39. Капітал як матеріальна основа підприємницької діяльності. Інтерпретації капіталу.

Кінцевою метою та рушійним мотивом підприємницької діяльності є прибуток. Механізм його утворення складний. Більшість економістів пов’язують процес формування прибутку з капіталом. Елементи вчення про капітал заклав Аристотель. Він вводить поняття„хремастика”, яке походить від слова “хрема” й означає “майно”, “володіння”. Оскільки в античному світі важливу роль відіграв торговельний та грошовий капітал, то, за Аристотелем, хремастика означає нагромадження багатства в грошовій формі. У подаль-шому це поняття було предметом дослідження меркантилістів, фізіократів, класиків. Проте першим системне дослідження капіталу і додаткової вартості здійснив К.Маркс.

Рух капіталу, зазначав К.Маркс, завжди починається з грошей. Однак останні самі по собі не є капіталом, а стають ним лише у тому разі, коли використовуються з метою отримання прибутку. Інакше кажучи, гроші мають самозростати, тобто приносити додаткову вартість. Джерело додаткової вартості К.Маркс вбачав в унікальному товарі, який знаходить на ринку власник засобів виробництва, таким є робоча сила, споживна вартість якої здатна створювати вартість більшу, ніж сама того варта. Дослідники XX ст. не дають однозначного трактування поняття капіталу. Англійський економіст Дж.Хікс, наприклад, визначав капітал як сукупність товарів виробничого призначення. Отже він продовжував по суті традиційні погляди, висловлені К.Марксом, Є.Бем-Баверком і А. Маршаллом.

І.Фішер та Ф.Найт - представники неокласичного напряму – розглядали капітал як благо, використання якого дає можливість збільшити майбутні блага. Такої самої точки зору додержується і автор одного з популярних підручників з економіки П.Хейне (Економічний образ мислення. - М., 1993). Новинкою, яку вводить П.Хейне поняття капіталу, є те, що до обладнання, споруд, землі він додає “людський капітал”: знання, уміння людей, що вони набули завдяки навчанню, професійній підготовці та практичному досвіду, завдяки яким їх носії надають іншим людям виробничі або інші послуги.

Такий підхід у визначенні капіталу є значним кроком уперед в економічній науці, особливо в умовах інформаційної ери, коли з’явилися і зростають випереджаючими темпами фірми, що продають інформацію і знання. Знання в умовах науково-технічної революції стають новим важливим ресурсом і джерелом багатства.

Інформація і знання, на відміну від грошових, природничих, технічних і трудових ресурсів, не відчужуються. Власник будинку або чобіт, продавши їх, не може більше ними розпоряджатися або споживати. Знання ж, втілені у ліцензії, ноу-хау і реалізовані, не відчужуються від того, хто їх створив. Так само інформацію і знання їх власник не може повернути собі. Отже, знання існують незалежно від простору.

Від традиційних ресурсів знання та інформація відрізняються за ціноутворення. Ціни на перші зростають від їх рідкості, а другі - навпаки, від їх надлишку. В умовах НТР діє закон - чим більше знань, тим більше в них погреба. Ось чому обсяги знань, інформації зростають, свідченням цього є всезростаюче споживання у світі патентів, ліцензій тощо.

Специфіка та всезростаюча роль інформації як виробничого ресурсу диктує зростання довгострокових інвестицій у наукові дослідження, дослідно - конструкторські розроблення і підготовку кадрів. На думку американського економіста і публіциста  Т.Стюарта, 1991 р. став першим роком інформаційного року. Саме в цей час у США витрати на придбання промислового обладнання (107 млрд. дол.) і на закупівлю інформаційної техніки (112 млрд. дол.) перетнулися, якщо відобразити динаміку капітальних витрат у вигляді графіків. Відтоді компанії витрачають більше грошей на обладнання, яке необхідне на збирання, опрацювання, аналізу та поширення інформації, ніж на машини, що призначені для штампування, різання, вантаження тощо.

Компанії, що продають інформацію і знання, мають якісні відмінності від традиційних з точки зору організації, форми капіталу і власності. Вони замінили основні фонди знаннями, а товарна матеріальні запаси інформацією. Кому вони належать, хто відповідає за зміст знань (основних фондів), також нелегко відповісти, якщо розглядати ці питання з традиційної точки зору.

Інформаційна місткість інтелектуальних компаній на противагу фонду ємності робить інформацію, знання найважливішим капіталом у сучасному виробництві. Це сприяє, по-перше, зростанню чисельності людей, що займаються розумовою працею, витісненню видів занять, які легко автоматизувати (операторів телефонних станцій, касирів банків, секретарів – їх замінили банкомати, електронна пошта, автовідповідачі), інтелектуальному змісту праці (замість фізично розвиненого робітника чи фермера сучасний працівник здійснює операції в диспетчерській з кондиціонером, комп’ютером, спостерігаючи процес на екрані, тощо). По-друге, освіта, знання, інформація впливають на створення вартості та матеріальних цінностей. Економіст з каліфорнійського університету в Сан-Дієго Дж. Річ довів, що продуктивність праці міської робочої сили зростає на 2,8 відсотка пропорційно до кожного року додаткового навчання.

1)соціально-економічну систему, за якою капітал – це вартість у будь-якій формі

(продуктивній, товарній чи грошовій), що знаходиться у приватній власності. Соціально-економічне розуміння капіталу є найбільш вживаним в сучасній економічній літературі

2) техніко-економічна інтерпретація, яка капітал розглядає як вартість у

продуктивній формі, що використовується як засіб розвитку економічних систем.

3) економічна інтерпретація капіталу, яка зводить капітал до

певних грошових сум, що використовуються як засіб розвитку економічних систем.

40. Капітал і відсоток. Економічна основа прибутку. Норма прибутку та рентабельність підприємства.

У процесі поглиблення суспільного поділу праці на певному етапі розвитку товарно-грошових відносин і сфери обміну як складової суспільного відтворення відбувається відокремлення товарної і грошової форми капіталу у відносно самостійні види капіталу:

- торговий;

- позичковий.

Торговий капітал - це капітал, який використовується у сфері обігу і який обслуговує процес реалізації товарів.

Першим етапом розвитку торгового капіталу найдавнішою його формою був купецький капітал. В історії розвитку товарно-грошових відносин він відігравав складну і суперечливу роль.

З одного боку, він створював умови для розвитку капіталістичних відносин, оскільки стимулював процеси накопичення і концентрації грошових коштів в руках вузького кола осіб, руйнував натуральні засади виробництва, посилював диференціацію товаровиробників, формував і розширював світовий ринок.

З іншого боку, купецький капітал:

- наживав великі прибутки за рахунок нееквівалентного обміну і тим самим нещадно експлуатував основну масу населення;

- підривав економічну основу безпосередніх товаровиробників;

- гальмував розвиток виробництва.

Розв'язання цієї суперечності втілилось у поступовій підпорядкованості купецького капіталу закономірностям промислового капіталу.

В умовах зародження капіталізму власники останнього особисто без посередників займались усіма операціями, пов'язаних з перетворенням товарної форми промислового капіталу в торговий. Разом з тим це уповільнювало кругообіг капіталу. Це й стало причиною відокремлення торгового капіталу від промислового і перетворення його на самостійно функціонуючий торговий капітал.

Це відокремлення проявилось у формі утворення особливої групи підприємців (капіталістів-продавців), що спеціалізуються лише на реалізації товарів. В результаті відбувся розподіл праці між промисловими і торговими капіталістами.

Наслідком відокремлення торгового капіталу є:

- подальший розвиток суспільного поділу праці і спеціалізація виробництва;

- розширення ринку для промислового капіталу;

- прискорення обороту капіталу;

- зниження витрат капіталу на одиницю продукції та підвищення норми прибутку.

Метою торгового капіталіста, як і промислового, є отримання прибутку. Він привласнює його на тому підґрунті, що торговий капітал виконує функції, які необхідні для відтворення усього суспільного капіталу, який обслуговує стадію Т-Г' в круго-обороті промислового капіталу, опосередковано сприяє зростанню додаткової вартості.

Джерелом торговельного прибутку є додаткова вартість, яка створюється в сфері матеріального виробництва, частину якої привласнює торговець. Цією частиною промислові капіталісти діляться з торговцем за те, що він реалізує їх товари. Таким чином, торговий прибуток - це особлива перетворена форма додаткової вартості, що створюється найманими працівниками у сфері виробництва і присвоюється торговими підприємцями за участь у реалізації товарів, вироблених промисловими капіталістами

41. Оборот авансованого капіталу, Основний і оборотний капітал і його структура. Капітал сфери обігу.

Категорія авансованого капіталу підприємства є однією з найважливіших у системі економічних категорій ринкової економіки. Дослідження авансованого капіталу з точки зору його об’єктивного виміру, принципів і джерел формування та раціонального використання є однією з актуальних аграрно-економічних проблем, вирішення якої дає змогу об’єктивно оцінювати фінансово-економічний стан підприємств, їх платоспроможність, обґрунтовано визначати рівень ефективності виробництва, всебічно проаналізувати його з метою виявлення резервів подальшого збільшення маси прибутку на кожну одиницю вартості ресурсів, вкладених у виробництво та його обслуговування. Але щоб обґрунтовано використовувати авансований капітал за названими напрямами, необхідно чітко визначити економічну суть даної категорії й на цій основі правильно кількісно виміряти її.

Суть авансованого капіталу може бути розкрита на основі теорії відтворення факторів виробництва (виробничих ресурсів). Адже відомо, що для того, аби розпочати будь-яке виробництво, потрібна певна сума грошових коштів, отже, саме вони є первісною формою капіталу. Однак щоб організувати виробництво, капітал з грошової форми повинен перейти у продуктивну (виробничу). Така метаморфоза капіталу здійснюється через придбання за грошові кошти виробничих ресурсів — засобів праці, предметів праці, землі, а також через наймання робочої сили.

При здійсненні виробництва ресурси виробничо споживаються, в результаті чого створюються нові споживні вартості (товари), тобто відбувається процес трансформації капіталу з виробничої у товарну форму, а з останньої завдяки реалізації товарів — в свою первісну, грошову форму. Такий рух капіталу відбувається безперервно, тому на кожний даний момент капітал одночасно знаходиться у трьох формах — грошовій, виробничій (продуктивній) і товарній. Цим і зумовлюється та обставина, що певна частина капіталу завжди знаходиться у сфері виробництва, а інша — в сфері обігу.

Структура авансованого капіталу — це склад і співвідношення його елементів (статей активу балансу). Станом на початок 2002 р. відповідно до П (С) БО 1 активи підприємства (авансований капітал) у згаданій формі 1 представлені трьома розділами:

1) необоротні активи;

2) оборотні активи;

3) витрати майбутніх періодів.

До оборотного капіталу належать такі предмети праці, як сировина, пальне, енергія, куповані напівфабрикати, тара, запасні частини для поточного ремонту основних фондів, затрати на освоєння нової продукції, напівфабрикати власного виробництва тощо, які повністю споживаються в одному виробничому циклі, втрачають або змінюють при цьому свою натурально-речову форму і повністю переносять свою вартість на новостворений продукт. Крім того, до них належать деякі засоби праці, що не входять до основних фондів (спеціальні інструменти і пристосування,

молодняк та худоба, що знаходиться на відгодівлі, багаторічні насадження, які вирощуються як посадочний матеріал та ін.). Оборотний капітал також поділяється на виробничі запаси і незавершене виробництво. Останнє також складається із перенесеної частини засобів праці, вартості оброблених предметів праці та затрат на оплату робочої сили.

До оборотного капіталу належить також вартість робочої сили, яка набуває форми змінного капіталу, а відтак, і заробітної плати. Отже, оборотний капітал — це частина продуктивного капіталу, що повністю бере участь у процесі виробництва, а частина його (робоча сила) у створенні вартості та додаткової вартості, витрачається за один виробничий цикл і вартість якої при цьому повністю переноситься на новостворе- ний товар і після його реалізації повертається до капіталіста у грошовій формі.

Та частина капіталу підприємства, яка перебуває у грошовій і товарній формі, є капіталом обігу. Оборотний капітал та капітал обігу — це оборотні засоби капіталу.