Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
НПК КПК 2012 (остаточна).docx
Скачиваний:
5
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
3 Мб
Скачать
☆

Глава 29. Судові рішення

Стаття369. Види судових рішень

              1. Судове рішення, в якому суд вирішує обвинувачення по суті, ви­кладається у формі вироку.

              2. Судове рішення, в якому суд вирішує інші питання, викладається у формі ухвали.

                1. Дії суду в кримінальному провадженні різні за змістом: одні спрямова­ні на його організацію, інші - на регулювання перебігу, треті - на закінчення процесу. Всі ці дії одержують офіційне закріплення і об'єктивізуються у відпо­відних процесуальних документах із детальним регламентуванням порядку їх ухвалення (постановлення), форми і змісту.

Судове рішення - офіційний документ суду юрисдикційного характеру, що є найважливішим актом (дією-документом) правосуддя, покликаним за­безпечити захист прав і свобод людини, правопорядку та здійснення принци­пу верховенства права. Воно демонструє категоричне веління, вимогу певної поведінки, наказ, у ньому виражено авторитет і силу держави стосовно кон­кретних учасників судового провадження. Судове'рішення владно підтверджує обов'язковість правової норми до окремого випадку.

                1. КПК визначає зміст і форму документа, в якому виражено відповідний вид судового рішенця. Форма - це спосіб збереження та існування змісту, який є невід'ємним від нього і слугує проявом його зовнішнього виразу. Залежно від цього способу судові рішення викладаються у формі вироку або ухвали.

                2. Судове рішення викладається у формі вироку, якщо суд вирішує об­винувачення за суттю, тобто визнає його доведеним або недоведеним із вста­новленням всіх обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному про­вадженні (ст. 91 КПК). Вирок - це ухвалене в результаті судового провадження судове рішення про винуватість або невинуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення і застосування або незастосування до нього покарання.

                3. Судове рішення викладається у формі ухвали, якщо у ньому суд вирішує інші, крім обвинувачення за суттю, питання, пов'язані з підготовчим судовим засіданням та судовим розглядом (глави 27, 28 КПК). Ухвала - це постановлене в нарадчій кімнаті складом суду, який здійснював судовий розгляд, або без ви­ходу до нарадчої кімнати і занесене секретарем судового засідання в журнал судового засідання судове рішення, яким вирішуються питання, пов'язані з су­довим провадженням.

                4. У контексті цієї статті мова йде, передусім, про судові рішення, що ухвалюються (постановляються) одноособово суддею чи колегіально судом під час судового провадження в суді першої інстанції. Однак названі форми судо­вих рішень постановляються і слідчим суддею, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому КПК, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні (крім вироків), і ухвалюються (постановляються) суддями під час провадження з перегляду су­дових рішень (розділ V КПК), і під час здійснення особливих порядків кримі­нального провадження (розділ VI КПК) тощо.

Стаття 370. Законність, обгрунтованість і вмотивованість судового рішення

                  1. Судове рішення повинно бути законним, обгрунтованим і вмотиво­ваним.

                  2. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з норма­ми матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального про­вадження, передбачених цим Кодексом.

                  3. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час су­дового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

                  4. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні моти­ви та підстави його ухвалення.

                    1. Законне - це таке, що спирається на закон, встановлене законом, від­бувається відповідно до закону; легальне; має правову підставу; справедливе. Законність - це верховенство закону; рівність всіх суб'єктів перед законом; ста­більність правопорядку; нормативна обумовленість правових рішень, охорони прав громадянина, єдності розуміння і застосування права, нагляду, контролю за виконанням закону та невідворотності відповідальності.

Законністю рішення, ухваленого (постановленого) компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо криміналь­ного провадження, передбачених КПК, вважають його властивість, яка відо­бражає правильне застосування судом кримінального процесуального зако­нодавства під час всіх стадій кримінального провадження, а також правильне застосування кримінального, цивільного та інших матеріальних законодавств у розв'язанні питань, які виникають у цьому провадженні.

Судове рішення може бути визнане законним, якщо воно ухвалене компе­тентним (повноважним, повноправним, повновладним) судом; всі слідчі (роз­шукові) гласні та негласні дії під час досудового розслідування, а також і всі судово-слідчі дії під час судового розгляду були проведені без порушення кри­мінального процесуального законодавства, прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, які брали в них участь; висновки суду, зазначені у рішен­нях, грунтуються на їх правильному тлумаченні суддями.

Обґрунтоване - це таке, що достатньо, добре аргументоване, підтвер­джене науково, певним досвідом, переконливими доказами, доведеними фак­тами. Обґрунтованим є судове рішення, ухвалене (постановлене) на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Обгрун­тованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для кримінального провадження, висновки суду про встановлені об­ставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджу­ються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Обґрун­тованість судового рішення полягає у правильності встановлення фактичних обставин справи та правильній оцінці доказів.

Унаслідок принципу безпосередності дослідження показань, речей і доку­ментів судове рішення може бути обґрунтоване лише тими доказами, які одер­жані у визначеному законом порядку і перевірені в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. Обґрунтованим судове рішення слід вважати, якщо: 1) суд повністю встановив обставини, що мають значення для криміналь­ного провадження; 2) ці обставини доказані; 3) висновок суду відповідає викла­деним у рішенні обставинам кримінального провадження.

Обґрунтованість судового рішення - це його внутрішня якість. Виходячи з цього, в поняття обґрунтованості зазвичай включають два моменти: достовір­ність висновків суду про обставини, що покладені в основу рішення, і повноту дослідження судом всіх матеріалів справи.

3. Вмотивовувати - наводити аргументи, докази, які пояснюють, виправ­довують певні дії, вчинки тощо або доводять їх необхідність. Вмотивованим є судове рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення (постановлення).

Мотиви - це спонукання, спрямовані на задоволення значимої для лю­дини потреби. Мотиви зумовлюють формування намірів людини прийняти рішення, вчинити певні дії або утриматись від них задля досягнення поставле­ної мети. Вмотивованість - це така правова властивість судового рішення, яка встановлює систему правових, фактичних, етичних мотивів, які судді застосо­вують в обґрунтуванні цих рішень під час кримінального провадження. Вмо­тивованість рішення передусім свідчить про переконання суду в достовірності зібраних та досліджених у судовому розгляді доказів, на яких ґрунтуються ви­сновки суду стосовно всіх питань, які необхідно вирішити під час ухвалення (постановлення) цього рішення. У фактичних, правових, логічних мотивах, які судді наводять у рішеннях, відображається особисте осмислення суддя­ми сукупності доказів, їх оцінка, достовірності та достатності для прийняття рішення, особисте розуміння суддями застосування норм процесуального та матеріального права. Визначеність та точність мотивів судового рішення надає учасникам судового провадження можливість аргументовано оскаржувати у вищих судових інстанціях судові рішення, як ті, що не набрали, так і ті, що набрали законної сили.

Переконливість мотивування спирається на його логічність та несуперечливість, тому в ході мотивування своїх висновків судді повинні до­тримуватись певних логічних правил: не застосовувати судження, які супер­ечать одне одному; не використовувати докази, які не можуть бути підкріплені

Іншими доказами; не застосовувати необгрунтованих узагальнень щодо певної особи, передусім, обвинуваченого, потерпілого тощо; обов'язково дотриму­ватися логічного зв'язку між обставинами, які підлягають доказуванню, фак­тичними обставинами у справі та висновками, які сформульовані у судовому рішенні.

Підстава ухвалення (прийняття) певного рішення - це те головне, на чому базується, ґрунтується це рішення; те, чим воно пояснюється, виправдовуєть­ся тощо. Належність мотивів та підстав ухвалення (постановлення) судового рішення визначається їх придатністю для цієї процедури. Мотиви та підстави вважаються достатніми, коли в своїй сукупності дають можливість відобра­ження в процесуальному документі передбачені законом необхідні обставини кримінального провадження на тому рівні знання про них, який необхідний для ухвалення (постановлення) відповідного судового рішення.

4. Окрім законності та обґрунтованості, судові рішення повинні відпові­дати й іншим вимогам, до яких належать незмінність, вичерпність (повнота), визначеність, точність, зрозумілість. У межах дотримання законності, обґрун­тованості та вмотивованості порушення цих вимог може виправити сам суд, який ухвалив (постановив) свої рішення (ч. 5 ст. 371, ст. 379).

С т а т т я 371. Порядок ухвалення судових рішень, їх форма

  1. Суд ухвалює вирок іменем України безпосередньо після закінчення судового розгляду.

  2. Вирок ухвалюється в нарадчій кімнаті складом суду, який здійсню­вав судовий розгляд.

  3. У випадках, передбачених цим Кодексом, ухвала постановляється в нарадчій кімнаті складом суду, який здійснював судовий розгляд.

  4. Ухвали, постановлені без виходу до нарадчої кімнати, заносяться секретарем судового засідання в журнал судового засідання.

  5. Виправлення в судовому рішенні мають бути засвідченні підписами суддів того складу суду, який його ухвалив.

вироку правомірно віднести законність, обґрунтованість, вмотивованість (ст. 370 КПК).

    1. Виключність вироку - це якісне значення цього виду судового рішення, яке констатує, що кримінальне провадження не може бути розпочате проти особи, стосовно якої є вирок з того самого обвинувачення, що набрав законної сили (п. 6 ст. 284 КПК). Отже, виключність вироку - це така його властивість, яка виключає можливість повторного судового провадження стосовно однієї особи, за таким самим обвинуваченням, яке вирішено вироком суду, що набрав законної сили. Виключність вироку втілює конституційну вимогу про те, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ст. 61 Конституції України), а також міжнародний стандарт, який міститься у Міжнародному пакті про громадян­ські і політичні права (ст. 14) - ніхто не повинен бути вдруге засуджений або покараний за злочин, за який він вже був остаточно засуджений чи виправ­даний. Це конституційне положення та міжнародно-правовий стандарт кон­кретизується в ч. З ст. 2 КК України, де зазначається, що ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу.

    2. Загальнообов'язковість вироку передбачає, що вирок (ухвала) суду, який набрав законної сили, обов'язковий для осіб, які беруть участь у кримінально­му провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів держав­ної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України (ч. 2 ст. 21, ст. 533 КПК). Обов'язковість вироку передусім забезпечується як особливим порядком (механізмом) при­ведення його до виконання, так і встановленою законом відповідальністю за невиконання вироку, що набрав законної сили, або за перешкоджання його ви­конанню (ст. 382 КК України).

    3. У п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуд­дя» роз'яснено, що «відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції судові рішення ухва­люються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території усіма без винятку органами державної влади, місцевого самоврядування, під­приємствами, організаціями, установами, посадовими особами, а також окре­мими громадянами та їх об'єднаннями... У разі невиконання судових рішень суди мають піддавати винних у цьому осіб встановленій законом відповідаль­ності». Тут мова йде про кримінальну процесуальну преюдицію вироку, яка визначає його обов'язковість для всіх судів, які розглядають справи у кримі­нальному, цивільному, адміністративному та господарському судочинстві щодо прийняття без повторної перевірки всіх фактів та обставин, які раніше були встановлені в іншій кримінальній справі відповідним судовим рішенням, що набрало законної сили.

    4. Термін «преюдиція» у кримінальному процесуальному законодавстві не вживається і не врегульований ним. Преюдиції використовуються на практиці тоді, коли суд поставлений перед фактом, що певні дії особи або фактичні об­ставини, які мають значення для справи, що перебуває в провадженні, уже були раніше розглянуті судом і стосовно них було ухвалене рішення.

    5. Вирок ухвалюється в нарадчій кімнаті складом суду, який здійснював судовий розгляд. Встановлення правила про постановлення вироку в окремому приміщенні - нарадчій кімнаті - має на меті виключити можливий вплив на суддів, забезпечити їх незалежність і водночас створити необхідні умови для спокійного і ділового обговорення ними всіх питань кримінального проваджен­ня для прийняття необхідного рішення за власними переконаннями на підставі його матеріалів (ст. 371 КПК). Вирок ухвалюється у спеціальному приміщенні незалежно від того, яким складом суду розглядається справа - колегіальним чи одноособово суддею. Приміщення, яке використовується для наради суддів, по­винно бути обладнане так, щоб повністю виключалась можливість стороннього впливу на суддів (наприклад, через мегафон, телефон тощо).

    6. У випадках, передбачених КПК, ухвала постановляється в нарадчій кімнаті складом суду, який здійснював судовий розгляд. Деякі ухвали поста­новляються лише під час судового розгляду, окремі - лише разом з ухваленням вироку (ч. З ст. 512 КПК).

Суд постановляє ухвалу в нарадчій кімнаті з таких істотних питань прова­дження, які потребують більш тривалого, ретельного і спокійного обговорення (обдумування), у випадках, якщо мотивувальна чи резолютивна частини великі за обсягом чи складні за змістом, у разі, якщо виконання ухвали покладається на органи чи на службових осіб, що не є учасниками судового провадження. У нарадчій кімнаті розглядаються питання також у випадках, якщо під час наради суддів на місці між ними не було досягнуто згоди.

    1. Лише в нарадчій кімнаті постановляються ухвали, якими розгляда­ються заяви про відвід (ч. З ст. 81 КПК); про застосування примусових заходів медичного характеру (ч. З ст. 512 КПК); про порушення питання перед служ­бою в справах дітей або відповідним органом опіки та піклування, органом соціального захисту населення про необхідність влаштування цих неповно­літніх, непрацездатних або встановлення над ними опіки чи піклування (ч. 1 ст. 378 КПК) тощо.

Хоча у КПК прямо не передбачено, однак на практиці переважно в на­радчій кімнаті постановляються ухвали про закриття судом кримінального провадження (ч. 6 ст. 286 КПК); розгляд питання про звільнення від кримі­нальної відповідальності (ч. З ст. 288 КПК); повернення обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного ха­рактеру (ч. З ст. 314 КПК); застосування заходів забезпечення кримінального провадження та проведення слідчих (розшукових) дій під час судового прова­дження (ст. 333 КПК); обрання, скасування або зміну запобіжного заходу в суді (ст. 331 КПК); проведення експертизи (ст. 332 КПК) тощо.

    1. Ухвали, постановлені без виходу до нарадчої кімнати, заносяться се­кретарем судового засідання в журнал судового засідання. Переважно мова йде

Про ухвали стосовно видалення обвинуваченого чи іншої особи із зали засідан- йя за порушення порядку судового засідання або непідкорення розпоряджен­ням головуючого (ст. 330 КПК); залучення захисника для здійснення захисту за призначенням (ч. 2 ст. 49 КПК); прийняття відмови захисника від виконан­ня своїх обов'язків чи відхилення її (ч. 4 ст. 47 КПК); допуску у криміналь­не провадження законного представника потерпілого і цивільного відповідача (ст.ст. 59, 64 КПК); здійснення кримінального провадження у закритому судо­вому засіданні (ч. 2 ст. 27 КПК); приводу обвинуваченого та/або накладення На нього грошового стягнення (ст. 323 КПК); приводу свідка та/або накладен­ня на нього грошового стягнення (ст. 327 КПК); розгляду клопотань учасників судового провадження (ст. 350 КПК); зупинення чи відкладення судового про­вадження (ч. З ст. 333, ст. 335 КПК) тощо.

    1. Ухвали, постановлені без виходу до нарадчої кімнати, заносяться секре­тарем судового засідання в журнал судового засідання (ст. 108 КПК; також див. наказ ДСА України № 84 від 21 липня 2005 р. «Про затвердження Інструкції про порядок фіксування судового процесу технічними засобами»).

    2. Зміни у текст судового рішення вносяться лише у випадку виправлен­ня описок і очевидних арифметичних помилок, тобто коли виникає потреба в технічному корегуванні тексту без зміни змісту судового рішення (див. комен­тар до ст. 379 КПК). Виправлення в судовому рішенні мають бути засвідченні підписами суддів того складу суду, який його ухвалив.

Стаття372. Зміст ухвали