Глава 20. Слідчі (розшукові) дії Стаття 223. Вимоги до проведення слідчих (розшукових) дій

1. Слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (зби­рання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримі­нальному провадженні.

2. Підставами для проведення слідчої (розшукової) дії є наявність достатніх відомостей, що вказують на можливість досягнення її мети.

3. Слідчий, прокурор вживає належних заходів для забезпечення при­сутності під час проведення слідчої (розшукової) дії осіб, чиї права та за­конні інтереси можуть бути обмежені або порушені. Перед проведенням слідчої (розшукової) дії особам, які беруть у ній участь, роз'яснюються їх права і обов'язки, передбачені цим Кодексом, а також відповідальність, встановлена цим законом.

4. Проведення слідчих (розшукових) дій у нічний час (з 22 до 6 годин) не допускається, за винятком невідкладних випадків, коли затримка в їх проведенні може призвести до втрати слідів кримінального правопору­шення чи втечі підозрюваного.

5. У разі отримання під час проведення слідчої (розшукової) дії дока­зів, які можуть вказувати на невинуватість особи у вчиненні кримінально­го правопорушення, слідчий, прокурор зобов'язаний провести відповідну слідчу (розшукову) дію, в повному обсязі, долучити складені процесуальні документи до матеріалів досудового розслідування та надати їх суду у ви­падку звернення з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

6. Слідча (розшукова) дія, що здійснюється за клопотанням сторони захисту, потерпілого, проводиться за участю особи, яка її ініціювала, та (або) н захисника чи представника, крім випадків, коли через специфіку слідчої (розшукової) дії це неможливо або така особа письмово відмовила­ся від участі в ній.

Під час проведення такої слідчої (розшукової) дії присутні особи, що її ініціювали, мають право ставити питання, висловлювати свої пропозиції, зауваження та заперечення щодо порядку проведення відповідної слідчої (розшукової) дії, які заносяться до протоколу.

7. Слідчий, прокурор зобов'язаний запросити не менше двох неза- інтересованих осіб (понятих) для пред'явлення особи, трупа чи речі для впізнання, огляду трупа, в тому числі пов'язаного з ексгумацією, слідчого експерименту, освідування особи. Винятками є випадки застосування без­перервного відеозапису ходу проведення відповідної слідчої (розшукової) дії. Поняті можуть бути запрошені для участі в інших процесуальних діях, якщо слідчий, прокурор вважатиме це за доцільне.

Обшук або огляд житла чи іншого володіння особи, обшук особи здій­снюються з обов'язковою участю не менше двох понятих незалежно від за­стосування технічних засобів фіксування відповідної слідчої (розшукової) дії.

Понятими не можуть бути потерпілий, родичі підозрюваного, обвину­ваченого і потерпілого, працівники правоохоронних органів, а також осо­би, заінтересовані в результатах кримінального провадження.

Зазначені особи можуть бути допитані під час судового розгляду як свідки проведення відповідної слідчої (розшукової) дії.

8. Слідчі (розшукові) дії не можуть проводитися після закінчення строків досудового розслідування, крім їх проведення за дорученням суду у випадках, передбачених частиною третьою статті 333 цього Кодексу. Будь- які слідчі (розшукові) або негласні слідчі (розшукові) дії, проведені з пору­шеннями цього правила, є недійсними, а встановлені внаслідок них докази - недопустимими.

1. Слідчу (розшукову) дію слід розуміти як передбачений Кримінальним процесуальним кодексом захід, який застосовується компетентними особами для збирання, дослідження, оцінки та використання доказів під час конкретно­го кримінального провадження. Вони мають пізнавальний і водночас процесу­альний характер та розшукову спрямованість, сутність якої полягає у намаганні процесуальної особи розшукати й належним чином зафіксувати у відповідних процесуальних джерелах фактичні дані, що мають значення для кримінального провадження. Не менш важливою метою слідчих (розшукових) дій є перевір­ка раніше отриманих у цьому кримінальному провадженні доказів або інших встановлених фактів. Всі інші дії слідчого, що прямо не пов'язані з отриманням (збиранням), дослідженням і перевіркою доказової інформації, прийнято позна­чати терміном «процесуальні» або «інші» дії слідчого. Як збірне кримінальне процесуальне поняття слідча (розшукова) дія - це система кримінальних про­цесуальних правил і умов, що здійснюються уповноваженою на те особою в конкретному кримінальному провадженні з метою виявлення, вилучення, до­слідження і фіксації доказів. Складений за результатами слідчої (розшукової) дії протокол з додатками до нього є документом, що розглядається як окреме джерело доказів.

2. Достатність відомостей, які виступають фактичними підставами для про­ведення слідчої (розшукової) дії, вказує не на гарантію, а лише на більшою чи меншою мірою обґрунтовану можливість отримання бажаного результату. Це повною мірою стосується й фактичних підстав проведення тих слідчих (роз­шукових) дій, на проведення яких потрібна ухвала слідчого судді з дозволом на їх проведення. Такі підстави можуть міститися як в процесуальних, так і в не- процесуальних джерелах, бути відображеними у відповідних документах, які є в конкретному кримінальному провадженні, або логічно випливати із загального й звичного перебігу подій. Проведення окремих слідчих дій, як-от: проникнення до житла чи іншого володіння особи, обшук, накладення арешту на кореспонден­цію, аудіо-, відеоконтроль місця тощо потребує наявності в процесуальної особи, крім фактичних, також і юридичних підстав у вигляді ухвали слідчого судді або ж має спеціально врегульований відповідними процесуальними нормами порядок.

3. Заходи із забезпечення присутності під час проведення слідчої (розшу­кової) дії осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені або по­рушенні, слідчий чи прокурор визначають у кожному конкретному випадку проведення слідчої (розшукової) дії залежно від її виду, характеру й обсягу об­меження або порушення прав та законних інтересів особи, наявних можливос­тей, зокрема, пов'язаних із часом та місцем проведення слідчої (розшукової) дії. Це може бути запрошення і надання права присутності під час проведення слідчої дії самої особи, її захисника, родича чи іншої особи, що представляє інтереси на законних підставах, перекладача. Проте повідомлення особою слід­чого чи прокурора про її бажання, але неможливість за будь-яких причин при­сутності таких осіб під час проведення слідчої (розшукової) дії не є підставами для відмови в її проведенні, надто у випадках, якщо перенесення часу прове­дення дії створює загрозу реалізації мети та може призвести до втрати доказів, за винятком тих випадків, коли присутність чітко визначених учасників під час проведення слідчої (розшукової) дії є обов'язковою, а незалучення їх до учас­ті в слідчій (розшуковій) дії робить незаконними отримані результати. Факт роз'яснення до початку проведення слідчої (розшукової) дії її учасникам перед­бачених процесуальним законодавством прав і обов'язків, а також попереджен­ня про встановлену законом відповідальність має бути зазначеним на початку протоколу, що підтверджується власноручними підписами кожного з учасників.

4. У процесуальному розумінні нічним і таким, що не допускає проведен­ня будь-яких слідчих (розшукових) дій, визнано час доби з 22 до 6 годин за міс­цевим часом. Вважається, що цей час, з огляду на фізіологію життєдіяльності людини, має бути відведеним для відпочинку і тому допускається проведення в нічний час лише окремих слідчих дій і тільки у невідкладних випадках, якщо затримка в їх проведенні загрожує втратою слідів кримінального правопору­шення або ж це пов'язано із безпосереднім переслідуванням чи запобіганням втечі особи, яка обгрунтовано підозрюється в причетності до його вчинення. Окремого обгрунтування й спеціального відображення в протоколі факту про­ведення конкретної слідчої (розшукової) дії саме в період з 22 до 6 годин не потрібно, проте цю обставину слід мати на увазі.

5. Вимога щодо зобов'язання проведення слідчим, прокурором відповід­ної слідчої (розшукової) дії в повному обсязі й долучення складених процесу­альних документів до матеріалів досудового розслідування та надання їх суду навіть у разі отримання під час її проведення доказів, які можуть вказувати на невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, забезпечує об'єктивність, всебічність і повноту кримінального провадження, підкреслює ту обставину, що жоден з отриманих доказів не має для процесуальної особи, яка приймає рішення у провадженні, заздалегідь визначеної сили, а всі зібрані докази підлягають їх оцінці в сукупності.

6. Відповідно до вимог ст. 223 КПК підозрюваний, обвинувачений і їх за­конний представник та захисник як сторона захисту (ст.ст. 42, 44, 45, 46, 93 КПК), а також потерпілий (ст.ст. 56, 93 КПК) мають право заявити клопотання про проведення процесуальних дій і бути ініціатором проведення слідчої (роз­шукової) дії. Згідно із загальними положеннями кримінального процесуального судочинства такі ж права мають представник та законний представник потер­пілого (ст.ст. 58, 59 КПК), які користуються процесуальними правами остан­нього, хоча ці учасники судочинства прямо в ст. 223 КПК не вказані. В разі прийняття рішення про здійснення слідчої (розшукової) дії за клопотанням за­значених осіб вона має проводитися за участі відповідної особи-ініціатора та (або) її захисника чи представника, проте організовує й проводить таку слідчу дію не ініціатор, а слідчий, прокурор, який здійснює кримінальне провадження. Клопотання ініціатора про проведення слідчої дії повинно бути оформленим окремою заявою на ім'я слідчого чи прокурора або занесеним до протоколу до­питу, відповідно, підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого з викладенням обгрунтованих належним чином мотивів такого клопотання. Відмова ініціато­ра від участі в проведенні слідчої (розшукової) дії також потребує письмового викладення як причин та мотивів небажання брати участі у слідчій дії, так і мотивів заявленої відмови. Проте окремі слідчі (розшукові) дії мають певну специфіку, котра зумовлює можливість участі в їх проведенні лише обмеженого і викликаного особливостями змісту або ж тактичними міркуваннями учасни­ків, наприклад, освідування, обшук, обстеження публічно недоступних місць, контроль за вчиненням злочину тощо, порядок проведення і коло учасників яких визначають виключно слідчий або прокурор.

Особи, що ініціювали проведення слідчої (розшукової) дії і присутні під час її проведення, повинні дотримуватися відповідних процесуальних вимог, виконувати законні вказівки й розпорядження слідчого, прокурора, який про­водить слідчу дію, і лише з його дозволу можуть ставити запитання, а в разі незгоди з рішеннями особи, яка проводить слідчу дію, висловлювати власні пропозиції, зауваження та заперечення щодо порядку проведення відповідної слідчої (розшукової) дії, факт та зміст яких підлягає обов'язковому занесенню до протоколу, незалежно від задоволення чи відмови слідчого, прокурора або особи, яка проводить таку дію за його дорученням.

7. Участь понятих у проведенні слідчої (розшукової) дії має як обов'язковий, так і альтернативний характер. Обов'язковою є участь понятих у кількості, що зумовлена потребою, але не менше двох осіб в разі проведення впізнання особи, трупа чи речі, огляду трупа, в тому числі пов'язаного з ексгумацією, слідчого експерименту, освідування особи. Незаінтересованість понятих означає відсут­ність будь-якого їх відношення до роботи в правоохоронних чи судових органах, родинних або дружніх чи неприязних стосунків з будь-ким із учасників судочин­ства, зацікавленості в результатах кримінального провадження.

8. Немає потреби обов'язкового залучення понятих у разі застосування слід­чим, прокурором безперервного відеозапису ходу проведення відповідної слід­чої (розшукової) дії, однак у такому випадку на особу, яка проводить слідчу дію, покладається обов'язок забезпечення дійсно безперервної, повної і об'єктивної фіксації за допомогою технічних засобів усіх подій, які відбуваються під час проведення слідчої дії і пов'язаних з їх підготовкою, проведенням, отриманням і фіксацією результатів. У таких випадках кількість застосованих технічних пристроїв для відеографічної фіксації може бути більша, ніж одна відеокамера. В усіх інших випадках поняті запрошуються для участі в слідчій (розшуковій) дії на розсуд процесуальної особи, яка таку дію проводить і яка визнає доціль­ність запрошення понятих, ставить перед ними певні завдання та пояснює їм їхні права й обов'язки.

Законодавець не висуває вимоги встановлення повних і вичерпних даних щодо справжньої особи понятих, їх віку, інших анкетних даних, точного місця проживання, стану здоров'я, психологічного статусу тощо. Здатність понятого виконувати покладені на нього обов'язки під час проведення слідчої (розшуко­вої) дії слідчий, прокурор визначає в кожному конкретному випадку на власний розсуд.

Проведення обшуку або огляду житла чи іншого володіння особи, а також особистого обшуку особи мають ту особливість, що участь у них не менше двох понятих є обов'язковою, незалежно від застосування технічних засобів фіксування відповідної слідчої (розшукової) дії, до того ж у випадку проведен­ня обшуку, пов'язаного з роздяганням, перевдяганням або оголюванням особи, поняті, як і слідчий та прокурор, повинні бути однієї статі з особою, особистий обшук якої проводять.

У разі потреби поняті можуть бути допитані під час судового розгляду як свідки з питань щодо їх особистої участі, порядку проведення слідчої дії, правильності й повноти відображення в протоколі встановлених відомостей, окремих особливостей проведення дії й поведінки учасників, отримання до­казів, застосування технічних засобів тощо. Предметом такого допиту понятого як свідка можуть бути лише обставини проведення слідчої дії і отримання дока­зів, а не обставини вчинення кримінального правопорушення, з приводу якого здійснюється провадження.

8. Закінчення строків досудового розслідування позбавляє слідчого й про­курора підстав для проведення будь-яких слідчих (розшукових) дій, а зібрані після закінчення таких строків докази визнаються недійсними як такі, що отри­мані в результаті проведення слідчих (розшукових) дій з грубим порушенням встановлених процесуальних правил і тому є недопустимими. В таких випад­ках слідчі дії можуть бути проведені лише за дорученням суду і лише в порядку, який встановлено ч. З ст. 333 КПК.

Стаття 224. Допит

1. Допит проводиться за місцем проведення досудового розслідування або в іншому місці за погодженням із особою, яку мають намір допитати. Кожний свідок допитується окремо, без присутності інших свідків.

2. Допит не може продовжуватися без перерви понад дві години, а в цілому - понад вісім годин на день.

1. Перед допитом встановлюється особа, роз'яснюються її права, а також порядок проведення допиту. У разі допиту свідка він попереджа­ється про кримінальну відповідальність за відмову давати показання і за давання завідомо неправдивих показань, а потерпілий - за давання завідо- мо неправдивих показань. За необхідності до участі в допиті залучається перекладач.

2. У разі відмови підозрюваного відповідати на запитання, давати по­казання особа, яка проводить допит, зобов'язана його зупинити одразу піс­ля отримання такої заяви.

3. Під час допиту може застосовуватися фотозйомка, аудіо- та/або ві­деозапис.

4. Допитувана особа має право використовувати під час допиту власні документи і нотатки, якщо її показання пов'язані з будь-якими обчислен­нями та іншими відомостями, які важко зберегти в пам'яті.

5. За бажанням допитуваної особи вона має право викласти свої по­казання власноручно. За письмовими показаннями особи їй можуть бути поставлені додаткові запитання.

6. Особа має право не відповідати на запитання з приводу тих об­ставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо) або які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею, близькими родичами чи членами її сім'ї кримінального правопорушення, а також щодо службових осіб, які виконують негласні слідчі (розшукові) дії, та осіб, які конфіденційно співпрацюють із органами досудового розслідування.

7. Слідчий, прокурор має право провести одночасний допит двох чи більше допитаних осіб для з'ясування причин розбіжностей у їхніх пока­заннях. На початку такого допиту встановлюється, чи знають викликані особи одна одну і в яких стосунках вони перебувають між собою. Свідки попереджаються про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань і за давання завідомо неправдивих показань, а потерпілі - за давання завідомо неправдивих показань.

Викликаним особам по черзі пропонується дати показання про ті об­ставини кримінального провадження, для з'ясування яких проводиться допит, після чого слідчим, прокурором можуть бути поставлені запитання. Особи, які беруть участь у допиті, їх захисники чи представники мають право ставити одна одній запитання, що стосуються предмета допиту.

Оголошення показань, наданих учасниками допиту на попередніх до­питах, дозволяється лише після давання ними показань.

У кримінальних провадженнях щодо злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, а також щодо злочинів, вчинених із застосуванням насильства або погрозою його застосування, одночасний до­пит двох чи більше вже допитаних осіб для з'ясування причин розбіжнос­тей в їхніх показаннях не може бути проведений за участю малолітнього або неповнолітнього свідка чи потерпілого разом з підозрюваним.

1. З процесуальної точки зору допит - це слідча (розшукова) дія, що про­водиться з метою збирання доказів шляхом отримання зафіксованих у словес­ній формі в протоколі й іншими передбаченими законом способами показань допитаної особи про відомі їй обставини кримінального правопорушення, або такі обставини, що мають чи можуть мати значення для кримінального про­вадження. З криміналістичної точки зору допит - це засіб збирання і перевірки не лише доказів, а й такої інформації, відомостей про факти й обставини, що мають орієнтуюче значення, і які слідчий чи інша уповноважена особа отримує від допитуваного шляхом проведення бесіди за допомогою вербальної та не- вербальної комунікації. Предмет допиту утворюють обставини, які входять до предмета доказування, а також інші обставини, які можуть надати допомогу у всебічному, повному, об'єктивному кримінальному провадженні та вртанов- ленні істини. Під час досудового розслідування допиту підлягають підозрюва­ний, свідок, потерпілий, експерт щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні.

2. За загальним правилом допит проводять за місцем проведення досу­дового розслідування в службовому кабінеті слідчого, прокурора або в іншо­му службовому приміщенні правоохоронного органу за місцем кримінального провадження, де можуть бути створені належні умови для вільного спілкування з допитуваним. Проте допит можна проводити і в іншому місці за погодженням з особою, яку мають намір допитати, що сприяє встановленню психологічного контакту з допитуваним і отриманню від нього якісних показань. Слідчий, про­курор самостійно визначають місце допиту особи, виходячи з обставин кримі­нального провадження, ситуації, що склалася на момент розслідування, й так­тичних міркувань. Законом не передбачено заборони щодо проведення допиту особи одночасно кількома слідчими, прокурорами чи слідчим і прокурором, а в проведенні допиту можуть також брати участь експерт (ст. 69 КПК), спеціаліст (ст. 71 КПК), захисник (ст. 46 КПК), представник потерпілого (ст. 58 КПК), які користуються при цьому наданими їм процесуальним законом правами. Для допиту малолітньої або неповнолітньої особи встановлено окремий порядок, передбачений ч. 1 ст. 226 КПК.

3. У разі наявності кількох свідків події, яку розслідують, кожного з них допитують окремо, щоб виключити взаємний вплив на правдивість і об'єктивність повідомлюваних відомостей, а після закінчення допиту свідка слідчий чи прокурор повинен вжити заходів до того, щоб цей свідок, залиша­ючи місце проведення допиту, не спілкувався з іншими особами (потерпілими, свідками, підозрюваними), які викликані для допиту у цьому ж кримінальному провадженні.

4. У переважній більшості випадків допит - це складний психологічний процес спілкування слідчого, прокурора з іншими учасниками слідчої дії, що вимагає від кожного з її учасників уваги, напруження розумових здібностей, пригадування подій минулого, контролю за поведінкою співрозмовника і влас­ною, і це викликає швидку втому. Тривалий допит напружує обстановку і не сприяє продуктивному процесу встановлення істини. Саме тому законодавцем обмежено час безперервного допиту особи, незалежно від її процесуального статусу, двома годинами, а загальний час допиту тієї самої особи протягом ро­бочого дня - вісьмома годинами. Це правило поширюється і на випадки допиту однієї особи різними слідчими чи прокурорами і за різними кримінальними провадженнями чи різними епізодами одного провадження.

5. Особу допитуваного встановлюють шляхом ознайомлення з її докумен­тами, що посвідчують особу, а за відсутності на час допиту таких докумен­тів анкетні дані вносять до протоколу зі слів самого допитуваного, після чого роз'яснюють права та знайомлять з підставами і порядком проведення допиту, вказавши особі її процесуальний статус. До початку допиту свідка попереджа­ють про кримінальну відповідальність за відмову давати показання і за давання завідомо неправдивих показань, а потерпілого - за давання завідомо неправди­вих показань, що стверджується їх власноручними підписами в протоколі до початку допиту. Якщо допитуваний не володіє або недостатньою мірою воло­діє мовою судочинства, і це істотно ускладнює процес спілкування, слідчий, прокурор зобов'язаний запросити для участі в слідчій дії перекладача, якому роз'яснюють мету такого запрошення та попереджають про відповідальність за завідомо неправильний переклад. Законом не встановлено заперечень проти одночасної участі в допиті кількох перекладачів, а також запрошення допитува­ною особою конкретного перекладача.

6. Відмова підозрюваного від давання показань зумовлює неможливість спілкування, а отже, неможливим є досягнення мети допиту. Відтак, у разі від­мови допитуваного відповідати на запитання особа, яка проводить допит, зупи­няє його проведення, про що зазначається в протоколі. За можливості бажано до зупинення допиту з'ясувати у допитуваного причину, мотиви відмови від давання показань, про що слід зазначити в протоколі. Допитуваний має право усно або в письмовій формі відмовитись від давання показань як з самого по­чатку, так і у будь-який момент проведення слідчої дії. Про такі обставини, що унеможливлюють проведення допиту, допитуваний може власноручно вказати в протоколі допиту.

7. Складання протоколу допиту є обов'язковою вимогою фіксації його ходу та результатів, а складений протокол як документ є джерелом доказів. На додаток до складання письмового протоколу для фіксації допиту може бути за­стосовано аудіо- або відеозапис чи обидва зазначені засоби технічної фіксації разом, про що зазначається в протоколі з вказівкою на те, які саме технічні за­соби фіксації інформації і ким застосовані. Допускається застосування з цією ж метою фотозйомки, проте з огляду на сутність процесів, які відбуваються під час допиту і пов'язані з отриманням усної інформації та оцінкою змісту невер- бального спілкування з допитуваним, застосування фотозйомки під час допиту слід вважати мало інформативним. На застосування технічних засобів для фік­сації допиту згоди допитуваного не потрібно, але слід повідомити його про такі умови проведення слідчої дії. Отримані в результаті застосування технічних за­собів фіксації носії інформації (фотознімки, магнітний аудіозапис, відеоплівка чи цифрові носії інформації) додаються в оригіналах до протоколу допиту як додатки і зберігаються з матеріалами кримінального провадження.

8. За наявності потреби, зумовленої даванням відповідей на поставлені запитання, допитувана особа має право використовувати під час допиту власні документи і нотатки, право на передачу яких слідчому чи прокурору після за­кінчення допиту залишається на розсуд допитуваного.

9. Поставлені запитання і показання допитуваної особи до протоколу за­носить слідчий, проте такі показання за бажанням допитуваної особи можуть бути викладені нею власноручно, що зазначається в протоколі. Додаткові за­питання можуть бути поставлені лише після викладення допитуваною особою основних показань. Забороняється ставити запитання, які своїм змістом вказу­ють або підказують відповідь на них.

10. Під час допиту особа має право, не відмовляючись від допиту в цілому і давання показань по суті провадження, відмовитися від відповідей на окремі запитання з приводу тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у за­коні (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо) або відповіді на які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею, близькими родичами чи члена­ми сім'ї кримінального правопорушення. Допитувана особа також має право не відповідати на запитання, які стосуються дій осіб, що виконують негласні слідчі (розшукові) дії, та осіб, які конфіденційно співпрацюють з органами до­судового розслідування. Останнє стосується показань не лише співробітників правоохоронних органів, а й будь-кого з інших осіб, що володіють такими відо­мостями. Відмова давати відповіді на такі запитання не може розцінюватися як відмова підозрюваного давати показання, і тому це не спричинює обов'язку особи, яка проводить допит, зупинити його одразу після отримання такої заяви.

11.3 метою усунення істотних суперечностей у зібраних доказах та для з'ясування розбіжностей у показаннях кількох допитаних осіб, незалежно від їхнього процесуального статусу, якщо це має значення для кримінального провадження і не суперечить інтересам розслідування, слідчий, прокурор має право провести одночасний допит двох чи більше раніше вже допитаних осіб. Кількість осіб, що можуть бути викликані для одночасного допиту, слідчий, прокурор визначає в кожному конкретному випадку, виходячи зі змісту пока­зань кожного з них та наявності й значення для встановлення істини окремих розбіжностей у показаннях. Предметом такого допиту є не встановлення загаль­них обставин досліджуваної події, а саме встановлення причин розбіжностей у показаннях різних осіб, що стосуються тих самих обставин. До початку допиту викликані особи на пропозицію слідчого, прокурора повідомляють, чи знають вони одна одну і в яких стосунках між собою (родинних, дружніх, неприязних, не знайомі, знайомі наочно тощо) перебувають, та кожній з них особою, котра проводить допит, роз'яснюються права й обов'язки відповідно до набутого про­цесуального статусу, про що зазначається в протоколі на його початку.

Черговість давання кожним з допитуваних показань про ті обставини кри­мінального провадження, для з'ясування яких проводиться одночасний допит, встановлює особа, яка його проводить. З дозволу слідчого, прокурора особи, які беруть участь у одночасному допиті, їх захисники чи представники мають право ставити одна одній запитання, що стосуються предмета допиту. Слідчий, прокурор може відвести будь-яке поставлене запитання повністю або частково. Завданням особи, яка проводить допит, є здійснення контролю за тим, щоб за­питання, які учасники одночасного допиту ставлять один одному, не виводили предмет допиту за межі потреби з'ясування тих обставин, для встановлення яких його призначено.

Під час одночасного допиту за рішенням особи, яка його проводить, можуть бути оголошені показання, надані учасниками допиту на попередніх допитах, але їх оприлюднення перед іншими учасниками дозволяється лише після давання ними показань на одночасному допиті. Оголошення показань, які зафіксовані під час попередніх допитів, недопустиме, якщо будь-хто відмов­ляється давати показання на одночасному допиті. У такому випадку правильно буде відкласти проведення цієї слідчої дії за участі конкретної особи або взагалі відмовитись від її проведення.

Як і під час інших допитів, під час одночасного допиту двох чи більше осіб може застосовуватися фотозйомка, аудіо- та/або відеозапис, про що пові­домляється учасникам слідчої дії і про що зазначається в протоколі. В багатьох випадках застосування технічних засобів, окрім створення умов для забезпе­чення повноти й об'єктивності фіксації ходу й результатів слідчої дії, має важ­ливу тактичну складову, надто у випадках, якщо особи неодноразово змінюють свої показання і мають намір відмовитися або змінювати їх у наступному.

12. Психологічний стан малолітніх і неповнолітніх осіб надзвичайно уразливий, їм притаманна навіюваність та не завжди критичне ставлення до власних вчинків і вчинків інших людей, і тому у кримінальних провадженнях щодо злочинів проти статевої свободи й недоторканості особи, а також зло­чинів, вчинених із застосуванням насильства чи погрозою його застосування, одночасний допит за їх участі як свідків чи потерпілих разом з підозрюваним проводити не можна, навіть якщо має місце наявність істотних розбіжностей у показаннях таких осіб.

Стаття 225. Допит свідка, потерпілого під час досудового розсліду­вання в судовому засіданні

1. У виняткових випадках, пов'язаних із необхідністю отримання по­казань свідка чи потерпілого під час досудового розслідування, якщо через існування небезпеки для життя і здоров'я свідка чи потерпілого, їх тяжкої хвороби, наявності інших обставин, що можуть унеможливити їх допит в суді або вплинути на повноту чи достовірність показань, сторона кримі­нального провадження має право звернутися до слідчого судді із клопотан­ням провести допит такого свідка чи потерпілого в судовому засіданні, в тому числі одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб. У цьому випадку допит свідка чи потерпілого здійснюється у судовому засіданні в місці розташування суду або перебування хворого свідка, потерпілого в присутності сторін кримінального провадження з дотримання правил про­ведення допиту під час судового розгляду.

Неприбуття сторони, що була належним чином повідомлена про місце та час проведення судового засідання, для участі в допиті особи за клопо­танням протилежної сторони не перешкоджає проведенню такого допиту в судовому засіданні.

Допит особи згідно з положеннями цієї статті може бути також про­ведений за відсутності сторони захисту, якщо на момент його проведення жодній особі не повідомлено про підозру у цьому кримінальному прова­дженні.

2. Для допиту тяжко хворого свідка, потерпілого під час досудового розслідування може бути проведено виїзне судове засідання.

3. При ухваленні судового рішення за результатами судового розгля­ду кримінального провадження суд може не враховувати докази, отримані в порядку, передбаченому цією статтею, лише навівши мотиви такого рі­шення.

4. Суд під час судового розгляду має право допитати свідка, потерпіло­го, який допитувався відповідно до правил цієї статті, зокрема у випадках, якщо такий допит проведений за відсутності сторони захисту або якщо є необхідність уточнення показань чи отримання показань щодо обставин, які не були з'ясовані в результаті допиту під час досудового розслідування.

5. З метою перевірки правдивості показань свідка, потерпілого та з'ясування розбіжностей з показаннями, наданими в порядку, передбаче­ному цією статтею, вони можуть бути оголошені при його допиті під час судового розгляду.

1. Будь-хто зі сторони кримінального провадження як з боку обвинувачен­ня, так і з боку захисту (п. 19 ч. 1 ст. З КПК) має право звернутися під час до­судового розслідування до слідчого судді із клопотанням провести допит свідка чи потерпілого в судовому засіданні, в тому числі одночасний допит двох чи більше вже допитаних свідків або потерпілих, зокрема, й у випадках, коли такі особи є малолітніми або неповнолітніми. Таке клопотання повинно подаватися до суду за місцем проведення досудового розслідування і мати в своєму обгрун­туванні викладення конкретних й реальних причин, які вказують на необхід­ність отримання від певної особи чи осіб показань і водночас існування на час подання й розгляду клопотання чи в майбутньому до часу розгляду матеріалів кримінального провадження судом небезпеки для життя і здоров'я свідка чи потерпілого, їх тяжкої хвороби, розвиток і наслідки якої створюють небезпеку для життя чи можуть викликати тяжкі наслідки для здоров'я особи, наявності інших обставин, що можуть унеможливити в майбутньому їх допит у суді або вплинути на повноту чи достовірність показань. До таких інших обставин може бути віднесено найближчий переїзд особи на постійне проживання до віддале­них країн, повернення чи тимчасовий приїзд з яких до України, а так само про­ведення слідчих дій в яких на запит правоохоронних органів України в порядку надання міжнародної правової допомоги значно ускладнені, існування загрози впливу на свідка чи потерпілого з боку зацікавлених осіб з метою схилення до відмови від показань або зміни показань на користь однієї із сторін кримі­нального провадження тощо. В разі задоволення слідчим суддею заявленого клопотання допит свідка чи потерпілого здійснюється в судовому засіданні за місцем розташування суду, до якого надійшло і яким задоволено клопотання, або за місцем перебування хворої особи, що підлягає допиту, в присутності обох сторін кримінального провадження з дотриманням правил, встановлених ст.ст. 352, 353, 354 КПК. Обидві сторони кримінального провадження повинні бути завчасно повідомлені про місце й час проведення допиту свідка чи потер­пілого в судовому засіданні. Неприбуття для участі в допиті належним чином повідомленої протилежної сторони не перешкоджає проведенню такого допиту в суді, а складений за результатами допиту в суді протокол долучається до мате­ріалів досудового розслідування як документ, що має значення джерела доказів.

2. Не може бути заявленим під час досудового розслідування клопотання за тих само підстав про допит у судовому засіданні підозрюваного або про од­ночасний допит підозрюваного зі свідком чи потерпілим.

3. За відсутності в кримінальному провадженні підозрюваного на момент задоволення клопотання допиту свідка чи потерпілого в суді проводиться без участі захисника, якого, природно, за відсутності підозрюваного не повинно бути в провадженні. Якщо ж до моменту проведення допиту в судовому засі­данні під час досудового розслідування повідомляється будь-кому про підозру або особу затримують за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, за яким проводиться кримінальне провадження, слідчий суддя зобов'язаний відкласти проведення допиту на час, що потрібний для належного повідомлен­ня сторони захисту про проведення допиту свідка чи підозрюваного в судовому засіданні і провести такий допит за участі сторони захисту.

4. Виїзне судове засідання для допиту тяжко хворого свідка чи потерпіло­го під час досудового розслідування проводиться лише у випадках, якщо хво­роба дійсно загрожує життю чи може призвести до інших тяжких наслідків у разі переміщення особи зі стаціонару лікарняного закладу для допиту до примі­щення суду. Тяжкість хворобливого стану та ймовірність настання небезпечних для особи наслідків транспортування з лікарняної установи до іншого місця повинна бути підтверджена відповідною медичною документацією з висновка­ми лікарів, а для проведення допиту створюють належні умови в приміщенні лікарняного стаціонару за місцем перебування хворого свідка чи потерпілого. Допит такої хворої особи судом у домашніх чи інших умовах за межами лікар­няного закладу слід вважати процесуально проблематичним.

5. Докази, які отримані під час досудового розслідування в порядку про­ведення допиту свідка чи потерпілого судом, вважаються такими, що отримані в судовому засіданні (ч. 4 ст. 95 КПК), і для їх неврахування при ухваленні відповідного судового рішення за результатами судового розгляду суд повинен навести конкретні й беззаперечні мотиви такого рішення.

6. Під час судового розгляду предметом допиту свідка або потерпілого, яких допитували за правилами цієї статті в судовому засіданні під час досудо­вого розслідування, може бути уточнення раніше наданих показань чи отри­мання нових показань щодо обставин, які не були з'ясовані під час досудового розслідування і встановлення яких судом має значення для кримінального про­вадження.

7. Свідок чи потерпілий, які були допитані в судовому засіданні під час досудового розслідування, є тими особами, яким відомі обставини, що можуть мати значення для судового провадження, і тому такі особи можуть бути до­питані в судовому засіданні під час розгляду відповідного кримінального про­вадження. В разі встановлення судом істотних розбіжностей у показаннях тієї самої особи щодо сутності встановлення фактичних обставин вчинення діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, правиль­ність кожного з наданих показань підлягає перевірці судом. За таких обставин після допиту свідка чи потерпілого під час судового розгляду показання, надані в порядку, передбаченому цією статтею, можуть бути оголошені з метою пере­вірки правдивості показань та з'ясування причин розбіжностей між тими по­казаннями, що були надані суду під час досудового розслідування та надаються під час судового розгляду. Оцінку таким показанням суд надає з урахуванням усіх встановлених у судовому засіданні доказів.

Стаття 226. Особливості допиту малолітньої або неповнолітньої особи

1. Допит малолітньої або неповнолітньої особи проводиться у присутнос­ті законного представника, педагога або психолога, а за необхідності - лікаря.

2. Допит малолітньої або неповнолітньої особи не може продовжува­тися без перерви понад одну годину, а загалом - понад дві години на день.

3. Особам, які не досягли шістнадцятирічного віку, роз'яснюється обов'язок про необхідність давання правдивих показань, не попереджую­чи про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань і за завідомо неправдиві показання.

4. До початку допиту особам, зазначеним у частині першій цієї статті, роз'яснюється їхній обов'язок бути присутніми при допиті, а також право заперечувати проти запитань та ставити запитання.

У кримінальному провадженні окремі вікові характеристики особи його учасника мають певне значення, що знаходить своє відображення у процесуаль­них нормах. Це, зокрема, визначає особливості підготовки й проведення допиту малолітньої особи - дитини до досягнення нею чотирнадцяти років і неповноліт­ньої особи, якою може бути малолітня особа, а також дитина у віці від чотирнад­цяти до вісімнадцяти років (п.п. 11,12ч. 1 ст. З КПК). Нижню вікову межу учасни­ків судочинства законодавець не встановлює і тому всі діти віком до чотирнадцяти років можуть бути віднесені до категорії «малолітніх осіб», а можливість їхнього допиту визначається конкретною ситуацією, зокрема, й колом та характером об­ставин, відомих малолітній особі і які належить з'ясувати під час такого допиту. Вік особи встановлюється в загальному порядку за відповідними документами, а в разі їх відсутності - іншим шляхом, зокрема, шляхом призначення судово-медичної або комплексної судової медичної та психологічної експертизи.

1. Під час допиту малолітньої або неповнолітньої особи застосовують­ся загальні правила, встановлені ст. 224 КПК, і одночасно правила, що вста­новлені вимогами ст. 226 КПК, які й розкривають окремі особливості слідчої дії. Обов'язковою в таких випадках є присутність під час допиту малолітніх чи неповнолітніх свідків, підозрюваних, обвинувачених, потерпілих, їхніх за­конних представників (ст.ст. 44, 59 КПК), якими можуть бути батьки, усинов­лювачі, опікуни чи піклувальники, інші близькі родичі чи члени сім'ї, а також представники органів опіки й піклування, установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває малолітній або неповнолітній, педагога або пси­холога, а під час допиту , малолітніх чи неповнолітніх підозрюваних та обви­нувачених також захисника (п. 1 ч. 2 ст. 52 КПК). Присутність під час допиту таких осіб лікаря визначається в кожному конкретному випадку особою, яка проводить допит, з урахуванням того, що запрошений для присутності під час допиту лікар повинен бути спеціалістом у галузі дитячої психології або педіа­трії, а не з будь-якої іншої медичної галузі знань. Запрошення зазначених осіб для проведення допиту малолітньої або неповнолітньої особи не обмежується лише їх присутністю під час проведення слідчої дії, а й передбачає виконан­ня ними певних обов'язків та надає таким особам певні права, як, наприклад, право з дозволу слідчого чи прокурора ставити допитуваним особам запитання або висловлювати заперечення проти окремих зі заданих малолітньому або не­повнолітньому запитань.

Законний представник повинен бути присутнім під час допиту поряд з педагогом або психологом. Залежно від характеру взаємин малолітнього чи неповнолітнього із законним представником і обставин кримінального прова­дження слідчий, прокурор має право на власний розсуд або за погодженням із допитуваною особою визначати, хто саме із законних представників буде при­сутнім під час допиту. З цією метою слідчий, прокурор виносить постанову про залучення законного представника малолітнього або неповнолітнього підозрю­ваного, потерпілого для участі в кримінальному провадженні, а стосовно свідка - для участі у допиті, копія якої вручається законному представнику.

Залежно від особи допитуваного як педагоги можуть бути викликані для присутності під час проведення допиту вчителі шкіл, викладачі педагогічних навчальних закладів чи педагогічних факультетів, співробітники місцевих від­ділів освіти, які мають педагогічну освіту й досвід роботи з дітьми, вихователі дитячих дошкільних закладів тощо. їхня присутність або присутність під час допиту психолога є обов'язковою, оскільки для правильного й результативного проведення допиту потрібні спеціальні знання в галузі педагогіки, дитячої та юнацької психології, що може не лише сприяти встановленню психологічно­го контакту з допитуваним, наданню правильної оцінки його поведінці під час допиту й відповідям на поставлені запитання, а й охороняє психічне здоров'я малолітнього чи підлітка від можливого травматичного впливу незвичної для них ситуації.

2. Тривалість проведення допиту будь-якої особи має процесуальне обме­ження в часі. Для малолітньої або неповнолітньої особи незвична обстановка допиту, характер і зміст запитань, які ставлять перед ними і потреба формулю­вання відповідей, які не можуть спиратися на достатній життєвий досвід такої особи, становить значні труднощі і викликає швидку психологічну втому, надто у випадках, якщо предмет допиту може негативно вплинути на психіку, торка­ється особистих інтересів та прав допитуваної особи. З цієї причини визначено як обов'язкові умови про те, що допит малолітньої або неповнолітньої особи не може продовжуватися без перерви понад одну годину, а загалом понад дві години на день. Якщо є потреба допитати малолітню або неповнолітню особу в межах кількох кримінальних проваджень, то і в таких випадках загальний час проведених допитів не повинен перевищувати двох годин на один день, а кожен окремий допит не може тривати без перерви понад одну годину. Час перерви, що потрібен для відновлення сил допитуваного і встановлення його психологічної рівноваги, не визначено, але слід вважати, що перерва у допиті повинна становити не менше двох годин як щодо допиту малолітньої, так і не­повнолітньої особи, а на час перерви для такої особи повинні бути створені на­лежні умови для відпочинку, що виключає можливість проведення з нею в цей час будь-яких інших слідчих (розшукових) дій або інших заходів, які заважають нормальному відпочинку. Час початку допиту, початку перерви та продовження допиту і час його закінчення обов'язково зазначається в протоколі, а продовже­ний допит не вважається додатковим чи повторним і не потребує повторного встановлення особи, роз'яснення її прав і прав інших присутніх при допиті осіб та порядку проведення допиту.

3. Оскільки свідок, який не досяг шістнадцятирічного віку, не може не­сти кримінальну відповідальність за відмову давати показання та за завідомо неправдиві показання, а потерпілий, що не досяг такого ж віку, - за давання за­відомо неправдивих показань, то перед початком допиту таким особам замість попередження про таку відповідальність у доброзичливій формі роз'яснюється про громадянський обов'язок давати правдиві показання, крім того, їм слід роз'яснити значення повідомлення відомостей, які стосуються кримінального провадження, та необхідність розповісти все відоме у цьому провадженні. До­помогу в цьому можуть надати присутні під час допиту законний представник, педагог або психолог.

4. Права й обов'язки присутнім при допиті особам роз'яснюються до по­чатку допиту, що зазначається і підтверджується підписами присутніх осіб на початку протоколу допиту до викладення сутності поставлених запитань та отриманих від малолітньої або неповнолітньої особи відповідей. До протоколу заносяться також заперечення присутніх осіб проти поставлених запитань та поставлені ними допитуваним особам запитання і відповіді на них або вказу­ється про ненадання дозволу на постановку таких запитань особою, яка про­водить допит.

5. Правила, викладені в цій статті, застосовуються і до порядку проведен­ня одночасного допиту кількох осіб, якщо одним із допитуваних або кілька з них є малолітні чи неповнолітні.

Стаття 227. Участь законного представника, педагога, психолога або лікаря у слідчих (розшукових) діях за участю малолітньої або неповно­літньої особи

1. При проведенні слідчих (розшукових) дій за участю малолітньої або неповнолітньої особи забезпечується участь законного представника, пе­дагога або психолога, а за необхідності - лікаря.

2. До початку слідчої (розшукової) дії законному представнику, педа­гогу, психологу або лікарю роз'яснюється їхнє право за дозволом ставити уточнюючі запитання малолітній або неповнолітній особі.

3. У виняткових випадках, коли участь законного представника може завдати шкоди інтересам малолітнього або неповнолітнього свідка, потер­пілого, слідчий, прокурор за клопотанням малолітнього або неповноліт­нього чи з власної ініціативи має право обмежити участь законного пред­ставника у виконанні окремих слідчих (розшукових) дій або усунути його від участі у кримінальному провадженні та залучити замість нього іншого законного представника.

1. У разі проведення слідчих (розшукових) дій за участі малолітньої або неповнолітньої особи участь у їх проведенні законного представника, педаго­га або психолога є обов'язковою. Право на залучення законного представника малолітнього або неповнолітнього підозрюваного й обвинуваченого передба­чене ч. 1 ст. 44 КПК, а малолітнього або неповнолітнього потерпілого - ч. 1 ст. 59 КПК. Окремої процесуальної норми, що встановлює право неповноліт­нього свідка на залучення законного представника, не передбачено і тому та­кою нормою слід вважати ч. 1 ст. 227 КПК, а питання його участі у криміналь­ному провадженні регулювати згідно з положеннями ст. 44 КПК. З цією метою слідчий, прокурор виносить постанову про залучення законного представника малолітнього чи неповнолітнього підозрюваного, потерпілого для участі в про­веденні слідчих дій під час конкретного кримінального провадження, а стосов­но свідка - під час проведення конкретної слідчої дії в межах цього криміналь­ного провадження, копію якої вручає законному представнику.

2. Окрім того, п. 1 ч. 2 ст. 52 КПК встановлено, що обов'язковою у кри­мінальному провадженні щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення у віці до 18 років, є участь захисника навіть якщо на час проведення з ними слідчих дій таким особам виповнилося 18 років. Обов'язок забезпечити їх участь у проведенні слідчих дій поклада­ється на процесуальну особу, яка такі дії проводить. Це забезпечується шляхом офіційного виклику законного представника, педагога або психолога, а у перед­бачених законом випадках - і захисника на визначений час до місця проведення слідчих дій особою, яка такі дії проводить. В разі неявки запрошених осіб для участі в проведенні слідчої дії її слід перенести на інший час і вжити заходів для з'ясування причин неявки запрошених. Якщо такі причини є істотними та унеможливлюють участь конкретного законного представника малолітньої або неповнолітньої особи, педагога або психолога, а у визначених законом ви­падках - також адвоката в проведенні слідчої дії, то треба на наступний раз забезпечити участь у слідчій дії інших осіб, які можуть виконувати обов'язки законного представника, педагога або психолога, захисника, оскільки їхня від­сутність грубо порушує процесуальні норми, що нівелює результати слідчої дії і не дає підстав посилатися на встановлені під час проведення такої слідчої дії фактичні дані як на докази.

3. На розсуд слідчого чи прокурора ставиться вирішення питання щодо необхідності запрошення для участі в проведенні слідчої дії за участі малоліт­ньої або неповнолітньої особи лікаря, а також вирішення питання, кого саме: педагога або психолога чи обох треба запросити для участі в конкретній дії. Фах лікаря як спеціаліста визначається виходячи не з наявності в учасників слідчої дії певних захворювань і прогнозованої потреби надання медичної до­помоги, а з урахуванням тих обставин, що учасник чи один з учасників слідчої (розшукової) дії є малолітньою або неповнолітньою особою, і саме факт недо- сягнення особою повноліття зумовлює потребу присутності додаткового учас­ника слідчої (розшукової) дії, який має відповідну медичну підготовку.

4. Зазначеним у цій статті учасникам слідчої дії надається право ставити за­питання допитуваним малолітнім чи неповнолітнім особам, що роз'яснюється до початку проведення слідчої дії і про що зазначається на початку протоколу. Слід мати на увазі, що такі запитання законний представник, педагог або психолог, а також лікар можуть задавати лише з дозволу особи, яка проводить слідчу дію, адресувати їх малолітньому або неповнолітньому, а за змістом такі запитання по­винні мати уточнювальний характер і не містити підказок чи вказівок малолітній або неповнолітній особі щодо її відповідей, дій чи поведінки під час проведення слідчої дії. Водночас, слідчий, прокурор має право відвести поставлені запитання, якщо вони не стосуються сутності слідчої дії, суперечать досягненню поставленої мети або можуть вплинути на об'єктивність і повноту встановлюваних обставин.

5. Відповідно до положень ст. 227 КПК можливість обмеження участі у виконанні окремих слідчих дій або усунення від участі в кримінальному прова­дженні взагалі надається лише стосовно законного представника малолітнього або неповнолітнього свідка та потерпілого. Таке право надано слідчому, проку­рору, які здійснюють кримінальне провадження, і реалізується ними за власною ініціативою або за клопотанням малолітнього чи неповнолітнього, незалежно від того, ким було прийняте рішення про залучення конкретного законного представника до участі в слідчій дії. З цією метою слідчий, прокурор виносить постанову, в якій вказує, чому саме і як участь конкретного законного пред­ставника може завдати шкоди інтересам малолітньої або неповнолітньої особи, в якому обсязі і для проведення яких слідчих (розшукових) дій обмежується участь законного представника або з якого часу його слід вважати усунутим від участі в кримінальному провадженні. З огляду на обов'язковість участі за­конного представника у слідчих (розшукових) діях за участі малолітньої або неповнолітньої особи цією ж постановою має бути призначено іншого закон­ного представника для участі в проведенні окремої дії, якщо участь законного представника обмежується, або для участі в подальшому кримінальному про­вадженні під час проведення слідчих дій, якщо законного представника усуне­но взагалі. З прийнятим рішенням повинен бути ознайомлений малолітній або неповнолітній свідок чи потерпілий, а копія відповідної постанови слідчого, прокурора направляється як раніше залученому, так і новому законному пред­ставнику.

В разі, якщо дії законного представника суперечать інтересам малолітньо­го або неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого, за рішенням слід­чого, прокурора такий законний представник замінюється іншим в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 44 КПК. З цією метою слідчий, прокурор виносить від­повідну постанову, з якою знайомить усіх заінтересованих осіб.

2. Обмеження або усунення педагога, психолога чи лікаря від участі у слідчих (розшукових) діях за участі малолітньої або неповнолітньої особи не передбачено. Такі особи викликаються як фахівці в певній галузі знань і для участі лише в проведенні окремих слідчих (розшукових) дій, а у випад­ку завдання чи спроби з їхнього боку завдання шкоди інтересам малолітньо­го або неповнолітнього учасника слідчої (розшукової) дії слідчий, прокурор зобов'язаний негайно припинити проведення слідчої (розшукової) дії та вжити відповідних заходів впливу на таких осіб.

Стаття 228. Пред'явлення особи для впізнання

1. Перед тим, як пред'явити особу для впізнання, слідчий, прокурор попередньо з'ясовує, чи може особа, яка впізнає, впізнати цю особу, опитує її про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких вона бачила цю особу, про що складає протокол. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати прикмети, за якими впізнає особу, проте може впізнавати її за сукупністю ознак, у протоколі зазначається, за сукупністю яких саме ознак вона може впізнати особу. Забороняється попередньо по­казувати особі, яка впізнає, особу, яка повинна бути пред'явлена для впіз­нання, та надавати інші відомості про прикмети цієї особи.

2. Особа, яка підлягає впізнанню, пред'являється особі, яка впіз­нає, разом з іншими особами тієї ж статі, яких має бути не менше трьох і які не мають різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі. Перед тим як пред'явити особу для впізнання, їй пропонується у відсутнос­ті особи, яка впізнає, зайняти будь-яке місце серед інших осіб, які пред'являються.

3. Особі, яка впізнає, пропонується вказати на особу, яку вона має впізнати, і пояснити, за якими ознаками вона її впізнала.

4. З метою забезпечення безпеки особи, яка впізнає, впізнання може проводитися в умовах, коли особа, яку пред'являють для впізнання, не бачить і не чує особи, яка впізнає, тобто поза її візуальним та аудіоспостереженням. Про умови проведення такого впізнання та його результати зазначається в протоколі. Про результати впізнання повідомляється особа, яка пред'являлася для впізнання.

5. При пред'явленні особи для впізнання особі, щодо якої згідно з цим Кодексом вжито заходів безпеки, відомості про особу, взяту під захист, до протоколу не вносяться і зберігаються окремо.

6. За необхідності впізнання може провадитися за фотознімками, ма­теріалами відеозапису з додержанням вимог, зазначених у частинах пер­шій і другій цієї статті. Проведення впізнання за фотознімками, матеріа­лами відеозапису виключає можливість у подальшому пред'явленні особи для впізнання.

7. Фотознімок з особою, яка підлягає впізнанню, пред'являється особі, яка впізнає, разом з іншими фотознімками, яких повинно бути не менше трьох. Фотознімки, що пред'являються, не повинні мати різких відміннос­тей між собою за формою та іншими особливостями, що суттєво вплива­ють на сприйняття зображення. Особи на інших фотознімках повинні бути тієї ж статі і не повинні мати різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі з особою, яка підлягає впізнанню.

Матеріали відеозапису з зображенням особи, яка підлягає впізнанню, можуть бути пред'явлені лише за умови зображення на них не менше чоти­рьох осіб, які повинні бути тієї ж статі і не повинні мати різких відміннос­тей у віці, зовнішності та одязі з особою, яка підлягає впізнанню.

2. При пред'явленні особи для впізнання можуть бути залучені спеціа­лісти для фіксування впізнання технічними засобами, психологи, педагоги та інші спеціалісти.

3. За правилами цієї статті може здійснюватися пред'явлення осо­би для впізнання за голосом або ходою, при цьому впізнання за голосом повинно здійснюватися поза візуальним контактом між особою, що впіз­нає, та особами, які пред'явлені для впізнання.

1. Пред'явлення особи для впізнання - це самостійна слідча (розшуко- ва) дія, яку проводять з метою встановлення тотожності, подібності або від­мінності наданої для спостереження і сприйняття особи з тими, яких свідок, потерпілий, підозрюваний або обвинувачений сприймав як очевидець за пев­них обставин розслідуваної події. Сутність цієї дії полягає в тому, що під час її проведення шляхом виділення та порівняння найбільш характерних ознак та особливостей ідеального образу, який зберігається в пам'яті особи, яка впізнає, та об'єкта в натуральному вигляді або його зображення на фотознімку чи у відеозапису відбувається встановлення тотожності, подібності або відмінності такого ідеального образу із пред'явленою для впізнання особою. Загальна мета пред'явлення для впізнання полягає в отриманні доказів, які являють собою висновок одного з учасників процесу про результати проведеної ним ідентифі­кації - тотожність, схожість або відмінність осіб чи об'єктів, представлених для ознайомлення, з ознаками особи, що збереглися в його пам'яті.

2. Пред'явлення особи для впізнання проводиться за наявності юридич­них та фактичних підстав, зокрема, за наявності: суб'єкта впізнання; прото­колу його допиту, в якому зафіксовано показання про прикмети й особливості об'єкта впізнання та про обставини, за яких він його сприймав; об'єкта, який підлягає впізнанню і яким є жива особа або її фотографічне чи відеографіч- не зображення; кількох схожих об'єктів, які пред'являються разом з об'єктом впізнання. Під фактичними підставами слід розуміти наявність у слідчого, про­курора даних процесуального та непроцесуального характеру, які дозволяють дійти висновку про необхідність (доцільність) та можливість проведення цієї слідчої дії.

3. Проведення попереднього допиту особи, яка впізнає, і відображення в протоколі результатів опитування щодо зовнішнього вигляду, прикмет та обста­вин, за яких відбувалося спостереження особи, котру пред'являтимуть для впіз­нання, а також з'ясування питання, чи може особа її впізнати і за якими саме ознаками чи за сукупністю яких ознак, є обов'язковою умовою пред'явлення для впізнання. Проте навіть у тих випадках, якщо особа не може докладно опи­сати ознаки об'єкта, що підлягає впізнанню, однак впевнено стверджує, що зможе його упізнати, то недоцільно відмовлятися від проведення такої слідчої дії. В цій ситуації оцінка як негативних, так і позитивних результатів такого впізнання потребує виважених підходів.

Заборону попереднього показу особі, яка впізнає, особи, яка повинна бути пред'явлена для впізнання, слід розуміти як вимогу того, що ні слідчий, ні про­курор, ні оперативні співробітники чи будь-хто інший не мають права показу­вати до проведення цієї слідчої дії особі, яка впізнає, того, кого будуть впізна­вати, його фотографічних, відеографічних зображень або вказувати на окремі прикмети, які можуть розкрити його особистість і вплинути на процес узна­вання, або стати підказкою, кого саме треба впізнати. Встановлення слідчим, прокурором чи судом таких фактів ураховується при оцінці ними результатів проведеного впізнання.

4. Встановлений ч. 2 ст. 228 КПК порядок пред'явлення особи для впіз­нання передбачає, що така особа пред'являється серед інших осіб тієї ж статі в кількості на менше трьох і які не мають різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі. Такі вимоги до об'єктів впізнання носять загальний характер. Це озна­чає, що стать, вік, зовнішність та вимоги до одягу осіб, яких пред'являють для впізнання, і статистів, кількість яких може бути більше трьох, визначаються в кожному конкретному випадку на власний розсуд особою, яка проводить слідчу дію. Так, не передбачено потреби підтверджувати особистими документами ан­кетні дані, зокрема, стать, вік, місце проживання статистів, дані про яких зано­сяться до протоколу з їхніх слів; зовнішній вигляд кожної з осіб, пред'явлених разом для впізнання, їхній одяг не повинні мати різких відмінностей і водночас повинні мати відмітні ознаки, що дають можливість відрізнити їх. Проте окремі дрібні деталі в зовнішності чи одязі людини можуть звести нанівець доказо­ве значення результатів цієї слідчої дії. Наприклад, конкретну особу можуть «впізнати» не за прикметами зовнішності, а за запахом, який виходить від неї і вказує на тривале перебування в специфічному запаховому середовищі в міс­цях тимчасового тримання під вартою або за відсутністю паска та шнурків на черевиках, які зазвичай відбирають у затриманих і ув'язнених осіб, на жінок- статистів може вказати наявність коштовних прикрас, макіяжу або щойно зро­блених зачісок за одночасної відсутності таких, на перший погляд, не значних деталей зовнішності й супутніх ознак у особи, яку впізнають.

Пред'явлення для впізнання здійснюється обов'язково в присутності не менше двох понятих або ж із забезпеченням слідчим, прокурором застосування безперервного відеозапису ходу підготовки, проведення й отримання результа­тів цієї слідчої дії (ч. 7 ст. 223 КПК).

Особи, яких пред'являють разом для впізнання, можуть стояти ^бо сидіти, а під час впізнання на прохання особи, яка впізнає, їм або кому-небудь з них може бути запропоновано встати, повернутися, пройти кілька кроків. Проте особі, яку пред'являють для впізнання, до початку слідчої дії і за відсутності того, хто впізнає, але в присутності понятих, якщо вони беруть участь у слідчій дії, повинно бути надано можливість зайняти місце серед інших осіб за влас­ним бажанням, що обов'язково зазначається в протоколі. Також не зайвим буде запитати в особи, яку пред'являють для впізнання, чи не заперечує вона проти пред'явлення разом з присутніми статистами або ж вважає за потребу замінити кого-небудь з них. Якщо мотиви заяви щодо потреби заміни статиста будуть вартими на увагу, доцільно задовольнити таку вимогу.

Особа, яка впізнає, повинна уважно оглянути пред'явлених осіб і вказати, кого з них конкретно впізнала, за якими ознаками чи за сукупністю яких ознак, коли і за яких обставин бачила раніше цю особу і яке відношення вона має до обставин, що встановлюються цим кримінальним провадженням, або по­відомити, що нікого з пред'явлених осіб не впізнала. Упізнана особа повинна назвати своє справжнє прізвище й ім'я, а в разі відмови назвати себе - такі дані про впізнану особу повідомляє присутнім слідчий, прокурор, який проводить слідчу дію. Заява особи, яку впізнали, щодо підтвердження або спростуван­ня результатів впізнання до протоколу не заноситься. Ці питання можуть бути з'ясовані під час проведення допиту. Також не встановлено тієї вимоги, щоб назвали себе статисти, які залучалися до проведення впізнання і щоб їхні дані були занесені до протоколу. Проте у випадку, якщо особа, яка впізнає, серед пред'явлених осіб упізнає в статисті особу як таку, що бачила раніше і яка має відношення до цього провадження, факт такого впізнання треба відобразити в протоколі, а перевірка причетності упізнаної особи до подій, які розслідуються, здійснюється на загальних підставах проведення кримінального провадження.

5. Частина четверта коментованої статті встановлює, можливість прове­дення впізнання особи поза візуальним та аудіоспостереженням того, кого впіз­нають. Проведення такого впізнання можливе лише у виняткових випадках, що зумовлені наявністю загрози для особи, яка впізнає, з боку того, кого мають впізнавати, чи його оточення. Ніякі інші обставини, окрім наявної загрози без­пеці особи, не можна розглядати як приводи для проведення впізнання особи поза її візуальним та аудіоспостереженням. Відомості про такі загрози можуть бути встановлені як процесуальним, так і оперативно-розшуковим шляхом, однак підтвердження безспірності факту існування загроз матеріалами кримі­нального провадження законодавець не вимагає. Проведення такого впізнання треба організувати так, щоб не міг бачити й чути особу, яка впізнає, не лише той, кого впізнають, а й його захисник, законний представник, а в разі прове­дення впізнання із залученням понятих кількість їх повинна бути достатньою для присутності з боку того, хто впізнає, і з боку того, кого впізнають. Захисник і законний представник особи, яку впізнають, мають право перебувати в тій частині приміщення, де перебувають їхні підзахисний чи особа, інтереси якої вони представляють. До початку впізнання слідчий, прокурор роз'яснює суть дії окремо особі, яку впізнають, її захиснику, іншим учасникам впізнання, які знаходяться в приміщенні разом із зазначеними особами, про що вказується в протоколі цієї слідчої дії.

Після цього так само, але в іншому приміщенні слідчий, прокурор роз'яснює суть слідчої (розшукової) дії особі, яка впізнає, та іншим особам, які беруть участь в слідчій дії і знаходяться в приміщенні разом з цією особою. Оскільки під час проведення цієї слідчої (розшукової) дії слідчий, прокурор не може перебувати одночасно в двох приміщеннях, місце свого перебування він обирає в кожний момент проведення слідчої дії на власний розсуд, а для забез­печення контролю за її проведенням варто залучити двох помічників слідчого, прокурора з числа учасників слідчої групи або співробітників оперативного підрозділу. Порядок фотографічної та відеографічної фіксації ходу слідчої дії обирає слідчий, прокурор, проте отримані матеріали фотозйомки й відеозапи- су учасникам слідчої дії після її закінчення не демонструються з тим, щоб не можна було встановити особу, яка впізнавала, до часу, коли загроза її безпе­ці відпаде. Про результати впізнання обов'язково повідомляються особа, яка пред'являлася для впізнання, та інші учасники слідчої дії.

За своєю суттю впізнання поза візуальним та аудіоспостереженням осо­би, яку впізнають, є фактично одним із заходів гарантування безпеки учасників кримінального судочинства. У зв'язку з цим додатковою юридичною підста­вою такої слідчої дії є прийняття слідчим, прокурором рішення про обмеження відомостей про особу, яка береться під захист, а відомості про таку особу до протоколу впізнання не вносяться і зберігаються окремо до передачі їх суду разом із матеріалами кримінального провадження або до скасування заходів гарантування безпеки.

6. Вимоги ч. 1 та 2 коментованої статті поширюються і на випадки про­ведення впізнання особи за її фотографічним та відеографічним зображенням. Це стосується обов'язкового попереднього опитування особи, що впізнає, з метою з'ясування можливості проведення впізнання і складання відповідно­го протоколу допиту, правильного й в достатній кількості та належної якості підбору об'єктів впізнання, якими є фотографічні зображення і матеріали ві- деозапису. Однак рішення щодо доцільності проведення впізнання особи на конкретний час досудового розслідування повинне спиратися на врахування слідчої ситуації і тієї обставини, що в подальшому таке впізнання виключає можливість пред'явлення для впізнання цієї особи в натурі тій особі, якій були пред'явлені для впізнання зображення на фотознімках або в матеріалах віде- озапису.

Не лише фотознімки, які пред'являються для впізнання в кількості не мен­ше трьох, а й зображення осіб на них не повинні мати різких відмінностей за формою, розміром, якістю, ракурсом та розмірними характеристиками зобра­жень (у повний зріст, портретне зображення, зображення в профіль чи анфас), а зовнішні ознаки осіб повинні вказувати на однакову стать і не мати різких від­мінностей у віці, зовнішності та одязі з особою, яка підлягає впізнанню. Всі фо­тознімки до початку проведення впізнання повинні бути наклеєними на папері у вигляді фотографічної таблиці або на бланку протоколу, пронумерованими і скріпленими печаткою органу, яким проводиться досудове розслідування. Фо­тографія особи, яку пред'являють для впізнання, розташовується серед інших фотознімків у довільному порядку.

Матеріали відеозапису із зображенням особи, яку пред'являють для впізнан­ня, повинні бути якісними і такими, що відображають загальні й окремі ознаки зовнішності щонайменше чотирьох осіб, що не мають різких відмінностей в озна­ках, які можуть вказувати на стать, вік, важливі елементи зовнішності та одягу.

6. Застосування технічних засобів для фіксування ходу й результатів впізнання може здійснюватися особою, яка проводить таку слідчу дію, проте слідчий, прокурор може запросити для застосування таких технічних засобів спеціаліста, яким зазвичай є технік-криміналіст або експерт з експертно-кри- міналістичного підрозділу, а також залучити для проведення слідчої дії пси­холога, педагога або інших спеціалістів, потреба в допомозі яких викликана особливостями підготовки й проведення слідчої дії чи особливостями особи, яка впізнає, або особи, яку пред'являють для впізнання.

7. Правила цієї статті повною мірою поширюються на порядок пред'явлення особи для впізнання за такими її проявами, які можуть сприй­няти і запам'ятати інші особи, як-от: голос та хода. Об'єктом такого впізнання є не окремий голос чи окрема хода, а конкретна особа. Водночас, характерни­ми ознаками, що вказують на певну особу, виступають окремі й значущі для впізнання ознаки голосу або ходи. Метою попереднього опитування особи, яка впізнає, є з'ясування того, які саме ознаки голосу чи ходи особи і за яких об­ставин були сприйняті, чому саме і як запам'яталися і чи може особа впізнати певну людину та за якими конкретно ознаками її голосу чи ходи. Особи для впізнання пред'являються серед інших у кількості не менше трьох, кожна з яких послідовно демонструє власні ознаки голосу чи ходи. При цьому особа, яку впізнають, самостійно до початку слідчої дії визначає, в якій послідовності із запрошеними статистами буде демонструвати ознаки голосу або ходи, а саме: впізнання за голосом повинно здійснюватися поза візуальним контактом між особою, що впізнає, навіть у випадках, якщо раніше нею сприймався тільки голос, а не зовнішність того, кого впізнають. Даючи оцінку результатам тако­го впізнання, слід ураховувати, що іноді особи можуть навмисно змінювати свій голос або ходу і тому більшу увагу треба звертати на ті характерні ознаки голосу й ходи, які меншою мірою піддаються викривленню або навмисне ви­кривлення яких є явним, наприклад, показна демонстрація нехарактерного для особи високого голосу, кульгавості тощо. Саме тому під час пред'явлення для впізнання особи за голосом або ходою доцільно застосовувати відеозапис із одночасною фіксацією відеографічних і звукових зображень.

8. Не визначеним у законодавчому порядку, але таким, що має наукові основи для застосування в судочинстві, є пред'явлення для впізнання особи за її тактильним відображенням, образ якого зберігся в пам'яті особи, яка впіз­нає. Це може мати важливе значення і визнаватися як достовірне встановлення факту, якщо впізнання проводять з особою, що має серйозні вади зору або у якої зір відсутній, проте звичним для неї є сприйняття навколишнього світу за звуковим та тактильним відображенням. Загальний порядок і правила такого виду впізнання та фіксування отриманих результатів мають відповідати вимо­гам, встановленим коментованою статтею.

Стаття 229. Пред'явлення речей для впізнання

1. Перед тим, як пред'явити для впізнання річ, слідчий, прокурор або захисник спочатку запитує в особи, яка впізнає, чи може вона впіз­нати цю річ, опитує про ознаки цієї речі і обставини, за яких вона цю річ бачила, про що складається протокол. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати ознаки, за якими впізнає річ, проте може впізнати її за сукупністю ознак, особа, яка проводить процесуальну дію, зазначає це у протоколі. Забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, річ, яка повинна бути пред'явлена для впізнання, та надавати інші відомості про її прикмети.