1. Пред'явлення трупа для впізнання здійснюється з додержанням ви­мог, передбачених частинами першою і восьмою статті 228 цього Кодексу.

1. Пред'явлення трупа для впізнання має істотні відмінності від інших видів впізнання як за особливістю об'єкта впізнання, так і за завданнями, що ставлять перед цією слідчою дією, а тому і процесуальні правила його про­ведення також мають певні особливості. Насамперед, під час кримінального провадження здійснюють впізнання не трупа як такого, а впізнають невідому особу, труп якої знайдено, або особу, щодо правильності встановлення особи якої існують сумніви. Отже, особа, яка впізнає, повідомляє про впізнання нею не певного трупа, а конкретної особи, труп якої пред'явлено. Додержання ви­мог, передбачених ч. 1 і 8 ст. 228 КПК, у разі пред'явлення для впізнання трупа потребує окремих підходів.

Перед пред'явленням трупа для впізнання особу, яка впізнає, опитують про прикмети, окремі й особливі ознаки не трупа, а живої особи, а також про обставини, за яких вона бачила цю особу, про що й складається протокол. З'ясовується також, чи може особа, яка впізнає, упізнати за ознаками зовніш­ності, які їй запам'яталися, конкретну особу, труп якої може бути пред'явлено і чи погоджується вона на проведення такого впізнання. Роль спеціалістів, які залучаються до проведення цієї слідчої дії, полягає не лише в наданні допомоги у фіксуванні впізнання технічними засобами. Участь у такому впізнанні лікаря, хоча це й не передбачено як обов'язкова процесуальна вимога і є лише тактич­ною рекомендацією, допоможе запобігти під час проведення слідчої дії таких небажаних реакцій з боку особи, що впізнає, як нервовий зрив, шок, втрата свідомості, серцевий напад тощо. Допомога психолога або педагога більшою мірою потрібна не безпосередньо під час проведення впізнання трупа, а на ета­пі підготовки до його проведення, коли потрібно підготувати особу, яка впізнає, а надто - малолітню чи неповнолітню до сприйняття нею психологічно склад­ної інформації та після проведення слідчої дії для відновлення психологічної рівноваги особи, яка, впізнавала труп.

2. Кожний труп як об'єкт впізнання практично не має собі подібних і тому пред'являють його в одному екземплярі, а не серед інших однорідних трупів, без дотримання вимог як щодо живих осіб, з попередньою за потреби підготов­кою зовнішності шляхом проведення спеціалістом туалету обличчя, якщо воно було спотворене. Для впізнання може бути пред'явлено лише обличчя, оскільки його ознаки є найбільш інформативними, або ж усе тіло трупа, якщо особа, яка впізнає, запам'ятала, може назвати і вказати наявні на тілі ознаки, що вказу­ють на конкретну особу. Фрагменти тіла розчленованого трупа пред'являють для впізнання тільки в тому випадку, якщо вони містять ознаки або особливі прикмети, які є достатньо інформативними для впізнання за ними конкретної особи.

3. Питання щодо пред'явлення трупа в одязі, в якому його було знайдено, або без одягу вирішується в кожному випадку окремо з урахуванням даних, які є в розпорядженні слідчого, прокурора на час проведення впізнання. При цьому вимоги щодо потреби участі у впізнанні оголеного трупа осіб тієї ж статі не дотримуються, оскільки такі дії не принижують гідності померлої людини. Варто враховувати, що з суто психологічних міркувань особі, яка впізнає, про­стіше сприймати зовнішній вигляд одягу, аніж знівеченого чи навіть спотворе­ного смертю обличчя людини, і тому в разі пред'явлення трупа в одязі, в якому було знайдено померлу людину, може мати місце впізнавання чи не впізнавання одягу, який належав особі, а не конкретної людини. Окрім того, в практиці тра­пляються випадки, коли на іншого померлого вдягають одяг певної особи, а обличчя потерпілого спотворюють, щоб замаскувати сліди злочину. Тому слуш­ними є рекомендації пред'являти для впізнання труп особи і його одяг як речі окремими слідчими діями і не допускати пред'явлення для впізнання трупа в іншому одязі, який йому не належав.

4. Особливі вимоги висуваються і до місця проведення пред'явлення тру­па для впізнання. Якщо інші види впізнання особи чи речей можуть бути прове­деними в службовому кабінеті за місцем проведення розслідування чи в іншо­му придатному для цього кабінеті, пристосованому приміщенні або за місцем перебування особи, яка впізнає (наприклад, за місцем її лікування), то місцем проведення впізнання трупа обирають приміщення судово-медичної установи, моргу або місце проведення ексгумації.

5. З дотриманням тих само правил проводиться впізнання трупа за фо­тографіями або відеографічними зображеннями. Особливістю є те, що на фотографіях і у відеозаписі повинен бути зображеним лише один труп, який пред'являється для впізнання, але фотознімків і фрагментів відеозапису із зо­браженнями цього трупа може бути кілька з різними ракурсами зйомки та із детальною фіксацією окремих прикмет або інших яскравих ознак, що є на трупі чи його окремих частинах.

6. Додатками до протоколу впізнання трупа можуть бути фотографії, відеографічні записи із зображенням ознак або особливих прикмет, наявність яких на трупі дала підстави особі, що впізнає, повідомити про впізнання.

С т а т т я 231. Протокол пред'явлення для впізнання

1. Про проведення пред'явлення для впізнання складається протокол згідно з вимогами цього Кодексу, у якому докладно зазначаються ознаки, за якими особа впізнала особу, річ чи труп, або зазначається, за сукупністю яких саме ознак особа впізнала особу, річ чи труп.

2. У разі проведення пред'явлення для впізнання згідно з правила­ми, передбаченими частинами п'ятою і шостою статті 228 цього Кодек­су, у протоколі, крім відомостей, передбачених цією статтею, обов'язково зазначається, що пред'являються для впізнання проводилося в умовах, коли особа, яка пред'явлена для впізнання, не бачила і не чула особи, яка впізнає, а також вказуються всі обставини і умови проведення такого пред'явлення для впізнання. У такому разі анкетні дані особи, яка впіз­нає, до протоколу не вносяться і не долучаються до матеріалів досудового розслідування.

3. Якщо проводилося фіксування ходу слідчої (розшукової) дії тех­нічними засобами, до протоколу додаються фотографії осіб, речей чи трупа, що пред'являлися для впізнання, матеріали відеозапису. У разі якщо пред'явлення для впізнання проводилося в умовах, коли особа, яку пред'явили для впізнання, не бачила і не чула особи, яка впізнає, всі фото­графії, матеріали відеозаписів, за якими може бути встановлена особа, яка впізнавала, зберігаються окремо від матеріалів досудового розслідування.

   1. До порядку складання й змісту протоколу пред'явлення для впізнання й додатків до нього висуваються загальні вимоги, що встановлені ст.ст. 104, 105 і 106 КПК. Окрім того, в протоколі повинні бути відображені відомості, які детально розкривають увесь хід проведення слідчої дії, обстановку, в якій вона проводилась, та дії кожного з учасників й присутніх, певні особливості, що ві­дображають умови й порядок проведення окремих видів впізнання, характер процесів, які розкривають сутність і вказують на достовірність узнавання осо­бою пред'явлених об'єктів. Так, у протоколі повинні бути докладно зазначені зі слів особи, яка впізнає, всі ознаки або вказано за сукупністю яких саме ознак особа впізнала пред'явлену особу, річ чи труп. У разі, якщо особа, що впізнає, не змогла впізнати пред'явлену особу, річ або труп, чи повідомила про впізнан­ня, але не змогла вказати, за якими конкретно ознаками воно відбулося, такі дані також підлягають відображенню у протоколі та враховуються при оцінці результатів цієї слідчої (розшукової) дії. Будь-кому з присутніх забороняється підказувати або іншими діями вказувати особі, яка впізнає, на об'єкт, що під­лягає впізнанню.

   2. Якщо впізнання проводилося поза візуальним та аудіоспостереженням особи, яку пред'являли для впізнання, то в протоколі треба вказати причини саме такого способу проведення впізнання особи й докладно описати умови, в яких впізнання проводилося, з тим, аби у складеному процесуальному до­кументі було чітко зазначено, що особа, яку пред'являли для впізнання, а та­кож її захисник та законний представник дійсно не могли бачити і чути особу, яка впізнавала, а остання мала достатні можливості за таких умов бачити й роздивитися того, кого впізнає, та вказала на конкретні ознаки чи сукупність ознак, за якими упізнала особу або відсутність яких дала достатні підстави стверджувати про невпізнання. Якщо особу, яка впізнавала, взято під захист з метою вжиття заходів безпеки, то відомості про неї (справжні анкетні дані) до протоколу впізнання не заносяться, до матеріалів досудового розслідування не долучаються, але встановлюються слідчим, прокурором, який проводить слід­чу дію, і зберігаються окремо до передачі до суду з матеріалами кримінального провадження. Водночас, у протоколі повинні бути відображеними відповідні обставини проведення цієї слідчої дії, які підтверджують дотримання законних прав та інтересів усіх її учасників.

   3. Додатками до протоколу впізнання можуть бути фототаблиці з фотогра­фіями осіб, речей чи трупа або фрагментів трупа, що пред'являлися для впізнан­ня, матеріали аудіо- або відеозапису з відображенням у них ходу й результатів слідчої дії, якщо для її фіксування були застосовані відповідні технічні засоби. Оформлення додатків до протоколу здійснюють з дотриманням вимог, встанов­лених ст. 105 КПК. У разі, якщо впізнання проводилось з пред'явленням особи, речі чи трупа за їхніми зображеннями на фотознімку чи у відеозапису, то такі матеріали є частинами протоколу впізнання, а не додатками до нього і виготов­ляються слідчим, прокурором не за результатами проведення слідчої дії, а в по­рядку підготовки до її проведення. Матеріали з результатами фіксації технічни­ми засобами (фотографування, відео- чи аудіозапис) слідчої дії, що проводилась в порядку, передбаченому ч. 4 і 5 ст. 228 КПК, які за своїм змістом можуть роз­крити справжні відомості про особу, яка впізнавала, до протоколу не додаються і зберігаються окремо від матеріалів досудового розслідування. Проте частина таких матеріалів, у якій відсутні відомості про особу, яка впізнавала, і які мають значення для ілюстрації ходу цієї слідчої (розшукової) дії, можуть бути оформ­лені як додатки до протоколу впізнання у встановленому для цього порядку.

Стаття 232. Проведення допиту, впізнання у режимі відеоконферен- ції під час досудового розслідування

1. Допит осіб, впізнання осіб чи речей під час досудового розслідуван­ня можуть бути проведені у режимі відеоконференції при трансляції з ін­шого приміщення (дистанційне досудове розслідування) у випадках:

   1. неможливості безпосередньої участі певних осіб у досудовому про­вадженні за станом здоров'я або з інших поважних причин;

   2. необхідності забезпечення безпеки осіб;

   3. проведення допиту малолітнього або неповнолітнього свідка, по­терпілого;

   4. необхідності вжиття таких заходів для забезпечення оперативності досудового розслідування;

   5. наявності інших підстав, визначених слідчим, прокурором, слідчим суддею достатніми.

2. Рішення про здійснення дистанційного досудового розслідування приймається слідчим, прокурором, а в разі здійснення у режимі відеоконфе­ренції допиту згідно із статтею 225 цього Кодексу - слідчим суддею з власної ініціативи або за клопотанням сторони кримінального провадження чи ін­ших учасників кримінального провадження. У разі, якщо сторона кримі­нального провадження чи потерпілий заперечує проти здійснення дистан­ційного досудового розслідування, слідчий, прокурор, слідчий суддя може прийняти рішення про його здійснення лише вмотивованою постановою (ухвалою), обгрунтувавши в ній прийняте рішення. Рішення про здійснення дистанційного досудового розслідування, в якому дистанційно перебуватиме підозрюваний, не може бути прийняте, якщо він проти цього заперечує.

3. Використання у дистанційному досудовому розслідуванні техніч­них засобів і технологій повинно забезпечувати належну якість зображен­ня і звуку, а також інформаційну безпеку. Учасникам слідчої (розшукової) дії повинна бути забезпечена можливість ставити запитання і отримувати відповіді осіб, які беруть участь у слідчій (розшуковій) дії дистанційно, реалізовувати інші надані їм процесуальні права та виконувати процесу­альні обов'язки, передбачені цим Кодексом.

4. Допит особи у дистанційному досудовому провадженні здійснюєть­ся згідно з правилами, передбаченими статтями 225-227 цього Кодексу.

Впізнання осіб чи речей у дистанційному досудовому провадженні здійснюється згідно з правилами, передбаченими статтями 228 та 229 цьо­го Кодексу.

5. Якщо особа, яка братиме участь у досудовому розслідуванні дис­танційно згідно з рішеннями слідчого чи прокурора, знаходиться у примі­щенні, розташованому на території, яка перебуває під юрисдикцією органу досудового розслідування, або на території міста, в якому він розташова­ний, службова особа цього органу досудового розслідування зобов'язана вручити такій особі пам'ятку про її процесуальні права, перевірити її до­кументи, що посвідчують особу, та перебувати поряд з нею до закінчення слідчої (розшукової) дії.

6. Якщо особа, яка братиме участь у досудовому розслідуванні дистан­ційно згідно з рішеннями слідчого чи прокурора, знаходиться у приміщен­ні, розташованому поза територією, яка перебуває під юрисдикцією органу досудового розслідування або поза територією міста, в якому він розташо­ваний, слідчий, прокурор своєю постановою доручає в межах компетенції органу внутрішніх справ, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за дотриманням податкового законодавства, органу державного бюро розслі­дувань, на території юрисдикції якого перебуває така особа, здійснити дії, передбачені частиною п'ятою цієї статті. Копія постанови може бути на­діслана електронною поштою, факсимільним або іншим засобом зв'язку. Службова особа органу, що отримав доручення, за погодженням зі слідчим, прокурором, що надав доручення, зобов'язана в найкоротший строк орга­нізувати виконання зазначеного доручення.

7. Проведення дистанційного досудового розслідування за рішенням слідчого судді здійснюється згідно з положеннями цієї статті та частинами четвертою та п'ятою статті 336 цього Кодексу.

8. Якщо особа, яка буде брати участь у досудовому розслідуванні дис­танційно, утримується в установі попереднього ув'язнення або установі виконання покарань, дії, передбачені частиною п'ятою цієї статті, здій­снюються службовою особою такої установи.

9. Хід і результати слідчої (розшукової) дії, проведеної у режимі відео­конференції, фіксуються за допомогою технічних засобів відеозапису.

10. Особа, якій забезпечується захист, може бути допитана в режимі відеоконференції з такими змінами зовнішності і голосу, за яких її немож­ливо було б упізнати.

11. Слідчий, прокурор з метою забезпечення оперативності криміналь­ного провадження має право провести у режимі відео- або телефонної кон­ференції опитування особи, яка через знаходження у віддаленому від місця проведення досудового розслідування місці, хворобу, зайнятість або з інших причин не може без зайвих труднощів вчасно прибути до слідчого, прокурора.

За результатами опитування, проведеного у режимі відео- або теле­фонної конференції, слідчий, прокурор складає рапорт, у якому зазначає дату та час опитування, дані про особу опитуваного, ідентифікаційні озна­ки засобу зв'язку, що використовувався опитуваним, а також обставини, які були ним повідомлені. За необхідності опитування фіксується за допо­могою технічних засобів аудіо- чи відеозапису.

Слідчий, прокурор зобов'язаний вжити заходів з метою встановлення особи опитуваного у режимі відео- або телефонної конференції та зазначи­ти в рапорті, яким чином була підтверджена особа опитуваного.

У разі необхідності отримання показань від опитаних осіб слідчий, прокурор проводить їх допит.

1. Дистанційне досудове розслідування передбачає можливість проведен­ня окремих слідчих (розшукових) дій за умови, що учасники таких дій на момент їх проведення перебувають у різних місцях, географічно віддалених одне від одного на відстань, що створює неможливість їх безпосереднього спілкування. Таке спілкування відбувається завдяки використанню спеціального обладнання зв'язку і в режимі відеоконференції з обов'язковою трансляцією зображення і звуку до місць, в яких перебувають особи, котрі беруть участь у слідчій (розшу- ковій) дії. При цьому слідчий, прокурор або слідчий суддя, який проводить такі дії, перебуває в обраному ним місці разом із одним з учасників слідчої (роз­шукової) дії, а присутність органу розслідування біля іншого учасника забез­печують уповноважені на це офіційні особи. Згідно з вимогами коментованої статті під час досудового розслідування допускається дистанційне проведення лише допиту свідка, потерпілого, підозрюваного, експерта й пред'явлення для впізнання особи чи речі. Перелік підстав для проведення слідчих (розшукових) дій у режимі відеоконференції, які наведені у ч. 1 цієї статті, не є вичерпним, оскільки достатність інших підстав у кожному випадку визначається процесу­альною особою, яка самостійно приймає рішення про дистанційне проведення слідчої (розшукової) дії, а така підстава, як оперативність вказує на необхід­ність швидкого отримання результату певної слідчої (розшукової) дії, що може вплинути на весь хід розслідування чи й кримінального провадження загалом.

2. Рішення про здійснення дистанційного досудового розслідування може бути прийнятим не лише з власної ініціативи слідчим, прокурором чи у визна­чених ст. 225 КПК випадках слідчим суддею, а й ними за обгрунтованим клопо­танням будь-кого з учасників кримінального провадження. Наявність заявлено­го письмового або усного, яке підлягає занесенню до відповідного протоколу, заперечення з боку сторони кримінального провадження чи потерпілого проти здійснення дистанційного досудового розслідування зумовлює потребу відмо­витися від проведення слідчих (розшукових) дій у режимі відеоконференції. Прийняття слідчим, прокурором чи слідчим суддею іншого рішення можливе лише після винесення вмотивованої постанови (ухвали) з його обґрунтуванням. Проте наявність такого заперечення з боку підозрюваного робить неможливим проведення слідчої (розшукової) дії, в якій він братиме участь, у режимі відео­конференції, і тому заявлене клопотання із запереченням підлягає безумовному задоволенню слідчим, прокурором.

3. Використанню в дистанційному досудовому розслідуванні технічних засобів і технологій надається надзвичайно важливе значення. Якщо за звич­ного порядку проведення слідчих (розшукових) дій технічні засоби застосову­ють переважно з метою фіксування ходу дії та отриманих результатів, то в дис­танційному досудовому розслідуванні визначальне значення має створення за їхньою допомогою повноцінних умов для отримання й передачі інформації на відстань у режимі реального часу, належної якості звукового сигналу і відеогра- фічного зображення, за умови одночасного й повноцінного сприйняття інфор­мації із кожного з віддалених місць, в якому відбуваються події, що пов'язані сутністю і єдністю завдань допиту чи впізнання. Окрім того, під час проведення дистанційного розслідування слідчий, прокурор чи слідчий суддя, що прийняв рішення про проведення слідчої (розшукової) дії в режимі відеоконференції, зобов'язаний забезпечити неможливість витоку відомостей про таку дію, які можуть призвести до розголошення даних досудового розслідування, зокрема, запобігти витоку таких даних шляхом несанкціонованого втручання сторонніх осіб у роботу засобів зв'язку. Застосування технічних засобів і технологій не повинне перешкоджати реалізації наданих учасникам слідчої (розшукової) дії прав та виконанню їхніх процесуальних обов'язків.

4. Порядок проведення слідчих (розшукових) дій у режимі відеоконфе­ренції не може порушувати загальних правил отримання показань (ст. 95 КПК), проведення допиту, що встановлені ст.ст. 225-227 КПК, та пред'явлення для впізнання особи чи речі, що встановлені ст.ст. 228 та 229 КПК з урахуванням тих обставин, що таких правил повинні дотримуватися всі учасники слідчої (розшукової) дії і в кожному з місць її проведення.

Місце свого перебування, з якого буде здійснюватися керування проведен­ням дистанційного досудового розслідування, слідчий, прокурор, який прийняв таке рішення, визначає за власною ініціативою. Місце перебування під час та­кої дії слідчого, прокурора є водночас і місцем складання протоколу слідчої (розшукової) дії, що проводиться в режимі відеоконференції. У випадках здій­снення розслідування слідчою групою в кожному з місць дистанційного про­ведення слідчої (розшукової) дії може перебувати окремий слідчий, що входить до складу групи і діє за розпорядженням її керівника, а місце складання прото­колу визначається в такому випадку слідчим, прокурором, який керує роботою слідчої групи.

5. За загальним правилом, встановленим ч. 5 ст. 232 КПК, під час прове­дення дистанційного досудового розслідування в разі прийняття слідчим, про­курором рішення про проведення слідчої (розшукової) дії в режимі відеоконфе­ренції кожній особі, що бере участь в такій дії, на підставі доручення слідчого, прокурора службовою особою органу досудового розслідування в приміщен­ні за його юрисдикцією або в місті (місці, якщо слідчу дію проводять на території іншої адміністративно-територіальної одиниці) розташування вруча­ється пам'ятка про її процесуальні права, здійснюється перевірка її документів, що посвідчують особу. Окрім того, ця службова особа органу досудового роз­слідування повинна перебувати поряд з такою особою до закінчення слідчої (розшукової) дії, рішення про що приймає і повідомляє про це всіх учасників особа, яка її проводить.

6. Якщо слідча (розшукова) дія буде проводитись у приміщенні, що роз­ташоване за межами території юрисдикції органу досудового розслідування, яким здійснюється кримінальне провадження, або поза територією міста, в якому він розташований, то слідчий, прокурор виносить вмотивовану поста­нову, якою доручає в межах компетенції органу внутрішніх справ чи іншого уповноваженого на те правоохоронного органу, на території юрисдикції якого перебуває особа, яка братиме участь у дистанційному досудовому розслідуван­ні, вручити їй пам'ятку про її процесуальні права, здійснити перевірку її до­кументів, що посвідчують особу, а також перебувати поряд з такою особою до закінчення слідчої (розшукової) дії. Тією ж постановою може бути визначено місце проведення допиту чи впізнання у режимі відеоконференції або надано доручення відповідному правоохоронному органу підібрати таке приміщення, що відповідає умовам проведення слідчої (розшукової) дії дистанційно. Копія постанови надсилається електронною поштою, факсимільним або іншим за­собом зв'язку і підлягає виконанню службовою особою, котра отримала дору­чення, в найкоротший строк і за погодженням зі слідчим чи прокурором, який надіслав таке доручення.

7. Особам, які перебувають в місці проведення дистанційного досудового розслідування і слідчі (розшукові) дії з якими проводяться в режимі відеокон­ференції слідчим, прокурором, процесуальні права й обов'язки можуть бути роз'яснені в загальному порядку особою, яка проводить таку дію, про що за­значається в протоколі. В таких випадках вручення особі пам'ятки про її про­цесуальні права можна вважати зайвим.

8. Порядок проведення дистанційного досудового розслідування за рішен­ням слідчого судді повинен відповідати загальним положенням коментованої статті з дотриманням вимог, що встановлені ч. 4 і 5 ст. 336 КПК, якими вре­гульовано проведення процесуальних дій у режимі відеоконференції під час судового провадження.

9. Якщо до особи, яка буде брати участь у досудовому розслідуванні дис­танційно, обрано запобіжний захід - тримання під вартою в установі попере­днього ув'язнення, або вона відбуває покарання в установі виконання покарань, то незалежно від місця розташування органу досудового провадження та розта­шування таких установ вручення такій особі пам'ятки про її процесуальні права, перевірку її документів, що посвідчують особу, здійснює службова особа такої установи, і вона ж перебуває поряд з учасником цієї слідчої дії до її закінчення.

10. Застосування технічних засобів відеозапису з метою фіксування ходу . і результатів слідчої (розшукової) дії, що проводиться у режимі відеоконфе- ренції, здійснюється слідчим, прокурором або за його вказівкою спеціалістами експертно-криміналістичних підрозділів за місцем перебування процесуальної особи, яка проводить таку дію, та місцем складання протоколу. Відеозйомка по­винна бути організованою з таким розрахунком, щоб у матеріалах відеозапису як додатках про протокол слідчої дії містилася вся потрібна інформація, яка відображає події, що відбувалися під час слідчої (розшукової) дії в кожному з місць її проведення. Така вимога вказує на доцільність застосування для фіксу­вання ходу і результатів слідчої (розшукової) дії, проведеної у режимі відеокон­ференції, не однієї, а кількох відеокамер.

11. Зміна зовнішності й голосу особи, якій забезпечується захист і яка бере участь в діях у режимі відеоконференції, становить технічне завдання, ви­конання якого слідчий, прокурор повинен покласти на спеціалістів, переконав­шись особисто в тому, що за створених умов особу неможливо упізнати.

12. Вимога дотримання розумних строків під час кримінального про­вадження та забезпечення оперативності досудового розслідування надають право на проведення у режимі відео- або телефонної конференції не допиту, а опитування особи, що також є одним із допустимих способів встановлення фактичних обставин, які мають значення для кримінального провадження. Підставами й приводами для такого опитування особи можуть бути: знахо­дження у віддаленому від місця проведення досудового розслідування міс­ці (наприклад, тривала закордонна поїздка, виконання робіт у віддалених і важкодоступних місцях тощо); хворобливий стан, що заважає можливості не лише прибути за викликом до правоохоронних органів, а й спілкуватися в режимі дистанційного допиту; зайнятість виконанням важливих завдань, що мають державне або суспільне значення; інші причини, наявність яких заважає вчасно прибути до слідчого, прокурора або взяти участь у допиті в режимі відеоконференції. За результатами такого опитування складається не протокол слідчої дії, а рапорт із зазначенням у ньому дати та часу опитування, даних про особу опитаного та ідентифікаційних ознак засобу зв'язку, що ви­користовувався слідчим, прокурором для опитування, а також із викладенням причин отримання відомостей шляхом опитування, а не допиту, та розкрит­тям змісту обставин, які були повідомлені особою. Враховуючи особливий порядок отримання відомостей, що можуть мати важливе значення для кри­мінального провадження, варто вважати необхідним фіксування ходу й ре­зультатів опитування за допомогою технічних засобів аудіо- чи відеозапису, про що доцільно сповістити особу, яку опитують, а матеріали такого запису додати до протоколу.

13. Для точного встановлення особи опитаного у режимі відео- або те­лефонної конференції після проведення опитування слідчий, прокурор зобов'язаний вжити можливих заходів з метою точного встановлення такої осо­би, зазначивши у рапорті, як саме була підтверджена ця особа. Проведення опи­тування не виключає в наступному допиту цієї ж особи і за тим само чи іншим колом питань з метою отримання слідчим, прокурором показань.

14. За результатами допиту, впізнання у режимі відеоконференції склада­ється один протокол з дотриманням вимог, що встановлені КПК до складання протоколу й додатків до нього.

Стаття 233. Проникнення до житла чи іншого володіння особи

1. Ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якої метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьої цієї статті.

2. Під житлом особи розуміється будь-яке приміщення, яке знаходить­ся у постійному чи тимчасовому володінні особи, незалежно від його при­значення і правового статусу, та пристосоване для постійного або тимча­сового проживання в ньому фізичних осіб, а також всі складові частини такого приміщення. Не є житлом приміщення, спеціально призначені для утримання осіб, права яких обмежені за законом. Під іншим володінням особи розуміються транспортний засіб, земельна ділянка, гараж, інші бу­дівлі чи приміщення побутового, службового, господарського, виробничо­го та іншого призначення тощо, які знаходяться у володінні особи.

3. Слідчий, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних ви­падках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосеред­нім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. У такому випадку прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов'язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді. Слідчий суддя розглядає таке кло­потання згідно з вимогами статті 234 цього Кодексу, перевіряючи, крім ін­шого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді. Якщо прокурор відмовиться погодити клопотання слідчого про обшук або слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання про обшук, встановлені внаслідок такого обшуку докази є недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню в по­рядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу.

1. Житло, як і будь-яке інше володіння особи, є недоторканим об'єктом, про­никнення до якого може мати місце лише за добровільною згодою особи, яка ним володіє, або на підставі ухвали слідчого судді. Всі інші спроби або здійснені проникнення будь-кого до житла чи іншого володіння особи вважаються неза­конними, оскільки грубо порушують захищені законом права особи. Винятки із такого загального правила передбачені ч. З коментованої статті, а їхнє допущення зумовлює потребу негайного після здійсненого проникнення звернення до слід­чого судді з клопотанням про надання ухвали з дозволом на проведення обшуку. Під житлом, що потребує надання дозволу особи, яка в ньому проживає, або наявності правових підстав у вигляді ухвали слідчого судді на проникнення до такого житла, слід розуміти будь-яке приміщення чи частину приміщення, що перебуває в постійному чи тимчасовому володінні особи, незалежно від форми власності, пристосоване для постійного або тимчасового проживання в ньому фізичних осіб і використовується певною або разом з нею й іншими особами для проживання. Складовими частинами такого приміщення слід вва­жати конструктивно пов'язані з ним інші приміщення, які забезпечують або створюють умови для користування житлом і використовуються особами, котрі в ньому проживають. Правомірність зведення такого житла чи пристосування його до умов проживання на тимчасовій або постійній основі, право власності іншої особи на житло не впливає на обов'язковість отримання підстав у ви­гляді дозволу на проникнення від особи, яка ним фактично володіє, або ухвали слідчого судці. Якщо таким житлом володіють одночасно кілька осіб, то до­бровільну згоду на проникнення може бути отримано від будь-кого з них, неза­лежно від наявних заперечень з боку інших та правомірності володіння ними цим житлом. В разі, якщо володар чи володарі житла не встановлені і вжитими заходами встановити їх не вдалося, або не отримано добровільної згоди від осо­би, яка ним володіє, проникнення до такого житла може бути здійсненим лише на підставі постановленої ухвали слідчого судді за винятком невідкладних ви­падків і в порядку, встановленому ч. З коментованої статті.

Якщо особа проживає в приміщенні, що спеціально призначене для утри­мання осіб і права такої особи обмежені за законом, зокрема, право вільного обрання місця проживання та добровільного залишення призначеного місця проживання, то таке приміщення слід розглядати не як житло певної особи (чи осіб), а як інше приміщення, порядок проникнення до якого встановлено ст. 234 КПК, і тому згоди на проникнення від особи, що проживає в такому при­міщенні, не потрібно. З огляду на встановлений спеціальний режим утримання осіб проведення обшуку не може порушувати порядку й режиму, які встанов­лені в таких спеціальних установах, а тому проникнення до приміщень і обшук в них повинні проводитись за погодженням з адміністрацією пенітенціарної установи.

Під іншим володінням особи слід розуміти транспортні засоби, призначені для перевезення людей або вантажу і незалежно від їхньої справності, земель­ну ділянку, гараж, інші будівлі чи приміщення побутового, службового, госпо­дарського, виробничого та іншого призначення, які конструктивно не поєднані із житлом особи і не використовуються для проживання в них, перебувають у володінні фізичної чи юридичної особи, незалежно від форми власності на такі об'єкти. Транспортні засоби, що обладнані для постійного чи тимчасового проживання в них (яхти, баржі, літаки тощо), а також причепи до транспортних засобів, які обладнані під житло і в яких постійно або тимчасово проживає осо­ба, слід розглядати як житло особи.

2. Відповідно до вимог, які встановлені ч. З коментованої статті, право уві­йти до житла чи іншого володіння особи у невідкладних випадках без дозволу особи-володаря і постановлення ухвали слідчого судді має лише обмежене коло посадових осіб правоохоронного органу, якими є слідчий, прокурор. Іншим по­садовим особам, зокрема співробітникам оперативних підрозділів, і навіть при виконанні ними службових обов'язків, законодавець такого самостійного права не надає. Співробітники оперативних підрозділів згідно з ч. 2 ст. 41 КПК не мають права здійснювати процесуальні дії у кримінальному провадженні за власною ініціативою. Здійснювати проникнення до житла чи іншого володіння особи і проводити в ньому слідчі (розшукові) дії вони можуть лише за дору­ченням слідчого, прокурора. З огляду на спрямованість слідчих (розшукових) дій на отримання доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні і те, що досудове розслідування розпочинається та здійснюється лише після внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ч. 2 та 3 ст. 214 КПК), проникнення до житла чи іншо­го володіння особи може бути здійсненим лише після початку досудового роз­слідування. Обмеженими і чітко визначеними є й підстави такого проникнення, якими можуть бути: невідкладні випадки, що пов'язані із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні лише такого виду кримінального правопорушення, як злочин, або якщо їхні дії містять ознаки підготовки чи вчинення злочину.

3. Визнавши випадок невідкладним і пов'язаним з урятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, слідчий, прокурор після входу до житла чи іншого володіння особи і ви­конання в ньому розшукових дій чи інших дій, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна, слідчий за погодженням із прокурором, прокурор зобов'язаний невідкладно звернутися до слідчого судді з клопотанням про проведення обшу­ку в приміщенні, до якого здійснено проникнення. Перевірка, що здійснюється слідчим суддею під час розгляду такого клопотання відповідно до порядку, вста­новленого ст. 234 КПК, передбачає, з-поміж іншого, встановлення також того, чи дійсно були підстави для проникнення до житла або іншого володіння особи і в чому полягає невідкладність таких дій з боку органів досудового розслідування.

4. Якщо прокурор відмовиться погодити клопотання слідчого про обшук або слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання прокурора чи погодже­ного з прокурором клопотання слідчого про обшук, то встановлені внаслідок проникнення дЬ\Жшла чи іншого володіння особи докази вважаються недо­пустимими для використання їх не лише у цьому, айв будь-якому іншому кри­мінальному провадженні. Оскільки отримана слідчим, прокурором у результаті таких дій інформація не використовується у кримінальному провадженні, вона підлягає знищенню в порядку, передбаченому ст. 55 КПК, а вилучені речі або документи, які становлять цінність для їх володаря і не заборонені для викорис­тання в цивільному обігу, повинні бути повернуті особі, в якої вони вилучені.

Стаття 234. Обшук

1. Обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у ре­зультаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшу­куваних осіб.

2. Обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді.

3. У разі необхідності провести обшук слідчий за погодженням з про­курором або прокурор звертається до слідчого судді з відповідним клопо­танням, яке повинно містити відомості про:

   1. найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер;

   2. короткий виклад обставин кримінального правопорушення, у зв'язку з розслідуванням якого подається клопотання;

   3. правову кваліфікацію кримінального правопорушення з зазначен­ням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідаль­ність;

   4. підстави для обшуку;

   5. житло чи інше володіння особи або частину житла чи іншого воло­діння особи, де планується проведення обшуку;

   6. особу, якій належить житло чи інше володіння, та особу, у фактич­ному володінні якої воно знаходиться;

   7. речі, документи або осіб, яких планується відшукати.

До клопотання також мають бути додані оригінали або копії доку­ментів та інших матеріалів, якими прокурор, слідчий обґрунтовує доводи клопотання, а також витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження, в рамках якого подається клопотання.

2. Клопотання про обшук розглядається у суді в день його надходжен­ня за участю слідчого або прокурора.

3. Слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про обшук, якщо прокурор, слідчий не доведе наявність достатніх підстав вважати, що:

і 1) було вчинено кримінальне правопорушення;

2. відшукувані речі і документи мають значення для досудового роз­слідування;

3. відомості, які містяться у відшукуваних речах і документах, мо­жуть бути доказами під час судового розгляду;

4. відшукувані речі, документи або особи знаходяться у зазначеному в клопотанні житлі чи іншому володінні особи.

1. Обшук - це слідча (розшукова) дія примусового характеру, яка поля­гає у цілеспрямованому обстеженні приміщень, будівель та ділянок місцевості, що перебувають у віданні обшукуваного, членів його родини або органі­зації чи установи, з метою виявлення, фіксації та вилучення знарядь злочину, і зброї, предметів і цінностей, здобутих злочинним шляхом, документів та інших

об'єктів, що мають значення для кримінального провадження, а також встанов­лення місцезнаходження розшукуваних осіб і їх затримання.

2. Єдиною підставою для проведення цієї слідчої (розшукової) дії є вине­сена в порядку, встановленому КПК, ухвала слідчого судді, який може винести її лише на підставі звернення до нього процесуальної особи, що здійснює кри­мінальне провадження. Не можуть звертатися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді сторона захисту чи потерпілий, які мають лише пра­во подати таке клопотання особі, котра здійснює досудове розслідування. Таке звернення має форму клопотання, яке готує слідчий, попередньо погоджуючи його з прокурором, чи прокурор, відобразивши в ньому обов'язково такі дані: 1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер, що підтверджує факт та час початку кримінального провадження; 2) короткий, але змістовний виклад обставин кримінального правопорушення, що встановлені на час подання клопотання про обшук і які певною мірою можуть вказувати на спрямованість та потребу пошукових дій слідчого, прокурора; 3) правову ква­ліфікацію цього правопорушення із зазначенням конкретної статті відповідно до чинних на час подання клопотання норм Кримінального кодексу України; 4) встановлені слідчим, прокурором підстави для проведення обшуку за цим кримінальним провадженням; 5) конкретне житло чи інше володіння особи або їх частину чи конкретне приміщення, володарем якого є фізична або юридична особа, незалежно від права власності на таке приміщення; 6) фізичну чи юри­дичну особу, якій належить житло чи інше володіння особи, а якщо їх на час подання клопотання не встановлено, то з вказівкою на те, які заходи для вста­новлення власника здійснені і які їх результати, а також фактичного володаря цього приміщення на час планованого проведення обшуку і підстави для воло­діння ним; 7) речі, документи або осіб, що підозрюються у причетності до вчи­нення кримінального правопорушення, яких планується відшукати, з можливою конкретизацією таких відомостей. Доводи клопотання повинні бути належним чином обґрунтовані і підтверджені доданими до нього оригіналами або копіями матеріалів кримінального провадження, а також витягом з Єдиного реєстру до- судових розслідувань, що підтверджує факт подання клопотання в рамках кон­кретного провадження. В разі потреби слідчий суддя може затребувати додання інших матеріалів або надання оригіналів окремих із них замість наданих копій.

3. Клопотання про обшук підлягає реєстрації в канцелярії суду у встанов­леному порядку і розглядається слідчим суддею невідкладно в день його над­ходження за участі слідчого або прокурора. Неможливість слідчого, прокурора з поважних причин взяти участь у розгляді клопотання не дає підстав для від­кладення його розгляду на інший день. Якщо досудове розслідування здійсню­ється групою слідчих, інтереси органу розслідування в суді може представляти один із слідчих за дорученням керівника групи.

4. Обов'язок довести наявність достатніх для обшуку підстав поклада­ється на слідчого, прокурора, який звернувся до слідчого судді з клопотанням. Ступінь обґрунтованості таких підстав визначається в кожному конкретному випадку, проте на їхню достатність може вказувати: встановлення події, що має ознаки правопорушення; доведеність або ймовірність того, що відшукувані речі й документи мають значення для досудового розслідування, а розшуку­вана особа обґрунтовано підозрюється в причетності до підготовки, вчинення правопорушення чи приховування його слідів; відомості, які містяться у від­шукуваних речах і документах можуть стати змістом фактичних обставин, які стануть доказами під час судового розгляду; відшукувані речі, документи особи ймовірно знаходяться у зазначених в клопотанні житлі чи іншому приміщенні, що має підтвердження матеріалами провадження або відповідає звичному пе­ребігу подій, наприклад, знаряддя злочину можуть зберігатися за місцем про­живання підозрюваного або в осіб, з якими він підтримує дружні стосунки.

Стаття 235. Ухвала про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи

1. Ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого воло­діння особи з підстав, зазначених у клопотанні прокурора, слідчого, надає право проникнути до житла чи іншого володіння особи лише один раз.

2. Ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого воло­діння особи повинна відповідати загальним вимогам до судових рішень, передбачених цим Кодексом, а також містити відомості про:

   1. строк дії ухвали, який не може перевищувати одного місяця з дня постановлення ухвали;

   2. прокурора, слідчого, який подав клопотання про обшук;

   3. положення закону, на підставі якого постановляється ухвала;

   4. житло чи інше володіння особи або частину житла чи іншого воло­діння особи, які мають бути піддані обшуку,

   5. особу, якій належить житло чи інше володіння, та особу, у фактич­ному володінні якої воно знаходиться;

   6. речі, документи або осіб, для виявлення яких проводиться обшук.

3. Виготовляються дві копії ухвали, які чітко позначаються як копії.

1. Ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи є процесуальним документом одноразового використання, до того ж об­меженим у реалізації наданого права лише в межах конкретного кримінального провадження і в обмежений після надання дозволу час. Проведення додатко­вого чи повторного обшуку того самого житла чи іншого володіння особи в межах здійснення одного досудового розслідування за будь-яких інших або тих самих підстав зумовлює потребу нового звернення до слідчого судді з клопо­танням про проведення обшуку. Надана ухвала про дозвіл на обшук за одним кримінальним провадженням не може бути реалізованою в іншому криміналь­ному провадженні. Здійснення фактичного проникнення до житла чи іншого володіння особи на підставі ухвали слідчого судді, незалежно від вчинення в ньому пошукових дій та складання протоколу обшуку, слід вважати реалізацією наданого дозволу на обшук, а повторне проникнення до цього ж житла чи ін­шого володіння особи з посиланням на цю ухвалу слідчого судді - незаконним.

2. Крім відповідності загальним вимогам щодо порядку підготовки й по­станови судових рішень, ухвала слідчого судді про надання дозволу на обшук житла чи іншого володіння особи повинна містити визначені процесуальним законом відомості, до яких віднесено такі: 1) в постановленій ухвалі слідчий суддя повинен обов'язково зазначити строк дії постановленої ним ухвали, який не може перевищувати одного місяця з дня її постановлення, але ним можуть бути встановлені й більш стислі розумні строки, що є об'єктивно необхідними для виконання слідчої (розшукової) дії. Проміжок часу, в межах якого підлягає виконанню ухвала, обчислюється з дотриманням вимог, встановлених ст. 115 КПК, проте в будь-яких випадках такий строк не повинен перевищувати гра­ничного строку досудового розслідування, встановленого вимогами ст. 219 КПК; 2) в ухвалі повинно бути зазначено посаду, прізвище й ініціали прокуро­ра, слідчого, який подав клопотання про обшук. Зазвичай ці дані відповідають даним особи, яка здійснює досудове розслідування або керує роботою слідчої групи на час подання клопотання. Проте це не означає, що виконуватися ухвала про дозвіл на обшук повинна тільки особою, від імені якої подано клопотання. Її виконання здійснюється в порядку, встановленому ст. 236 КПК; 3) вказівка на положення закону, на підставі якого постановляється ухвала, передбачає зазна­чення в ній відповідних статей КПК та інших законів і нормативних актів, яки­ми встановлено порядок надання дозволу на обшук житла чи іншого володіння особи; 4) в ухвалі повинні бути відображені дані, які вказують на місто чи іншу адміністративно-територіальну одиницю, вулицю, реєстраційний номер будів­лі, якщо його такій будівлі надано, номер квартири, конкретну частину житла, приміщення побутового, господарського, виробничого або іншого призначення чи іншого володіння особи, транспортний засіб з найменуванням його виду, мо­делі та реєстраційних номерів, земельну ділянку зі вказівкою на місце її розта­шування відповідно до земельного кадастру та інші дані, що індивідуалізують об'єкти, які мають бути піддані обшуку. Якщо будівля чи інше володіння особи не мають чітко визначених реєстраційних ознак, то зазначають ті з них, які да­ють можливість вказати на конкретний об'єкт, що підлягає обшуку, наприклад, «самовільно зведений триповерховий будинок на узбережжі Чорного моря в ра­йоні селища Сімеїз у 20 метрах від в'їзду до санаторію «Вогник» і 50 метрах від будинку громадянина А., розташованому по вулиці Морській, № 22»; 5) вимога щодо потреби зазначення в ухвалі даних про особу, якій належить житло чи інше володіння, або особу, у фактичному володіння якої воно знаходиться, по­кладає обов'язок встановлення таких даних на слідчого, прокурора, який звер­нувся до слідчого судді з клопотанням про дозвіл на обшук. Якщо такі об'єкти належать кільком особам або перебувають у фактичному володінні невідомої кількості осіб, то має бути встановлена і вказана в ухвалі хоча б одна з таких осіб; 6) зазначення в постанові речей, документів або осіб, для виявлення яких проводиться обшук, не вимагає докладної деталізації таких даних і може бути вказано в загальних рисах, оскільки саме для пошуку й встановлення таких об'єктів здійснюється слідча (розшукова) дія.

3. Постановлена слідчим суддею ухвала про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи виготовляється і надається особі, що звернулася з кло­потанням (слідчому, прокурору) в трьох примірниках, два з яких чітко позна­чаються як копії. Кожна з копій має силу оригіналу такої ухвали і повинна бути повністю ідентичною з першим її примірником.

Стаття 236. Виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи

1. Ухвала про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи може бути виконана слідчим чи прокурором. Для участі в проведенні обшуку може бути запрошений потерпілий, підозрюваний, захисник, представник та інші учасники кримінального провадження. З метою одержання допо­моги з питань, що потребують спеціальних знань, слідчий, прокурор для участі в обшуку має право запросити спеціалістів. Слідчий, прокурор вжи­ває належних заходів для забезпечення присутності під час проведення обшуку осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені або по­рушені.

2. Обшук житла чи іншого володіння особи на підставі ухвали слід­чого судді повинен відбуватися в час, коли завдається найменша шкода звичайним заняттям особи, яка ними володіє, якщо тільки слідчий, про­курор не вважатиме, що виконання такої умови може суттєво зашкодити меті обшуку.

3. Перед початком виконання ухвали слідчого судді особі, яка володіє житлом чи іншим володінням, а за її відсутності - іншій присутній особі повинна бути пред'явлена ухвала і надана її копія. Слідчий, прокурор має право заборонити будь-якій особі залишити місце обшуку до його закін­чення та вчиняти будь-які дії, що заважають проведенню обшуку. Неви­конання цих вимог тягне за собою передбачену законом відповідальність.

4. У разі відсутності осіб у житлі чи іншому володінні копія ухвали по­винна бути залишена на видному місці у житлі чи іншому володінні особи. При цьому слідчий, прокурор зобов'язаний забезпечити схоронність май­на, що знаходиться у житлі чи іншому володінні особи, та неможливість доступу до нього сторонніх осіб.

5. Обшук на підставі ухвали слідчого судді повинен проводитися в об­сязі, необхідному для досягнення мети обшуку. За рішенням слідчого чи прокурора може бути проведено обшук осіб, які перебувають в житлі чи іншому володінні, якщо є достатні підстави вважати, що вони переховують при собі предмети або документи, які мають значення для кримінального провадження. Обшук особи повинен бути здійснений особами тієї ж статі.

6. Слідчий, прокурор під час проведення обшуку має право відкрива­ти закриті приміщення, сховища, речі, якщо особа, присутня при обшуку, відмовляється їх відкрити або обшук здійснюється за відсутності осіб, за­значених у частині третій цієї статті.

7. При обшуку слідчий, прокурор має право проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовля­ти графічні зображення обшуканого житла чи іншого володіння особи чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати речі і документи, які мають значення для кримінального провадження. Пред­мети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження. Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.

8. Особи, у присутності яких здійснюється обшук, при проведенні цієї слідчої (розшукової) дії мають право робити заяви, що підлягають зане­сенню до протоколу обшуку.

   1. Виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння осо­би слідчим чи прокурором означає проведення слідчої (розшукової) дії ними особисто, під їхнім керівництвом, або слідчим чи співробітниками відповід­них оперативних підрозділів за дорученням прокурора, відповідно до п.п. 4 і 5 ч. 2 ст. 36 КПК, чи співробітниками оперативних підрозділів за дорученням слідчого, відповідно до п. З ч. 2 ст. 40 КПК. На розсуд особи, що проводить обшук, ставиться питання щодо запрошення для участі в ньому потерпілого, підозрюваного, захисника та інших учасників кримінального провадження, якщо тільки з цього приводу не буде зроблено конкретної вказівки в дорученні прокурора чи слідчого. Спеціалісти запрошуються для участі в проведенні об­шуку в тих випадках, коли під час його проведення потрібно застосувати їхні знання як фахівців у певній галузі знань або для застосування ними технічних засобів пошуку й фіксації об'єктів, які мають значення для кримінального про­вадження, та фіксування ходу й результатів обшуку. Законом не встановлено заборони використання під час обшуку спеціально тренованих тварин (собак) як своєрідних біологічних детекторів для пошуку наркотичних або вибухових речовин, вибухових пристроїв чи боєприпасів, захованих трупів тощо, поведін­ка яких контролюється кінологом. Про застосування службового собаки і його результати окремо вказується в протоколі обшуку.

   2. В разі, якщо під час проведення обшуку можуть бути обмежені або по­рушені права та законні інтереси певних осіб, прокурор, слідчий особисто за­безпечує їхню участь у проведенні слідчої (розшуковоі) дії або дає відповідні розпорядження в своєму дорученні про проведення обшуку.

   3. Обрання часу (конкретного дня, часу доби) для проведення обшуку має спиратися на потребу забезпечення його завдань і водночас враховувати ту обставину, що така примусова слідча (розшукова) дія повинна завдавати найменшої шкоди звичайним заняттям особи, яка володіє житлом чи іншим володінням. Такі обставини встановлює прокурор, слідчий, виходячи з мате­ріалів конкретного кримінального провадження, але це зовсім не означає, що час проведення обшуку потрібно узгоджувати з особою, у якої його проводять. Тим більше, що важливим тактичним принципом обшуку є його раптовість. Будь-який обшук як примусова слідча (розшукова) дія завжди пов'язаний із втручанням у звичайний ритм життя особи, а завданням прокурора, слідчого є визначення такого часу його проведення, коли завдана шкода буде найменшою.

   4. Особі, яка володіє житлом чи іншим володінням, а за її відсутності - іншій присутній повнолітній особі ухвала про проведення обшуку оголошу­ється і копія її надається лише після входу прокурора, слідчого, а також інших учасників обшуку до приміщення, але до початку здійснення в ньому пошуко­вих дій. Після роз'яснення прав і обов'язків учасникам слідчої (розшукової) дії прокурор, слідчий чи особа, яка проводить обшук за його дорученням, може заборонити будь-якій особі залишати місце обшуку до його закінчення та вчи­няти будь-які дії, що заважають проведенню обшуку. Така заборона зазвичай стосується поведінки осіб, у яких проводять обшук, їхніх рідних, близьких або тих, хто з ними проживає, перебуває поруч, але це може стосуватися й випад­кових присутніх або захисника, представника тощо. Відповідальність за неви­конання цих вимог настає залежно від наслідків допущених порушень (роз­голошення даних про слідчу дію, втрата доказів, приховування слідів злочину, завдання матеріальної шкоди тощо). В багатьох випадках для припинення по­рушень буває достатнім зробити зауваження винним.

   5. Якщо на час проведення обшуку особи, в яких його проводять, або інші дорослі особи, що проживають чи спільно володіють житлом або іншим воло­дінням відсутні, копія ухвали залишається на видному місці у житлі чи іншому приміщенні, яке є володінням особи. Вимога про залишення копії ухвали про дозвіл на обшук не може бути застосована до тих випадків, коли об'єктами обшуку є транспортні засоби, ділянки місцевості тощо, в яких не можна за­безпечити збереження копії залишеного процесуального документа. Проте в усіх випадках після проведення обшуку прокурор, слідчий, який несе відпо­відальність за проведення і результати слідчої (розшукової) дії, зобов'язаний вжити можливих заходів для забезпечення схоронності майна, що знаходиться в житлі чи іншому володінні особи, та неможливість доступу до нього сторон­ніх осіб. Такими заходами можуть бути встановлення замикаючих пристроїв, виставлення фізичної охорони з числа співробітників правоохоронного органу, передача приміщення чи іншого володіння на відповідальне збереження іншим особам. Водночас, така вимога не означає, що на особу, яка здійснила обшук, покладається обов'язок забезпечення охорони приміщень чи іншого володіння особи від злочинних посягань з боку сторонніх осіб до закінчення криміналь­ного провадження.

   6. Обсяг і зміст пошукових дій, зокрема, пов'язаних із розкриттям закри­тих приміщень, схованок, тайників, розбиранням технічного обладнання чи пристроїв тощо, повинні відповідати досягненню поставленої мети обшуку. В разі, якщо є достатні підстави вважати, що особи, які присутні під час обшуку, мають при собі предмети або документи, які мають значення для кримінального провадження і відмовляються видати їх добровільно, за рішенням особи, що проводить обшук, може бути здійснено особистий обшук таких осіб. У зазна­чених випадках обшук особи проводиться на підставі ухвали слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи і подання окремого клопо­тання не потрібно, а факт особистого обшуку та його результати відображають­ся в протоколі обшуку. Окремою умовою законодавчого припису є те, що об­шук особи повинні проводити особи тієї ж статі. Таких осіб прокурор, слідчий призначає з числа учасників слідчої групи або з числа додатково залучених ним співробітників правоохоронного органу.

   7. Для досягнення й забезпечення завдань, що стоять перед обшуком, процесуальна особа, яка його здійснює, має право проводити вимірювання, складати плани, схеми, робити замальовки, графічні зображення, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати й вилучати речі і документи, які мають чи мо­жуть мати значення для кримінального провадження, а також застосовувати фотозйомку, звуко- чи відеозапис для фіксації ходу слідчої (розшукової) дії та отриманих результатів, про що робиться відповідний запис у протоколі обшу­ку. Безспірному вилученню з місця обшуку й залученню до матеріалів кримі­нального провадження підлягають речі й документи, які прямо вказані в ухвалі слідчого судді про дозвіл на обшук. В разі потреби вилучення інших речей та документів рішення про це приймає особа, яка уповноважена на проведення обшуку, і вони вважаються тимчасово вилученим майном та зберігаються у встановленому для цього порядку. В усіх випадках вилученню під час обшуку підлягають предмети, вилучені законом з обігу і дозволу на зберігання яких володар не має.

   8. Усі заяви чи зауваження, що надходять від осіб, які беруть участь в про­веденні обшуку, підлягають занесенню до протоколу. Прямої вимоги закону про потребу вручення копії протоколу обшуку особі, у житлі чи володінні якої проведено обшук, немає, але таке рішення прокурор, слідчий може прийняти на свій розсуд. Водночас, нікому з учасників не заборонено робити записи, складати нотатки, здійснювати фотозйомку чи аудіо- або відеозапис під час проведення цієї слідчої (розшукової) дії. Заборона з боку прокурора, слідчого на такі дії може мати місце лише в тому випадку, якщо вони можуть призвести до розголошення відомостей про досудове розслідування.

Стаття 237. Огляд

1. З метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд міс­цевості, приміщення, речей та документів.

2. Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з пра­вилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого воло­діння особи.

3. Для участі в огляді може бути запрошений потерпілий, підозрю­ваний, захисник, законний представник та інші учасники кримінально­го провадження. З метою одержання допомоги з питань, що потребують спеціальних знань, слідчий, прокурор для участі в огляді може запросити спеціалістів.

4. Особи, у присутності яких здійснюється огляд, при проведенні цієї слідчої (розшукової) дії мають право робити заяви, що підлягають зане­сенню до протоколу огляду.

5. При проведенні огляду дозволяється вилучення лише речей і до­кументів, які мають значення для кримінального провадження, та речей, вилучених з обігу. Усі вилучені речі і документи підлягають негайному огляду і опечатуванню із завіренням підписами осіб, які брали участь у проведенні огляду. У разі якщо огляд речей і документів на місці здійснити неможливо або їх огляд пов'язаний з ускладненнями, вони тимчасово опе­чатуються і зберігаються у такому вигляді доти, доки не буде здійснено їх остаточні огляд і опечатування.

6. Слідчий, прокурор має право заборонити будь-якій особі залишити місце огляду до його закінчення та вчинювати будь-які дії, що заважають проведенню огляду. Невиконання цих вимог тягне за собою передбачену законом відповідальність.

7. При огляді слідчий, прокурор або за їх дорученням залучений спе­ціаліст має право проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи ві­деозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення огля­нутого місця чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати речі і документи, які мають значення для кримінального про­вадження. Предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження. Вилучені речі та документи, що не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.

1. Огляд як слідча (розшукова) дія полягає у безпосередньому спостере­женні й дослідженні його учасниками матеріальних об'єктів, які пов'язані з об­ставинами вчинення кримінального правопорушення. В ході цієї дії прокурор, слідчий виявляє (знаходить), досліджує (наскільки це можливе на цьому етапі) й фіксує відомості про фактичні дані, що мають значення для кримінального провадження. Завданнями огляду є: виявлення слідів кримінального правопо­рушення й інших об'єктів, що можуть бути залучені до матеріалів кримінально­го провадження як речові докази; з'ясування обстановки кримінального право­порушення; виявлення інших обставин, які мають значення для кримінального провадження. Проведення огляду охоплює також: відображення (фіксування) в протоколі всіх дій слідчого і всього, що було виявлено в тій послідовності і в тому вигляді, в якому виявлене спостерігалося під час огляду; описування та перерахування всього, що було вилучено при огляді; прийняття заходів до збе­реження вилучених у процесі огляду речей, слідів і документів. Своєчасність і якісне проведення огляду дають можливість виявити сліди й речі, що вказують на особу злочинця, а іноді й на мотиви йрго дій, дають змогу з'ясувати обста­новку підготовки, вчинення, приховуваная слідів злочину, характер та механізм вчиненого. Дані огляду сприяють побудові версій й розробленню засобів їх пе­ревірки.

2. Законодавець виокремлює такі види огляду, огляд місцевості, примі­щення, речей та документів. Криміналістична класифікація оглядів за їх вида­ми більш розширена і враховує важливі тактичні аспекти їх підготовки й про­ведення, проте загалом усі види оглядів можуть бути згрупованими відповідно до процесуальних положень. Кожний з видів слідчого огляду має специфічні особливості, що визначають порядок його проведення, але разом з тим існує низкаположень процесуального і тактичного характеру, загальних для всіх ви­дів оглядів. Так, окремим видом огляду є огляд місця події, яким може бути певна місцевість чи її окрема ділянка, приміщення або будівля, де готувався злочин, де він був вчинений або де настали злочинні наслідки чи зберігаються його сліди, а під час огляду місця події може мати місце огляд окремих пред­метів, документів, трупа.

3. Огляд місця події, як правило, належить до числа слідчих (розшукових) дій, зволікання з проведенням яких може спричинити зміну обстановки, зникнен­ня слідів злочину або особи, якою він був вчинений, предметів, які можуть стати згодом речовими доказами. Цим і зумовлений той факт, що огляд місця події, на відміну від інших слідчих (розшукових) дій, у невідкладних випадках може бути проведений до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що здійснюється негайно після завершення огляду (ч. З ст. 214 КПК).

4. Огляд при досудовому розслідуванні проводить прокурор, слідчий або за його дорученням співробітник оперативного підрозділу за наявності фактич­них даних, які вказують на необхідність проведення огляду, про що зазначаєть­ся в протоколі слідчої (розшукової) дії. Окремого процесуального рішення у вигляді постанови від імені прокурора, слідчого не потрібно.

5. Окремі вимоги встановлено для огляду житла чи іншого володіння осо­би, проведення якого здійснюється згідно з правилами, передбаченими ст. 233 КПК, якою встановлено, що проникнення до житла чи іншого володіння особи проводиться і що може бути здійснено лише на підставі ухвали слідчого судді. Слідчий суддя приймає рішення про проведення огляду в житлі або іншому володінні особи з додержанням порядку, встановленого ч. З ст. 233 КПК. Огляд житла чи іншого володіння особи може бути проведено без ухвали слідчого судді: 1) у невідкладних випадках пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину; 2) за добровільною згодою особи, яка ними володіє. У вказаних ви­падках слідчий у протоколі огляду обов'язково зазначає причини, що зумовили проведення огляду без ухвали слідчого судді (про поняття житла та іншого во­лодіння особи див. коментар до ст. 233 КПК).

6. Питання щодо участі в огляді потерпілого, підозрюваного, захисника, законного представника та інших учасників кримінального провадження ви­рішується залежно від того, чи буде йприяти участь цих осіб успішному відшу­канню слідів кримінального правопорушення, речей і документів, їх правиль­ній фіксації, а також більш точному встановленню обстановки на місці огляду. На розсуд слідчого, за винятком встановлених законом випадків обов'язкового залучення, ставиться і вирішення питання щодо участі в огляді спеціаліста, фа­хові знання якого можуть знадобитися слідчому для ефективного відшукання, фіксації, вилучення слідів та інших речових доказів, що можуть мати значення для кримінального провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 56 КПК потерпілий має право брати участь у слідчих (розшукових) та інших діях, під час проведення яких ставити запитання, по­давати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення дій, що вно­сяться до протоколу, а також знайомитися з протоколами слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, виконаних за його участі. Частиною 3 ст. 42 КПК передбачено право підозрюваного на участь у проведенні слідчих дій, а також на можливість ставити запитання, подавати свої зауваження та запере­чення щодо порядку проведення дій, які заносяться до протоколу. Частиною 5 ст. 46 КПК передбачено право захисника брати участь у процесуальних діях, що проводяться за участі підозрюваного, обвинуваченого.

2. У необхідних випадках для проведення огляду слідчий може запросити спеціаліста, який може надати допомогу у вигляді консультацій з питань, що вимагають спеціальних знань; допомогти у виявленні, закріпленні і вилученні слідів, що мають доказове значення, встановленні механізму їх утворення. Спе­ціалістами, які можуть брати участь в огляді, можуть бути представники різно­манітних галузей знань. Відповідно до ч. 2 ст. 71 КПК спеціаліст може бути залучений для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складення схем, планів тощо). Спеціаліст надає допомогу слідчому у виявленні слідів кримінального правопорушення, встановленні механізму їх утворення, в розшуку, вилученні та збереженні речей і документів, що мають значення для кримінального провадження. Про вимоги щодо обов'язкової участі спеціаліста в огляді йдеться в ст.ст. 238 та 239 КПК.

3. Заяви, зроблені учасниками огляду під час його проведення, підлягають обов'язковому занесенню до протоколу, незалежно від того, чи були задоволені або відхилені прокурором, слідчим заявлені в них клопотання.

4. Рішення щодо значення для кримінального провадження і потреби ви­лучення виявлених під час огляду слідів, речей чи документів приймає про­курор, слідчий і він же здійснює їх негайний та повний огляд, пакування, опечатування та завірення підписами осіб, які брали участь в огляді, про що зазначається в протоколі. Такі дії спрямовані за збереження документів та ре­чових доказів, що забезпечує можливість для їх подальшого і більш докладно­го вивчення й дослідження, зокрема, призначення з цією метою судової екс­пертизи. Обов'язковому вилученню підлягають виявлені під час огляду речі, які за законом вилучені з обігу, незалежно від віднесення до цього криміналь­ного провадження.

5. Загальною метою проведення огляду є встановлення фактичних даних, що мають значення для кримінального провадження, а тому будь-які дії з боку будь-кого, що перешкоджають досягненім цієї мети, слід вважати спробами перешкоджання правосуддю. На цій підставі слідчий, прокурор може заборо­нити будь-якій особі, що присутня при огляді, залишити місце огляду чи вихо­дити з приміщення до його закінчення та вчинювати будь-які дії, що заважають проведенню огляду. Відповідальність за невиконання цих вимог, як і у випадку проведення обшуку, настає залежно від наслідків допущених порушень (роз­голошення даних про слідчу дію, втрата доказів, приховування слідів злочину, завдання матеріальної шкоди тощо).

6. Якщо це необхідно, при оглядах слідчий, прокурор особисто або за до­помогою спеціаліста має право робити вимірювання, складати плани, креслен­ня, застосовувати фотографування, проводити фото- і відеозйомку місцевості і предметів, що знаходяться на ній, а також робити зліпки знайдених слідів ніг, рук тощо, що має бути відображено у протоколі. Плани, креслення, схеми, фо­тографії й відеозапис є додатками до протоколу, але не замінюють протоколу як основного процесуального документа, в якому має фіксуватися весь хід прове­дення й отримані результати огляду. Протокол обов'язково складається особою, яка проводить огляд, з дотриманням вимог, встановлених ст. 104 КПК. У про­токолі огляду повинні в описовій формі фіксуватися факти, що мають доказове значення. У них не дається пояснень, інтерпретації встановлених фактів, явищ, не висловлюються думки слідчого чи інших осіб щодо механізму утворення тих або інших слідів, про походження і належність знайдених предметів, а лише фіксуються фактичні дані, одержані в результаті безпосереднього вияв­лення і спостереження обстановки і предметів. Якщо такі дані були встановлені завдяки застосуванню спеціальних технічних або криміналістичних засобів, то обов'язково вказується в протоколі на те, ким саме, що і з використанням яких засобів встановлено.

7. В описовій частині протоколу огляду місця події необхідно вказати межі місця події, його місцезнаходження; загальну характеристику приміщення чи місцевості або її ділянки, що є місцем події (адреса будівлі, число поверхів, якщо будівля багатоповерхова, розташування будівлі відносно навколишньо­го оточення); входи і виходи з приміщення; детально, вичерпним чином має бути описана обстановка місця події і всі об'єкти огляду із зазначенням місця їх виявлення. При виявленні і дослідженні на місці події слідів транспортних засобів, слідів рук, взуття, тварин, знарядь злому, предметів, документів тощо, у протоколі огляду повинно бути вказано місце їх виявлення, пошкодження (якщо вони є), кількість, характер, форма, конфігурація, наявність індивідуаль­них ознак, використовувані для їх виявлення і вилучення засоби, вказані прийо­ми вилучення (виготовлення зліпка, зняття копії, вилучення предмета в натурі). У протоколі огляду має бути відображено, які предмети або документи і в якому вигляді вилучені для подальшого вивчення, направлення на експертизу тощо. Відсутність подібного запису в протоколі може бути розцінена в кримінально­му провадженні як відсутність вказівок на джерело походження такого роду речових доказів, що тягне за собою втрату їх доказового значення. У протоколі огляду документів повинно бути відображене найменування документа, коли, ким, кому, де і для якої мети він виданий, коли і хто його підписав, реєстраційні дані, спосіб виготовлення документа, його зміст (короткий або повний), мате­ріал, на якому він виготовлений, дані про відтиснення штампів, ознаки друку, зовнішній вигляд і стан документа, а також інші дані. Якщо виявлено підчистки та інші сліди зміни тексту документа, то необхідно відобразити в протоколі ознаки і вказати, яким способом це виявлено.

13. Предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню неза­лежно від їх відношення до кримінального провадження. Предмети й доку­менти, що мають чи можуть мати відношення до кримінального провадження, долучаються до справи, і доля їх вирішується залежно від результатів розслі­дування, а всі інші, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилу­ченим майном, порядок доступу до якого і розпорядження яким встановлено главою 16 КПК.

Стаття 238. Огляд трупа

1. Огляд трупа слідчим, прокурором проводиться за обов'язкової участі судово-медичного експерта або лікаря, якщо вчасно неможливо за­лучити судово-медичного експерта.

2. Огляд трупа може здійснюватися одночасно з оглядом місця події, житла чи іншого володіння особи з додержанням правил цього Кодексу про огляд житла чи іншого володіння особи.

3. Після огляду труп підлягає обов'язковому направленню для прове­дення судово-медичної експертизи для встановлення причини смерті.

4. Труп підлягає видачі лише з письмового дозволу прокурора і тільки після проведення судово-медичної експертизи та встановлення причини смерті.

1. Окремим видом слідчого огляду законодавець визнав огляд трупа як особливого об'єкта, вивчення ознак і властивостей якого вимагає обов'язкового застосування спеціальних знань із залученням спеціаліста. Таким спеціалістом, відсутність якого під час огляду вважається грубим порушенням процесуаль­них вимог, що призводить до неможливості використання встановлених даних як доказів, може бути лише судово-медичний експерт або лікар. Судово-ме­дичний експерт - це особа, яка займає штатну посаду експерта в державній спеціалізованій судово-медичній експертній установі чи її підрозділі. Під час огляду трупа такий експерт має права й обов'язки спеціаліста, встановлені ст.ст. 71 та 72 КПК, а його участь в огляді не заперечує можливості призна­чення йому судово-медичної експертизи цього трупа, проведення якої для вста­новлення причин смерті є обов'язковою вимогою законодавця. Участь в слід­чій дії не створює передумов для упередженості чи заінтересованості експерта в результатах експертного дослідження, з вивчення спеціалістом ознак смерті у більш ранній період надає більші можливості для встановлення обставин, які мають значення для кримінального провадження. Лікарем, якого можна залучи­ти за неможливості вчасного залучення судово-медичного експерта, може бути тільки особа, що має диплом фахівця з повною вищою медичною освітою і ква­ліфікацію лікаря, незалежно від лікарського фаху. Безумовно, бажаною в таких випадках є участь в огляді лікаря патологоанатома, хірурга, травматолога тощо.

2. Судово-медичний експерт або лікар не оглядають труп, а надають допомогу слідчому, прокурору в його огляді. Відповідальність за повноту і якість проведення слідчої (розшукової) дії несе не спеціаліст, а відповідна процесуальна особа.

3. Огляд трупа може бути окремою слідчою (розшуковою) дією або ж та­кий огляд проводять одночасно і в межах огляду місця, в якому його виявлено. Якщо таким місцем є житло чи інше володіння особи, то проведення слідчого огляду повинне підпорядковуватися порядку й правилам, встановленим відпо­відними статтями КПК, передбаченими для огляду житла чи іншого володіння особи та вимог, встановлених коментованою статтею.

4. На місці виявлення трупа під час його огляду заборонено проводити будь-які дослідження, вносити зміни до зовнішнього вигляду трупа, виймати з тіла сторонні предмети чи обмивати ділянки тіла з пошкодженнями. Такі дії мо­жуть негативно вплинути на встановлення справжньої причини смерті. І тому огляд трупа на місці його виявлення є фактично попереднім оглядом за участю спеціаліста, після якого труп підлягає обов'язковому направленню до судово- медичної установи для проведення експертизи з метою встановлення причини смерті та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження. Огляд одягу, речей, що виявлені біля трупа і належать або могли належати по­мерлій особі, зброї чи знарядь травми є невід'ємною частиною огляду трупа. Слідчий, прокурор, який проводить цю слідчу (розшукову) дію, зобов'язаний створити умови для належного збереження трупа і знайдених біля нього пред­метів від пошкодження під час транспортування до судово-медичної установи. Огляд трупа судово-медичним експертом під час проведення експертизи не по­требує складання окремого протоколу, оскільки такі дії спеціаліста є частиною судово-медичного експертного дослідження, результати якого відображаються у висновку експерта.

5. В разі потреби видачі трупа рідним, близьким чи іншим особам для його поховання підставою для видачі може бути лише письмовий дозвіл проку­рора, незалежно від того, яким правоохоронним органом проводиться досудове розслідування, і тільки після проведення судово-медичної експертизи та вста­новлення причини смерті.

Стаття 239. Огляд трупа, пов'язаний з ексгумацією

1. Ексгумація трупа здійснюється за постановою прокурора. Вико­нання постанови покладається на службових осіб органів місцевого само­врядування.

2. Труп виймається з місця поховання за присутності судово-медично- го експерта та оглядається з додержанням правил статті 238 цього Кодексу. Після проведення ексгумації і необхідних досліджень поховання здійсню­ється в тому самому місці з приведенням могили в попередній стан.

3. Під час ексгумації судово-медичним експертом можуть бути вилу­чені зразки тканини і органів або частини трупа, необхідні для проведення експертних досліджень.

4. У разі необхідності труп може бути доставлений до відповідного екс­пертного закладу для проведення експертизи.

5. Під час ексгумації трупа з поховання можуть бути вилучені речі, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопо­рушення.

6. Про проведену слідчу (розшукову) дію складається протокол, у якому зазначається все, що було виявлено, у тій послідовності, в якій це відбувалося, і в тому вигляді, у якому спостерігалося під час проведення слідчої (розшукової) дії. Якщо при ексгумації вилучалися речі та об'єкти для досліджень, про це зазначається в протоколі. До протоколу додаються матеріали вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапису, плани і схеми, графічні зображення, відбитки та зліпки.

   1. Ексгумація трупа - це слідча (розшукова) дія з виймання трупа з ві­домого місця поховання в землі чи в іншому місці з метою його судово-ме­дичного дослідження, а також у тих випадках, коли первинне судово-медичне дослідження цього трупа було проведене неповно або виникли нові серйозні обставини для перевірки обставин кримінального правопорушення шляхом дослідження раніше похованого трупа. Доволі складним для дослідження, але можливим з огляду на сучасний розвиток судово-медичної науки, можна вва­жати такий об'єкт, як рештки трупа після кремації, і тому ексгумацією слід вважати також виймання урни з попелом спаленого тіла трупа з місця в колум­барії. Не можна розглядати як ексгумацію виймання трупа з місця поховання, що було виявлене під час здійснення огляду, обшуку або під час здійснення оперативно-розшукових заходів.

   2. Ексгумація трупа здійснюється лише за постановою прокурора. Якщо ініціатором цієї дії є слідчий за власною ініціативою або з ініціативи сторо­ни захисту чи потерпілого, він повинен подати прокурору клопотання з ви­кладенням мотивів та обґрунтуванням потреби проведення цієї слідчої (роз­шукової) дії. В постанові повинно зазначатися: чий труп підлягає вийманню з місця поховання і де це місце розташоване; з якою метою проводиться ця слідча (розшукова) дія (для проведення огляду, зокрема, повторного після похован­ня, пред'явлення трупа для впізнання, проведення експертизи тощо). Потреби отримання згоди на ексгумацію трупа від рідних чи близьких законом не перед­бачено. Виконання постанови в частині виймання трупа з місця поховання і повторного поховання в тому самому місці та приведення могили в попередній стан покладається на органи місцевого самоврядування, що повинно бути обов'язково зазначено в постанові прокурора.

   3. Труп виймається з місця поховання за обов'язкової присутності судово- медичного експерта як спеціаліста і оглядається за його допомогою з додер­жанням правил, встановлених ст. 238 КПК. Під час ексгумації в процесі огля­ду трупа судово-медичним експертом можуть бути вилучені зразки тканини і органів або частини трупа, його одягу та інші речі, необхідні для проведення експертизи і встановлення обставин кримінального правопорушення. За рішен­ням процесуальної особи, що здійснює слідчу дію, до участі в ній можуть бути залучені й інші спеціалісти з метою надання допомоги в огляді та фіксуванні ходу слідчої (розшукової) дії.

За неможливості провести всі потрібні дослідження в місці ексгумації труп може бути доставлений до відповідного закладу судово-медичної експер­тизи для проведення експертних досліджень. На час проведення експертизи могила трупа має бути приведена у належний порядок.

4. За результатами ексгумації складається протокол, у якому слідчий, про­курор зазначає все, що було виявлено і у тій послідовності, як це відбувалося та спостерігалося учасниками під час слідчої (розшукової) дії. Додатками до протоколу можуть бути фотознімки, матеріали аудіо- чи відеозапису, плани, схеми, інші графічні зображення, відбитки, зліпки. Якщо ексгумований труп пред'являвся для впізнання чи його огляд здійснено в іншому місці, про про­ведені слідчі (розшукові) дії складається окремий протокол.

Стаття 240. Слідчий експеримент

1. З метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, про­курор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи ви­пробувань.

2. За необхідності слідчий експеримент може проводитися за участю спеціаліста. Під час проведення слідчого експерименту можуть проводити­ся вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складатися плани і схеми, виготовлятися графічні зображення, відбитки та зліпки, які до­даються до протоколу.

3. До участі в слідчому експерименті можуть бути залучені підозрюва­ний, потерпілий, свідок, захисник, представник.

4. Проведення слідчого експерименту допускається за умови, що при цьому не створюється небезпека для життя і здоров'я осіб, які беруть у ньому участь, чи оточуючих, не принижуються їхні честь і гідність, не за­вдається шкода.

5. Слідчий експеримент, що проводиться в житлі чи іншому володінні особи, здійснюється лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді за клопотанням слідчого, погоджено­го з прокурором, або прокурора, яке розглядається в порядку, передбачено­му цим Кодексом, для розгляду клопотань про проведення обшуку в житлі чи іншому володінні особи.

6. Про проведення слідчого експерименту слідчий, прокурор складає протокол згідно з вимогами цього Кодексу. Крім того, у протоколі докладно викладаються умови і результати слідчого експерименту.

1. Слідчий експеримент як окрема слідча (розшукова) дія полягає в про­веденні за рішенням слідчого, прокурора дослідних дій, спрямованих на пе­ревірку можливості сприйняття особою певних фактів, вчинення в певному місці й певним способом чи з використанням певних знарядь конкретних дій, існування визначених подій у минулому, з'ясування механізму утворення слі­дів тощо. Складовою слідчого експерименту є проведення його в умовах, що максимально наближені до тих, в яких подія мала місце в минулому. Тому до проведення дослідних дій і випробовувань під час проведення слідчого екс­перименту треба отримати найбільш повні відомості щодо обставин події, яку перевіряють, та здійснити відтворення обстановки, в якій буде проведено екс­перимент. Такі дані можуть бути встановлені в результаті проведення інших слідчих (розшукових) дій, експертних досліджень або ж бути припущеннями, що випливають з висунутих слідчих версій. У результаті проведення слідчого експерименту слідчий, прокурор отримує нові фактичні дані, підтверджує або спростовує раніше отриману під час досудового розслідування інформацію, отримує об'єкти, які можуть стати предметом досліджень, зокрема, в межах проведення судової експертизи.

Слідчий експеримент проводять для перевірки наявних даних і припу­щень щодо можливості за певних умов щось чути або спостерігати чи сприйма­ти іншими органами відчуття, здійснювати певні або інші дії, виготовити певні предмети, проникнути певним або іншим способом у приміщення, на терито­рію, перемістити вантаж, здолати конкретну відстань за допомогою технічних засобів чи без них. Дослідним шляхом може бути підтвердженою можливість існування чи певного перебігу в минулому окремих подій, явищ.

За сутністю і завданнями проведення слідчий експеримент може стано­вити два різних види дій, що мають назву однієї слідчої дії, але відрізняються за приводами, підготовкою, тактичними прийомами проведення та правилами, порушення яких може викривити отримані результати і вплинути на їх оцінку. Такими діями можуть бути проведення власне експерименту або перевірки в його межах раніше наданих показань особи в місці, про які йде мова у цих по­казаннях, і за участі цієї особи.

2. Потреба участі і фах спеціаліста для надання допомоги в проведенні експерименту визначається слідчим, прокурором з урахуванням завдань, які поставлені перед цією слідчою (розшуковою) дією. Обов'язкової участі спеціа­ліста в проведенні слідчого експерименту не передбачено, проте в окремих ви­падках участь конкретного спеціаліста з криміналістичних позицій слід визнати обов'язковою вимогою забезпечення ефективності слідчої дій і об'єктивності отриманих результатів, наприклад, слідчий експеримент за участі спеціаліста в галузі автотехнічної експертизи під час проведення відтворення механізму дорожньо-транспортної події.

3. За рішенням слідчого, прокурора до участі в проведенні цієї слідчої (розшукової) дії можуть бути залучені підозрюваний, потерпілий, свідок, за­хисник, представник. Якщо для кримінального провадження має значення перевірка показань раніше допитаної особи шляхом отримання повторних показань у певному місці, то попередній допит такої особи та її особиста участь в проведенні слідчого експерименту є обов'язковими. Для виконання експериментальної частини цієї слідчої (розшукової) дії можуть бути запро­шені статисти чи виконавці певних дій, результати яких спостерігають інші учасники слідчого експерименту. Якщо метою експериментальної перевірки є встановлення певних професійних чи інших можливостей особи, то виконува­ти дії, повідомляти про почуте, побачене повинна лише ця особа, в інших ви­падках слідчий, прокурор може здійснити експериментальні дії особисто або доручити їх проведення залученим учасникам. Експериментальні дії повинні здійснюватися кілька (не менше трьох) разів зі зміненням умов виконання, за­стосованих знарядь та відображенням у протоколі ходу й результатів кожного з етапів для формулювання висновку з оцінкою загальних результатів слідчого експерименту за середніми показниками, а показання особи, які перевіряються в певному місці, даються лише один раз із можливістю постановки уточню- вальних запитань, але не можуть повторюватися для отримання кращого чи іншого результату.

4. Дії, що здійснюються будь-ким під час проведення слідчого експери­менту, не повинні створювати небезпеки для життя і здоров'я осіб, які беруть у ньому участь, а також інших осіб, не принижувати їхні честь і гідність та не сприйматися як образливі, не завдавати шкоди й зайвих незручностей будь- кому. Доцільність і розмір матеріальних витрат чи інших ресурсів, що потрібні для проведення слідчого експерименту, визначається з урахуванням конкрет­них обставин кримінального провадження.

5. Слідчий експеримент, що проводиться в житлі чи іншому володінні особи або умови проведення якого допускають потребу проникнення до таких об'єктів, здійснюється з дотриманням порядку і правил, встановлених КПК для проведення обшуку в житлі чи іншому володінні особи.

6. Окрім загальних вимог до застосування технічних засобів з ме­тою фіксування слідчої дії та складання протоколу слідчої дії, встановлених ст.ст. 104-107 КПК, додатковою вимогою є обов'язковість відображення в про­токолі умов і результатів слідчого експерименту на кожному з його етапів, а в разі експериментального отримання під час слідчої (розшукової) дії речей, слі­дів, документів тощо, зазначення про подальшу долю таких об'єктів, зокрема, їхнє знищення, вилучення для проведення досліджень, долучення до матеріалів кримінального провадження тощо.\

8. С т а т т я 241. Освідування особи

1. Слідчий, прокурор здійснює освідування підозрюваного, свідка чи потерпілого для виявлення на їхньому тілі слідів кримінального право­порушення або особливих прикмет, якщо для цього не потрібно проводити судово-медичну експертизу.

2. Освідування здійснюється на підставі постанови прокурора та, за необхідності, за участю судово-медичного експерта або лікаря. Освідуван­ня, яке супроводжується оголенням освідуваної особи, здійснюється особа­ми тієї ж статі, за винятком його проведення лікарем і за згодою особи, яка освідується. Слідчий, прокурор не вправі бути присутнім при освідуванні особи іншої статі, коли це пов'язано з необхідністю оголювати особу, що підлягає освідуванню.

3. Перед початком освідування особі, яка підлягає освідуванню, пред'являється постанова прокурора. Після цього особі пропонується добровільно пройти освідування, а в разі її відмови освідування прово­диться примусово.

4. При освідуванні не допускаються дії, які принижують честь і гід­ність особи або небезпечні для її здоров'я. За необхідності здійснюється фіксування наявності чи відсутності на тілі особи, яка підлягає освідуван­ню, слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет шля­хом фотографування, відеозапису чи інших технічних засобів. Зображення, демонстрація яких може розглядатись як образлива для освідуваної особи, зберігаються в опечатаному вигляді і можуть надаватися лише суду під час судового розгляду.

5. Про проведення освідування складається протокол згідно з вимо­гами цього Кодексу. Особі, освідування якої проводилось примусово, нада­ється копія протоколу освідування.

   1. Освідування особи є різновидом слідчого огляду, специфіка підготовки й проведення котрого зумовлена об'єктом огляду, яким є жива людина та її тіло або окремі ділянки на ньому. Такий огляд здійснює слідчий, прокурор, а освіду- ваними можуть бути підозрюваний, свідок чи потерпілий, на тілі яких можуть бути виявлені сліди кримінального правопорушення або особливі прикмети, тілесні ушкодження чи інші ознаки, що мають значення для кримінального провадження. Достовірність наявності таких слідів на тілі особи для прийняття рішення про проведення слідчої дії може носити лише ймовірний характер. У разі призначення судово-медичної експертизи потерпілого, підозрюваного або свідка такі сліди й ознаки виявляються судово-медичним експертом під час огляду особи, а тому й проведення освідування як окремої слідчої (судової) дії є зайвим. Водночас, результати освідування як невідкладної слідчої (розшуко­вої) дії можуть стати приводом для призначення судово-медичної експертизи.

   2. Підставою для проведення освідування особи є постанова прокуро­ра, яка виноситься ним за власною ініціативою або за клопотанням слідчого, сторони кримінального провадження чи потерпілого. Необхідність участі судо­во-медичного експерта або лікаря зумовлена потребою виявлення й описування в протоколі ознак, для спостереження яких потрібні медичні знання, місць на тілі, що приховані медичними пов'язками тощо. Освідування, яке супроводжу­ється оголенням особи чи потребою огляду інтимних ділянок на тілі, здійсню­ється особою тієї ж статі, за винятком його проведення лікарем, стать якого не має значення для визнання принизливим факту оголювання особи, і за згодою особи, яка освідується. Частиною 2 коментованої статті встановлено, що під час освідування може мати місце оголювання освідуваної особи в присутності осіб протилежної статі в разі наявності її згоди на такі дії, проте слідчий, про­курор не вправі бути присутнім при освідуванні особи протилежної статі, коли це пов'язано з необхідністю оголювати особу, що підлягає освідуванню, навіть за наявності такої згоди з боку освідуваної особи.

   3. До почало/ проведення слідчої (розшукової) дії особі пред'являється постанова прокурора, після чого пропонується добровільно пройти освіду­вання для встановлення обставин, які мають значення для кримінального провадження. В разі відмови пройти освідування, воно може бути проведене примусово, а застосовані до освідуваної особи заходи примусу не повинні ство­рювати загроз її здоров'ю, життю чи бути принизливими за своїм характером. Під час освідування особи можуть бути оглянуті й предмети її одягу, зокрема білизна, а результати їх огляду заносяться до протоколу освідування особи й не потребують складання окремого протоколу огляду речей.

   4. Застосування технічних засобів фіксування ходу й результатів освіду­вання здійснюється за наявності такої потреби, до того ж зафіксованими на фотознімках чи у відеозаписі можуть бути не всі події, що відбувалися під час проведення слідчої (розшукової) дії, а лише сліди чи інші ознаки на тілі осві­дуваної особи, для виявлення яких і призначалося освідування, або місця, на яких таких ознак немає, хоча до початку слідчої дії передбачалася їх наявність. Результати застосування технічних засобів фіксування оформлюються як до­датки до протоколу і додаються до матеріалів провадження, але ті зображення, демонстрація яких стороннім особам може розглядатися як образлива для осві­дуваної особи, зберігаються в запечатаному і завіреному підписом слідчого, прокурора конверті. З матеріалами провадження такі додатки до протоколу для ознайомлення нікому з його учасників не надаються і можуть бути надані лише суду під час судового розгляду.

   5. Копія протоколу освідування надається освідуваній особі в обов'язковому порядку лише в тому випадку, коли проти проведення освіду­вання вона заперечувала і таке освідування було проведене примусово.

Стаття 242. Підстави проведення експертизи

1. Експертиза проводиться експертом за зверненням сторони кримі­нального провадження або за дорученням слідчого судді чи суду, якщо для з'ясування обставин, що мають значення для кримінального проваджен­ня, необхідні спеціальні знання. Не допускається проведення експертизи для з'ясування питань права.

2. Слідчий або прокурор зобов'язаний звернутися до експерта для проведення експертизи щодо:

   1. встановлення причин смерті;

   2. встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень;

   3. визначення психічного стану підозрюваного за наявності відомос­тей, які викликають сумнів щодо його осудності, обмеженої осудності;

   4. встановлення віку особи, якщо це необхідно для вирішення питан­ня про можливість притягнення її до кримінальної відповідальності, а ін­шим способом неможливо отримати ці відомості;

   5. встановлення статевої зрілості потерпілої особи в кримінальних провадження щодо злочинів, передбачених статтею 155 Кримінального ко­дексу України.

3. Примусове залучення особи для проведення медичної або психіа­тричної експертизи здійснюється за ухвалою слідчого судді, суду.

1. Проведення експертизи є процесуальною дією, котра передбачає при­значення експертизи, проведення досліджень і надання висновку експертом з питань, вирішення яких потребує спеціальних знань в галузі науки, техніки, мистецтва або ремесла і які поставлені перед експертом за зверненням сторони кримінального провадження, за дорученням слідчого судді чи суду, або відпо­віді на які надані експертом за його ініціативою, якщо для з'ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідно використати спеціальні знання. Спеціальні знання можуть відноситися до будь-якої сфери людської діяльності - науки, техніки, мистецтва, ремесла. Винятки становлять правові знання. Експерт не вправі вирішувати питання правового характеру (наприклад, чи мало місце вбивство або самогубство; надання кваліфікації дій особи за певною статтею чи частиною статті кримінального закону; чи є неста­ча результатом розкрадання або недбалості тощо), навіть якщо вони перед ним поставлені. Експерт вправі вирішувати лише питання спеціального характеру, наприклад, чи не спричинене поранення власною рукою, питання ж стосовно того, мало місце вбивство або самогубство, на основі висновків експерта та сукупності інших зібраних за кримінальним провадженням доказів вирішують органи досудового розслідування та судового провадження.

2. Частина 2 коментованої статті містить перелік обставин, встановлення яких зобов'язує слідчого або прокурора звернутися до експерта для проведення експертизи. По суті, йдеться про обов'язковість призначення й проведення екс­пертиз у випадках, вказаних в п.п. 1 -5 ч. 2 ст. 242 КПК. Така вимога закону зумов­лена необхідністю доказування тих обставин, без встановлення яких неможливо вирішити кримінальне провадження. Відсутність у кримінальних проваджен­нях висновків експертів з питань, перерахованих в п.п. 1-5 ч. 2 ст. 242 КПК, роз­глядається як підстава для висновку про те, що зібрані докази є недостатніми для вирішення кримінального провадження. Положення коментованої статті відповідають загальним правилам збирання, перевірки й оцінки доказів.

3. Проведення судово-медичних, судово-психіатричних, комплексних су­дово-медичних та психіатричних або судово-психіатричних та психологічних експертиз доволі часто пов'язується із вторгненням у сферу особистих інтересів підозрюваного, потерпілого, свідка, що може полягати в обмеженні їх недотор­каності, свободи, а також потребою отримання від досліджуваних експертами людей відомостей особистого характеру. Результати окремих експертних дослі­джень інколи безпосереднім чином торкаються інтересів цих осіб й водночас істотно впливають на результат кримінального провадження. Тому в процесі підготовки й проведення експертиз, об'єктами дослідження яких є живі особи, першочергову увагу треба приділяти дотриманню розроблених і затверджених правових положень, що забезпечують обґрунтованість вторгнення в сферу осо­бистих прав, свобод та інтересів громадян. Такі норми повинні застосовуватися лише у виключних випадках, в порядку та межах, що встановлені законом, та зумовлені потребою виконання завдань кримінального судочинства, зокрема: 1) п. 1 ч. 2 коментованої статті встановлює обов'язковість призначення й прове­дення експертизи для встановлення причини смерті, що настала не з природних причин. З цією метою призначається судово-медична експертиза, об'єктами якої є труп людини та (або) його частини. При проведенні такої експертизи експерт вирішує суто медичні питання і не вправі визначати вид насильницької смерті (вбивство або самогубство), особливу жорстокість позбавлення життя тощо, тобто обставини, які вимагають правової оцінки та юридичної кваліфіка­ції. Судово-медична експертиза зі встановлення причини насильницької смерті проводиться, як правило, одним експертом. У випадках складності та значного обсягу експертного дослідження експертизи ексгумованого трупа з метою вста­новлення причини настання смерті вона може проводитися двома та більше експертами; 2) відповідно до п. 2 ч. 2 коментованої статті для встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень обов'язково призначається й прово­диться експертиза. Законодавець не встановлює, експертизою якого виду ці об­ставини мають встановлюватися, проте характер вирішуваних завдань, об'єкти та предмет експертного дослідження вказують на те, що обов'язковим для з'ясування цих питань є призначення судово-медичної експертизи живих осіб. На це орієнтує і вища судова інстанція. В постанові Пленуму Верховного Суду України № 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» в п. 27 звертається увага судів на те, що для встановлення причин смерті, тяжкості й характеру тілесних ушкоджень призна­чення експертизи є обов'язковим. При цьому слід ураховувати, що визначення наявності ознак особливої жорстокості, мучення, мордування, катування, зніве­чення обличчя є компетенцією суду. Встановлювати ж, чи є знівечення обличчя непоправним, необхідно за допомогою судово-медичної експертизи. Водночас, треба мати на увазі, що висновки судово-медичних експертиз містять лише медичну оцінку наслідків злочинного діяння, і саме в такому розумінні вони повинні оцінюватися. До того ж таку експертизу потрібно назначати не лише обов'язково, а й негайно, як тільки виникне потреба та будуть наявними умо­ви для її призначення. Зволікання з призначенням експертизи може призвести до негативних наслідків, а то й неможливості дослідження окремих об'єктів. Ступінь тяжкості та характер тілесних ушкоджень визначаються за правилами та кваліфікаційними ознаками, закріпленими в Правилах судово-медичного ви­значення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, які затверджено наказом Мі­ністерства охорони здоров'я України від 17 січня 1995 р. № 6; 3) проведення експертизи за кримінальним провадженням є обов'язковим для визначення психічного стану підозрюваного за наявності відомостей, які викликають сум­ніви щодо його осудності, обмеженої осудності. Встановлення психічного ста­ну є винятковою компетенцією судово-психіатричної експертизи, а стан осуд­ності визначає лише суд, проте за дотримання умови обов'язкового проведення експертизи і спираючись на висновки судових експертів. Психічний стан особи може впливати на здатність підозрюваного самостійно захищати свої права і за­конні інтереси в кримінальному судочинстві. Якщо для встановлення осудності підозрюваного законодавство передбачає обов'язковість призначення експер­тизи, оскільки в своєму рішенні суд повинен спиратися на спеціальні знання в галузі психіатрії, то обов'язковості проведення судової експертизи для вста­новлення інших психічних станів підозрюваних, потерпілих, а часом і свідків, законом не передбачено. Проте наявність в особи вад психічного здоров'я, які впливають на здатність розуміти сутність перебігу процесу, керувати своїми ді­ями, правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, і давати про них правильні свідчення, може бути встановлена лише в разі застосуван­ня спеціальних знань у галузі психіатрії. У зазначених випадках оцінка судом показань особи без урахування думки спеціалістів щодо стану її психічного здоров'я може призвести до помилок в обґрунтуванні прийнятих рішень. Під час проведення експертного дослідження можна виявити не тільки психічний розлад, а й ступінь його впливу на психологічні механізми формування пове­дінки як психологічного феномену. До того ж, основне значення матиме саме психологічний висновок щодо здатності особи повною або неповною мірою усвідомлювати свої дії, керувати ними, розуміти сутність обставин, що мають значення для кримінального провадження, давати про них показання. Зазвичай для встановлення осудності (неосудності) чи обмеженої осудності складання експертного висновку потребує проведення складних і довготривалих дослі­джень, різноманітних спостережень за підекспертним в умовах стаціонару з одночасним застосуванням лікарняних заходів. 1 тому найчастіше ці питання вирішуються шляхом призначення стаціонарної судово-психіатричної або ста­ціонарної комплексної судово-психіатричної і психологічної експертиз; 4) під­ставою для зобов'язання слідчого або прокурора звернутися до експерта за проведенням експертизи з метою встановлення віку особи, якщо це необхідно для вирішення питання про можливість притягнення її до кримінальної відпо­відальності, є відсутність документа про вік особи або наявність документа, що викликає сумніви щодо достовірності відомостей, які містяться в ньому, а іншим способом неможливо отримати ці відомості. Для встановлення цих об­ставин обов'язково потрібно призначати судово-медичну або комплексну судо­ву медичну й психологічну експертизу Відповідна експертиза призначається за участі спеціалістів у галузі судової медицини, дитячої та юнацької психології; 5) процесуальний закон зобов'язує особу, що здійснює кримінальне проваджен­ня, призначити експертизу потерпілої особи за провадженнями про злочини, що вчинені на статевому ґрунті, для встановлення статевої зрілості потерпілої особи, яка не досягла статевої зрілості (ст. 155 КК). Проте ця категорія кри­мінальних проваджень потребує обов'язкового з'ясування більш широкого кола питань, які спеціалісти в галузі судової медицини називають питаннями «статевих станів». Проведення таких судово-медичних експертиз має певні особливості. Дослідження повинен проводити судово-медичний експерт, який пройшов спеціальну підготовку, частіш за все такі дослідження здійснюють ко­місійно з залученням акушера-гінеколога, венеролога, сексопатолога, невропа­толога тощо залежно від конкретного випадку. Обстеження осіб, які не досягай 16-річного віку, повинно здійснюватись в присутності батьків, опікунів, а в разі їх відсутності - педагога. В необхідних випадках обстежувані направляються для клінічного обстеження в спеціалізовані медичні заклади (наприклад, у гіне­кологічне відділення лікарні). При проведенні таких експертиз, крім потерпілої особи, проводять обстеження і підозрюваних.

4. Примусове залучення особи для проведення медичної або психіатрич­ної експертизи здійснюється за ухвалою слідчого судді, суду. З огляду на те, що цією статтею не визначено процесуальної категорії осіб, яким може бути при­значено судово-медичну або судово-психіатричну експертизу в примусовому порядку, слід вважати, що така експертиза може бути призначена примусово підозрюваному, потерпілому, а за певних і виключних обставин - і свідку. При­мусовість проведення експертизи полягає в тому, що особа, якій призначено експертизу, освідується спеціалістами в галузі судової медицини або судової психіатрії проти її волі. Проведення такого освідування експертом амбулатор­но є не довготривалим і не потребує значного часу для перебування особи в певному місці в умовах судово-медичного чи психіатричного стаціонару. Тому в разі відмови підозрюваного, потерпілого свідка прибути у визначений час у призначене для проведення експертизи місце рішення про здійснення приводу такої особи під час досудового розслідування приймається слідчим суддею за клопотанням слідчого, прокурора, а під час судового провадження - судом у порядку, встановленому ст.ст. 140-143 КПК. З огляду на те, що умови прове­дення стаціонарної судово-медичної та стаціонарної психіатричної експертиз потребують тривалого утримування особи в умовах відповідного медичного стаціонару з обмеженням у пересуванні, спілкуванні з іншими особами та з потребою дотримання режиму, зумовленого проведенням експертних дослі­джень, дозвіл на проведення стаціонарної судово-медичної та стаціонарної су­дово-психіатричної експертиз може бути наданим лише щодо підозрюваного чи обвинуваченого, а порядок його надання та застосування здійснюється за правилами, що встановлені КПК для застосування запобіжного заходу у ви­гляді тримання під вартою. Слідчим, прокурором приймається процесуальне рішення про призначення конкретного виду стаціонарної експертизи і визна­чається місце її проведення, а слідчим суддею чи судом приймається рішення щодо розміщення особи в стаціонарному відділенні державної судово-медич­ної чи судово-психіатричної експертизи на час проведення експертних дослі­джень за участі цієї особи.

Стаття 243. Порядок залучення експерта