2.1.5. Загальнодидактичні принципи теорії навчання у вищій школі

На основі аналізу завдань всіх типів і рівнів вибудовується модель діяльності спеціаліста і його підготовки при умові урахування основних дидактичних принципів, які визначають обґрунтування всіх дій з організації і проведення навчального процесу. С.Архангельський в якості відправної платформи теорії навчання у вищій школі виділяє такі загальнодидактичні принципи.

Принцип науковості розкриває нерозривний зв’язок розвитку об’єктивного світу і процесу його відображення у наукових концепціях і теоріях, обґрунтовує наукоємність навчальних дисциплін, встановлює зв’язки з основними напрямами соціально-економічного розвитку. На основі даного принципу при засвоєнні студентами професійної інформації відбувається встановлення зв’язків з науковою прогностикою і систематична переоцінка наукових накопичень, оскільки вища кваліфікація спеціаліста визначається знаннями того, як відбувався розвиток науки в минулому, які її характерні особливості на сьогодні і своєрідним передбаченням логіки еволюції тієї чи іншої наукової сфери в контексті майбутнього розвитку людської цивілізації, науки і практики. При цьому освітній процес повинен мати як стабілізуючий (консервативний) науковий компонент, так і динамічний, пов’язаний з інноваційними технологіями, тобто «детермінований майбутнім».

Принцип систематичності (системності) визначає особливості функціонування навчального процесу у вузі як взаємопов’язаного комплексу, що забезпечує цілеспрямоване набуття студентами змістових, інтегративних знань, умінь і навичок, засвоєних в певній послідовності. Одночасно в контексті сутті даного принципу у сучасній вищій школі розв’язуються завдання створення умов для постійного саморозвитку особистості студента в рамках організації неперервного, багаторівневого навчального процесу, що дає змогу особистості повністю само реалізувати свої унікальні індивідуальні потреби і здібності в активній взаємодії з соціальним оточенням.

Принцип свідомості і самостійності навчання полягає у формуванні власної суб’єктної позиції студентів у галузі навчання за рахунок подолання існуючих навчальних стереотипів і розвитку здатності до рефлексії. При розгляді принципу усвідомлення в умовах вищої школи виділяються два аспекти: усвідомлення особистістю значимих мотивів навчальної діяльності і усвідомлення професійних вимог до засвоєння пропонованої навчальної інформації. Самостійність студентів передбачає великі можливості для розкриття їх індивідуальних здібностей шляхом пізнавальної активності і задоволення потреби в самоосвіті. Саме вища школа створює умови для активної науково-дослідної діяльності і пошуку власних шляхів розв’язання наукових і навчальних проблем.

Принцип зв’язку індивідуального з колективним передбачає розгляд студентського колективу як «сукупності суб’єкта діяльності», який формується в процесі обміну результатами пізнавальної діяльності кожного індивіда в навчанні, взаємної регуляції (корекції) виконуваних дій, взаємного стимулювання. Даний принцип визначає вищий рівень розвитку студентського колективу (групи, курсу), оскільки в ньому присутня загальна стратегія, програма спільної діяльності, формуються узагальнені і спільні уявлення, наукові ідеї, навчальні проблеми і способи їх розв’язання. Як підкреслює К.Абульханова-Славська, коріною особливістю діяльності є те, що «її суб’єктом буває деяка сукупність безпосереднього кооперативних або опосередковано пов’язаних громадськими відносинами індивідів» [??] [Альбуханова-Славская К.А. Деятельность и психология личнсти. – М., 1980]. Це положення також знаходить своє підтвердження в працях Л.Уманського і О.Ченишева, які визначають конкретно-психологічний механізм підвищення групової продуктивності навчальної діяльності за рахунок елементів змагальності, прагнення до першості, ідентифікації з групою шляхом координації і кооперації зусиль усіх її членів.

Принцип єдності конкретного і абстрактного найчастіше трактується як єдність абстрактного мислення з наочністю викладання. В праці В.Листенгартена і С.Годник [??] [Листенгартен В.С., Годник С.М. Самостоятельная деятельность студентов. – Воронеж, 1996] розглядається також зв’язок даного принципу з розвитком евристичного потенціалу студентів на трьох рівнях: фактологічному (змістове засвоєння матеріалу); теоретичному (уміння аналізувати, систематизувати і класифікувати навчальний матеріал); методологічному (розвиток уявлень про особливий апарат мислення).

Принцип доступності, міцності, надійності знань являє комплекс вимог до навчальної інформації, дає змогу звертатися до найвищих меж інтелектуальних можливостей студентів з метою постійного її підвищення. На підставі цих принципів визначається ступінь науково-теоретичної складності навчального матеріалу, його об’єм, форми і методи навчання. Це положення в образній формі представлено в цитаті М.Панка «Освіта – це те, що залишиться, коли все вивчене забудеться.»

Навчальний елемент 2.2