9.5. Надниркові залози

Надниркові залози парні, нагадують сплющені піраміди із заокругленою вер­шиною. Складаються з кіркової і мозко­вої речовин. Кіркова речовина має три зони: клубочкову (зовнішню), пучкову (се­редню) і сітчасту (внутрішню). Усі зони чітко відмежовані (мал. 105), і їх кіркові ендокриноцити виробляють різні гормони: клубочкова — міпералокортикоїди, пуч­кова — глюкокортикоїди, сітчаста — ста­теві гормони.

У риб кора і мозковий шар наднирко­вих залоз є парними міжиирковими неза­лежними органами. Починаючи з амфібій, намічається сполучення надниркових пар­них тілець у надниркові залози. У репти­лій і птахів залози складаються з кіркової і мозкової речовий і представлені у вигля­ді смужки біля аорти.

З кори надниркових залоз виділено по­над 40 стероїдних сполук, однак лише вісім з них мають високу біологічну активність.

Міпералокортикоїди (альдостерон, кортикостерон, дезоксикортикостероп) бе­руть участь у регуляції мінерального об­міну в організмі, насамперед натрію і ка­лію в плазмі крові. З цих гормонів най­більшу активність має альдостерон. Він збільшує реабсорбцію натрію в каиальцях нирок, що забезпечує підвищення його вмісту в крові, і разом з тим знижує реаб­сорбцію калію, що призводить до його втра­ти. Підвищення концентрації натрію в крові під виливом альдостерону призводить до затримки води в організмі і сприяє підви­щенню артеріального тиску. Нестача міие-ралокортикоїдів призводить до втрати на­трію, що спричинює зміни у внутрішньому середовищі організму, несумісні з життям. Через кілька днів після видалення кори надниркових залоз настає смерть. Вряту­вати життя може лише введення мінерало-кортикоїдів і натрію. Рівень мінералокор-тикоїдів у крові регулюється кількістю на­трію і калію. Натрій гальмує секрецію аль­достерону і виділяється з сечею. Має та­кож значення співвідношення концентрацій йопів натрію і калію. Це підтверджує той факт, що підвищення секреції альдостеро­ну зумовлює як дефіцит натрію, так і підви­щення вмісту калію в крові. Усі ці регу­лювальні впливи здійснюються через гіпо­таламус.

Глюкокортикоїди (кортизон, гідро­кортизон і кортикостерон) регулюють вуг­леводний, білковий і ліпідний обмін. Най­активнішим з них є гідрокортизон. Глю­кокортикоїди підвищують рівень глюкози в крові, але не за рахунок глікогену печін­ки, а шляхом перетворення безазотистих залишків дезаміповапих амінокислот па вуг­леводи (глюконеогенез). Глюкокортикоїди не є життєво необхідними гормонами, і все ж їх дефіцит призводить до зниження опірності організму щодо шкідливих чин­ників. У етапі стресу активізується виді­лення адеиогіпофізом кортикотропіну, а під його впливом і глюкокортикоїдів у над­ниркових залозах, що підвищує захисні ре­акції організму. Глюкокортикоїди збільшу­ють загальну кількість лейкоцитів при змен­шенні кількості еозинофільних грануло­цитів. Ця реакція є настільки сталою, що отримала визнання в експериментальній роботі й у клініці для оцінки функціональ­ного стану кори надниркових залоз під на­звою проби Торна. Виділення глюкокор­тикоїдів регулюється за участю рилі-зипг-гормоиів гіпоталамуса, зокрема кор-тикотроиіи-рилізипг-гормоиу. На гіно-

201 ВНУТРІШНЯ СЕКРЕЦІЯ

таламус впливає насамперед адреналін, який виділяється внаслідок рефлекторних впливів, під час болю, ири крововиливах, різких температурних виливах, інфекцій­них захворюваннях, психічних травмах тощо.

Статеві гормони кори надниркових залоз (андрогени, естрогени) відіграють важливу роль у розвитку статевого апара­ту дітей, коли ще недосконала ендокринна функція статевих залоз. Підвищена секре­ція статевих гормонів кори наднирко­вих залоз призводить у дітей до передчас­ного статевого дозрівання. Після настан­ня статевої зрілості їх роль є незначною. Проте після припинення функції статевих залоз у старості кора надниркових залоз залишається єдиним джерелом андрогенів і естрогенів.

Мозкова речовина надниркових залоз є складовою частиною симпато-иадиирко-вої (-адрепалової) системи, що забезпечує секрецію похідних катехолу катехол-амінів — адреналіну і норадрепаліну. Во­ни руйнуються в крові і тканинах фермен­том аміноксидазою. Мозкову тканину над­ниркових залоз називають хромафінною (клітини забарвлюються солями хрому). Клітини, що продукують гормони в цій тка­нині (мозкові ендокриноцити), є видозмі­неними ніслявузловими симпатичними ней­ронами. Вони іннервуються иередвузловими волокнами симпатичної нервової системи.

Адреналін і норадреналіи є симпатични­ми медіаторами, тому їхня дія подібна до дії симпатичної нервової системи. Адре­налін підвищує систолічний артеріальний тиск, активізує роботу серця, підвищує рівень глюкози в крові за рахунок гліко­гену печійки, збільшує вміст вільних жир­них кислот у плазмі крові, підвищує рівень основного обміну, знижує тонус гладких м'язів шлунка і кишок, пригнічує їх рухо­ву активність, підвищує тонус скелетних м'язів. У високих дозах спричинює арит­мію і екстрасистолію внаслідок підвищен­ня збудливості серця. Незалежно від дії на серце адреналін звужує кровоносні су­дини, але сприяє розширенню стінки арте­ріол внутрішніх органів (шлунка, печін­ки, кишок). Норадреналін виливає па сер­цево-судинну систему своєрідно. Якщо ад­реналін зумовлює тахікардію, то норадре­налін — брадикардію внаслідок виливу блукаючого нерва. При внутрішньовенно­му введенні адреналін підвищує активність нервової системи.

Катехоламіни підтримують гомеостаз в умовах змін зовнішнього середовища, сприяють забезпеченню функціонуючих систем кров'ю, ЇЇ перерозподілу в загальній системі кровообігу. Таким чином вони мо­білізують резерви організму па боротьбу зі шкідливими стимулами (стресорами) і залучають інші адаптивні механізми, що підвищують опірність організму.