1. Заява про відновлення втрачених матеріалів кримінального про¬вадження подається до суду, який ухвалив вирок.

1. Коментована стаття встановлює безальтернативне правило щодо ви¬ключної територіальної підсудності заяви про відновлення втрачених мате¬ріалів кримінального провадження: заява про відновлення матеріалів може подаватися лише до суду, який ухвалив вирок у справі, матеріали якої від¬новлюються.

2. Правило щодо підсудності, встановлене у цій статті, поширюється і на ті випадки, коли вирок суду першої інстанції переглядався в апеляційному та касаційному порядку, незалежно від того, що при перегляді вирок суду першої інстанції було змінено чи скасовано або навіть ухвалено новий вирок, оскільки ст.ст. 423 та 443 КПК передбачають повернення матеріалів кримінального про¬вадження до суду першої інстанції, який ухвалював вирок.

Стаття 527. Зміст заяви про відновлення втрачених матеріалів кри¬мінального провадження

1. У заяві повинно бути зазначено, про відновлення яких саме мате¬ріалів просить заявник, чи був ухвалений вирок, в якому процесуальному статусі перебував заявник, хто конкретно і в якості кого брав участь у судо¬вому розгляді, місце проживання чи місцезнаходження цих осіб, що відомо заявнику про обставини втрати матеріалів кримінального провадження, про місцезнаходження копій документів кримінального провадження або відомостей щодо них, поновлення яких саме документів заявник вважає необхідним, для якої мети необхідне їх поновлення.

2. До заяви про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження додаються документи або їх копії, навіть якщо вони не по¬свідчені в установленому порядку, що збереглися у заявника.

1. Згідно з ч. 1 коментованої статті заява про відновлення втрачених мате¬ріалів кримінального провадження повинна містити наступні дані:

а) про відновлення яких саме матеріалів провадження просить заявник, адже виходячи з засади диспозитивності у її широкому розумінні, суд має приймати рішення лише стосовно тих фактів, обставин чи вимог, про які безпосередньо йдеться у заяві, не виходячи за власною ініціативою за ці межі;

б) чи був ухвалений вирок. Якщо кримінальне провадження не заверши¬лося ухваленням вироку суду, поновити його матеріали у порядку відповідних статей розділу VII КПК неможливо;

в) процесуальний статус, у якому перебував заявник при розгляді спра¬ви. Тут слід також звернути увагу, що згідно з другим реченням ст. 525 КПК близькі родичі обвинуваченого, який помер, наділені правом подавати заяви про відновлення матеріалів, якщо це необхідно для його посмертної реабілі¬тації. Тому в подібних випадках у цій частині заяви слід зазначати як статус померлого учасника провадження (обвинувачений), так і безпосереднього за¬явника (близький родич), ураховуючи при цьому визначення терміна «близькі родичі», що міститься у п. 1 ч. 1 ст. З КПК;

г) перелік осіб, які брали участь у судовому розгляді справи, із зазначен¬ням їхнього процесуального статусу; місце проживання чи місцезнаходження цих осіб;

ґ) відома заявнику інформація про обставини втрати матеріалів прова¬дження, про місцезнаходження копій документів провадження, що втрачені, або відомостей про них;

д) повний перелік матеріалів, поновлення яких заявник вважає за необхід¬не, із зазначенням мети їх поновлення. Це положення перегукується із зазначе¬ним у п. а) коментаря до цієї статті, але у цій частині заяви варто більш докладно, ніж у вступній частині заяви, визначити обсяг матеріалів, які просить поновити заявник; при цьому щодо кожного з перелічених документів слід обов'язково зазначити конкретну мету їх поновлення, оскільки якщо не зробити цього, то відповідно до ч. 1 ст. 528 КПК суд своєю ухвалою залишить заяву без руху;

е) крім того, заява має містити загальні реквізити, тобто найменування суду, до якого подається заява, ім'я заявника (найменування, якщо учасником провадження була юридична особа), його місце проживання (або місцезнахо¬дження юридичної особи), докладні контактні дані (телефон, електронна адре¬са, інші засоби зв'язку).

2. Відповідно до ч. 2 коментованої статті до заяви про відновлення мате¬ріалів необхідно додати всі доступні заявникові документи або їх копії, що сто¬суються провадження, матеріали якого відновлюються. Ці документи можуть подаватися у вигляді простих фотокопій, без будь-якого посвідчення, оскільки вони не мають доказового значення, а лише слугують інформаційним інстру¬ментом, за допомогою якого суд намагатиметься відтворити втрачені матеріали. Частина 2 не встановлює якихось обмежень щодо змісту чи характеру цих до- кумснтів, тому залежно від конкретних обставин до заяви можуть додаватися І і і документи (їх копії), що як такі не були власне матеріалами провадження, шіс мають до нього відношення і непрямо можуть допомогти суду відновити т рачені матеріали.

Стаття 528. Наслідки недодержання вимог до змісту заяви, відмова у відкритті провадження або залишення заяви без розгляду

1. Якщо у заяві не зазначено мету відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження або відомості, необхідні для їх відновлення, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без руху, якою встановлює заявникові строк, необхідний для усунення цих недоліків.

2. Якщо мета звернення до суду, зазначена заявником, не пов'язана із захистом його прав та інтересів, суд своєю ухвалою відмовляє у відкритті провадження про відновлення втрачених матеріалів кримінального прова¬дження або залишає заяву без розгляду, якщо провадження було відкрито.

1. Коментована стаття регулює прийняття судом рішень щодо відкриття та руху провадження за заявою про відновлення втрачених матеріалів залежно від змісту поданої заяви.

2. Частина 2 ст. 527 КПК встановлює, що однією із обов'язкових вимог до змісту заяви є зазначення мети відновлення втрачених матеріалів провадження. Отже, якщо у заяві не зазначено мету відновлення провадження або відомості, необхідні для їх відновлення, це створює підставу для постановлення ухвали про залишення заяви без руху і встановлення строків для усунення цих недо¬ліків. Виходячи із загальних правил судочинства, якщо заявник у встановлений ухвалою строк усуне недоліки, заява вважатиметься поданою в день її першого подання до суду; в іншому разі вона вважатиметься такою, що не подана, і має бути повернута заявникові.

3. У разі, якщо заяву подають близькі родичі померлого обвинуваченого на підставі ст. 525 КПК, мета звернення може бути лише одна - реабілітація об¬винуваченого, який помер. В усіх інших випадках мета відновлення втрачених матеріалів повинна бути викладена у цілком конкретній формі. Більше того, як випливає з ч. 2 коментованої статті, мета звернення має бути пов'язана із захис¬том власних прав та інтересів заявника; звернення із завою про відновлення ма¬теріалів як асііо рориіагіз чи з іншою метою, що не пов'язана із захистом прав заявника, матиме наслідком відмову у відкритті провадження або залишення заяви без розгляду, якщо провадження було відкрито.

Стаття 529. Підготовка заяви до розгляду

1. Одержавши заяву про відновлення втрачених матеріалів кримі¬нального провадження, суддя вживає заходів для одержання від прокурора відомостей та копій відповідних процесуальних документів, які стосують¬ся відновлюваних матеріалів.

1. Коментована стаття визначає дії судді, які передують розгляду заяви про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження.

2. Вираз «суддя вживає заходів» означає, що суддя у будь-якому разі має здійснити ті дії, про які йдеться у статті, незалежно від свого бачення перспек¬тив та результативності цих дій. Такий підхід видається цілком розумним, адже суддя не завжди може заздалегідь передбачати, які відомості чи документи є у розпорядженні прокурора і як такі дані можуть сприяти відновленню втраче¬них матеріалів.

3. Ця стаття не конкретизує, які саме заходи має вжити суддя для одержан¬ня від прокурора зазначених у статті відомостей. Не визначається й форма цих заходів. Така гнучкість формулювання дозволяє судді на власний розсуд оби¬рати найбільш прийнятні й ефективні засоби отримання необхідної інформа¬ції, виходячи з конкретних обставин, характеру та обсягу матеріалів, що мають бути відновлені, тощо.

4. Стаття 529 уповноважує суддю одержувати від прокурора значно шир¬ший обсяг інформації, ніж власне копії документів відновлюваного проваджен¬ня, адже у статті йдеться про відомості та копії документів, які стосуються відновлюваних матеріалів, а не про копії матеріалів самого відновлюваного провадження. Таким чином, суддя має вжити заходів для отримання від проку¬рора будь-яких даних, що, на думку судді, сприятимуть ефективному розгляду заяви про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження.

Стаття 530. Судовий розгляд

1. Під час судового розгляду суд використовує ту частину матеріалів кримінального провадження, що збереглася, документи, видані фізичним чи юридичним особам до втрати матеріалів кримінального провадження, копії цих документів, інші довідки, папери, відомості, які стосуються цього провадження.

2. Суд має право допитати як свідків осіб, які були присутніми під час вчинення процесуальних дій, осіб (їх представників), які брали участь у су¬довому розгляді, а в необхідних випадках - осіб, які входили до складу суду, що здійснював судовий розгляд, а також осіб, які виконували судове рішення.

Ця стаття встановлює процедурні правила розгляду судом заяви про від¬новлення втрачених матеріалів провадження та визначає джерела інформації, яку необхідно дослідити для відновлення втрачених матеріалів провадження.

Розгляд заяви про відновлення втраченого судового провадження здій¬снюються в судовому засіданні. Під час розгляду суд досліджує (за наявності) ту частину провадження, що збереглася; документи (або їх копії) з матеріалів провадження, видані громадянам та юридичним особам до того, як матеріали провадження були втрачені; інші відомості і документи, що так чи інакше сто¬суються відновлюваного провадження і можуть сприяти заповненню інформа¬ційних прогалин при його відновленні.

4. Суд може визнати за доцільне і наділений правом допитати як свідків осіб, які в силу своєї причетності до відновлюваного провадження можуть володіти інформацією, корисною для його відновлення. Такими особами є: псі особи, що були присутніми при вчиненні процесуальних дій (тобто не тільки учасники процесуальних дій у вузькому сенсі); фізичні особи та пред¬ставники юридичних осіб, що брали участь у судовому розгляді; особи, які пходили до складу суду, що здійснював судовий розгляд у провадженні, мате¬ріали якого втрачено; особи, які виконували ухвалене у межах провадження, що відновлюється, судове рішення. Останні дві категорії свідків законода¬вець виокремлює, зазначаючи, що вони можуть бути допитані у необхідних випадках. Щоправда, при цьому стаття не конкретизує, які саме випадки є необхідними, надаючи суду можливість приймати відповідне рішення на власний розсуд.

С т а т т я 531. Судове рішення

1. На підставі зібраних і перевірених матеріалів суд постановляє ухва¬лу про відновлення матеріалів втраченого кримінального провадження повністю або в частині, яку, на його думку, необхідно відновити.

2. У рішенні суду про відновлення матеріалів втраченого криміналь¬ного провадження зазначається, на підставі яких конкретно доказів, по¬даних суду і досліджених у судовому засіданні з участю всіх учасників су¬дового провадження, суд вважає установленим зміст відновленого судового рішення, наводяться висновки суду про доведеність того, які докази дослі¬джувалися судом і які процесуальні дії вчинялися.

3. За недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення ма¬теріалів втраченого кримінального провадження суд ухвалою закриває розгляд заяви про відновлення матеріалів втраченого кримінального про-вадження і роз'яснює учасникам судового провадження право на повторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів.

4. Строк зберігання матеріалів кримінального провадження не має значення для вирішення заяви про їх відновлення.

1. За підсумками судового дослідження і перевірки зібраних документаль¬них матеріалів, пояснень заявника, допиту як свідків осіб, зазначених у ст. 530, за умови достатності цих даних у сукупності суд постановляє ухвалу про від¬новлення втраченого провадження повністю або в частині, яку, на думку суду, необхідно відновити.

2. За недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраче¬ного кримінального провадження суд своєю ухвалою закриває розгляд заяви. Постановлення судом такої ухвали не є перешкодою для того, щоб у разі ви¬явлення додаткових документів, необхідних для відновлення, заявник міг би звернутися до суду з повторною заявою про відновлення матеріалів втраченого кримінального провадження.

3. Важливими гарантіями права учасників судового провадження на від¬новлення втрачених матеріалів є обов'язок судді роз'яснити їм право на по¬вторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів у разі, якщо за недостатності зібраних матеріалів суд закрив розгляд заяви, а також передбачене ч. 4 правило без винятків, згідно з яким вирішення заяви про відновлення матеріалів кримінального провадження не обмежується вста¬новленими строками зберігання цих матеріалів.

РОЗДІЛ VIII. ВИКОНАННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ

Стаття 532. Набрання судовим рішенням законної сили

1. Вирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчого судді, якщо Інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчен¬ня строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо піку скаргу не було подано.

2. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеля¬ційної інстанції.

3. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок чи ухвала суду, ухвала слідчого судді не набрала законної сили.

4. Судові рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій, Верховно¬го Суду України набирають законної сили з моменту їх проголошення.

5. Ухвали слідчого судді та суду, які не можуть бути оскаржені, набира¬ють законної сили з моменту їх оголошення.

1. Виконання вироку суду, ухвали слідчого судді, суду - завершальна стадія судового провадження. Виконати вирок суду або ухвалу слідчого судді, суду означає точно реалізувати приписи, які вирок (ухвала) містить. Звернення та приведення в життя судового рішення про покарання слугує справі захисту прав громадян, суспільства, держави від кримінальних правопорушень, забез¬печує потерпілим відшкодування завданої правопорушеннями шкоди. Тяганина ж зі зверненням та приведенням судових рішень до виконання, відступ від за¬кону в процесі їх реалізації можуть звести нанівець, зробити марною велику і важку роботу слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, захисника та інших учасників кримінального провадження, зроблену ними на досудовому розслі¬дуванні і судовому розгляді кримінального провадження.

2. Зміст кримінальної процесуальної стадії виконання судових рішень складають звернення слідчим суддею, судом до виконання ухвали, вироку суду, що набрали законної сили, вирішення судом низки питань під час виконання вироків, зокрема, про відстрочку виконання вироку, про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, про звільнення від покарання через хворобу, про застосування до засуджених примусового лікування та його припинення, про будь-якого роду сумніви і суперечності, що виникають при виконанні вироку, тощо. В зміст ста¬дії виконання судових рішень входить також розгляд судом питання про зняття судимості, яке постає перед ним після виконання вироку.

3. Звернення судового рішення слідчим суддею, судом до виконання ще не означає його фактичної реалізації, а є лише початковим моментом його ви¬конання (наприклад, при призначенні покарання у вигляді позбавлення волі, виправних робіт). Стадія виконання судового рішення може бути тривалою в часі. Вирок, наприклад, буде вважатися виконаним у повному обсязі, коли за¬суджений відбуде призначене покарання.

Звернення судового рішення до виконання здійснюється шляхом виключ¬но процесуальних дій слідчого судді, суду. У приведенні вироку до виконання, крім слідчого судді, суду, беруть участь й інші органи та установи (наприклад, уповноважені службові особи органів внутрішніх справ, органи кримінально- виконавчої служби), значна частина діяльності яких лежить поза межами кри¬мінального провадження.

4. Набрання судовим рішенням законної сили є обов'язковою умовою його виконання та підставою реалізації всіх сформульованих у ньому рішень.

До набрання вироком суду законної сили він в усіх випадках виконуєть¬ся негайно в частині звільнення підсудного з-під варти у разі: а) виправдан¬ня; б) звільнення від відбування покарання; в) засудження до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі; г) ухвалення обвинувального вироку без при¬значення покарання (ч. 1 ст. 377 КПК).

Момент набрання судовим рішенням законної сили залежить від того, під¬лягає чи не підлягає це рішення згідно із законом апеляційному або касаційно¬му оскарженню, а якщо підлягає, - від реалізації учасниками кримінального провадження права на подання апеляційної або касаційної скарги.

5. Ухвали слідчого судді, суду першої інстанції набирають законної сили в момент їх оголошення у разі, якщо закон не передбачає їх оскарження в апеля¬ційному порядку або коли в законі прямо зазначено, що ця ухвала оскарженню не підлягає. Наприклад, стосовно ухвали слідчого судді, суду про здійснення приводу особи в законі немає ані вказівки про її негайне виконання, ані вказів¬ки про те, що вона не підлягає оскарженню (ст.ст. 142, 143 КПК), а стосовно ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання з метою приводу прямо вказано, що така ухвала оскарженню не підлягає (ч. 5 ст. 190 КПК). Обидві на¬звані ухвали набирають законної сили в момент їх оголошення.

6. Для наведених та аналогічних випадків закон і формулює загальне правило - ухвали слідчого судді та суду, які не можуть бути оскаржені, на¬бирають законної сили з моменту їх оголошення (ч. 5 ст. 532 КПК). З моменту їх проголошення згідно із законом набирають законної сили судові рішен¬ня суду апеляційної та касаційної інстанції, Верховного Суду України (ч. 4 ст. 532 КПК).

7. Вирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчого судді, що може бути оскаржена в апеляційному порядку, набирає законної сили після закінчен¬ня встановленого законом строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано (ч. 1 ст. 532 КПК). Наприклад, вирок або ухвала суду першої ін¬станції про застосування чи відмову у застосуванні примусових заходів медич¬ного або виховного характеру набирає законної сили через тридцять днів з дня їх проголошення, якщо протягом цього часу на них не було подано апеляційної скарги (п. 1 ч. 2 ст. 395 КПК).

Оскільки строк подання апеляційної скарги у всіх цих випадках обчис¬люється днями, у разі, якщо апеляційну скаргу у встановлений законом строк не було подано, вказані судові рішення набирають законної сили о двадцять четвертій годині останнього дня строку'їїподання (ч. З ст. 115 КПК).

8. Якщо особа, яка подала апеляційну скаргу, до закінчення апеляційного розгляду відмовилась від неї (ч. 1,2 ст. 403 КПК), судове рішення набирає за¬конної сили з моменту постановлення апеляційним судом ухвали про закриття па цій підставі апеляційного провадження.

9. Якщо судове рішення набрало законної сили у зв'язку з закінченням строку на подання апеляції, але цей строк згодом буде поновлено (ст. 117 КПК), пважається, що судове рішення не набрало законної сили (ч. З ст. 532 КПК) і на нього в установленому законом порядку може бути подана апеляційна скарга.

10. Судове рішення набирає законної сили повністю, а не частинами. Тому у випадках, якщо вирок або ухвала суду у груповій справі, якими суд вирішив обвинувачення по суті, оскаржені тільки стосовно деяких підсудних, вони на¬бирають законної сили після проголошення апеляційним (касаційним) судом постановленої ним ухвали одночасно щодо всіх підсудних у цій справі.

Оскарження такого вироку або ухвали тільки в окремій частині також не спричиняє їх вступу в законну силу в окремих частинах.

12. У разі скасування судом апеляційної або касаційної інстанції чи Верхо¬вним Судом України вироку або ухвали із призначенням нового розгляду у суді першої, апеляційної чи, відповідно, касаційної інстанції (п. 6 ч. 1 ст. 407, п. 2 ч. 1 ст. 436, ст. 455 КПК), вони не набирають законної сили.

Стаття 533. Наслідки набрання законної сили судовим рішенням

1. Вирок або ухвала суду, які набрали законної сили, обов'язкові для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самовряду-вання, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України.

1. Вирок або ухвала суду, які набрали законної сили, набувають ознаки обов'язковості для всіх суб'єктів, названих у коментованій статті. Вони підля¬гають обов'язковому виконанню на всій території України як і закон.

Обов'язковість судових рішень забезпечується державою. За ухилення за¬судженого від покарання, відбування покарання у вигляді обмеження волі та у вигляді позбавлення волі, за втечу з місця позбавлення волі, втечу зі спеціалі¬зованого лікувального закладу настає кримінальна відповідальність (ст.ст. 389, 390, 393, 394 КК). Закон також встановлює кримінальну відповідальність служ¬бових осіб за умисне невиконання вироку, ухвали суду, що набрали законної сили, або за перешкоджання їх виконанню (ст. 382 КК).

2. Набрання судовим рішенням законної сили зобов'язує суд звернути його до виконання, а уповноважених на те осіб, органів і установ зобов'язує ви¬конати його в належні строки і в повному обсязі приписів, зазначених у ньому.

Вирок за тим самим обвинуваченням, що набрав законної сили, або поста¬новлена ухвала суду про закриття кримінального провадження за тим самим об¬винуваченням є обов'язковими для слідчого, прокурора, слідчого судді та суду в тому плані, що в разі з'ясування їх існування на будь-якій стадії криміналь¬ного провадження кримінальне провадження підлягає безумовному закриттю (п. 6 ч. 1 ст. 284 КПК), оскільки підпадає під дію принципу, сформульованому у ч. 1 ст. 61 Конституції України: «Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення».

Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, є обов'язковим для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосов¬но якої ухвалено вирок суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою (ч. 4 ст. 31 ЦПК).

Вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов 'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені (ч. З ст. 35 ГПК).

Вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові на¬слідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок, лише в питан¬нях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою (ч. 4 ст. 72 КАС).

3. Засуджену судом України особу може бути передано для відбування по¬карання в іншу державу на підставах і в порядку, передбачених нормами гла¬ви 46 КПК України.

4. Обов'язковість судових рішень не означає, однак, обов'язку всіх поді¬ляти думку суду, яка отримала своє відображення в цьому акті. Більше того, зацікавлені особи вправі вжити передбачені законом заходи для зміни чи скасу¬вання судових рішень.

Стаття 534. Порядок виконання судових рішень у кримінальному провадженні

1. У разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні.

2. Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить ви¬конати негайно, підлягає безумовному виконанню.

3. Виправдувальний вирок або судове рішення, що звільняє обвину¬ваченого з-під варти, виконуються в цій частині негайно після їх проголо¬шення в залі судового засідання.

4. У разі поновлення судом апеляційної інстанції строку апеляційно¬го оскарження одночасно вирішується питання про зупинення виконання вироку або ухвали. Виконання вироку або ухвали може бути зупинене та¬кож в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

5. Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у кримінальному провадженні, вирішує суддя суду першої інстанції одноосо¬бово, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

1. Усі без винятку судові рішення виконуються відповідними органами, уста¬новами, юридичними та фізичними особами в порядку, способи і строки, передба¬чені КПК та іншими законами України, а також іншими нормативними актами, а у деяких випадках і згідно з правилами, встановленими міжнародними договорами, йоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. Наприклад, ви¬конання ухвали слідчого суд ді, суду про обрання запобіжного заходу у вигляді до¬машнього арешту згідно з ч. З ст. 181 КПК покладається на орган внутрішніх справ за місцем проживання підозрюваного, який здійснює його через своїх працівників н порядку і способи, регламентовані ч. 4 та 5 цієї статті. Або відповідно до Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» на криміналь- но-виконавчу інспекцію як орган цієї служби покладено обов'язок виконувати по¬карання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт та здійснювати контроль за пове¬дінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням або умовно- достроково, а також звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 10), а порядок і умови виконання цього обов'язку визначені Кримінально-виконавчим кодексом України.

Проте закон надає можливість слідчому судді, суду у разі необхідності ви¬значити спосіб, строки і порядок виконання прийнятого ним рішення у самому судовому рішенні. Так, при вирішенні цивільного позову у кримінальному про¬вадженні та його частковому чи повному задоволенні суд вправі визначити спо¬сіб виконання вироку в частині відшкодування (компенсації) завданої цивіль¬ному позивачу діянням підсудного шкоди, - у грошовому виразі, в натурі тощо (ст. 129 КПК); при постановленні ухвали про дозвіл на затримання підозрю¬ваного, обвинуваченого з метою приводу слідчий судя, суд вказує дату втрати законної сили ухвалою (а отже, й строк виконання - п. 6 ч. 1 ст. 190 КПК); при обранні запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, суд може покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язок спілкування з тією чи іншою особою лише у визначений судом спосіб (п. 4 ч. 5 ст. 194 КПК) тощо.

2. Безумовне виконання судового рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, означає, що наведені судові рішення повинні звертатися до виконання і виконуватися без будь-яких обмежень та застережень і в повному обсязі.

3. При ухваленні за результатами судового розгляду виправдувального ви¬року, після його проголошення, якщо обвинувачений утримується під вартою, він звільняється з-під варти негайно. Розпорядження про це дає головуючий. Воно є для конвою обов'язкове.

Так само і невідкладно звільняється з-під варти обвинувачений при ухва¬ленні судом обвинувального вироку, яким він: 1) звільняється від відбування покарання; 2) засуджений до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі; 3) засуджений без призначення покарання.

Обвинувачений негайно в залі судового засідання звільняється з-під варти також у разі, якщо при засудженні його до обмеження волі суд, з урахуванням особи та обставин, встановлених під час кримінального провадження, звільняє його з-під варти, у виняткових випадках, якщо суд з урахуванням особи та об¬ставин, встановлених під час кримінального провадження, при засудженні об¬винуваченого до арешту чи позбавлення волі змінює йому запобіжний захід до набрання вироком законної сили на такий, що не пов'язаний з триманням під вартою (ст. 377 КПК).

4. Обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді три¬мання під вартою, звільняється з-під варти в залі судового засідання при поста- новленні судом ухвали про закриття кримінального провадження та звільнення його від кримінальної відповідальності з підстав, передбачених ст. 284 КПК, та в порядку, встановленому ст. 288 КПК.

5. Підозрюваний, обвинувачений, якого було затримано з метою приводу для розгляду клопотання про обрання до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (ст. 190 КПК); якого було затримано в порядку ст.ст. 207, 208 КПК; до якого попередньо був застосований як запобіжний захід тримання під вартою, до моменту розгляду клопотання про продовження строку триман¬ня під вартою (ст. 199 КПК); незаконно затримана чи утримувана під вартою особа (ст. 202 КПК) звільняється з-під варти в залі судового засідання після проголошення слідчим суддею ухвали: 1) про відмову в застосуванні запобіж¬ного заходу у вигляді тримання під вартою (ст. 196 КПК); 2) про відмову в продовженні строку тримання під вартою (ст. 199 КПК); 3) про застосування за¬побіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою (ст. 199 КПК); 4) про зміну тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід (ст. 200 КПК); 5) про звільнення з-під варти особи, позбавленої свободи за відсутності судово¬го рішення, яке набрало законної сили; 6) не звільненої з-під варти особи, яка внесла в установленному законом порядку заставу (ст. 206 КПК).

6. У разі подання особою апеляційної скарги після закінчення строку апе¬ляційного оскарження і одночасно клопотання про поновлення пропущеного строку з поважних причин суддя-доповідач, визнавши причини пропуску стро¬ку поважними і поновивши його, ухвалою про відкриття апеляційного прова¬дження зобов'язаний одночасно вирішити й питання про зупинення виконання оскарженого судового рішення (ст.ст. 117, 398, п. 4 ч. 2 ст. 399 КПК).

7. Виконання судового рішення (вироку або ухвали) зупиняється анало¬гічно і в інших випадках, прямо передбачених у КПК, наприклад, у випадку подачі касаційної скарги з пропуском із поважних причин строку касаційного оскарження, поновленого ухвалою касаційного суду про відкриття касаційного провадження (ст.ст. 117, 428, п. З ч. З ст. 429 КПК).

8. Щодо процесуальних питань, пов'язаних із виконанням вироку, та по¬рядку їх вирішення, див. коментар до ст.ст. 535, 536, 537, 538, 539, 540 КПК.

9. Вирішення питань, пов'язаних з виконанням судових рішень, закон по¬кладає за загальним правилом на суддю суду першої інстанції одноособово. Порядок вирішення низки цих питань отримав своє власне законодавче урегу¬лювання (ст.ст. 202, 206, 603, 607 КПК тощо).

Стаття 535. Звернення судового рішення до виконання

1. Судове рішення, що набрало законної сили, якщо інше не передба¬чено цим Кодексом, звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінально¬го провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції або Верховного Суду України.

2. Суд разом із своїм розпорядженням про виконання судового рішен¬ня надсилає його копію відповідному органу чи установі, на які покладено обов'язок виконати судове рішення.

3. У разі якщо судове рішення або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, суд видає виконавчий лист, який звертається до виконання в порядку, передбаченому законом про виконавче провадження.

4. Органи, що виконують судове рішення, повідомляють суд, який по¬становив судове рішення, про його виконання.

5. До набрання обвинувальним вироком законної сили обвинуваче¬ний, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не може бути переведений у місце позбавлення волі в іншу місцевість.

1. Звернення судового рішення до виконання - процесуальна дія, яка ви¬ражається в наданні слідчим суддею, судом визначеному законом чи судовим рішенням органу, установі, юридичній чи фізичній особі розпорядження ви¬конати судове рішення, що набрало законної сили.

Звернення судового рішення до виконання полягає, якщо інше не перед¬бачено КПК, у направленні слідчим суддею, суддею суду, що його постановив, або головою суду протягом трьох діб з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження із суду апеляційної чи ка¬саційної інстанції або Верховного Суду України відповідному органу, установі, юридичній чи фізичній особі (наприклад, батькам, опікунам, піклувальникам про передання неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого під їх нагляд як запобіжний захід) письмового розпорядження про виконання судового рі¬шення. До розпорядження про виконання судового рішення обов'язково дода¬ється його копія.

2. Розпорядження про виконання судового рішення повинно бути під¬писане суддею (головою суду) і секретарем суду та скріплене печаткою суду. У ньому вказується: орган, установа, особа, на який (яку) поклада¬ється обов'язок виконання судового рішення, найменування суду (слідчого судді, судді), який постановив (ухвалив) це рішення, час та місце його по-становлення (ухвалення), прізвище, ім'я і по батькові особи, щодо якої по¬становлено (ухвалено) рішення, дату набрання судовим рішенням законної сили, вимога про приведення судового рішення до виконання і про повідо¬млення суду (слідчому судді), який постановив (ухвалив) рішення, про час його виконання.

У кримінальних провадженнях щодо групи осіб, кількість розпоряджень про виконання судового рішення повинна відповідати кількості осіб, яких рі¬шення стосуються.

3. У разі, якщо судове рішення або його частина підлягає виконанню орга¬нами державної виконавчої служби, суд видає виконавчий лист, форма та зміст якого повинні відповідати вимогам, зазначеним у ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», який звертається до виконання в порядку, передбаче¬ному ст. 17 цього Закону.

Припис ч. З коментованої статті про повідомлення органами, що викону¬ють судове рішення, суду (слідчому судді), який постановив (ухвалив) судове рішення, про його виконання, є категоричною вимогою закону.

3. Під іншою місцевістю, в яку не може бути переведений підсудний, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, до набрання обвинувальним вироком законної сили, слід розуміти місцевість, органи виконання вироку якої не розташовані на території, яка є територі¬єю апеляційної судової юрисдикції щодо суду ухвалення обвинувального вироку.

Стаття 536. Відстрочка виконання вироку

1. Виконання вироку про засудження особи до виправних ро¬біт, арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі може бути відстрочено у разі:

1) тяжкої хвороби засудженого, яка перешкоджає відбуванню пока¬рання, - до його видужання;

2) вагітності засудженої або за наявності у неї малолітньої дитини - на час вагітності або до досягнення дитиною трьох років, якщо особу засудже¬но за злочин, що не є особливо тяжким;

3) якщо негайне відбування покарання може потягти за собою винят¬ково тяжкі наслідки для засудженого або його сім'ї через особливі обстави¬ни (пожежа, стихійне лихо, тяжка хвороба або смерть єдиного працездатно¬го члена сім'ї тощо) - на строк, встановлений судом, але не більше одного року з дня набрання вироком законної сили.

2. Відстрочка виконання вироку не допускається щодо осіб, засудже¬них за тяжкі (крім випадків, передбачених пунктом 2 частини першої цієї статті) та особливо тяжкі злочини незалежно від строку покарання.

1. Норми коментованої статті встановлюють винятки із загального прави¬ла про те, що вирок підлягає негайному виконанню з моменту набрання ним за¬конної сили. Таким винятком є відкладення у випадках, передбачених законом, початку виконання вироку на певний строк.

2. Відстрочка виконання вироку можлива лише після набрання вироком законної сили, оскільки суд апеляційної чи касаційної інстанції може скасувати або змінити вирок.

Закон допускає відстрочку виконання вироку, яким засудженому призна¬чено покарання у вигляді виправних робіт, арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі.

Клопотання про відстрочку виконання вироку може заявити засуджений, його захисник, законний представник, прокурор, орган або установа виконання покарань.

3. Рішення про відстрочку виконання вироку може прийняти лише суд, який ухвалив вирок. Питання про відстрочку виконання вироку розглядається судом у порядку, передбаченому для вирішення судом питань, пов'язаних із ви¬конанням вироку (ст. 539 КПК).

4. Розглядаючи питання про відстрочку виконання вироку, суд повинен з'ясувати, чи допускає закон таке рішення щодо цього виду покарання та чи є для цього передбачені законом підстави, а в ухвалі навести мотиви його при¬йняття та положення закону, якими керувався суд.

5. При вирішенні питання про відстрочку виконання вироку засудженому у зв'язку з тяжкою хворобою суд повинен встановити не лише факт хвороби, а й те, що вона перешкоджає відбуванню покарання. На підтвердження того й іншого має бути наданий висновок спеціальної лікарської комісії.

6. При тяжкій хворобі засудженого відстрочка виконання вироку надається до його одужання. Тому засудженому в усній чи письмовій формі роз'яснюється його обов'язок повідомити суд про своє одужання. За необхідності суд може пе¬ріодично перевіряти перебіг одужання засудженого через лікувальну установу. Після одужання засудженого вирок підлягає негайному виконанню.

7. Закон передбачає можливість відстрочки виконання вироку у зв'язку з вагітністю засудженої або наявністю у неї малолітньої дитини. Це правило обумовлене турботою як про здоров'я жінки і дитини, яка повинна народитися, так і жінки та малолітньої дитини. Тому виконання вироку можна відстрочити в межах строку, на який із згідно із законом жінку може бути звільнено від ро¬боти у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трьох років, але якщо особу засуджено за злочин, що не є особливо тяжким.

8. Відстрочка виконання вироку може застосовуватися тільки до засудже¬ної, яка має сім'ю або родичів, що дали згоду на спільне з нею проживання, або яка має можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання ди¬тини. У разі смерті дитини або після досягнення дитиною віку, до досягнення якого надавалася відстрочка, вирок звертається до негайного виконання.

9. Пункт 3 ч. 1 ст. 536 КПК містить перелік обставин, за наявності яких не¬гайне виконання покарання може потягти за собою особливо тяжкі наслідки для засудженого або його сім'ї. Цей перелік не є вичерпним. Суд може визнати як під¬ставу для відстрочки виконання вироку й інші обставини. Наприклад, у випадку засудження до позбавлення волі батьків, що мають малолітніх дітей, які залиша¬ються без догляду, можлива відстрочка виконання вироку стосовно одного з них.

10. Відстрочка виконання вироку - право, а не обов'язок суду. Вирішую¬чи це питання, суд, окрім обставин-підстав застосування відстрочки виконання вироку, враховує також тяжкість вчиненого злочину, особу засудженого та інші обставини, що мають істотне значення для вирішення даного питання.

11. Закон не допускає відстрочки виконання вироку щодо осіб, засуджених за тяжкі злочини (крім випадків, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 536 КПК), та щодо осіб, засуджених за особливо тяжкі злочини.

Стаття 537. Питання, які вирішуються судом під час виконання вироків

1. Під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати такі питання:

1) про відстрочку виконання вироку;

2) про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання;

3) про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким;

4) про звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років;

5) про направлення для відбування покарання жінок, звільнених від відбування покарання внаслідок їх вагітності або наявності дітей віком до трьох років;

6) про звільнення від покарання за хворобою;

7) про застосування до засуджених примусового лікування та його припинення;

8) про направлення звільненого від покарання з випробуванням для відбування покарання, призначеного вироком;

9) про звільнення від призначеного покарання з випробовуванням після закінчення іспитового строку;

10) про заміну покарання відповідно до частини п'ятої статті 53, час¬тини третьої статті 57, частини першої статті 58, частини першої статті 62 Кримінального кодексу України;

11) про застосування покарання за наявності кількох вироків;

12) про тимчасове залишення засудженого у слідчому ізоляторі або переведення засудженого з арештного дому, виправного центру, дисциплі¬нарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора для проведення від¬повідних процесуальних дій під час досудового розслідування криміналь¬них правопорушень, вчинених іншою особою або цією самою особою, за які вона не була засуджена, чи у зв'язку з розглядом справи в суді;

13) про звільнення від покарання і пом'якшення покарання у випад¬ках, передбачених частинами 2 і 3 статті 74 Кримінального кодексу Укра¬їни;

14) інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виника¬ють при виконанні вироку.

1. До компетенції суду під час виконання вироків належить вирішення до¬сить широкого кола питань. їх вирішення здійснюється наступним чином.

Стосовно вирішення судом питання про відстрочку виконання вироку див. коментар до ст. 536 КПК.

2. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання має надзви¬чайно важливе значення для виправлення засуджених та запобігання вчиненню нових злочинів, тобто для досягнення мети, передбаченої ст. 50 КК, Коло осіб, до яких може бути застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, визначене ч. 1 ст. 81 КК.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути за¬стосоване лише після фактичного відбуття засудженим строку покарання, пе¬редбаченого ч. 2 ст. 81 КК, а головною умовою прийняття такого рішення є доведеність того, що засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до пра¬ці довів своє виправлення. Відповідно до ч. 1 ст. 81 КК умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване до осіб, які від¬бувають покарання у вигляді виправних робіт, службових обмежень для вій¬ськовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, а до особи, яка вчинила злочин до досягнення повноліття, - тільки при відбуванні покарання у вигляді позбавлен¬ня волі (ч. 1 ст. 107 КПК). При умовно-достроковому звільненні засуджених від відбування основного покарання, до яких було застосоване додаткове покаран¬ня, суд вправі звільнити їх повністю або частково і від додаткового покарання.

Подання про вирішення питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання.

3. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким може бути засто¬сована судом щодо осіб, які відбувають покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі (ч. 1 ст. 82 КК) лише після фактичного відбуття засудженим строку призначеного судом покарання, передбаченого ч. 4 ст. 82 КК, а головною умовою прийняття такого рішення є доведеність того, що засуджений став на шлях виправлення. При цьому більш м'яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині Кримінального кодексу для цього виду покарання, і не може перевищувати невідбутого строку покарання, при¬значеного вироком (ч. 1,3 ст. 82 КК). У разі заміни невідбутої частини осно¬вного покарання більш м'яким засудженого може бути звільнено від додатково¬го покарання у вигляді позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю (ч. 2 ст. 82 КК). До осіб, яким покарання замінене більш м'яким, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання на підставах та за умов, передбачених ст. 81 КК (див. п. 2 коментаря до ст. 537 КПК).

4. До неповнолітніх заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням не застосовується (ч. 4 ст. 107 КК).

5. Клопотання (подання) про вирішення питання про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким подається до місцевого суду, в межах терито¬ріальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання.

6. Звільнення від відбування покарання засуджених до обмеження волі або до позбавлення волі жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за умисні тяжкі або особливо тяжкі злочини, судом можливе лише в межах строку, на який згідно із законом жінку може бути звільнено з роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і досягнення дитиною трирічного віку та за умови, що засуджена має сім'ю або родичів, які дали згоду на спільне з нею проживання, або засуджена має можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини (ч. 1 і 2 ст. 83 КК). Після досягнення дитиною трирічного віку або в разі її смерті суд залежно від поведінки засудженої може звільнити її від покарання або замінити його більш м'яким покаранням (див. п. 2 коментаря до даної статті КПК) чи направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком (ч. 4 ст. 83 КК).

7. Клопотання (подання) про вирішення питання про звільнення від від¬бування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засудже¬на відбуває покарання. Контроль за поведінкою таких жінок здійснюється орга¬ном кримінально-виконавчої системи за місцем проживання.

8. Питання про направлення для відбування покарання жінок, звільнених від відбування покарання внаслідок їх вагітності або наявності дітей віком до трьох років може постати перед судом за поданням контролюючого органу (кримінально-виконавчої інспекції за місцем проживання) у випадках: а) не¬належної поведінки засудженої у період звільнення від відбування покарання у формі незабезпечення належних умов для виховання дитини, недодержання правил поведінки, які передбачені для засуджених, невиконання чи неналежне виконання законних вимог органів кримінально-виконавчої системи тощо (ч. 4 ст. 83 КК); б) коли засуджена відмовляється від дитини; в) передала її у дитячий будинок; г) зникла з місця проживання; ґ) ухиляється від виховання дитини; д) ухиляється від догляду за нею; е) систематично (тобто три рази і більше) вчинила правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про небажання стати на шлях виправлення.

9. Подання про направлення таких жінок для відбування покарання вно¬ситься до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого проживає засуджена. До подання повинні бути додані матеріали, які підтверджують фак¬ти, викладені у поданні, і підлягають перевірці судом у судовому засіданні. При вирішенні питання про направлення звільнених від відбування покарання жі¬нок для відбування покарання з підстав, передбачених ч. 4 ст. 83 КК (див. п. 2 коментаря до цієї статті), суд може повністю або частково зарахувати у строк відбування покарання час, протягом якого засуджена не відбувала покарання.

10. Згідно з законом (ст. 84 КПК) від покарання через хворобу під час виконання вироків судом звільняються: а) особа, яка під час відбування пока¬рання захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлю¬вати значення своїх дій (бездіяльності) або керувати ними; б) особа, яка під час відбування покарання захворіла на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покаранню; в) військовослужбовці, засуджені до службового об¬меження, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні, в разі визнання їх непридатними до військової служби за станом здоров'я.

а) Звільнення від покарання у зв'язку з психічною хворобою є обов'язковим. По суті ж це звільнення від подальшого відбування покарання або заміна судом відповідно до ст.ст. 92-95 КК покарання застосуванням до особи, яка стала неосудною, примусових заходів медичного характеру, залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з ураху¬ванням ступеня небезпечності хворого для себе або інших осіб. В ухвалі мають бути зазначені мотиви прийняття такого рішення і психіатричний заклад, до якого засуджений має бути госпіталізований. З поданням про звільнення від відбування покарання внаслідок психічної хвороби до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, звертається начальник органу або установи виконання покарань. Разом із поданням до суду надсилаються висновок спеціальної психіатричної експертної комісії та осо¬бова справа засудженого (ч. 4 ст. 154 КВК).

У разі припинення застосування примусових заходів медичного характеру через видужання такі особи можуть підлягати подальшому відбуванню пока¬рання (ч. 4 ст. 95 КК), якщо не закінчилися строки давності притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 49 КК) чи строки давності виконання об¬винувального вироку, або відсутні інші підстави для звільнення від покаран¬ня. При цьому час, протягом якого до осіб застосовувалися примусові заходи медичного характеру, зараховуються в строк покарання за правилами, перед¬баченими ч. 5 ст. 72 КК, а один день позбавлення волі дорівнює одному дню застосування примусових заходів медичного характеру (ч. 4 ст. 84 КК).

б) Звільнення від покарання за іншою тяжкою хворобою є факультатив¬ним. Суд може звільнити особу від подальшого відбування покарання за ін¬шою тяжкою хворобою, враховуючи тяжкість вчиненого злочину, характер за¬хворювання, особу засудженого та інші обставини кримінальної справи (ч. 2 ст. 84 КК). Подання до суду про звільнення від покарання внаслідок іншої тяж¬кої хвороби вносить начальник органу або установи виконання покарань. Од¬ночасно з поданням до суду надається висновок спеціальної лікарської комісії та особова справа засудженого. У поданні вказуються дані, які характеризують поведінку засудженого під час відбування покарання (ч. 5 ст. 154 КВК).

Уразі одужання особи, звільненої від відбування покарання внаслідок іншої тяжкої хвороби, вона повинна бути направлена для відбування покарання, якщо не закінчилися строки давності притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 49 КК) чи строки давності виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК), або відсутні інші підстави для звільнення від покарання (ч. 4 ст. 84 КК).

Якщо особа, засуджена до громадських робіт або обмеження волі, визна¬ється інвалідом першої чи другої групи, орган чи установа виконання покарань вносить подання до суду про її дострокове звільнення. Разом із поданням до суду надається висновок медико-соціальної експертної та спеціальної лікар¬ської комісії (ч. 6 ст. 154 КВК).

в) Звільнення від покарання у вигляді службового обмеження, арешту чи тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців у разі визнання їх непридатними до військової служби за станом здоров'я є обов'язковим. По¬дання до суду про звільнення від покарання військовослужбовців, які відбу¬вають покарання у вигляді тримання в дисциплінарному батальйоні, вносить командир дисциплінарного батальйону, які відбувають покарання у вигляді службових обмежень, - командир військової частини, у вигляді арешту, - на¬чальник органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України і начальник гарнізону. Разом із поданням до суду подається висновок військово-лікарської комісії (ст. 85, ч. 5 ст. 47, ч. 10 ст. 55 КВК).

11. У п. 7 ч. 1 коментованої статті йдеться про застосування судом під час виконання вироків примусового лікування та його припинення до осіб, які ма¬ють хворобу, що становить небезпеку для інших осіб (ст. 96 КК). Це особливо небезпечні (карантинні) хвороби, які характеризуються високою заразливістю та летальністю: чума, холера, жовта гарячка, натуральна віспа, сибірка, епіде¬мічний висипний тиф тощо. їх перелік затверджується наказом Міністерства охорони здоров'я України.

Якщо під час відбування засудженим покарання буде встановлено, що він захворів на хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших людей, і відмовляється від лікування, орган або установа виконання покарань вносить до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений від¬буває покарання, подання разом із висновком спеціальної лікарської комісії про застосування до такої особи відповідного примусового лікування (ст.ст. 21, 117 КВК). Щодо осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення або об¬меження волі, примусове лікування застосовується за місцем відбування по¬карання, а щодо осіб, які відбувають інші види покарань, примусове лікування застосовується у спеціальних лікувальних закладах (ч. 2 ст. 96 КК).

У разі одужання особи подання про припинення примусового лікування разом з висновком спеціальної лікарської комісії або клопотання засуджено¬го, його захисника або законного представника подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться установа або заклад, в яко¬му засуджений перебуває на лікуванні.

12. Підставами направлення звільненого від відбування покарання з ви¬пробуванням для відбування покарання, призначеного вироком суду, є: а) не¬виконання засудженим протягом випробувального строку покладених на нього судом обов'язків або б) систематичне вчинення правопорушень (трьох і біль¬ше), що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про небажання стати на шлях виправлення (ч. 2 ст. 78 КК, ч. 2 ст. 166 КВК). Невиконанням обов'язків вважається, якщо засуджений не виконав хоча б один з обов'язків, які було покладено на нього судом (ч. З ст. 166 КВК). Подання про вирішення цього питання до місцевого суду, в межах територіальної діяльності якого про¬живає засуджений, вносить кримінально-виконавча інспекція, що здійснювала контроль за таким засудженим, а щодо військовослужбовців, - командир вій¬ськової частини.

Підставами направлення для відбування покарання, призначеного виро¬ком, звільнених від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років є, відповідно, випадки, коли до за¬кінчення випробувального строку: а) жінка відмовиться від дитини; б) пере¬дасть її в дитячий будинок; в) зникне з місця проживання; г) ухилятиметься від виховання дитини, догляду за нею; г) не виконуватиме покладених на неї судом обов'язків; д) систематично вчинюватиме правопорушення (три і більше), що тягтимуть за собою адміністративні стягнення і свідчитимуть про її небажан¬ня стати на шлях виправлення (ч. 5 ст. 79 КК). Подання про вирішення цього питання до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого прожи¬ває засуджена, вносить орган кримінально-виконавчої системи, що здійснював контроль за поведінкою засудженої.

13. Відповідно до ч. 1 ст. 78 КК після закінчення випробувального строку засуджений, який виконав покладені на нього обов'язки та не вчинив ново¬го злочину, звільняється судом від призначеного йому покарання. Так само звільняються судом від призначеного ним покарання після закінчення випро¬бувального строку вагітні жінки і жінки, які мають дітей віком до семи років, які належно поводилися, виконували покладені на них обов'язки, не вчинили жодного із діянь, зазначених у ч. 5 ст. 79 КК і не вчинили нового злочину. Також звільняється судом після закінчення випробувального строку засудже¬ний до покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про при¬мирення або про визнання вини, якщо сторонами угоди узгоджено покарання у вигляді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі на строк не більше п'яти років, а також узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом випробуваль¬ного строку не вчинив нового злочину і виконав покладені на нього обов'язки (ч. З ст. 75 КК).

В усіх наведених випадках вирішення цього питання судом, у межах те¬риторіальної юрисдикції якого проживає засуджена особа, здійснюється за клопотанням засудженої особи, її захисника, законного представника, а також інших осіб, установ, за поданням прокурора, органу кримінально-виконавчої системи, що здійснював контроль за поведінкою засудженої особи, а щодо військовослужбовців, - за поданням командира військової частини.

14. а) Підставою заміни судом штрафу покаранням у вигляді громадських ро¬біт із розрахунку одна година громадських робіт за один установлений законодав¬ством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за двадцять установлених законодавством неоподатковуваних мінімумів, але на строк не більше двох років, є несплата штра¬фу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та відсутність підстав для розстрочки його виплати (абз. 1 ч. 5 ст. 53 КК).

Підставою заміни штрафу покаранням у вигляді позбавлення волі із роз¬рахунку один день позбавлення волі за вісім неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у межах, визначених п.п. 1, 2, 3 абзацу другого та абзацом третім ч. 5 ст. 53 КК, є несплата штрафу в розмірі понад три тисячі неоподат¬ковуваних мінімумів доходів громадян, призначеного як основне покарання, та відсутність підстав для розстрочки його виплати (абз. 2 ч. 5 ст. 53 КК).

Питання про заміну покарання у вигляді штрафу покаранням у вигляді громадських робіт або у вигляді позбавлення волі (ч. 5 ст. 53 КК) вирішує суд, який ухвалив вирок.

б) Підставою вирішення судом питання про заміну покарання у вигляді виправних робіт на штраф із розрахунку трьох встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один місяць виправних робіт (ч. З ст. 57 КК) є непрацездатність засудженого, працездатного за віком, вста¬новлена висновком медико-соціальної та спеціальної лікарської комісії.

Клопотання засудженого, його захисника, законного представника, інших осіб подається, а подання прокурора чи кримінально-виконавчої інспекції про замі¬ну виправних робіт штрафом вноситься до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок. Стосовно особи, яка під час виконання ви¬року у вигляді виправних робіт досягла пенсійного (непрацездатного) віку, а також жінки, яка стала вагітною, кримінально-виконавча інспекція вносить подання до того ж суду про звільнення такої особи від відбування покарання (ч. 6 ст. 42 КВК).

в) Підставами вирішення судом питання про заміну військовослужбов¬цям строкової служби покарання у вигляді позбавлення волі на строк не біль¬ше двох років триманням у дисциплінарному батальйоні є обставини справи (ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини, що пом'якшують покарання), особа засудженого (її поведінка під час відбування покарання у вигляді позбав¬лення волі тощо), а також той факт, що особа раніше не відбувала покарання у вигляді позбавлення волі.

Подання про таку заміну покарання на більш м'яке до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок, вноситься органом кримінально-виконавчої системи.

15. Питання про застосування покарання за наявності кількох вироків по¬стає перед судом під час їх виконання у випадках: а) якщо стосовно засудже¬ного є не звернений до виконання вирок, про який не було відомо суду, що ухвалив останній за часом вирок, і тому не призначив покарання за сукупніс¬тю вироків; б) якщо під час виконання покарання, призначеного за сукупністю вироків, один з них було скасовано із закриттям кримінального провадження апеляційним (п. 5 ч. 1 ст. 407 КПК), касаційним (ст. 440 КПК), Верховним Су¬дом України (ст. 454 КПК) або за наслідками кримінального провадження за нововиявленими обставинами (ст. 467 КПК). З поданням про застосування по¬карання за наявності кількох вироків до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого виконується покарання, може звернутися відповідний орган кримінально-виконавчої системи або прокурор.

16. Визначаючи порядок застосування покарання засудженому, стосовно яко- ю є не звернений до виконання вирок, про який не було відомо суду, що ухвалив останній вирок, суд повинен керуватися положеннями ст. 71 КК, яка передбачає правила призначення покарання за сукупністю вироків. У другому із наведених нипадків суд виключає покарання, яке було призначене (враховане) судом, що ухва¬лив останній вирок, як через призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів, так і через призначення остаточного покарання за сукупністю вироків.

17. Можливість тимчасового залишення засудженого у слідчому ізолято¬рі або переведення засудженого з арештного дому, виправного центру, дисци¬плінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора пов'язується в законі з необхідністю приведення відповідних процесуальних, в тому числі слідчих дій під час досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених іншою особою або цією самою особою, за які вона не була засуджена, чи у зв'язку з розглядом справи в суді (ст. 90 КВК).

Під час досудового провадження це питання вирішується за поданням слідчого, погодженим з прокурором, прокурора місцевим судом, у межах те¬риторіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, а в разі, якщо вирішення цього питання необхідне в зв'язку зі здійсненням судового розгляду, - за поданням прокурора воно вирішується судом, який його здійснює.

18. Відповідно до ч. 2 ст. 74 КК особа, засуджена за діяння, караність якого законом усунена, підлягає негайному звільненню від призначеного судом по¬карання, а згідно із ч. З ст. 74 КК призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижується до максимальної межі покаран¬ня, встановленої санкцією нового закону. У разі, якщо така межа передбачає більш м'який вид покарання, відбуте засудженим покарання зараховується з перерахуванням за правилами, встановленими ч. 4 ст. 72 КК.

Приведення вироку стосовно особи, що відбуває покарання, у відповід¬ність з новим законом, який звільняє від покарання або пом'якшує покаран¬ня, вирішується місцевим судом, у межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок, - за клопотанням засудженого, його захисника, законного представника або за поданням прокурора чи начальника органу або установи виконання покарань. Своє рішення в обох наведених випадках суд повинен ґрунтувати тільки на обставинах, встановлених судом при ухваленні вироку, та на їх юридичній оцінці, яку надано цим судом.

19. До питань про будь-які сумніви і суперечності, що виникають при ви¬конанні вироку, які належить вирішувати суду, що ухвалив вирок, відносяться: а) про уточнення посади чи виду діяльності, якщо при призначенні покарання (основного або додаткового) у вигляді позбавлення права займати певні поса¬ди чи займатися певною діяльністю допущено неточні, неконкретні формулю¬вання; б) про усунення суперечностей і неточностей при написанні прізвища, імені, по батькові чи інших біографічних даних засудженого; в) про усунен¬ня описок та арифметичних помилок, коли вони очевидні і виправлення їх не стосується суті вироку і не тягне погіршення становища засудженого тощо.

Очевидно, що під час виконання вироків суд, який їх ухвалив, вправі вирішу¬вати й питання, що виникають внаслідок недоліків вироків, а також питання, що виникли в процесі виконання вироків, зокрема: г) про звільнення з-під варти особи, засудженої до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, якщо підсудний був під вартою, і суд не вирішив питання про зміну запобіж¬ного заходу; г) про застосування закону про амністію, якщо його застосування є обов'язковим, і суд при постановленні вироку не обговорив цього питання; д) про зарахування досудового тримання особи під вартою в строк відбуван¬ня покарання, якщо таке зарахування не проведено судом або допущена не¬точність при його обчисленні; е) про поновлення в правах особи, обмежених під час кримінального провадження, якщо таке поновлення не було зроблено судом при ухваленні виправдувального вироку; є) про скасування заходів забез¬печення кримінального провадження, якщо вони не були скасовані судом при ухваленні виправдувального вироку; ж) про виключення з акта опису майна, на яке за законом не допускається стягнення, якщо у вироку не вирішено питання про це майно; з) про долю речових доказів і документів, якщо їх не вирішено вироком суду; и) про заходи піклування про неповнолітніх, непрацездатних і збереження майна засудженого, якщо у вироку немає такого рішення, тощо.

Наведений перелік питань про будь-які сумніви і суперечності, недоліки, допущені судом при ухваленні вироків, а також питань, що виникають в про¬цесі виконання вироків, які належить вирішувати суду під час виконання ви¬років, не є вичерпним. Але слід мати на увазі, що під час виконання вироків суд може вирішувати лише ті питання, які не стосуються суті вироку і не тягнуть погіршення становища засудженого, якщо таке погіршення становища прямо не передбачено в законі.

Стаття 538. Питання, які вирішуються судом після виконання ви¬року