7. Кредит як засіб капіталовкладень і як засіб збільшення платоспроможного попиту населення. Відсоток.

Історично першою суспільною формою кредиту вважають лихварський капітал. В умовах розвиненої ринкової економіки впродовж тривалого еволюційного розвитку кредит набув найрізноманітніших форм.

Розглянемо найважливіші з них, зауваживши при цьому, що класифікація кредиту залежить від критерію, покладеного в її основу.

За суб'єктами кредитних відносин, об'єктом позик, сферою поширення та розміром позичкового відсотка розрізняють:

1. Комерційний кредит - надається одним підприємцем іншому у вигляді продажу товарів із відстрочкою платежу. Об'єктом комерційного кредиту є товарний капітал.

Інструментом комерційного кредиту є вексель. Останній може набувати форм простого (видається позичальником на ім'я кредитора із зазначенням місця та часу видачі векселя, розміру суми, місця й часу платежу) і переказного векселя, або тратти (письмовий наказ кредитора позичальникові про сплату певної суми третій особі або пред'явнику). Особа, що видає переказний вексель, називається трассантом, а особа, на користь якої виписана тратта, - ремітентом.

Мета комерційного кредиту - прискорення реалізації товарів та втіленого в них прибутку.

Величина позичкового відсотка за комерційний кредит нижча від банківського; входить у ціну товару та суму векселя.

2. Банківський кредит - найпоширеніша форма кредиту. Об'єктом банківського кредиту є грошовий капітал.

Кредитором є банк, а позичальником - домогосподарства, підприємницький і державний сектор.

Мета банківського кредиту-отримання прибутку з позик. Банківський кредит не має цільового обмеження.

Банківський кредит - це форма кредиту, за якою банк надає клієнтові у тимчасове використання частину власного або залученого грошового капіталу на умовах повернення та платності у вигляді банківського відсотка.

Банківський кредит, у свою чергу, класифікується за такими ознаками:

- залежно від забезпечення - незабезпечений (бланковий) та забезпечений (векселем, майном чи цінними паперами);

- за строками погашення - онкольний (погашається на першу вимогу банку); короткостроковий (до 1 року); середньо-строковий (від 1 до 3 років); довгостроковий (понад 3 роки);

- за ступенем ризику - стандартний і з підвищеним ризиком;

- за способом погашення кредиту - кредит, що погашається в розстрочку (поступово, частинами), та одноразового погашення;

- за методом стягнення банківського процента - процент стягується в момент отримання кредиту, під час його повного повернення або однаковими частинами впродовж терміну кредиту.

- за методом надання - кредит, що надається на підставі індивідуальної угоди між позичальником і банком, та кредит, що надається у межах попередньо встановленого банком ліміту кредитування для певного позичальника (згідно з відкритою кредитною лінією).

Сучасній економіці властиве переплетення комерційного та банківського кредитів.

Споживчий кредит - надається банком приватним особам для придбання предметів особистого споживання довгострокового користування (холодильників, пральних машин, телерадіо-апаратури, меблів, автомобілів тощо).

Споживчий кредит існує у двох формах: комерційного (купівля товарів у розстрочку) та банківського (грошова позика в банку для купівлі товарів довгострокового використання). Позиковий процент за цією формою кредиту досить високий.

Іпотечний кредит - довгострокова позика під заставу нерухомого майна (землі, житла, виробничих будівель). Його надають переважно спеціалізовані іпотечні банки під заставу нерухомого майна. У випадку несвоєчасного повернення кредиту позичальник втрачає заставлене нерухоме майно, і воно переходить у власність банку.

Лізинговий кредит - відносини між юридичними особами, що виникають з приводу оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди, в якій лізинговою компанією є банк, що на замовлення орендаря купує обладнання і надає його в оренду.

Ломбардний кредит - короткостроковий кредит під заставу рухомого майна, яке можна швидко реалізувати. Застава забезпечує повернення кредиту. Вартісна оцінка застави повинна перевищувати суму кредиту. Якщо кредит повертається своєчасно зі сплатою відсотка, позичальник залишається власником заставленого майна. Якщо кредит не повертається в строк, право власності на заставлене майно переходить до кредитора, який, реалізуючи майно, утримує суму боргу та відсоток.

Сучасною формою ломбардного кредиту є банківський кредит під заставу депонованих у банку цінних паперів.

Державний кредит - система економічних відносин між державою в особі'й органів влади чи управління, з одного боку, та фізичними і юридичними особами - з іншого, за яких держава виступає як позичальник, кредитор чи гарант.

Державний кредит - явище, яке поєднує в собі риси і фінансових, і кредитних відносин. Як явище, властиве фінансовій системі, державний кредит обслуговує формування та використання централізованих грошових фондів держави (державного бюджету та позабюджетних фондів). На відміну від засад, на яких ґрунтуються фінансові ресурси (обов'язковість, безоплатність, безеквівалентність, рух платежів до державного бюджету не передбачає зворотного руху безпосередньо до тих, хто здійснював ці платежі), державний кредит як явище кредитних відносин ґрунтується на принципах добровільності, повернення та платності.

Особливості державного кредиту

Позика, яку отримує держава, забезпечується всім майном, що є власністю держави.

На рівні центрального уряду державні позики зазвичай не мають цільового спрямування, тоді як для нижчих рівнів державної влади цільове використання їх чітко визначене.

Держава як позичальник залучає грошові засоби на певний термін.

Доходи від позик стали другим (після податків) джерелом фінансування державних витрат.

Міжнародний кредит - це рух міжнародного капіталу, наданого державою, банком, іншою юридичною чи фізичною особою однієї країни іншій країні, банкові, юридичній чи фізичній особі іншої країни на певний строк на умовах повернення та платності.

Розглянуті форми кредитує найпоширенішими. Багатоманітність таких форм свідчить про те, що, по-перше, кредитні відносини пронизують усі рівні економічної системи і стосуються інтересів практично усіх громадян. По-друге, кредит виконує також важливі суспільні функції.

Кредит виступає важливим засобом державного регулювання економіки. Маніпулюючи обсягом кредитних ресурсів шляхом впливу на позичкову ставку процента, норму резервування, операції на відкритому ринку цінних паперів, держава проводить стимулюючу або обмежувальну політику.

Відсоток

Першу спробу з'ясувати сутність відсотка зробив В. Петті. Він називав його грошовою рентою, доходом, похідним від земельної ренти та прирівнював відсоток до орендної плати. Таке визначення зумовлювало розуміння ренти як загальної форми капіталістичного доходу. Відокремити позичковий відсоток від підприємницького доходу, побачити їх спільні риси і суттєві відмінності заважала недостатня розвинутість капіталу, його різних форм у Великобританії на той період.

А. Тюрго також пов'язував відсоток з рентою. Необхідність доходу від позичкового капіталу у вигляді відсотка він пояснював тим, що банкір на свої гроші може придбати землю і привласнити ренту. Віддані в кредит гроші повинні приносити більшу суму доходу, ніж аналогічна сума, затрачена на купівлю землі, оскільки банкрутство позичальника може призвести до втрати капіталу кредитором, тобто таке вкладення коштів супроводжується ризиком, від якого необхідно застрахуватися.

А. Сміт трактував відсоток як створену позичковим капіталом частину прибутку або земельної ренти. Водночас він, з одного боку, розглядав відсоток як частину неоплаченої праці найманих працівників, а з іншого — як "природну" форму доходу. Аналогічну позицію займав і Д. Рікардо.

Дж. Мілль критикував капіталотворчу теорію кредиту, виступав за активну політику Англійського державного банку щодо регулювання облікових ставок.

Представник історичної школи німецький економіст А. Шпітгоф стверджував, що норма відсотка вказує на вартість позичкового капіталу і служить приблизним орієнтиром на ринку капіталів; виокремлював поняття "чистий відсоток" і "премія за ризик", проте не навів їх наукового обґрунтування.

Особливу увагу приділяли дослідженню відсотка представники маржиналізму. Так, В.-С. Джевонс заперечував концепцію, згідно з якою стриманість (відкладання споживання на майбутнє) утворює елемент відсотка. Він пов'язував його з певним лагом часу: оскільки від початку виробництва до отримання результатів проходить певний час, а зі збільшенням виробничого періоду, як правило, зростає і випуск продукції, то відсоток можна вирахувати як відношення приросту продукції до приросту вільного капіталу. Такий підхід давав приблизне уявлення про граничну продуктивність.

Цю концепцію розвивав Б. Бем-Баверк, який виокремлював три основні причини існування відсотка: відношення між побажаннями людини і засобами їх досягнення, яке змінюється; суб'єктивна недооцінка майбутніх благ і побажань; переваги опосередкованого методу виробництва матеріальних благ над прямим, який передбачає використання капіталомісткішої технології, що забезпечує поглиблення спеціалізації виробництва і підвищення його ефективності, а отже, збільшення обсягів продукції і зростання її вартості. Продуктивність такого методу, на його думку, зростає за тривалішого періоду процесу виробництва.

Поширилися також монетарні концепції позичкового відсотка, в яких він вважається лише ціною грошового капіталу. Спроби такого підходу започаткували шведські економісти Кнут Вікселль (1851—1926) і Гюстав Кассель (1866—1945). Вікселль у роботі "Відсоток і ціни" виокремлював "природний" (або капітальний) і банківський (або грошовий) відсотки. Величина природного відсотка дорівнює нормі промислового прибутку, але без застосування банківського кредиту, а банківський — встановлюється банком. Різниця між ними, на думку Вікселля, визначає величину попиту на позичковий капітал.

Л. Мізес розглядає відсоток як дисконтування майбутніх благ порівняно з поточними. Оскільки поточні оцінюються вище за майбутні блага такої ж кількості й якості, то сума коштів, яку ринок резервує на задоволення майбутніх потреб, нижча від цін на поточні. Цю різницю Мізес називає початковим відсотком. Ф.-А. Хаєк теж пов'язує відсоток з граничною корисністю і перевагою поточних благ перед майбутніми.

Удосконалив теорії відсотка представник неокласичного напряму американський економіст Ірвінг Фішер (1867—1947), який намагався усунути суперечність в розумінні відсотка між суб'єктивістською школою (його пояснення з погляду переваги поточних благ перед майбутніми) та об'єктивною (продуктивною) школою, яка пояснювала появу відсотка продуктивністю капіталу.

У межах неокласичного напряму окремі економісти (А. Маршалл та ін.) досліджують відсоток з погляду міжгалузевого переливання ресурсів. При цьому він є результатом такого переливання, зумовленого різницею у квазі-рентному доході від капітальних благ у різних галузях. На думку Й. Шумпе-тера, з цих позицій проблеми відсотка розглядаються на міжгалузевому рівні, з решти згаданих — на внутрігалузевому.

У всіх теоріях відсотка нез'ясованими залишився механізм його формування і розподілу. Якщо це плата за час, протягом якого нефінансові корпорації впроваджують інновації та отримують на них дохід, то джерелом відсотка стає не просто плата за час, а створена працею частина додаткової вартості. Проте визначення джерела відсотка лише в продуктивності капіталу означає заміну одного невідомого іншим (тим більше, що фізичною продуктивністю капітал не наділений).

Монетарні теорії позичковий відсоток трактують як ціну лише грошового капіталу. Дж. Кейнс розглядав відсоток як ціну грошей, плату за "розлучення з ліквідністю". Основою відсотка, на його думку, є перевага в ліквідності, тобто прагнення людей мати багатство у грошовій формі, оскільки гроші завжди можна реалізувати. Власник грошей не розлучається з ними навіть тимчасово, а лише за умов певної компенсації. Величина відсотка, на думку Дж. Кейнса, перебуває у прямо пропорційній залежності від "переваги ліквідності" і в обернено пропорційній залежності від кількості грошей в обігу. Рух норми відсотка і норми прибутку Кейнс вважає не пов'язаним один з одним.

За марксистською теорією, відсоток — це частина доходу, яку позичальник віддає кредиторові за тимчасове користування грошима. Якщо позичальником є функціональний капіталіст, то він віддає позичковому капіталісту (чи кредитору) частину свого прибутку, оплачуючи не вартість позичкового капіталу, а його споживчу вартість. Єдиним джерелом відсотка марксизм вважав створену найманими працівниками у сфері безпосереднього виробництва частину додаткової вартості. Однак це джерело є основним, але не єдиним, тому що банки, точніше їх працівники, теж певною мірою є творцями капіталу безвідносно до акумульованих банками капіталів і доходів, якщо процес капіталотворення обмежується потребами відтворення суспільного капіталу, його руху вимогами законів грошового обігу. При цьому капіталом стають не всі суми грошей, наданих банками у кредит, а лише ті, які забезпечують рух реального капіталу.