Глава 6. Повідомлення

С т а т т я 111. Поняття повідомлення у кримінальному провадженні

1. Повідомлення у кримінальному провадженні є процесуальною ДІЄЮ, за ДОПОМОГОЮ якої Слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд повідо­мляє певного учасника кримінального провадження про дату, час та місце проведення відповідної процесуальної дії або про прийняте процесуальне

рішення чи здійснену Процесуальну дію.

2. Повідомлення учасників кримінального провадження з приводу вчинення процесуальних дій здійснюється у випадку, якщо участь цих осіб

у таких діях не є обов'язковою.

3. Повідомлення у кримінальному провадженні здійснюється у випад­ках, передбачених цим Кодексом, у порядку, передбаченому главою 11 цьо­го Кодексу, за винятком Положень щодо змісту повідомлення та наслідків неприбуття особи.

1. Термін «повідомлення» у тому сенсі, який вкладається у нього комен­тованою статтею, є новим кримінального процесу України. У КПК 1960 р. слова «повідомлення» і «повідомляється» вживалися урізних значеннях і влас­не юридичними термінами не були. Так, у ч. 4 ст. 177 мова йшла про наступ­не повідомлення прокурор^ про проведений обшук та його результати; ст.ст. 215 та 217 містили вказівку _На письмове повідомлення про закриття справи та про визнання досудовог-₀ слідства у справі закінченим; ст. 254 КПК 1960 р. формою повідомлення підсудного про день розгляду справи в суді називала повістку про виклик до суд\ тощо. Втім, інші процесуальні кодекси України ви­користовують це поняття в аналогічному коментованій статті сенсі, і практика використання повідомлень у цивільному чи адміністративному судочинстві є усталеною. Так, ч. З ст. 74 ЇДПК України визначає, що «судові повістки-повідомлення» надсилаються осо-бам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, участь цих осіб не є обов'язковою». Частина 2 ст. 33 КАС України майже дослівно повторює зазначену норму ЦПК. КпАП Укра­їни визначає, що повідомлення про розгляд справи особи, яка притягується до адміністративної відповідальності здійснюється у формі повістки, а стосовно інших осіб, які беруть Участь у провадженні, встановлює, що вони повідомля­ються про день розгляду справи (ст. 2772). При розгляді справи про адміністра­тивне правопорушення апеляційним судом або Верховним Судом України всі особи, які беруть участь у провадженні, повідомляються про дату, час і місце судового засідання, причому неприбуття цих осіб для участі в судовому засі­данні, за загальним правилом, не перешкоджає судовому розгляду справи (ч. 5 ст. 294 та ч. 5 ст. 297 § КпАП відповідно). Новий КПК України більш чітко, ніж інші процесуальні кодекси, розмежовує повідомлення (коли участь особи в процесуальних діях є обов'язковою) і виклики, які здійснюються у формі повістки (коли учасник кримінального провадження зобов'язаний прибути для допиту чи участі в іншій процесуальній дії). Таким чином, КПК України зробив суттєвий крок уперед, запровадивши чітку і зрозумілу систему процесуальних дій, спрямованих на залучення учасників кримінального провадження до про­ведення процесуальних дій, інформування про прийняте процесуальне рішення чи вже здійснену процесуальну дію.

2. Адресатом повідомлення є лише ті особи - учасники кримінального провадження - участь яких у вчиненні процесуальної дії, про яку їм повідо­мляється, не є обов'язковою. Такий підхід відповідає засаді диспозитивності (п. 19 ст. 7 та ст. 26 КПК): сторона кримінального провадження, будучи вільною у використанні своїх прав, самостійно вирішує, чи брати участь у відповідній процесуальній дії, виходячи зі своїх власних інтересів. Однак при цьому слід­чий, прокурор, слідчий суддя чи суд зобов'язані забезпечити право відповідного учасника провадження взяти участь у процесуальній дії, вчасно надавши необ­хідну інформацію про її проведення. Таким чином, ця стаття корелює також зі ст. 223 «Вимоги до проведення слідчих (розшукових) дій», ч. З якої передбачає, що слідчий та прокурор мають вживати належних заходів для забезпечення при­сутності під час проведення слідчої (розшуковоі) дії осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені або порушені. Очевидно, що одним із згаданих заходів слугує повідомлення учасника кримінального провадження з приводу процесуальної дії, вчинення якої може зачіпати його права та законні інтереси.

3. Повідомлення як процесуальна дія певною мірою слугує забезпеченню безпосередності дослідження показань, речей і документів (п. 16 ст. 7 та ст. 23 КПК). Безпосередність як засада кримінального провадження, виходячи зі змісту ст. 23 КПК, стосується лише діяльності суду, але безпосередність участі суб'єктів кримінального провадження у процесуальних діях є важливою під­валиною найліпшої практики реалізації судом засади безпосередності дослі­дження доказів.

4. Коментована стаття не визначає коло осіб, яким направляються пові­домлення; зазначається лише, що повідомлення здійснюються «у випадках, передбачених цим Кодексом» і що повідомляються лише ті учасники прова­дження, участь яких у вчиненні відповідних процесуальних дій (чи прийнят­ті процесуальних рішень) не є обов'язковою. Виходячи з цього, до таких осіб необхідно віднести, по-перше, тих учасників, стосовно яких у конкретній нормі Кодексу міститься пряма вказівка, що їх неявка не перешкоджає вчиненню пев­ної процесуальної дії (прийняттю процесуального рішення). Так, ч. З ст. 224 КПК передбачає необов'язковість присутності особи, що подала клопотання про залучення експерта при розгляді цього клопотання. По-друге, такими осо­бами є ті учасники провадження, щодо яких Кодексом передбачається можли­вість (але не обов'язковість) участі у певній процесуальній дії, як це зроблено, наприклад, у ч. З ст. 237: «Для участі в огляді може бути запрошений потерпі­лий, підозрюваний, захисник, законний представник та інші учасники кримі­нального провадження».

5. Слід відрізняти повідомлення у сенсі ст. 111 КПК від інших видів пові­домлень у кримінальному провадженні, передусім - повідомлення про підозру (глава 22); повідомлення осіб, щодо яких проводилися негласні слідчі (розшу­кові) дії (ст. 253).

Стаття 112. Зміст повідомлення

1. У повідомленні повинно бути зазначено:

1. прізвище та посада слідчого, прокурора, слідчого судді, наймену­вання суду, який здійснює повідомлення;

2. адреса установи, яка здійснює повідомлення, номер телефону чи інших засобів зв'язку;

3. ім'я (найменування) особи, яка повідомляється, та її адреса;

4. найменування (номер) кримінального провадження, в рамках яко­го здійснюється повідомлення;

5. процесуальний статус, в якому перебуває особа, що повідомляється;

6. дата, час та місце проведення процесуальної дії, про яку повідомля­ється особа;

7. інформація про процесуальну дію (дії), яка буде проведена, або про здійснену процесуальну дію чи прийняте процесуальне рішення, про які повідомляється особа;

8. вказівка щодо необов'язковості участі в процесуальній дії та її про­ведення без участі особи, яка повідомляється, в разі її неприбуття;

9. підпис слідчого, прокурора, слідчого судді, судді, який здійснив ви­клик.

   1. Коментована стаття містить чіткий перелік даних, які мають бути за­значені у повідомленні. Перелік цих даних лише в одному пункті відрізняється від тих, що визначаються у главі 11 КПК, яка передбачає порядок здійснення повідомлень і на яку посилається ч. З ст. 111 КПК. Ця відмінність випливає з різниці у самій правовій природі повідомлення та виклику: перше стосується осіб, участь яких у процесуальній дії не є обов'язковою, другий зобов'язує осо­бу з'явитись для допиту чи участі в іншій процесуальній дії. Тому п. 8 ст. 112 КПК вимагає явно вказати у повідомленні на необов'язковість участі особи, яка повідомляється, в процесуальній дії та можливості її проведення без участі осо­би в разі її відсутності; натомість у п.п. 8-9 ст. 137 КПК зазначаються негативні для особи наслідки неприбуття за викликом (зокрема, можливість застосування приводу) із посиланням на відповідні положення закону, а також передбачені КПК поважні причини, через які особа може не з'явитися за викликом, та на­гадування про обов'язок заздалегідь повідомити про неможливість появи. Пункт 1 вимагає зазначити у повідомленні прізвище і посаду слідчого, прокурора і слідчого судді; якщо ж повідомлення здійснює суд, то достатньо вказати лише назву цього суду. Втім, пункт 9 передбачає, що повідомлення по­винно містити підпис слідчого, прокурора, слідчого судді або судді, який здій- і/нив виклик! Отже, посадова особа, від якої виходить повідомлення, у будь- и кому разі буДе персоніфікована.

   2. Пункт 2, окрім адреси установи, що здійснює повідомлення, та номера телефону, допускає можливість використання інших засобів зв'язку. При цьо­му законодавець застосував розділовий сполучник «чи», з чого випливає, що у повідомленні може бути вказано або номер телефону, або інший засіб зв'язку. Який саме вид зв'язку може скласти альтернативу телефонному - коментова­на стаття не конкретизує. Виходячи з очевидної мети п. 2 цієї статті, можна припустити, що під «іншим засобом зв'язку» слід розуміти будь-яку сучасну комунікаційну технологію, яка дозволяє отримувачу повідомлення оперативно зв'язатися з відповідальними особами установи, що здійснює повідомлення, ти мати таким чином змогу отримати (уточнити) інформацію, необхідну для ефективної реалізації права на участь у процесуальній дії (отримання інфор­мації про здійснену процесуальну дію, прийняте процесуальне рішення). Для тлумачення цього пункту певний інтерес може становити ст. 135 КПК, у якій мова йде про порядок здійснення виклику в кримінальному провадженні. Тут способи виклику особи до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду визнача­ються вичерпно: шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв'язком, здійснення виклику по теле­фону або телеграмою.

   3. Пункт 3 сформульовано недостатньо чітко: цілком зрозуміло, що «ім'я особи» означає прізвище, ім'я і по батькові фізичної особи, а «найменування» стосується юридичної особи, але юридична особа може мати, крім повного на­йменування, скорочене найменування (ст. 90 ЦК); фізична особа може мати адресу реєстрації і адресу фактичного проживання, що не співпадають; стосов­но юридичної особи мова може йти про юридичну адресу та місцезнаходжен­ня, тобто фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи та здійснення управління і обліку (ст. 93 ЦК). Є ймовірність того, що зазначена розпливча- тість формулювань часом створюватиме певні ускладнення при застосуванні цієї норми на практиці. Тому видається доцільним максимально повно, навіть надлишково, зазначати у повідомлені персональні дані та/або реквізити, що пе­редбачаються цим пунктом.

Якщо повідомлення адресоване юридичній особі, то, виходячи з букваль­ного прочитання тексту п. З, достатньо вказати лише назву такої особи і не обов'язково зазначати прізвище та/чи посаду її представника. У цьому разі, якщо мова у повідомленні йде про участь у процесуальній дії, юридична осо­ба, в принципі, вправі сама визначати, хто виступатиме від її імені. При цьо­му перевірка повноважень такого представника перед початком процесуальної дії Кодексом не передбачається. Якщо ж повідомлення стосується прийнятого процесуального рішення чи вже здійсненої процесуальної дії, жодних складно­щів не вбачається: повідомлення має суто інформаційний характер і проходить звичайним шляхом документообігу на підприємстві (в установі, організації).

5. Пункт 7 коментованої статті встановлює, що залежно від кети повідо­млення в ньому має міститись інформація про: а) процесуальну/дію (дії), яка буде проведена в майбутньому; або б) вже здійснену процесуальну дію; чи в) вже прийняте процесуальне рішення. Ця норма не конкретизує, яка саме інформація має повідомлятись і в якому обсязі. Цілком очевидно, що стосов­но майбутньої процесуальної дії така інформація може бути мінімальною: у більшості випадків цілком достатньо назвати процесуальну дію, аби у адреса­та повідомлення склалося адекватне уявлення про бажаність чи небажаність участі в ній. Стосовно вже здійснених процесуальних дій та прийнятих рішень інформація, як правило, повинна бути значно ширшою: отримувач має повідо­млятись не тільки про сам факт здійснення тієї чи іншої процесуальної дії або прийняття процесуального рішення, а й про суть та зміст таких дій чи рішень. У кращому випадку, якщо це можливо, до повідомлення має додаватись копія протоколу процесуальної дії чи копія процесуального рішення.