Рефрактивні техніки (метод керованої проекції)

Вони охоплюють процедури, під час яких люди оцінюють певні свої атрибути, не усвідомлюючи, що оцінюють себе. У 40-ві --50-ті роки XX ст. було проведено серію дослідів (К. Хантлі, В. Вольф), у яких для вимірювання самооцінки досліджуваним пропонували зроблені без їх відома фотографії їх рук або обличчя у профіль, записи голосу, зразки почерку.

В інших випадках пред'являли у стереопарі (одночасний показ двох зображень) два різні зображення осіб, однією з яких був досліджуваний, або тахістоскопічні (змінювані через дуже короткий період часу) його фотографії разом з фотографіями інших людей.

Усі методи діагностування самосвідомості мають певні переваги і недоліки. Методики, засновані на вербальному стандартизованому самозвіті, забезпечують порівнюваність результатів, незалежність від досвіду експериментатора і кількісний підхід, апелюють до більш усвідомлених аспектів самоставлення і потенційно піддаються впливу стратегій самопрезентації. Крім того, вони обмежують висловлювання досліджуваного підібраними твердженнями, Нестандартизовані самозвіти набагато трудомісткіші, важчі для кількісного оброблення, залежать від лінгвістичних здібностей досліджуваних. Ідеографічні методики не завжди супроводжуються обґрунтованими діагностичними висновками, а проективні методики, усуваючи прямий вплив стратегії самопрезентації, пов'язані з труднощами інтерпретації проективних показників. Рефрактивні техніки полегшують інтерпретацію проективної самооцінки, залишаючи проблемним поширення оцінки певного аспекту фізичного Я та Я загалом.

5.3. Діагностування спонукальної сфери особистості

Мотивація трактується як процес втручання і як стан загального збудження без будь-якої мети або спрямованості. Стверджують також, що мотиваційні стани специфічні для певних потягів і потреб. Виникають вони внаслідок взаємодій великої кількості змінних, до яких належать потреби або інтенсивність потягу, спонукальна цінність мети, очікування організму, доступність відповідних реакцій (засвоєних моделей поведінки), наявність суперечливих мотивів, несвідомі фактори тощо.

Теоретичні підходи до аналізу мотивації

Мотив є спонуканням суб'єкта до певної поведінки або діяльності.

Це спонукання може бути зовнішнім, не пов'язаним зі змістом певної діяльності, але зумовлене зовнішніми, стосовно суб'єкта обставинами, або внутрішнім, пов'язаним не із зовнішніми обставинами, а зі змістом діяльності.

Мотив (лат. motus - рух) - причина, що спонукає до діяльності, спрямованої на задоволення певних потреб.

Спонукають людину до діяльності усвідомлені і неусвідомлені причини, зовнішні і внутрішні фактори, які утворюють мотивацію.

Мотивація - система усвідомлюваних і неусвідомлюваних спонукань, що зумовлюють активність суб'єкта, визначають її спрямованість.

Розглядаючи діяльність як систему суб'єкт-об'єктної взаємодії, всі підходи можна зобразити схематично (табл. 5.2). По вертикалі представлені складові діяльнісного процесу: об'єкт, суб'єкт і зв'язок як суб'єкт-об'єктна взаємодія, по горизонталі - рівні теоретичного аналізу мотиву (мотивації): соціально-психологічний, психологічний або психофізіологічний. Матриця засвідчує рівень аналізу, який здійснює дослідник, і на чому зосереджується - на суб'єкті, об'єкті чи процесі взаємодії.

Таблиця 5.2. Теоретичні підходи до аналізу мотивації

Особистісний підхід (зосередження на суб'єкті діяльності)	Процесуальний підхід (зосередження на процесі взаємодії)			Об'єктний підхід (зосередження на об'єкті)
1	2			3
Психофізіологічний рівень вивчення
- фізіологічне "очищення" організму; - нейронний процес; - фізіологічний, енергетичний потенціал; - фізіологічна спрямованість; - відображення потреб організму	- сукупність зовнішніх і внутрішніх стимулів; - дисгармонія між процесом пізнання і структурами центральної нервової системи; - адаптаційний фактор організму; - ліквідація розбалансування функціональних систем організму
Психологічний рівень вивчення
- прагнення до певного емоційного стану;	- потреба в гомеостазній рівновазі з середовищем;			- сукупність факторів зовнішнього середовища;
- умова ставлення людини до предметів, явищ; - властивість особистості; - потреба у певному виді діяльності; - пізнавальний процес, інтерес; зв'язок між пізнавальною і вольовою сферами особистості; - "досвід" як знання, уміння, навички людини		- ситуації або середовища на особистість; - процес пізнання дійсності	- зовнішній стимул; - зміст діяльності; - результат діяльності; - ситуація; - організація, спосіб, модель діяльності; - процес діяльності; - предмет, об'єкт діяльності
Соціально-психологічний рівень вивчення
- позиція особистості; - відповідальність людини; - корисність керівника для групи; - самоствердження, самовираження, самореалізація		- оптимізація відносин у групі; - зовнішня пізнавальна інформація і позиція людини