9.3. Прищитоподібні залози

У більшості людей під щитоподібною залозою є дві пари дрібних нрищитонодіб­пих залоз масою 0,1-0,35 г. Зовнішня спо­лучнотканинна капсула формує глибокі прошарки між групами клітин — прищи-топодібних ендокриноцитів (пара-тироцитів). Ці клітини продукують па­ратирин (наратгормоп). Він акти­вує функцію остеокластів, які руйнують кісткову тканину, і підвищує рівень каль­цію в крові. При введенні в організм пара­тирин зумовлює гіиеркальціємію. Врахо­вуючи велике значення кальцію в забезпе­ченні різних функцій в організмі (збуд­ливість нервової системи, скоротливість м'язів, згортання крові, секреторна функ­ція травних залоз тощо), у разі недостат­ньої функції залози виникає гіпопарати­роз — захворювання, яке супроводжуєть­ся підвищенням збудливості нервової сис­теми, появою судом, значним зменшенням вмісту кальцію в крові при підвищенні рівня фосфатів. Судомне скорочення дихальних м'язів може призвести до смерті.

У нормі концентрація кальцію в плазмі крові утримується на сталому рівні, оскіль­ки між кількістю кальцію в крові, внутріш­ньою секрецією нрищитонодібпих залоз і нарафолікулярних ендокриноцитів щи­топодібної залози існує безпосередній дво­сторонній зв'язок. Реакції цих залоз па зміну вмісту кальцію не опосередковані нервовими або гуморальними механізма­ми. Отже, синтез і виділення наратирииу залежать насамперед від рівня кальцію в крові.

*Від£І. іЬугоісіса — щитоподібна залоза.

197 ВНУТРІШНЯ СЕКРЕЦІЯ

9.4. Внутрішньосекреторна частина підшлункової залози

Підшлункова залоза належить до міша­них, оскільки забезпечує як зовнішньо-, так і внутрішпьосекреторпу функції.

Внутрішньосекреторна частина підшлун­кової залози сформована у вигляді окре­мих острівців Лангерганса* (від 300 тис. до 2,5 мли), їх більше у хвостовій частині зало­зи. Це іисуляриий апарат залози. Інсулярні утвори виникли у процесі філогенезу рані­ше, ніж секреторна частина залози. У ниж­чих хребетних секреторна і внутрішньосек­реторна частини відособлені.

Острівці підшлункової залози (мал. 104) — це скупчення клітин - ендо­криноцитів — без вивідних проток, ото­чені густою капілярною сіткою, мають ве­лику кількість автономних нервових воло­кон. Розрізняють а-ендокриноцити, які виробляють глюкагон, і ^-ендокриноцити, що синтезують інсулін. У нижчих хребет­них а-еидокрииоцитів немає. (З-Ендокрино­цити наявні у всіх хребетних. Окремі ендо­криноцити продукують гормоноиодібпі ре­човини, зокрема ліпокаїн, соматостатин та ін.

Інсулін — це речовина полінептидної природи. Він стимулює синтез глікогену в печійці (глікогенез), гальмує перетво­рення глікогену па глюкозу (глікогеноліз) і утворення вуглеводів із амінокислот (глю-конеогенез). Інсулін сприяє підвищенню проникності клітинних мембран для глю­кози, забезпечуючи її утилізацію.

Під впливом інсуліну підвищується про­никність клітинної мембрани і для амі­нокислот, з яких синтезуються білки. Внас­лідок уведення великих доз інсуліну різко знижується рівень глюкози в крові. Насам­перед відчувають цей дефіцит головний і сиишшй мозок, оскільки глюкоза є основним джерелом енергії для нервових клітин. Ко­ли вміст глюкози знижується до 2,5 ммоль (45-50 мг%), виникає гостре порушення функції мозку — інсуліновий шок (кома).

Вивести з такого етапу може внутрішньо­венне введення розчину глюкози.

Зниження вмісту інсуліну в крові внас­лідок недостатньої функції підшлункової залози або експериментальної її екстирпації призводить до цукрового діабету, що супро­воджується гіперглікемією, глюкозурією та іншими порушеннями.

Головним стимулом для виділення інсу­ліну є підвищення концентрації глюкози в крові. Крім того, такий самий ефект спри­чинює подразнення блукаючого нерва. По­дібність ефектів, що виникають під вили­вом інсуліну і блукаючого нерва, взаємо­зв'язок між ними зумовили об'єднання їх у єдину вагоінсулярну систему.

Другий гормон підшлункової залози — глюкагон, фізіологічна дія його пов'яза­на насамперед з вуглеводним обміном. Він збільшує рівень глюкози в крові за раху­нок розпаду глікогену в печійці і в цьому є синергістом адреналіну. На виділення глю­кагону виливає зниження рівня глюкози в крові й соматотропін гіпофіза. Симпатична стимуляція підвищує секрецію глюкагону.

Надниркові занози 199