС перевищує 90 % — щодо нафти та уранової руди, 60% — щодо бокситів і фосфатів, 50 % — щодо марганцевої і залізної руди. Країни, що розвиваються, можуть активно використовувати й вже використовують свої можливості на цьому шляху. Наприклад, туризм і трудові послуги, експорт робочої сили переважно для виконання некваліфікованих робіт.