Послідовність здійснення наукового спостереження

Для отримання повної і достовірної інформації на основі спостереження його слід проводити у відповідній послідовності:

1) визначення мети спостереження (для чого, навіщо воно);

2) вибір об'єкта досліджень (який індивід чи група підлягає вивченню);

3) уточнення предмета дослідження (що саме у поведінці розкриває зміст досліджуваних психічних феноменів);

4) планування ситуацій спостереження (у яких випадках чи за яких умов предмет дослідження виявляє себе найчіткіше);

5) вибір способу спостереження, що найменше впливає на об'єкт і найкраще забезпечує збирання необхідної інформації (як спостерігати);

6) встановлення тривалості загального часу досліджень і часу спостережень (скільки спостерігати);

7) вибір способів реєстрації досліджуваного матеріалу (як вести записи);

8) прогнозування імовірних помилок спостереження і пошук можливостей їх запобігання;

9) попереднє (пробне) спостереження, необхідне для уточнення дій попередніх етапів і виявлення організаційних недопрацювань;

10) виправлення програми спостереження;

11) здійснення спостереження;

12) оброблення та інтерпретація отриманої інформації.

Матеріал, отриманий у процесі спостережень, обов'язково реєструють. Ефективне спостереження неможливе без вичленовування із спостережуваних подій певних одиниць активності об'єкта, тобто позначення того, що, коли і в який спосіб він робить. Одиниці активності виражають за допомогою звичайних слів або наукової термінології і реєструють у протоколі спостережень. Процедура реєстрації результатів має відбуватися з дотриманням певних умов.

1. Використання однакових (знакових) систем. Для цього заздалегідь, при підготовці бланків спостереження, описують характерні для певної сфери види поведінки. Потім фіксують форму і частоту їх прояву. Кожну ознаку формулюють однозначно, наприклад: ознаки інтересу студентів до змісту навчального заняття; ознаки відсутності в них інтересу до досліджуваного матеріалу. Слова типу "уважний", "зацікавлений", "тямущий" збіднюють конкретизацію значення, а такі ознаки, як "жвава жестикуляція", "жування олівця" тощо, можуть свідчити і про інтенсивність, і про відсутність інтересу. Запропонована система ознак не є вичерпною. Під час спостереження може проявитися нова істотна характеристика, тому сукупність ознак за необхідності доповнюють після початку спостереження.

2. Застосування системи категорій, яка містить повний опис усіх видів можливої поведінки. Доповнювати її у процесі спостережень не можна. Сукупність категорій складають на науковій основі, намагаючись охопити всі теоретично можливі прояви досліджуваного процесу. Прикладом цього є система категорій, сформульована Р. Бейлзом для стандартизованої процедури спостереження за взаємодією членів малої групи під час спільного розв'язання завдань. У вітчизняній психології вона відома у модифікації Т. Корнілової (рис. 6.1). Шляхом вільного спостереження за роботою груп Р. Бейлз виявив більше 80 ознак міжособистісного спілкування, систематизував їх у 12 категорій, а категорії - у 4 класи (у кожному класі по 3 категорії): А) клас позитивних емоцій; В) клас розв'язання проблеми; С) клас постановки проблеми; В) клас негативних емоцій. Латинськими літерами на рисунку позначено зв'язки між

Рис. 6.1. Схема зв'язків системи категорій, заснована на відповідній концепції групової роботи при розв'язуванні задач (за Т. Корніловою)

Працюючи із системою категорій Р. Бейлза, спостерігач може зафіксувати не змістову, а формальну сторону загально групової дискусії. Для цього він, вивчивши перелік категорій, зіставляє їх із репліками учасників спілкування. Спостерігач зазначає: хто говорить (джерело повідомлення), до кого звертається (адресат), до якої категорії (номер).

Аналіз записів за номером категорії дає змогу з'ясувати тип висловлювання, його емоційне забарвлення, стадію розв'язання проблеми. Частота мовних актів також відображає особливості процесу дискусії, зокрема, у відсоткових співвідношеннях різних видів актів на різних стадіях обговорення.

Систему категорій Р. Бейлза критикують за істотні недоліки (формальність аналізу, довільність виокремлення кількості і змісту категорії тощо), однак широко використовують при спостереженні за дискусіями на задану тему.

3. Використання шкали рейтингу (англ. rating - оцінка). Воно дає змогу досліднику зосередитися на кількісному чи якісному ступені присутності, вираженості ознаки. Роботу здійснюють за заздалегідь підготовленою порядковою шкалою, яка, наприклад, засвідчує інтерес учня у процесі занять.

Специфіка шкали рейтингу в тому, що її заповнюють на останній стадії спостереження або після його закінчення. З усіх способів реєстрації даних цей спосіб найсуб'єктивніший. Дослідник діє як експерт, що порівнює поведінкові ознаки з відомими тільки йому зразками. Тому шкалу рейтингу не застосовують автономно, а лише в поєднанні з іншими способами реєстрації. Потім розпочинають процедури інтерпретації результатів спостереження.

При застосуванні методу спостереження дослідники допускають такі типові помилки:

- неусвідомлене ігнорування того, що може суперечити гіпотезі;

- нерозрізнення головного і другорядного, випадкового і закономірного у процесі спостережень;

- передчасність узагальнень і висновків;

- оцінювання одного психічного феномену на підставі ознаки поведінки, що належить іншому (так роблять висновки про інтелект за швидкістю мовлення);

- зосередження спостерігачем своєї уваги на протилежних йому рисах або характері, формах поведінки;

- визначальний вплив на підсумки спостереження першого враження про людину або групу;

- неприйняття до уваги можливих мотивів дій, самопочуття, що спостерігаються, значущих змін умов ситуації.

Для підвищення вірогідності спостереження необхідно брати до уваги лише факти, фіксувати конкретні дії та не інтерпретувати поверхово складні процеси.

Із метою об'єктивізації процедур спостереження застосовують колективне вивчення об'єкта не залежними один від одного дослідниками, використовують технічні засоби фіксації та оброблення даних, детально розробляють програми спостережень, практикують кількаразові повторні спостереження тих самих об'єктів.

Ефективність методу підвищується за дотримання таких правил:

- проведення багаторазових систематичних спостережень факту в різноманітних ситуаціях, що дає змогу відокремити випадкові збіги від стійких закономірних зв'язків;

- уникнення поспішних висновків, висування і перевірка альтернативних точок зору на те, що насправді відображає спостережуваний факт;

- спостереження часткових умов виникнення спостережуваного факту у взаємозв'язку із загальними, розгляд факту в контексті загальної ситуації;

- дотримання неупередженості;

- оцінювання одного обстежуваного кількома спостерігачами (не менше 2 осіб), урахування при оцінюванні всіх незалежних думок.

Метод спостереження є трудомістким і складним, що вимагає від спостерігача спеціальної підготовки і досвіду. Формалізованість його сприяє підвищенню об'єктивності і достовірності отриманої інформації.