1. Під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинува­чення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

2. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

3. Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або ви­ховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіж­ного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питан­ня суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув'язнення.

До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розгляну­ти питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вар­тою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Під час здійснення судового провадження судом присяжних питання, передбачене цією частиною, вирішує головуючий.

1. Обрання, зміна і скасування запобіжних заходів щодо обвинуваченого на практиці застосовується майже у кожній справі та дуже часто пов'язане з обмеженням конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема свободи пересування, а втручання у право на особисту свободу належить до числа найсерйозніших обмежень основних прав. У зв'язку з цим суд повинен особливу увагу приділяти підставам, доцільності обрання або заміни особі за­побіжного заходу, приймати рішення, всебічно розглянувши це питання.

За наявності законних підстав суд має право обрати, змінити або скасу­вати будь-який запобіжний захід, обраний раніше щодо обвинуваченого. Про підстави обрання, зміни або скасування запобіжних заходів див. коментар до ст.ст. 176-187, 192-194, 196-203, 205, 206 КПК.

2. Обрання, скасування або зміна запобіжних заходів може ініціюватись стороною обвинувачення або захисту, а також судом. Проте незалежно від наяв­ності клопотання сторін суд у будь-якому разі зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу дво­місячного строку, який рахується з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховно­го характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного захо­ду у вигляді тримання під вартою. Суд має винести вмотивовану ухвалу, якою скасовує або змінює обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Ко­пія такої ухвали суду обов'язково вручається обвинуваченому, прокурору та на­правляється уповноваженій службовій особі місця ув'язнення. На виконання ч. 2 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд у випадку застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має негайно проінформувати обвинуваченого зрозумілою для нього мовою про під­стави таких дій.

3. Розглянувши клопотання сторін, наведені ними доводи про скасуван­ня, зміну або обрання запобіжного заходу, оцінивши встановлені під час кри­мінального провадження обставини, які стосуються особи обвинуваченого і характеристики кримінального правопорушення, у вчиненні якого він обвину­вачується, суд може прийняти одне з чотирьох рішень: а) обирає запобіжний захід щодо обвинуваченого, якщо раніше він не був обраний для забезпечення виконання ним своїх процесуальних обов'язків, а також якщо під час судового розгляду справи з'ясувались такі обставини щодо можливих дій обвинувачено­го: він може переховуватись від суду; він може знищити, сховати або спотво­рити будь-які із речей чи документів, що мають істотне значення для встанов­лення обставин кримінального правопорушення; він може незаконно впливати па потерпілого, свідка, іншого обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; він може перешкоджати кримінальному про­вадженню іншим чином; він може вчинити інше правопорушення чи продо­вжити кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується; б) змінює за­побіжний захід на більш суворий, якщо є підстави вважати, що той запобіжний захід, який було обрано раніше, не спроможний забезпечити належної проце­суальної поведінки обвинуваченого (наприклад, обвинувачений не з'являється до суду, вчиняє дії з фальсифікації доказів тощо); в) змінює запобіжний захід на менш суворий, якщо є підстави вважати, що внаслідок зміни обстановки (наприклад, погіршення стану здоров'я обвинуваченого, тяжка хвороба члена сім'ї, зміна прокурором обвинувачення тощо) належну процесуальну поведін­ку обвинуваченого може забезпечити і більш м'який запобіжний захід. Згідно зі ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод звільнення особи може бути обумовлене гарантіями явки в судове засідання, а тому суд при вирішенні питання про зміну запобіжного заходу на менш суворий пови­нен обов'язково розглянути питання, чи можуть гарантії явки обвинуваченого в судове засідання забезпечити виконання ним своїх процесуальних обов'язків; г) скасовує запобіжний захід, коли в цьому відпала потреба (наприклад, ухва­лення виправдувального вироку чи закриття кримінального провадження), а та­кож коли сплинув строк тримання під вартою, визначений ухвалою суду, і якщо при цьому його цей строк не було продовжено (див. коментар до ст. 203 КПК).

Закон вимагає від суду повторно розглянути питання доцільності продо­вження тримання обвинуваченого під вартою до спливу продовженого строку, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

4. Аналіз ст.ст. 331 та 392 КПК свідчить, що ухвала про обрання, зміну чи скасування запобіжного заходу, винесена судом на стадії судового розгляду, окремому оскарженню в апеляційному порядку не підлягає, однак заперечен­ня на таку ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на вирок чи інше судове рішення, яким закінчилось провадження у суді першої інстанції. У зв'язку з цим необхідно звернути увагу, що відсутність можливості подати апеляційну скаргу на рішення суду про обрання, зміну чи скасування запобіж­ного заходу не позбавляє заінтересовану особу подати до суду першої інстанції клопотання (зокрема, повторне) про обрання, зміну чи скасування запобіжного ш.чоду.

5. У суді присяжних питання про обрання, зміну чи скасування запобіжно­го заходу вирішує головуючий одноособово.

Стаття 332. Проведення експертизи за ухвалою суду

1. Під час судового розгляду суд за клопотанням сторін кримінального провадження або потерпілого за наявності підстав, передбачених статтею 242 цього Кодексу, має право своєю ухвалою доручити проведення експер­тизи експертній установі, експерту або експертам.

2. Суд має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи екс­пертній установі, експерту або експертам незалежно від наявності клопо­тання, якщо:

   1. суду надані кілька висновків експертів, які суперечать один одному, а допит експертів не дав змоги усунути виявлені суперечності;

   2. під час судового розгляду виникли підстави, передбачені частиною другою статті 509 цього Кодексу.

3. До ухвали суду про доручення проведення експертизи у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, включаються питання, по­ставлені перед експертом учасниками судового провадження, судом. Суд має право не включати до ухвали питання, поставлені учасниками судово­го провадження, якщо відповіді на них не стосуються кримінального про­вадження або не мають значення для судового розгляду, обгрунтувавши таке рішення в ухвалі.

4. Після постановлення судом ухвали про доручення проведення екс­пертизи судовий розгляд продовжується, крім випадків, якщо таке продо­вження неможливе до отримання висновку експерта.

1. Серед питань надійного і максимального наукового забезпечення судо­вого провадження одне з вагомих місць посідає використання у процесі дока­зування спеціальних знань. Це цілком зрозуміло, оскільки вирішення багатьох ситуацій, які виникають у ході правового регулювання, вимагає опори на здо­буті людством грунтові, досконалі знання.

В ч. 1 коментованої статті ставляться питання про проведення за клопотан­ням сторін кримінального провадження або потерпілого експертизи за наявнос­ті підстав, передбачених ст. 242 КПК. До речі, ця стаття забороняє вирішення шляхом експертизи правових питань (про форму вини, осудність, кваліфікацію діяння тощо). Передбачається, що суд своєю ухвалою доручає проведення екс­пертизи експертній установі, експерту або експертам. Тут слід мати на увазі, що проведення криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз здійснюється виключно державними спеціалізованими установами (ч. З ст. 7 Закону України «Про судову експертизу»).

Під час судового розгляду експертиза може бути призначена за кло­потанням сторін кримінального провадження, потерпілого або за ініціативою суду незалежно від наявності таких клопотань у випадках, якщо суду надані кілька висновків експертів, які суперечать один одному, а допит експертів не дав змоги усунути виявлені суперечності, а також якщо під час судового розгля­ду виникли підстави, передбачені ч. 2 ст. 509 КПК (психіатрична експертиза).

2. Готуючи ухвалу про доручення про проведення експертизи на підста­вах, передбачених ст. 242 КПК, суд повинен надати сторонам кримінального провадження можливість подати питання, які вони вважають за потрібне поста­вити перед експертом, і відвести ті з них, відповіді на які не стосуються цього кримінального провадження або не мають значення для судового розгляду. При цьому причини відвернення питань суд повинен обгрунтувати в ухвалі.

Призначаючи експертизу з підстав, передбачених ч. 2 ст. 242 КПК, питан­ня експерту повинні бути сформульовані лише в редакції цієї правової норми із точним зазначенням даних про суб'єкта (об'єкта) експертного дослідження.

3. Судовий розгляд після постановлення судом ухвали про доручення проведення експертизи продовжується, але якщо проведення експертних до­сліджень вимагає тривалого стаціонарного перебування обвинуваченого в лі­карняній установі, суд оголошує перерву до отримання висновку експертів

Стаття 333. Застосування заходів забезпечення кримінального про­вадження та проведення слідчих (розшукових) дій під час судового про­вадження

1. Заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються під час судового провадження згідно з положеннями розділу II цього Кодек­су з урахуванням особливостей, встановлених цим розділом.

2. Під час розгляду клопотання про надання тимчасового доступу до речей і документів суд також враховує причини, через які доступ не був здійснений під час досудового розслідування. Якщо судом під час судово­го провадження прийнято рішення про надання доступу до речей і доку­ментів, суд відкладає судовий розгляд на строк, достатній для здійснення такого заходу забезпечення кримінального провадження та ознайомлення учасників судового провадження з його результатами. Особа, яка під час судового провадження отримала речі і документи внаслідок здійснення тимчасового доступу до них, зобов'язана надати до них доступ у порядку, передбаченому статтею 290 цього Кодексу.

3. У разі, якщо під час судового розгляду виникне необхідність у вста­новленні обставин або перевірці обставин, які мають істотне значення для кримінального провадження, і вони не можуть бути встановлені або пе­ревірені іншим шляхом, суд за клопотанням сторони кримінального про­вадження має право доручити органу досудового розслідування провести певні слідчі (розшукові) дії. У разі прийняття такого рішення суд відкладає судовий розгляд на строк, достатній для проведення слідчої (розшукової) дії та ознайомлення учасників судового провадження з її результатами.

4. Під час розгляду клопотання суд враховує значення обставин, про встановлення або перевірку яких просить особа, яка звернулася з ним,

можливість їх встановлення або перевірки шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та причини, з яких не були здійснені належні дії для їх встановлення чи перевірки на стадії досудового розслідування. Суд відмов­ляє в задоволенні клопотання прокурора, якщо він не доведе, що слідчі (розшукові) дії, про проведення яких він просить, не могли бути проведені під час досудового розслідування через те, що не були і не могли бути відомі обставини, які свідчать про необхідність їх проведення.

5. В ухвалі суду про доручення проведення слідчої (розшукової) дії за­значається, для з'ясування або перевірки яких обставин і які саме'слідчі (розшукові) дії необхідно провести, та встановлюється строк виконання до­ручення. Слідчі (розшукові) дії, що проводяться на виконання доручення суду, здійснюються в порядку, передбаченому главами 20 та 21 цього Кодексу.

6. Прокурор зобов'язаний надати доступ до матеріалів, отриманих внаслідок проведення слідчих (розшукових) дій за дорученням суду, учас­никам судового провадження в порядку, передбаченому статтею 290 цього Кодексу, та надати їх суду у встановлений строк.

   1. Заходи забезпечення кримінального провадження під час судового про­вадження застосовуються з метою досягнення дієвості судового провадження (див. ч. 1 ст. 131 КПК). Законом передбачається застосування заходів забезпечен­ня кримінального провадження на підставі ухвали суду (див. ч. 1 ст. 132 КПК). Застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо в ході судового провадження не буде доведено стороною кримінального провадження з наданням конкретних доказів, що (а) встановлений під час судово­го розгляду ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення є таким, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; (б) потреби судового розгляду виправдовують такий ступінь втру­чання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні сторони кримі­нального провадження; (в) завдання, для виконання якого сторона кримінального провадження звертається із клопотанням, реально може бути виконано.

   2. Законодавець передбачив у коментованій статті можливість застосу­вання заходів забезпечення кримінального провадження, обгрунтування і пра­вила реалізації яких викладені в розділі II КПК: судового виклику (ст.ст. 134 - 143), накладення грошового стягнення (ст.ст. 144 - 147), відсторонення від посади (ст.ст. 154 - 158), арешт майна (ст.ст. 170 - 175), запобіжного заходу (ст.ст. 176 - 205). Всі перераховані питання застосування заходів забезпечення кримінального провадження під час судового провадження вирішуються по­вністю на підставі названих правових норм.

   3. Питання про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом вирішується слідчим суддею і під час судового провадження не розглядаються.

   4. Питання про тимчасове вилучення майна під час судового проваджен­ня розглядається лише в аспекті припинення тимчасового вилучення (п. 2 ч. 1 ст. 169, ч. 6 ст. 173 КПК).

   5. Питання упорядкування застосування такого заходу забезпечення кримі- ішльиого провадження, як тимчасовий доступ до речей і документів, законода­вці. особливо виділив із системи заходів, що можуть застосовуватись під час судового провадження, присвятивши йому ч. 2 ст. 333 КПК. Це пояснюється тим, що розгляд клопотання і реалізація цього заходу під час судового провадження мають деякі особливості, які виводять діяльність суду в проведенні цієї проце­суальної дії певною мірою за межі норм, які її регулюють на етапі досудового розслідування (ст.ст. 159-166). По-перше, розглядаючи клопотання про надан­ня тимчасового доступу до речей і документів, суд повинен ураховувати, крім доводів сторони кримінального провадження, причини, через які доступ не був 'здійснений під час досудового розслідування. Це можуть бути професійний про­мах, службове недбальство, зловживання, тактична ситуація, незаконний вплив, протидія супротивної сторони тощо. Вони так чи інакше можуть вплинути на остаточне рішення суду щодо заявленого клопотання. По-друге, у разі прийняття судом рішення про задоволення клопотання він має відкласти судовий розгляд на с трок, необхідний для здійснення дозволеного доступу до речей і документів та ознайомлення учасників судового провадження - що особливо важливо в плані доказування - з його результатами. По-третє, особа, яка під час судового про- ішдження отримала речі й документи, зобов'язана надати до них доступ проти­лежній стороні, бо інакше відомості, одержані в результаті доступу до речей і документів, суд не матиме права допустити як докази (ч. 11 і 12 ст. 290 КПК).

   6. Доручення органу досудового розслідування провести певні слідчі (розшукові) дії здійснюється судом на підставі винесеної за клопотанням сто­рони кримінального провадження ухвали суду, яка долучається до матеріалів кримінального провадження. При цьому суд відкладає судовий розгляд на строк, необхідний для проведення слідчої (розшукової) дії та ознайомлення учасників судового провадження з її результатами.

   7. Застосовуючи приписи ст. 333 КПК у судовому провадженні, особли­ву увагу слід звернути на її ч. 4. В ній наголошується, що під час розгляду кло­потання про встановлення або перевірку обставин, які мають істотне значення для кримінального провадження, шляхом проведення слідчих (розшукових) дій під час судового провадження суд повинен ураховувати причини, з яких не були здійснені належні для встановлення або перевірки обставин слідчої дії па стадії досудового розслідування. Тут законодавець висловлює однозначний імператив: якщо під час досудового розслідування були відомі обставини, які свідчили про необхідність проведення слідчих (розшукових) дій, щодо прове­дення яких у ході судового розгляду клопоче прокурор, то суд неодмінно має підмовити прокурору в задоволенні його клопотання. Така позиція законодавця цілком логічна, оскільки саме прокурор уповноважений здійснювати нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі ке­рівництва досудовим розслідуванням (ч. 2 ст. 36 КПК).

   8. В ухвалі суду вказується, які саме слідчі (розшукові) дії та неглас­ні слідчі (розшукові) дії в порядку, передбаченому главами 20 та 21 КПК, необхідно провести для з'ясування і перевірки конкретних обставин та вста­новлюється граничний строк виконання доручення.

9. Коментована стаття визначає обов'язок прокурора в порядку, перед­баченому ст. 290 КПК, надати доступ до матеріалів, які отримані в результаті проведення дозволених судом слідчих (розшукових) дій учасникам судового провадження (перш за все - стороні захисту), а також надати їх суду у встанов­лений в ухвалі строк.

Стаття 334. Об'єднання і виділення матеріалів кримінального про­вадження

1. Матеріали кримінального провадження можуть об'єднуватися в одне провадження або виділятися в окреме провадження ухвалою суду, на розгляді якого вони перебувають, згідно з правилами, передбаченими стат­тею 217 цього Кодексу.

2. У разі якщо на розгляд місцевого суду надійшли матеріали кримі­нального провадження щодо особи, стосовно якої цим судом вже здійсню­ється судове провадження, воно передається складу суду, що його здійснює, для вирішення питання про їх об'єднання.

   1. Об'єднання та виділення матеріалів кримінального провадження зна­чною мірою упорядковує межі судового розгляду, зміцнює його організаційно- пізнавальний елемент і зрештою сприяє повному і всебічному дослідженню об­ставин конкретного кримінального правопорушення та досягненню істинного судового рішення.

   2. Суд своєю ухвалою, керуючись правилами, передбаченими ст. 217 КПК, може об'єднати в одне провадження матеріали кримінальних проваджень, якщо вони перебувають у нього на розгляді щодо кількох осіб, обвинувачуваних у вчиненні одного кримінального правопорушення, або щодо однієї особи, обви­нувачуваної у вчиненні кількох кримінальних правопорушень.

Матеріали кримінального провадження щодо кримінального правопору­шення та щодо кримінального проступку не можуть бути об'єднані в одне кри­мінальне провадження.

Відповідно до ч. 2 коментованої статті у разі, якщо на розгляд місцевого суду надійшли матеріали кримінального провадження щодо особи, стосовно якої цим судом вже здійснюється судове провадження, воно передається складу суду, що його здійснює, для вирішення питання про їх об'єднання. У разі їх об'єднання може постати питання про зміну обвинувачення або висунення до­даткового обвинувачення в суді (див. ст.ст. 338, 339 КПК та коментар до них).

3. Практика знає чимало випадків, а законом передбачено, що криміналь­не провадження, яке здійснюється у загальному порядку, і кримінальне про­вадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру можуть бути об'єднані в одне кримінальне провадження, якщо кілька суб'єктів вчинили одне суспільно небезпечне діяння, яке для одного або кількох з них кваліфіку­ється як кримінальне правопорушення, або один суб'єкт вчинив кілька суспіль­но небезпечних діянь. В таких випадках суд завершує розгляд кримінального провадження по становленням вироку щодо обвинуваченого (обвинувачених) і окремо ухвали щодо застосування примусових заходів медичного характеру (див. ст.ст. 510 і 512 КПК).

4. Питання про необхідність виділення матеріалів кримінального прова­дження виникає щодо одного або кількох кримінальних правопорушень, якщо одна особа обвинувачується у вчиненні кількох кримінальних правопорушень або дві чи більше особи обвинувачуються у вчиненні одного чи більше кримі­нальних правопорушень.

Найбільш поширеними підставами для виділення матеріалів криміналь­ного провадження є зупинення судового провадження щодо одного обвинуваче­ного, коли стосовно інших судове провадження продовжується (ст. 335 КПК), або судове провадження, в якому обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення неповнолітній разом з дорослим (ст. 494 КПК). Тут треба зва­жувати всі «за» і «проти» дуже уважно.

Загалом ч. 4 ст. 217 КПК застерігає суд, що матеріали з кримінального провадження не варто виділяти в окреме провадження, якщо це може негативно вплинути на повноту судового розгляду.

Стаття335. Зупинення судового провадження

1. У разі якщо обвинувачений ухилився від суду або захворів на пси­хічну чи іншу тяжку тривалу хворобу, яка виключає його участь у судовому провадженні, суд зупиняє судове провадження щодо цього обвинуваченого до його розшуку або видужання і продовжує судове провадження стосовно інших обвинувачених, якщо воно здійснюється щодо декількох осіб. Роз­шук обвинуваченого, який ухилився від суду, оголошується ухвалою суду, організація виконання якої доручається слідчому та/або прокурору.

1. Зупинення судового провадження є вимушеною тимчасовою перервою у провадженні, викликаною однією з наступних обставин: а) ухилення обвину­ваченого від суду; б) захворювання обвинуваченого на психічну чи іншу тяжку тривалу хворобу.

У першому випадку провадження у справі зупиняється до розшуку обви­нуваченого, а в другому - до його видужання. В обох випадках зупинене судове провадження щодо обвинуваченого не заважає продовженню судового прова­дження стосовно інших обвинувачених, якщо воно здійснюється щодо кількох осіб.

2. Тяжкою є така хвороба, яка виключає можливість обвинуваченого бути присутнім у судових засіданнях або брати необхідну участь у судовому розгля­ді, а її тяжкість визначається на основі Переліку захворювань, які є підставою для подання в суд матеріалів про звільнення засуджених від дальшого відбу­вання покарання, встановленого наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерством охорони здоров'я України від 18 січня 2000 р. № 3/6, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 берез­ня 2000 р. № 155/437 (див. коментар до ст. 280 КПК).

Наявність психічної хвороби встановлюється шляхом проведення судо- во-психіатричної експертизи, а наявність іншої тяжкої хвороби - консиліумом лікарів відповідного профілю.

3. Якщо судове провадження відбувається щодо кількох обвинувачених, а підстави для зупинення провадження є щодо одного з них, суд зупиняє про­вадження щодо цього обвинуваченого, а стосовно інших продовжує судовий розгляд.

4. Зупиняючи провадження у справі у зв'язку з ухиленням обвинуваченого від суду, суд своєю ухвалою оголошує розшук обвинуваченого, виконання якого доручається слідчому та/або прокурору. Здійснення розшуку може бути дору­чено оперативним підрозділам (див. ч. З ст. 281 КПК).

С т а т т я 336. Проведення процесуальних дій у режимі відеоконферен­ції під час судового провадження

1. Судове провадження може здійснюватися у режимі відеоконферен­ції під час трансляції з іншого приміщення, у тому числі яке знаходиться поза межами приміщення суду (дистанційне судове провадження), у разі:

   1. неможливості безпосередньої участі учасника кримінального про­вадження в судовому провадженні за станом здоров'я або з інших поваж­них причин;

   2. необхідності забезпечення безпеки осіб;

   3. проведення допиту малолітнього або неповнолітнього свідка, по­терпілого;

   4. необхідності вжиття таких заходів для забезпечення оперативності судового провадження;

   5. наявності інших підстав, визначених судом достатніми.

2. Суд ухвалює рішення про здійснення дистанційного судового про­вадження за власною ініціативою або за клопотанням сторони чи інших учасників кримінального провадження. У разі якщо сторона криміналь­ного провадження чи потерпілий заперечує проти здійснення дистанційного судового провадження, суд може ухвалити рішення про його здійснення лише вмотивованою ухвалою, обгрунтувавши в ній прийняте рішення. Суд не має права прийняти рішення про здійснення дистанційного судо­вого провадження, в якому поза межами приміщення суду перебуває обви­нувачений, якщо він проти цього заперечує.

3. Застосовувані в дистанційному судовому провадженні технічні за­соби і технології мають забезпечувати належну якість зображення і звуку, дотримання принципу гласності та відкритості судового провадження, а також інформаційну безпеку. Учасникам кримінального провадження має бути забезпечена можливість чути та бачити хід судового провадження, ставити запитання і отримувати відповіді, реалізовувати інші надані їм процесуальні права та виконувати процесуальні обов'язки, передбачені цим Кодексом.

4. Якщо особа, яка братиме участь у судовому провадженні дистан­ційно, знаходиться у приміщенні, розташованому на території, яка пере­буває під юрисдикцією суду, або на території міста, в якому розташова­ний суд, судовий розпорядник або секретар судового засідання цього суду зобов'язаний вручити такій особі пам'ятку про її процесуальні права, пе­ревірити н документи, що посвідчують особу, та перебувати поряд з нею до закінчення судового засідання.

5. Якщо особа, яка братиме участь у судовому провадженні дистанцій­но, знаходиться у приміщенні, розташованому поза територією юрисдикції суду та поза територією міста, в якому розташований суд, суд своєю ухва­лою може доручити суду, на території юрисдикції якого перебуває така осо­ба, здійснити дії, передбачені частиною четвертою цієї статті. Копія ухва­ли може бути надіслана електронною поштою, факсимільним або іншим засобом зв'язку. Суд, що отримав доручення, за погодженням з судом, що надав доручення, зобов'язаний у визначений в ухвалі строк організувати виконання зазначеного доручення.

6. Якщо особа, яка братиме участь у судовому провадженні дистанцій­но, тримається в установі попереднього ув'язнення або установі виконан­ня покарань, дії, передбачені частиною четвертою цієї статті, здійснюють­ся службовою особою такої установи.

7. Хід і результати процесуальних дій, проведених у режимі відеокон­ференції, фіксуються за допомогою технічних засобів відеозапису.

8. Особа, якій забезпечується захист, може бути допитана в режимі відеоконференції з такими змінами зовнішності і голосу, за яких її немож­ливо впізнати.

9. Дистанційне судове провадження згідно з правилами цієї статті може здійснюватися в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, Верховному Суді України під час здійснення судового провадження з будь- яких питань, розгляд яких віднесено до компетенції суду.

1. Коментована стаття є новелою у КПК. Необхідність проведення проце­суальних дій у режимі відеоконференції під час судового провадження зумов­лена тим, що при здійсненні судового розгляду виникають різні ситуації, в яких судовий розгляд може бути відкладено, і таким чином, значно збільшено строк його проведення. Досвід зарубіжних країн свідчить, що при розгляді кримі­нальних справ часто використовується режим відеоконференції, Іцо обумовлю­ється зниженням витрат на транспортування ув'язнених для їх участі в процесі, а також виключає можливості їх втечі, дозволяє продовжувати судовий розгляд у разі неможливості їх прибуття в суд тощо. Наприклад, якщо потерпілий не має можливості бути присутнім під час судового розгляду за станом здоров'я або з інших поважних причин, а щодо обвинуваченого обрано запобіжний за­хід у вигляді тримання під вартою. Проведення процесуальних дій у режимі відеоконференції під час судового розгляду залишається єдиною можливістю його завершення протягом розумного строку.

2. Суд за власною ініціативою чи за клопотанням сторони або інших учас­ників кримінального провадження ухвалює рішення про здійснення дистанцій­ного судового провадження, проте суд обмежений у здійсненні дистанційного судового провадження:

• у випадку, якщо сторона кримінального провадження чи потерпілий за­перечує проти здійснення дистанційного судового провадження, суд може ухва­лити рішення про його здійснення лише вмотивованою ухвалою, обґрунтував­ши в ній прийняте рішення;

• у випадку, якщо обвинувачений перебуває поза межами приміщення суду і заперечує проти проведення дистанційного судового провадження, суд не має права прийняти рішення про здійснення такого провадження.

Судове провадження може здійснюватися у режимі відеоконференції також у разі необхідності забезпечення безпеки осіб. Статтями 1, 2, 3 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінально­му судочинстві» визначається поняття забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у судовому розгляді, встановлюється перелік осіб, які мають право на забезпечення безпеки, а також визначається перелік органів, які забезпечують безпеку під час судового провадження. Дуже важливо зазначити, що особа, яка знаходиться під захистом, може бути допитана в умовах відеоконференції зі змінами її зовнішності і голосу за допомогою комп'ютерних технологій, щоб її неможливо було впізнати. Справжній відеозапис допиту цієї особи має зберіга­тись окремо в режимі секретності.

3. Особа може бути залучена до участі в судовому провадженні дистан­ційно, коли вона перебуває в приміщенні на території, яка знаходиться під юрисдикцією суду, що проводить цей судовий розгляд, або на території міста, в якому розташований цей суд, чи особа тримається в установі попереднього ув'язнення або установі виконання покарань, - відповідно судовий розпоряд­ник (секретар судового засідання) або службова особа установи попереднього ув'язнення чи виконання покарань повинні вручити такій особі пам'ятку про її процесуальні права, перевіривши її документи, і перебувати поряд з нею (в кадрі) до закінчення судового засідання.

Необхідно звернути увагу на процедуру участі за дорученням у відеокон­ференції іншого суду та зміст і способи спілкування цих судів між собою (ч. 5 коментованої статті).

3. Фіксація ходу і результатів судового розгляду в режимі відеоконферен­ції відбуваються за загальними правилами (ч. 5 ст. 27, ст. 343 КПК), але лише способом відеозапису.

Для спілкування в режимі відеоконференції під час судового проваджен­ня суд та сторони судового провадження повинні мати термінальний пристрій зв'язку відеоконференції, відеотелефон або інший засіб обчислювальної тех­ніки. Як правило, в комплекс пристроїв зв'язку відеоконференції входять: відеокамера з мікрофоном, що забезпечує кодування/декодування аудіо- і відеоінформації, захоплення і відображення контенту (все, що є в кадрі), а також пристрій відображення інформації і відтворення звуку.

5. Коментована стаття визначає, що судове провадження в режимі відео­конференції може здійснюватись в судах всіх інстанцій та у Верховному Суді України.