43. Ринок праці: суть, функції, регулювання. Трудові відносини та їх трансформація.

Теоретичний фундамент вивчення ринку праці був закладений представниками класичної школи економічної науки. Так, один із її представників, а саме Адам Сміт, довів, що обсяг зайнятого населення в економіці країни визначається величиною середньої ставки заробітної плати одного робітника. Якщо середня ставка заробітної плати зростає, зменшується можливість забезпечення повної зайнятості. Інший представник цієї школи — Девід Рікардо обґрунтував положення про залежність розмірів заробітної плати від пропозиції праці. Залежність проявляється у тому, що збільшення заробітної плати вище мінімального рівня, необхідного для нормального відтворення населення, веде до зростання пропозиції праці, а це, у свою чергу, впливає на зниження заробітної плати. Сучасник Девід а Рікардо, французький економіст Жан-Батист Сей, сформував ринковий закон взаємодії попиту і пропозиції та досягнення рівноважної ціни на предмет купівлі-продажу, у тому числі й на працю. Наприкінці XIX—XX ст. теорія ринку праці розглядалась у різноманітних дослідженнях як зарубіжних, так і вітчизняних учених-економістів.

Під ринком праці слід розуміти систему взаємовідносин між покупцями (роботодавцями) та продавцями (працездатне населення) робочої сили, які сприяють розміщенню людських ресурсів у системі суспільного поділу праці за законами товарного виробництва та обігу.

Роботодавці та працездатне населення є основними суб'єктами ринку праці.

Головним завданням ринку праці є забезпечення оптимальної мобільності працездатного населення і задоволення попиту та пропозиції на робочу силу.

Досягнення цього завдання здійснюється через виконання ринком, праці таких функцій:

— забезпечення конкурентного середовища серед суб'єктів ринку праці;

— встановлення рівноважних ставок заробітної плати;

— сприяння зайнятості населення;

— задоволення інтересів суб'єктів ринку праці

У багатьох країнах із розвиненою економікою головні функції регулювання ринку праці здійснюють профспілки. У країнах, які перебувають на стадії формування ринкових відносин, коли елементи інфраструктури ринку праці ще не діють достатньо ефективно, не відпрацьований механізм громадського та інституціонального регулювання, застосовують державне регулювання ринку праці, зайнятості та умов праці. У такому випадку держава відіграє роль регулювальника відповідно до попиту і пропозиції робочої сили.

Регулювання ринку праці передбачає:

— створення державної системи дослідження і прогнозування стану загальнонаціональних і регіональних ринків праці;

— створення мережі центрів служби зайнятості для реєстрації безробітних, надання їм фінансової допомоги і працевлаштування;

— розроблення програм державної допомоги в підготовці кадрів та створенні нових робочих місць;

— законодавче запровадження умов праці залежно від її видів, місця виконання, особи працівника, що охоплює час праці і відпочинку, техніку безпеки, вимоги щодо кваліфікації, взаємовідносини між власниками засобів виробництва і найманою силою, профспілками і підприємцями.

Будь-яка система соціально-трудових відносин є динамічною і зазнає певних змін через різні причини економічного, політичного, соціального, технологічного, культурного, релігійного характеру тощо. Водночас глибокі зміни, що постійно відбуваються в соці­ально-трудових відносинах, слід розглядати передусім у контексті трансформацій, які відбуваються в суспільному виробництві в ці­лому. Ці зміни є наслідком впливу таких факторів:

1.     розвитку продуктивних сил, нової структури та якості робочої сили;

2.     трансформації форм і методів організації виробництва;

3.     трансформації відносин власності;

4.     роздержавлення в соціально-економічній сфері та підвищення ролі соціального партнерства;

5.     піднесення якості життя й створення об'єктивних передумов демократизації, гуманізації відносин між „працею” та „капіталом”;

6.     глобалізації економіки.

Слід підкреслити, що фактори, які впливають на соціально-трудові відносини, діють не ізольовано, вони прямо чи опоседковано пов'язані між собою, а їхній зв'язок із соціально-трудовими відносинами є одночасно і складним, і суперечливим.

До основних факторів трансформації соціально-трудових відносин правомірно віднести зміни в структурі та якості робочої сили, у змісті праці, а також вичерпання можливостей зростання ефективності праці за рахунок фізичних можливостей людини. Саме ці фактори потребують нетрадиційних підходів до управління працею та вдосконалення соціально-трудових відно­син. При цьому завдання полягає в тому, щоб привести в дію ті можливості людини, які пов'язані з її майстерністю, освітою і професійною підготовкою, системою інтересів та їх розвитком.

Складовою технологічної революції, котра є каталізатором зміни характеру та змісту відносин у сфері праці, є еволюція форм і методів організації виробництва.

Важливою складовою розвит­ку сучасного виробництва є „колективізація” соціально-трудових відносин у рамках окремих фірм, інтенсифікація процесів переходу від „моделі контролю до моделі участі”.

У процесі формування соціально-трудових відносин на підприємствах будь-якого типу й організаційної форми виявляється певна єдність, оскільки соціально-трудові відносини завжди залежать від:

1.          основних характеристик соціально-трудових відносин;

2.          стратегії розвитку організації;

3.          системи робочих місць на підприємстві;

4.          кадрової політики організації;

5.          трудової поведінки.

44. Сутність і функції заробітної плати, Визначення заробітної плити в умовах досконалої конкуренції.

На ринку вартість робочої сили проявляється в вигляді заробітної плати. Заробітна плата - це ціна (грошовий вираз вартості), що виплачується за використання праці. Вона як економічна категорія розвинутих товарно-ринкових відносин виражає вартість товару робоча сила і оплату за працю, за витрати й результати її, що визнані ринком.

Як і всяка ціна товару заробітна плата має здатність відхилятися від вартості товару “робоча сила”. Вона буде опускатися нижче вартості в тому випадку коли існує надмірна пропозиція робочої сили (безробіття) і отримує тенденцію до зростання, в випадку дефіциту робочої сили.

Сутність заробітної плати розкривається у її функціях. В теорії виокремлюють три її основні функції:

І. Відтворювальна функція. Заробітна плата повинна бути достатньою для розширеного відтворення робочої сили відповідної професії.

ІІ. Стимулююча функція. Заробітна плата має набути таких форм і систем, які сприяють найбільш повне використання здібностей, знань, досвіду власника робочої сили.

ІІІ. Регулююча функція. Заробітна плата повинна стимулювати розподіл праці між галузями і сферами виробництва, відповідно до інтересів найбільш ефективного розвитку національної економіки.

В плані купівельної спроможності отримуваної заробітної плати розрізняють номінальну і реальну заробітну плату. Номінальна заробітна плата – сума грошових знаків, які отримує власник робочої сили за виконану роботу. Реальна заробітна плата – кількість товарів та послуг, які можна придбати на номінальну заробітну плату.

Форми і системи заробітної плати.

Форма заробітної плати – спосіб зв’язку між власністю на робочу силу (отже, і величиною її вартості) і результативністю її функціонування. Існує дві основні форми заробітної плати: почасова і відрядна. Почасова заробітна плата – спосіб оплати робочої сили при якому величини заробітної плати визначається кількістю відпрацьованих годин. Відрядна заробітна плата – оплата робочої сили в залежності від кількості виробленої продукції.

Система заробітної плати – комплекс умов, який може застосовуватись в будь-якій з форм заробітної плати з метою підвищення ефективності зв’язку між оплатою робочої сили і результативністю її використання.

В сучасних умовах використовуються такі системи: тарифна, преміальна та колективна. Тарифна система заробітної плати використовує для відображення складності та кваліфікованості праці певні тарифні розряди і ставки, які спрямовані на стимулювання найманих працівників до підвищення якості роботи та кількісного її виміру. Преміальні системи (відрядно-преміальна та відрядно-прогресивна ) заробітної плати пов’язують тарифні ставки з застосуванням різних премій і стимулів. Колективні системи заробітної плати передбачають виплату частину заробітної плати з преміального фонду, створюваного шляхом відрахувань від загальної вартості продукції при досягненні попередньо узгоджених між адміністрацією і профспілками показників діяльності підприємства. Найбільш поширеними формами колективної заробітної плати є система „участі у прибутках”. Реалізується в формі виплати премій з прибутку, отриманого підприємством, або в формі видачі акцій підприємства, на які виплачуються дивіденди (в разі прибуткової діяльності підприємства).

Необхідність купівлі робочої сили припускає, що підприємець (фірма), перш ніж з'явитися на ринку праці, має визначити ціну попиту на працю, або ставку заробітної плати. В умовах досконалої конкуренції вона визначається співвідношенням попиту і пропозиції на ринку праці. У точці перетину кривих попиту і пропозиції виникає так звана «рівноважна ціна праці», або середня ставка заробітної плати по кожному конкретному виду праці.

Проте виходити з передумови «досконалої конкуренції», або чисто конкурентного ринку праці, значить виходити з ідеальних умов формування ціни робочої сили, або заробітної плати. Насправді таких умов ніколи не існувало і не існує в даний час. Якби такі умови існували, підприємцю не треба було займатися проблемою визначення ціни попиту на працю, або ставки заробітної плати. Для цього, за образним висловом П. Самуельсона, йому достатньо було б лише прочитати ранкові газети, щоб дізнатися, якими мають бути ставки заробітної плати.

45. Організація та державне регулювання заробітної плати.

Держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів згідно з переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України, а також шляхом оподаткування доходів працівників.

Умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадку, передбаченого частиною першою статті 10 цього Закону.

Розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням:

- вартісної величини мінімального споживчого бюджету з поступовим зближенням рівнів цих показників в міру стабілізації та розвитку економіки країни;

- загального рівня середньої заробітної плати;

- продуктивності праці, рівня зайнятості та інших економічних умов.

Мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому за вартісну величину межі малозабезпеченості в розрахунку на працездатну особу.

Розмір мінімальної заробітної плати може переглядатися при внесенні змін до закону про Державний бюджет України залежно від зростання індексу цін на споживчі товари і тарифів на послуги за угодою сторін колективних переговорів.

Норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижче оплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.

Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів.

Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

46. Витрати виробництва та їх класифікація. Структура витрат підприємства та фактори ., що впливають на їх рівень.

Витрати підприємства -фінансова категорія, що характеризує в грошовій та матеріальній формах оцінку господарської діяльності (підготовка, організація й здійснення процесів виробництва та реалізації продукції, товарів), фінансової й соціальної діяльності. Згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22 травня 1997 року (із змінами), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) визначаються як сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За напрямками фінансування витрати можна поділити на:

- виробництво і реалізацію продукції;

- відтворення основних засобів;

- операційні заходи;

- соціальні цілі.

За джерелами фінансування витрати поділяються на:

- забезпечені власними фінансовими ресурсами;

- покриті позиченими коштами;

- здійснені за рахунок залучених коштів.

Фінансові результати - це зіставлення валових доходів і валових витрат, регламентованих податковим законодавством.

Перевищення валових доходів над витратами забезпечує прибуток; перевищення витрат над доходами - збиток.

Прибуток - найважливіша фінансова категорія, що відображає позитивний фінансовий результат господарської діяльності підприємства, характеризує ефективність виробництва і в підсумку свідчить про обсяг та якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості. Одночасно прибуток впливає на зміцнення комерційного розрахунку, інтенсифікацію виробництва за будь-якої форми власності. Він є джерелом не лише забезпечення внутрішньогосподарських потреб підприємств, а й формування бюджетних ресурсів держави.

Оскільки одержаний прибуток (збиток) є інтегральним показником, то на нього мають вплив різніфактори:

1. Макроекономічні (зовнішні):

- природні умови;

- державне регулювання цін, тарифів, відсотків, податкових ставок і пільг;

- ринкова кон' юнктура.

2. Мікроекономічні (внутрішні):

- обсяги виробництва;

- собівартість продукції;

- рівень ефективності використання виробничих ресурсів підприємства;

- якість продукції;

- рівень організації праці;

- ефективність використання фінансових ресурсів.

47. Теорії ціни. Функції і види цін. Особливості ціноутворення в різних економічних системах

У ринковому механізмі особливе значення мають ціна і ціноутворення. Вона є основною формою здійснення товарно-грошових відносин. Ціна в ринковій економіці є найбільш поширеною категорією: її мають всі види продукції, послуг та виробничих ресурсів. За допомогою ціни виражаються різні економічні показники, вимірюються різні економічні величини: обсяги виробництва, обігу і споживання, різноманітні ресурси тощо. Ціна є формою зв'язку між виробником товару і його споживачем. Від рівня ринкової ціни залежить можливість реалізації економічних інтересів як товаровиробника, так і споживача. Тому правильне визначення ціни має надзвичайно важливе значення і для товаровиробників, і для споживачів. Через ринкові ціни доходи перерозподіляються між товаровиробниками (підприємцями) і споживачами (покупцями). Отже, ціна є однією з найважливіших економічних категорій як на рівні суспільства, так і на рівні окремих суб'єктів господарської діяльності та споживачів.

У світовій економічній науці існують різні концепції ціни і ціноутворення. Так, теорія трудової вартості виходить з того, що основою ціни є вартість, яка визначається затратами праці у їх суспільно необхідній формі на виробництво товарів. Марксистська політична економія розглядає ціну як грошове вираження уречевленої в товарі праці, показник величини вартості товару. Отже, ціна є грошовим вираження вартості товару. Це визначення ціни у сучасній вітчизняній економічній літературі є найпоширенішим. У світовій економічній теорії найпоширенішою концепцією ціноутворення є неокласична теорія англійського економіста кінця XIX- початку XX ст. А. Маршалла, яка поєднує три концепції - витрат виробництва, граничної корисності та попиту і пропозиції.

Серед сучасних західних економістів поширилася багатофакторна теорія ціни. Згідно з нею, ціна визначається сукупністю чинників - затратами виробництва, співвідношенням попиту і пропозиції, продуктивністю праці, станом грошового обігу, наявністю циклів в економіці, характером державного регулювання тощо.

Ціна — грошова оцінка товару, що відображає його споживчі властивості (корисність), витрати на його виробництво та інші параметри цінового і нецінового порядку; грошове вираження споживчої вартості та вартості товару. Роль і значення ціни в ринковій економіці визначаються її інформаційною, стимулюючою, орієнтуючою, розподільчою функціями. Ціновий механізм — формування і взаємодія цін як вільних сигналів, що координують діяльність ринкових суб'єктів під час прийняття остаточних рішень.

48. Конкуренція і формування ціни виробництва. Ціна рівноваги. Досконала і недосконала конкуренція і монопольна ціна.

Монополистическую конкуренцію можна з'ясувати, як особливу ринкову структуру, коли він дуже багато виробників пропонує ринку схожу, але неоднорідну продукцію, має відмінності за якістю, дизайну чи будь-якому іншому ознакою. Інтерес до продукцію фірм, які у умовах монополістичній конкуренції, перестав бути абсолютно еластичним, але його еластичність висока. Наприклад, до монополістичної конкуренції можна віднести ринок спортивної одягу. Прихильники кросівок фірми «Рібок» готові сплатити її продукцію велику, як кросівки інших фірм, ціну, та якщо різниця у цінах виявиться занадто значної, покупець завжди знайде над ринком аналоги менш відомих фірм за нижчою ціні. Те саме стосується до продукції косметичної промисловості, виробництву одягу, ліків та т.д. З цією моделі ринку характерно наявність безлічі невеликих фірм. Природно, у разі окрема фірма виробляє відносно невелику частина загальної продукції, отже, має обмежені можливості впливу на ціну товару. Кількість фірм у галузі таке, кожна фірма настільки незалежна, що може свідчити не звертати особливої уваги на реакцію інших конкуруючих фірм прийняті нею рішення.

Історичні межі досконалої конкуренції простягаються з XVI ст. до початку XX ст., тобто вони збігаються з епохою вільного капіталізму та існуванням ринку чистої конкуренції. Досконала конкуренція, або ринок чистої конкуренції, виникає, якщо виконуються такі умови:

1) велика кількість малих за розміром фірм, жодна з яких не має значної частки на ринку. Обсяг виробництва чи реалізації не може істотно впливати на весь ринок (на пропозицію товару, на зміни ціни та ін.). Продавці діють незалежно один від одного. Кожен має можливість вибрати необхідний обсяг виробництва. Ніхто не може впливати на його вибір. Таке становище на ринку не дає змоги продавцям контролювати ціни, діє принцип "слідуй за ціною", чи "бери існуючу ціну". Велика кількість продавців не дає їм можливості вступати у зговір між собою щодо цін;

2) вироблюваний та продажний товар є однорідним, тобто не має істотної диференціації;

3) вхід та вихід з даної галузі виробництва здійснюється повільно, без будь-яких законодавчих, технологічних та фінансових перешкод. Це дозволяє підприємцю вибрати найефективнішу галузь виробництва, а також здійснювати своєрідний "конкурентний тиск" в обраній галузі;

4) покупці та продавці мають потрібну інформацію про різні сторони підприємницької діяльності (виробничі ресурси, витрати, необхідна технологія виробництва, джерела фінансування, ціпи та ін.).

За наявності цих умов в економічному житті пануватиме досконала конкуренція, яка є первинною формою зв'язку в ринковій економіці.

У системі недосконалої конкуренції дуже поширена ринкова структура монополістичної конкуренції. У ній поєднуються риси чистої конкуренції та деякі характеристики монополізму. Основні умови існування монополістичної конкуренції:

1) відносно велика кількість продавців на певному ринку. Виробники мають невеликі за своїми розмірами підприємства. Вони ще не можуть значно впливати на обсяг виробництва і не мають змоги контролювати ціни. Вони також не можуть забезпечити зговори щодо цін;

2) вироблюваний продукт повинен мати певні якісні відмінності, тобто бути диференційованим за такими параметрами, як якісні властивості, різноманітні послуги, особливості розміщення, різні методи стимулювання збуту. Важливу роль у диференціації товару починає відігравати наявність торговельної марки, фірмового знака та захист патентом;

3) відносно легкий вступ до необхідної галузі виробництва та безболісний вихід з неї як для виробника, так і для споживача. Але кожен підприємець повинен знати свій сегмент, свою "нішу" на ринку, закріпити попит своєї групи споживачів на основі диференціації шляхом нецінової конкуренції;

4) інформація про деякі сторони господарсько-фінансової діяльності фірми має обмежений характер.