Соціально-психологічний підхід

Його представники спрямовують свою увагу на суб'єкт взаємодії. Мотив є позицією людини, її відповідальністю, корисністю для суспільства (групи) і самоствердження (Є. Моносзон, М. Да-нилов, В. М'ясищев і А. Здравомислов). Мотивація розглядається як процес оптимізації відносин у групі.

У процесі аналізу мотиваційних змінних діяльності людини необхідно не тільки адекватно їх визначити, а й виявити, виміряти, розрізнюючи змістове наповнення.

Мотивація, мотиваційні змінні, їх діагностування

Детермінують поведінку індивіда і стимулюють його активність, тобто мотивують різні спонуки. Широта мотивів розкривається у різноманітності мотиваційних факторів: мотивів, потреб, цілей, значень тощо. Сфера мотивацій є гнучкою. Спонукальними причинами можуть бути певні стимули, від кількості яких залежить гнучкість структури мотивації. Ієрархія сфери мотивації відображає частоту і силу вияву мотивів: сильні мотиви перебувають на вищому рівні, частіше виявляються як спонукальні причини дій.

Сфера мотивації може включати усвідомлені та неусвідомлені мотиви. До неусвідомлених належить стан потреби в чомусь. За С. Рубінштейном, потреба є нуждою людини у чомусь, у якій виявляється її зв'язок із навколишнім світом і залежність від нього. Коли людина усвідомлює потребу, вона перетворюється на мотив і опредмечується. Виникненню свідомих психічних процесів передує стан, який не можна вважати психічним, а тільки фізіологічним (Д. Узнадзе). Цей стан є установкою, готовністю до активності.

Усвідомлення спонукань відбувається з формуванням практичної дії, коли потреба об'єктивується, стає актуальною і запланованою. До сфери свідомого оформлення детермінації поведінки людини у психології належать мотиви, нахили, інтереси, цінності, цілі, спрямованість та інші категорії.

Отже, мотивація є актуальною формою існування мотивів, яка детермінує реальну діяльність і поведінку індивіда.

У процесі психологічного аналізу і вимірювання мотивації психодіагност досліджує інтереси, потреби, нахили, установки, цілеформування, спрямованість і особистісний смисл індивіда.

Труднощі при експериментальному дослідженні мотивів та мотивації діяльності зумовлені невизначеністю структури мотивації, її суті та ознак вияву.

Сферу мотивації (систему мотивів) утворюють домінуючі (провідні), смислоутворювальні мотиви нижчого ієрархічного рівня (мотиви-стимули).

Мотивацію характеризують за багатьма ознаками (індикаторами), які є основою методів та методик її виявлення і вимірювання. До таких ознак належить когнітивна репрезентація - пряма оцінка власних уявлень людей про причини, особливості їх поведінки, інтереси, бажання тощо. Для цього використовують анкети, інтерв'ю, бесіди та інші методи. Однак вербалізовані мотиви не завжди є істинною мотивацією поведінки людини.

Детермінує поведінку людини спотворення об'єкта сприйняття під впливом мотивації. Сприйняття реальних стимулів відбувається різнопланово, залежно від значущості конкретного стимулу для людини. За суперечністю між реальними показниками і показниками їх сприйняття можна вимірювати мотиваційну змінну діяльності. Підвищену сприйнятливість до об'єкта актуальної мотивації, вибіркову увагу до певних елементів ситуації, релевантних мотивації, називають сензитивністю, або резонансом.

Засобами оцінювання складової поведінки суб'єкта мотивації може бути виявлення міри впливу мотиву на пізнавальні оцінки (структуризація, класифікація і організація стимульного матеріалу), цілей і цінностей, що випливають із мотивації. Виявлення мотивів в уяві або фантазії досліджується як проекція мотивації, оскільки людську поведінку детермінують свідомість і підсвідомість.

Характеризують мотиваційну змінну поведінки зусилля і наполегливість людини при подоланні перешкод, за якими визначають силу мотивації. її також визначають за кількістю подоланих суб'єктом зовнішніх і внутрішніх перешкод у процесі виконання дій, спричинених певним мотивом та за дослідженням типології захисних механізмів, пов'язаних з мотивацією при подоланні перешкод.

Для вимірювання мотивації можна використати час, затрачений на прийняття рішення у процесі мотиваційного конфлікту, певну активність, поведінковий акт, обговорення теми у межах актуальної мотивації тощо.

Форма активності, особливості та трансформація поведінки людини у процесі експерименту теж є ознаками мотивації. Якщо вважати мотиви кінцевим результатом діяльності, то, оцінюючи її продукти й ефективність, можна з'ясувати особливості актуалізації домінуючих мотивів.

Смислоутворювальні мотиви оцінюють на підставі особистісної значущості властивих людині поведінки та діяльності.

З допомогою проективних технологій оцінюють вільні асоціації у межах домінуючої мотивації; спостереження допомагає виявити причини зовнішніх ознак (символів, знаків) поведінки (атрибуції), що співвідносяться з певними мотивами людини.

Мотивація пов'язана з емоційно-вольовою життєдіяльністю, тому оцінка характеру та інтенсивності емоційних реакцій суб'єкта є адекватним способом їх дослідження.

Мотиваційні стани виникають внаслідок численних взаємодій багатьох змінних (потреб, інтенсивності потягу, спонукальної цінності мети, очікувань організму, доступності відповідних реакцій, суперечливих мотивів, несвідомих факторів).

Сучасна психодіагностика виробила широкий методичний арсенал дослідження мотивації поведінки суб'єкта. При виявленні й оцінюванні ознак мотивації придатні такі засоби:

1) методика малюннової фрустрації Розенцвейга (тест РР, 1942), що дає змогу за співвідношенням мотиву і перешкоди виявляти спрямованість агресії;

2) методика діагностування ціннісних орієнтацій (М. Рокич), призначена для діагностування моделі ціннісних орієнтацій, зокрема її інструментальних та термінальних цінностей;

3) методика вимірювання афілятивної тенденції і чутливості до відкидання, яка допомагає оцінити прагнення до прийняття - афілятивну тенденцію (26 пунктів) і страху відкидання (24 пуикти) (А. Мехрабіан, 1970);

4) методика мотиваційної індукції (МІМ) Ж. Нюттена, що дає змогу оцінити силу мотиву на основі переважання помилок у різних ситуаціях (адаптував її Є. Васюков, 1984);

5) шкала досягнень з переважанням ризику - МАНРБ (А. Мехрабіан, 1968);

6) опитувальник для вимірювання результуючої тенденції мотивації досягнення - RAM (А. Мехрабіан, 1969);

7) опитувальник особистісних орієнтації - РОІ (Б. Шостром) (адаптація МДУ у 1987);

8)опитувальник мотивації схвалення (Д. Краун, Д. Марлоу; адаптація В. Маріщука та ін., 1984);

9) тест "Тематична апперцепція" (ТАТ) - опис зображень на малюнках (X. Моргай, Г.-А. Мюррей, 1935), призначений для дослідження індивідуальних відмінностей у мотиві досягнення (Д. Мак-Клелланд, Д. Аткінсон, 1953);

10) форма з вивчення особистості, що допомагає досліджувати мотиваційну сферу особистості - PRF (Д. Джек-сон, 1967);

11) шкала мотивації досягнення - AMS (Р. Нігард, Т. Гесьме, 1970);

12) шкала оцінки мотивації досягнення мети (Т. Елерс);

13) диференційно-діагностичний опитувальник (ДДО) - оцінювання спрямованості особистості підлітка (Е. Клімов, 1972);

14) особистісний орієнтаційний опитувальник - Orientation luven tory. Модифікації: "Особистісна спрямованість", "Ціннісні орієнтації особистості", "Орієнтовна анкета" (М. Басе; адаптація В. Смекала, М. Кучера, ЧССР, публікація, 1977);

15) методика оцінювання мотивації уникнення невдачі - самозахисту (Т. Елерс; адаптація М. Котика, 1981).

16) мотиваційний особистісний опитувальник (Б. Кула-гін, 1981);

17) опитувальник потреби в досягненні (ПД) - оцінювання особливості мотивації досягнення (Ю. Орлов, 1978);

18) опитувальник Херманса - оцінювання мотивації у дітей 10-16 років (1971) і дорослих (1976) (X. Херманс, 1970);

19) список особистісних переваг (EPPS) - оцінювання сили потреб (А. Едвардс, 1954);

20) тест "Завершення речень" (Sentence Completion Test - SCT) - оцінювання словесних асоціативних зв'язків (Г. Еббінгауз, 1897; А. Пейн, 1928). Варіанти: тест емоційного інсайту (А. Тендлер, 1930), тест "Незавершені речення" - 1ST (два субтести по 50 пунктів; Дж. Ротгер, П. Віллерман), SSCT (60 пунктів; Дж.-М. Сакс).

У вітчизняній психології мотивації найчастіше використовують Тест гумористичних фраз, який належить до методів оцінювання гумору, є проективною методикою діагностування мотиваційної сфери особистості.

Дослідження мотивації продовжують розвиватися трьома напрямами: фізіологічним, поведінковим і психологічним. Фізіологічний напрям передбачає аналіз неврологічних і біологічних чинників: первинних потягів (голод, спрага, підтримання температури, уникнення болю, секс тощо), а також тих, що мають органічну основу (наприклад, гомеостаз потягів, лімбічна система). Розробленням та удосконаленням теорії потягу і теорії научіння займається поведінковий напрям. Ці напрями взаємодоповнюються. Психологічний напрям пояснює складні, засвоєні моделі поведінки (наприклад, потреба в досягненні, потреба в афіліації, несвідома мотивація).