56.Роль і місце у світовому господарстві країн «першого», «другого» і «третього» світу. Зовнішньоекономічна стратегія України.

Перший світ - політична концепція для позначення США та їх союзників, що вперше виникла під час холодної війни. Ці країни були демократичними та капіталістичними. Після падіння Радянського Союзу і закінчення холодної війни, термін "Перший світ " отримав свій новий зміст. Тепер першим світом позначають в основному високорозвинені країни.

Третього світу :

Значимість країн "третього" світу у міжнародній економічній системі визначається їхніми багатими природними та людськими ресурсами. Але ця висока ресурсозабезпеченість є дуже нерівномірною щодо розподілу по країнах. Приблизно 45 держав зі всіх країн, що розвиваються, мають абсолютно переважаючу частину корисних копалин. А лише у 10 з цих 45 країн виявлено більше ніж три види сировини, а в інших — всього один-два види. Відповідно більше ніж 2/3 країн "третього" світу залежать від імпорту сировини.

Взагалі характерною рисою економіки світу, що розвивається, є її значна орієнтація на зовнішні ринки і відповідно високий ступінь залучення у міжнародний поділ праці. Експортна квота в середньому по регіону становила наприкінці 80-х років у Тропічній Африці — 19,1 %, Східній Азії — 21,9%, Південній Азії— 10,3 %, у Латинській Америці — 10,4 %. Частка країн, що розвиваються, у світовому експорті у 1992 р. становила 27,4 %, у світовому імпорті — 28,1 %.

На світовому ринку група країн, що розвиваються, є переважно постачальниками мінеральної, енергетичної, сільськогосподарської сировини та харчових товарів. Експорт даної продукції забезпечує державам, що розвиваються, 50—100 % експортних доходів.

Другий світ: це соціалістичні держави.

Класифікація країн світового господарства

За специфікою господарських систем:

- країни з розвиненою ринковою економікою;

- країни з ринковою економікою, що розвивається;

- країни з перехідними до ринку економіками;

- країни з неринковою економікою. За ступенем економічного розвитку:

- високорозвинені;

- середньо розвинені;

- З низьким рівнем розвитку. Крім того, нині виділяють:

- нові індустріальні країни Південно-Західної Азії та Латинської Америки;

- високодохідні нафтоекспортуючі країни;

- найменш розвинені країни.

57. Світогосподарські зв’язки: сутність ті основні тенденції розвитку на сучасному етапі.

Взаємодія національних економік відбувається через міжнародні економічні відносини, які являють собою, з одного боку, головну, найбільш динамічну та масштабну складову частину міжнародних відносин, а з іншого — систему економічних зв’язків з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання, що вийшли за межі національних господарств.

Розвиток міжнародних економічних відносин базується на міжнародному поділі праці, передумови якого формуються в процесі суспільного поділу праці за родом діяльності і його просторової диференціації.

Міжнародні економічні відносини, в основному торговельні, існували ще до виникнення світового господарства, але мали міждержавний, вузькорегіональний характер (наприклад, Європа — Близький Схід, Європа — Північна Африка). З виникненням і розвитком світового господарства міжнародні економічні відносини розширюють і поглиблюють сферу свого існування, набувають глобального характеру, стають самостійним явищем, що підпорядковується власним законам. Міжнародні економічні відносини є формою існування і розвитку світового господарства, його внутрішнім механізмом.

Традиційно в окрему форму міжнародних економічних відносин виділяють історично перший тип світогосподарських зв’язків — міжнародну (світову) торгівлю товарами та послугами. Переміщення факторів виробництва лежить в основі таких форм міжнародних економічних відносин, як міжнародний рух капіталу, міжнародна міграція робочої сили, міжнародна торгівля знаннями (міжнародна передача технології). В окрему форму слід виділити міжнародні валютні відносини, хоча вони і є похідними від міжнародної торгівлі і руху факторів виробництва, але набули великої самостійності у світовому господарстві.

Сучасний рівень міждержавних економічних зв’язків характеризується:

- трансформацією двосторонніх міжнародних економічних відносин у багатосторонні, значним поглибленням міжнародного поділу праці у світовому господарстві;

- зростанням масштабів і якісними змінами характеру традиційної міжнародної торгівлі — із суто комерційної вона перетворюється в інструмент обслуговування національних виробничих процесів;

- інтенсифікацією і глобалізацією міграції капіталу;

- активним обміном науково-технічними знаннями, прискореним розвитком сфери послуг;

- помітним зростанням масштабів міграції робочої сили;

- прискоренням і розширенням процесів інтеграції економік країн та регіонів.

Основною рисою сучасної епохи стає не протистояння, а тенденція до співробітництва та взаєморозуміння. Можна говорити про процеси конвергенції моделей національних економік, економічних і соціальних цінностей і стосунків; про зближення економічних рівнів розвитку різних країн.

У цілому можна робити висновки, що сучасні міжнародні економічні відносини характеризуються розвитком процесів їх інтенсифікації, глобалізації, інтеграції. Особливості розвитку міжнародних економічних відносин 1990-х рр. ще більше свідчать на користь цього висновку.