Психофізіологічний підхід

Центром вивчення за такого підходу є суб'єкт діяльності і процес суб'єкт-об'єктної взаємодії, а мотивом - результат відображення потреб організму.

Нейрофункціональна інтерпретація мотиву розглядає його як нейронний процес збудження структур мозку і гальмування з допомогою реакції організму. Поведінка є результатом діяльності клітинних ансамблів у мозку, які поступово складаються під впливом певної стимуляції (Д. Хебб). Вони утворюють замкнуті системи, впливають на інші клітинні ансамблі і продукують фазові послідовності, керують поведінкою як фізіологічний конструкт, активація, що відкриває шлях інформаційному потоку.

Мотивацію як фізіологічне "очищення" організму розглядають представники потребово-фізіологічного (організмічного) напряму; як енергетичний потенціал (фізіологічну змінну організму) - енергофізіологічного підходу (Н. Тінберген, К.-З. Лоренц, Е. Даффі та ін.); як вираження цілеспрямованих інстинктивних спонукань та інтересів досліджують за векторно-фізіологічного підходу (В. Джеме, Дж. Дьюї).

За суб'єкт-об'єктної взаємодії мотивацію трактують як стимул (Б.-Ф. Скіннер, Дж. Браун, К. Спенс, В. Естес), що спрямовує діяльність людини, породжену внутрішніми і зовнішніми мотивами. Мотив (мотивації) розуміють як фактор фізіологічного пристосовування людини до середовища (Ф. Березін); в гомеостатичній інтерпретації - як фізіологічну змінну організму, призначену для ліквідації порушення рівноваги з ним.

Психофізіологи в аналізі мотивації зосереджуються на вивченні організму людини, яка спонукає, спрямовує її діяльність під впливом внутрішньої стимуляції (нейрофункціональний, організмічний, енергофізіологічний, векторно-фізіологічний підходи) або відповідно до умов зовнішнього середовища (пристосовування та гомеостатичний підхід).

Психологічний підхід

За цього підходу здійснюють теоретичний аналіз мотивації, коли увага дослідників рівномірно зосереджена на таких елементах суб'єкт-об'єктної взаємодії, як суб'єкт, об'єкт, зв'язок.

Прихильники особистісного підходу основою визначення мотивації вважають особистість; об'єктного - об'єкт діяльності; процесуального - процес взаємодії. Деякі вчені (Г. Воррен, Д. Ліндслі, Д. Мак-Клелланд, О. Маурер та ін.) у мотиві вбачають прагнення до певного емоційного стану. Термін "мотив" вживається також у значенні умови ставлення людини до предметів і явищ (В. Мерій); властивості або риси особистості (В. Штерн і Г. Олпорт); потреби у певному виді діяльності, тобто спрямованості особистості (Ф. Саллі, І. Девей, Н. Міллер, Дж. Доллард); пізнавального інтересу (Б. Вайнер); ланки між пізнавальною та вольовою сферами особистості (В. Селіванов); досвіду, тобто накопичених знань, умінь, навичок суб'єкта (Дж. Браун); стану або потреби у підтриманні гомеостатичної рівноваги людини з середовищем (К.-Л. Халл, А.-Х. Маслоу і К. Бернар).

У межах об'єктної інтерпретації мотиву (мотивації) Дж.-Б. Вотсон, В. Мак-Дугалл, X. Ніссен та інші зосереджують увагу на об'єкті діяльності, визначають мотив як фактор оточення або зовнішній стимул. Як мотивацію розглядають зміст, мету (В. Врум), ситуацію (М. Вертгеймер), структуру, організацію, спосіб і модель діяльності (В. Асеев, В. Шадріков).

П. Янг, І. Аткінсон, К. Берч, X. Хекхаузен розглядають мотив як об'єкт або предмет діяльності. Об'єкт діяльності стає "істинним її мотивом".