2.3.4. Комплексні форми організації навчання.

Розгляд змісту навчання як цілісної структури диктує необхідність комплексної організації навчального процесу, органічної єдності різних форм навчання, взаємозв’язку лекційних, семінарських і практичних занять, поєднання навчальних занять та педагогічної практики.

Традиційно використовують такі форми навчання в комплексі, як лекційні, семінарські і лабораторно-практичні заняття та педагогічна практика. У такому разі складаєтьсяя циклова система вивчення педагогіки в процесі лекційних, семінарських і лабораторно-практичних занять, а також навчальних занять та педагогічноїпрактики. За такої організації вивчення педагогіки теорія випереджає і надалі супроводжує практичну роботу студентів, вивчення кожної проблеми здійснюється комплексно, шляхом використання різних форм організації навчального процесу.

Слід зазначити, що найбільш ефективними формами організації навчання є аудиторна і науково-дослідна (курсове і дипломне проектування). Їх слід теж використовувати в комплексі. Так для залучення студентів до дослідної роботи можна використовувати такі педагогічні завдання:

– з добору педагогічної літератури за певною темою, складання анотацій окремих першоджерел, їх реферування;

– з узагальнення і систематизації знань, набутих з різних джерел;

– з добору методики і методів діагностики досліджуваного вміння, психологічного стану особистості;

– спрямованості на встановлення міжпредметних зв’язків (наприклад, розглянути характеристику якогось поняття або категорію, що дається у філософії, соціології, психології, педагогіці);

– визначення рівнів розвитку педагогічної спостережливості, уяви, мислення;

– іивчення і діагностика якостей особистості;

– діагностики потреби у спілкуванні, здатності до самоуправління в спілкуванні.

Результати виконання таких завдань оформляють у вигляді наукових рефератів, доповідей, повідомлень з педагогічних проблем, конспектів лекцій, рецензій, звітів тощо.

Підготовка до виконання дослідної роботи здійснюється у процесі лекційних, семінарських, лабораторно-практичних занять. Складність змісту та методів дослідної роботи студентів залежить від етапу навчання.

На першому курсі студенти опановують уміння аналізувати і конспектувати першоджерела, виділяти головне й другорядне в навчальному тексті, систематизувати навчальний матеріал.

На другому курсі вони вчаться пояснювати і доводити причинно-наслідкові зв’язки явищ, порівнювати, узагальнювати, оцінювати педагогічні явища й факти.

На третьому курсі майбутні вчителі засвоюють уміння рецензувати і реферувати, складати анотації, доповіді, виступи, мають добре орієнтуватися в довідковій і науковій літературі.

На четвертому-п’ятому курсах самостійна робота над темою дипломної роботи потребує від студентів умінь практичної діяльності (екперементування, спостереження, моделювання, аналогія тощо).

Проблемні запитання.

1. Що таке лекція та які особливості її проведення? Різновиди лекцій, які використовуються у сучасній вищій школі. Якою є стуктура традиційної лекції?

Лекція – це стрункий, логічно завершений, науково обгрунтований, послідовний і систематизований виклад певної наукової проблеми, теми чи розділу навчального предмету, ілюстрований за необхідністю наочністю та демонструванням дослідів. Лекція має органічно поєднуватися з іншими видами навчальних занять, слугувати підгрунтям для поглиблення і систематизації знань, які набуваються студентами у процесі аудиторної та позааудиторної роботи.

Згідно вимог сучасної дидактики вищої школи лекція повинна забезпечувати:

– великий об’єм чітко систематизованої і концентроаваної, методично грамотно опрацьованої сучасної наукової інформації;

– доказовість і аргументованість суджень;

–достатню кількість фактів, прикладів, текстів чи документів, які підтверджують основні тези лекції;

– ясність,логічність і лаконічність викладу інформації;

– активізацію навчально-пізнавальної діяльності слухачів різноманітними засобами;

– чітке окреслення кола запитань для самостійного опрацювання з посиланням на джерела інформації;

– аналіз різних точок зору на вирішення поставлених проблем;

– надання студентам можливість слухати, осмислювати і нотувати отриману інформацію;

– встановлення контакту з аудиторією та забезпечення ефективного зворотного зв’язку;

– педагогічно доцільне використання різноманітних засобів наочнсті;

– педагогічну завершеність (повне висвітлення наукової проблеми чи теми з логічними висновками).

Дидактична цінність лекції полягає в тому, що студент отримує можливість засвоїти значно більший об’ємінформації, ніж за той самий час самостійної роботи. Під час лекції досвідчений викладач може плідно впливати на погляди і переконання студентів, формувати у них уміння критично оцінювати отриману інформацію, ознайомлювати слухачів з новітніми науковими досягненнями.

У сучасній вищій школі використовують багато різновидів лекцій. Найпоширеніші з них:

1. Вступна лекція.У стислій, а можливо у схаматичній формі надається інформація про знання, зміст, структуру усієї навчальної дисципліни, її взаємозв’язки з іншими дисциплінами, значення у фаховій підготовці спеціаліста

2. Настановчі лекції. Використовуються, як правило, для студентів заочної форми навчання. На такій лекції крім розкриття предмету і завдання навчальної дисципліни, визначення кола її проблем, необхідно зробити огляд наявних джерел інформації, сформулювати методичні поради щодо організації самостійної роботи, окреслити терміни та зміст контрольних заходів, висловити рекомендації відносно форм звітності про хід та результати опрацювання навчального матеріалу.

3. Оглядова лекція. Найчастіше читають перед виробничою практикою, державними іспитами, перед виконанням курсових чи дипломних робіт. Головне завдання оглядової лекції полягає в забезпеченні взаємозв’язку і наступності між вивченими темами, між теоретичними заняттями і практичними вміннями. Мета такої лекції – узагальнення і систематизація наукових знань. Зазвичай стрижнем оглядової лекції виступає концептуальна основа всього курсу і його найбільших розділів.

4. Тематичні лекції.

Їх призначення полягає в розкритті певної теми навчальної дисципліни, пояснення студентам інформації, що має бути ними осмислена, засвоєна і використана в ближній перспективі на практичних заняттях, а в далекій перспективі – у майбутній фаховій діяльності.

За способом викладу навчального матеріалу можна виокремити такі види лекцій: проблемні лекції; лекції-візуалізації; лекції-консультації; бінарні лекції; лекції-бесіди; лекції-дискусії; лекції із заздалегідь запланованими помилками; лекції з аналізом конкретних ситуацій; лекції-конференції; лекції-прес-конференції.

У залежності від дидактичної мети, змісту навчальної інформації і рівня підготовки аудиторії викладач вибирає різновид лекції. структура лекції є, безумовно, творчою справою кожного викладача, проте досвід переконує, що традиційна лекція має зазвичай наступну структуру:

1. Які функції семінарського заняття та вимоги до нього? Якою є структура семінару?

Семінар – вид практичних занять, який передбачає самостійне опрацювання студентами окремих тем і проблем відповідно змісту навчальної дисципліни та обговорення результатів цього вивчення, представлених у вигляді тез, повідомлень, доповідей, рефератів тощо.

проведення семінарських занять дозволяє вирішувати такі дидактичні цілі:

– оптимально поєднувати лекційні заняття із систематичною самостійною навчально-пізнавальною діяльністю студентів, їх теоретичну підготовку з практичною;

– розвивати уміння, навички розумової праці, творчого мислення, уміння використовувати теоретичні знання для вирішення практичних завдань;

– формувати у студентів інтерес до науково-дослідної роботи і залучати їх до наукових досліджень, які здійснює кафедра;

– забезпечувати системне повторення, поглиблення і закріплення знань студентів за певною темою;

– здійснювати діагностику і контроль знань студентів з окремих розділів і тем програми;

– формувати умвння і навички виконання різних видів майбутньої професійної діяльності.

Семінарські заняття виконують такі основні функції:

– навчальну (поглиблення, конкретизацію, систематизацію знань, засвоєних під час лекційних занять у процесі самостійної підготовки до семінару);

– розвивльну (розвиток логічного мислення студентів, набуття ними умінь працювати з різними джерелами інформації, формування умінь і навичок аналізу фактів, явищ, проблем тощо);

– виховну (виховання відповідальності, працездатності, виховання культури спілкування і мислення, прищеплення інтересу до вивчення конкретної дисципліни та до фаху, формування потреби раціоналізації навчально-пізнавальної діяльності та організації дозвілля).

– діагностико-корекційну та контролюючу (контроль за якістю засвоєння студентами навчального матеріалу, виявлення прогалин його засвоєння та їх подолання) та ін.

Виділяють такі вимоги до семінарського заняття:

– у процесі вивчення різних навчальних дисциплін студенти повинні засвоїти їх провідні ідеї (зміст понять, законів, теорій та ін.); знати галузі їх використання; вміти застосовувати набуті знання, вміння й навички під час вивчення фахових дисциплін та у майбутній практичній діяльності;

– до семінарських занять висуваються загальнодидактичні вимоги (науковість, доступність, єдність форми і змісту, забезпечення зворотного зв’язку, проблемність та ін.);

– при відборі методики проведення семінарських занять слід урахувати особливості, зумовлені логікою викладання конкретної дисципліни та психолого-педагогічних особливостей студентської групи;

– необхідно забезпечувати високий рівень мотивації навчальної діяльності студентів (вивчення теми слід розпочинатиіз з’ясування її значення для засвоєння даної чи інших дисциплін, у майбутній професійній діяльності тощо);

– необхідно дотримуватися принципу професійної спрямованості навчання у вищій школі та здійснювати різнорівневі міжпредметні зв’язки з іншими дисциплінами, практичним навчанням, що забезпечує формування єдиної системи знань, умінь та навичок студентів;

– важливим завданням є також формування професійної культури і мислення, вмінь самоосвіти;

– семінарські заняття мають гармонійно поєднуватися з лекційними, практичними і лабораторними заняттями та самостійною роботою студентів.

Структура семінару може бути такою:

1. Повідомити тему і план семінару.

2. Запропонувати для самостійного вивчення основну і додаткову літературу.

3. Надати усні чи письмові поради (у вигляді «Методичних рекомендацій») щодо підготовки до семінарів.

4. Надати студентам індивідуальні завдання та за необхідності провести консультацію з теми семінару.

Структура семінарського заняття

Етапи	Зміст і характеристика етапу
1	2
Організаційна частина	Мета – мобілізувати студентів до навчання; активізувати їхню увагу; створити робочу атмосферу для проведення заняття. Етап містить привітання викладача зі студентами, виявлення відсутніх, перевірку підготовленості до заняття (можливе коротке фронтальне опитування, короткий тест і т.л)
Тотивація та стимулювання навчальної діяльності	Передбачає формування потреби вивчення конкретного навчального матеріалу, повідомлення теми, мети та завдань семінару. Мотивація сприяє чіткому усвідомленню мети семінару, що полягає у досягненні кінцевого, запланованого результату спільної діяльності викладача і студентів.
Обговорення проблем, винесених на семінарське заняття	Полягає в обговоренні і керуванні процесом розгляду основних питань семінару відповідно до обраного виду і методикийого проведення. Викладач має подбати про поетапне обговорення і розуміння студентами вивченої навчальної інформації.
Діагностика правильності засвоєння студентами знань	Допомагає викладачеві та студентам з’ясувати причину нерозуміння певного елементу змісту навчальної інформації, невміння чи помилковості виконання інтелектуальної або практичної дії. Здійснюється за допомогою серії оперативних короткочасних контрольних робіт (письмових, графічних, практичних), усних фронтальних опитувань, тренінгу (за необхідності з використанням комп’ютерної техніки)
Підведення підсумків	Передбачає коротке повідомлення про виконання запланованої мети, завдань заняття (аналізтого, що було розглянуто, оцінювання діяльності групи і окремих студентів, оцінювання їхньої роботи)
Організація позааудиторної самостійної роботи студентів	Містить пояснення щодо змісту завдання, методики його виконання, коротку анотацію рекомендованих джерел інформації, пропозиції щодо виконання індивідуальних завдань.

2. Як оцінити якість проведення семінарське заняття?

Критерії оцінювання якості семінарського заняття, такі:

1. Цілеспрямованість – чітке і аргументоване висунення наукової проблеми, намагання поєднати теоретичний матеріалз його практичним використанням у майбутній професійній діяльності.

2. Планування – виокремлення і повідомлення студентам головних питань, пов’язаних з профілюючими дисциплінами, наявність новинок у списку літератури.

3. Організація семінару – уміння починати та підтримувати дискусію, конструктивний аналіз усіх відповідей студентів, оптимальна інформативність і наповненість навчального часу обговоренням проблем.

4. Стиль проведення семінару – пожвавлений, з постановкою актуальних питань, наявність елементів дискусії, або млявий, який не викликає інтересу.

5. Ставлення викладача до студентів– шанобливе, урівноважене, толерантне, справедливо вимогливе чи байдуже.

6. Ставлення студентів до заняття – зацікавлене чи байдуже, конструктивно критичне чи негативне.

7. Якість управління групою – викладач швидко встановлює контакт з учасниками семінару, впевнено та вільно тримається, взаємодія з групою носитьпедагогічнодоцільний характер та охоплює всіх студентів чи, навпаки, викладач робить багато зауважень, розмовляє на підвищених тонах, спирається в роботі на декількох студентів, а інші залишаються пасивними.

8. Коментарі та висновки викладача – кваліфіковані, аргументовані, переконливі, чи, навпаки, некваліфіковані, неістотні, не містять у собі змістовних рекомендацій; якість оцінювання навчально-пізнавальної діяльності студентів.

9. Якість організації самостійної позааудиторної роботи студентів і визначення теми наступного заняття та рекомендації щодо підготовки, вивчення основних та додаткових джерел, Інтернет-ресурсів і т.п.

2.3.5. Основи педагогічного контролю у вищих навчальних закладах та основні форми його здійснення.

Педагогічний контроль – система перевірки результатів навчання і виховання студентів. Головна мета контролю полягає у визначенні якості засвоєння навчального матеріалу, ступення відповідності сформованих умінь та навичок.

Ефективне функціонування системипедагогічного контролю потребує дотримання певних умов:

1. Об’єктивність контролю.

2. Оцінки, отримані в результаті контролю, вважаються непорушними, не піддаються сумніву як з боку тих, хто контролює, так і з боку тих, кого контролюють, оскільки будуються на об’єктивних критеріях, відомих обом сторонам.

3. Контроль за його результати вимагають гласності.

До контролю знань ставлять такі вимоги:

1. Об’єктивність.

2. Обгрунтованість оцінок.

3. Систематичність.

4. Індивідуальний та диференційований підхід до оцінки знань.

5 Усебічність та оптимальність.

6. Професійна спрямованість.

Згідно з концепцією Є.Перовського, Ю.Бабанського, М.Ярмаченка та ін., контроль виконує п’ять функцій: контролюючу, навчальну, виховну, розвивальну, методичну.

До форм педагогічного контролю відносяться екзамени, заліки, колоквіуми, усне опитування, письмові контрольні роботи, захист курсових та дипломних робіт, звіт про результати практики.

Навчальний контроль можна поділити за часом на попередній, поточний, поетапний (тематичний), періодичний та підсумковий.

Підсумковий контроль здійснюється з метою оцінки результатів навчання на окремих завершених етапах освіти або на певному освітньому рівні. Складові такого контролю – семестровий контроль та державна атестація.

Практичне застосування будь-якої форми педагогічного контролю завершується оцінками та відмітками.

Оцінка – спосіб і результат встановлення факту відповідності чи невідповідності знань, умінь, навичок, засвоєних студентом, цілям та завданням навчання.

Відмітка є числовим аналогом оцінки і має кілька рангових значень. У ВНЗ прийнята словесна форма відміток:

– «відмінно» – ставиться за повне та міцне знання матеріалу в заданому обсязі. Під час усного опитування мова студента має бути логічно виваженою, правильною. У письмовій роботі не повинно бути помилок.;

– «добре» –ставиться за міцне знання предмета, допускаються незначені помилки (не більше 1-2);

– «задовільно» – ставиться за знання предмета з помітними помилками, вадами засвоєння, але такими, що не перешкоджають подальшому навчанню;

– «незадовільно» – за незнання предмета, велику кількість помилок у мовленні чи у тексті письмової роботи.

Недоліком такої системи є, по-перше, суб’єктивізм в оцінці, по-друге, слабка диференційованість шкали.

Проблемні питання.

1. Яківиди контролю навчальних досягнень студентів слід використовувати в педагогічній практиці?

У сучасній педагогічній практиці використовуються такі види контролю: попередній, поточний, тематияний, підсумковий.

Попередній контроль здійснюється з метою виявлення рівня підготовленості студента до сприйняття нового матеріалу. Аін, наприклад, може здійснюватися на початку навчання студентів у ВНЗ для встановлення рівня знань і запобігання дидактичних труднощів у період адаптації студентів-першокурсників до особливостей педагогічного процесу у ВНЗ. Доцільно проводити попередню (діагностичну) перевірку перед вивченням нового розділу для виявлення питань, які потребують повторення, тощо. Така перевірка може проводитися у вигляді тестових завдань, письмових контрольних робіт, фронтального усного опитування перед початком семінарських, лабораторних робіт, усних співбесід на індивідуальних чи групових консультацій.

Поточна перевірка здійснюється на лекціях, семінарах, практичних, лабораторних заняттях, колоквіумах з метою виявлення рівня засвоєння матеріалу і при необхідності корегування навчально-пізнавальної діяльності студентів, що особливо важливо при організації їх самостійної роботи.

Тематична перевірка перевірка знань спрямована на вивчення рівня засвоєння студентами певної теми чи декількох взаємопов’язаних тем (модулів). Одним з основних завдань тематичної перевірки є створення передумов для осмислення та узагальнення достатньо великої за обсягом навчальної інформації. Для проведення тематичного контролю, який може здійснюватися на підсумковому семінарі, колоквіумі чи в процесі модульної або тематичної контрольної роботи, завдання повинні добиратися та конструюватися таким чином, щоб усунути елементи випадковості та об’єктивно оцінити навчальні досягнення студентів за усіма розділами теми.

Підсумковий контроль має на меті перевірку рівня засвоєння знань, практичних умінь та навичок студентів за тривалий проміжок часу навчання – семестр, рік, за весь період навчання у ВНЗ. Мета підсумкового контролю знагнь полягає у виявленні структури і системизнань та умінь студентів. Складові такого контролю – семестровий контроль і державна атестація.

Колоквіум – «мікрозалік» – це вид аудиторного чи позааудиторного заняття, де здійснюється обов’язкове опитування за однією чи декількома найбільш важливими темами, розділами навчального предмету. Студентів зазделегідь попереджують про необхідність ретельної пвдготовки до колоквіуму, зміст запитань та вимоги до відповіді. Відповіді на колоквіумах не можуть набувати форми дискусії. Функції колоквіуму – узагальнююче повторення теми або розділу та контроль якості засвоєння знань. Результати опитування дають змогу внести корективи в лекційнтй курс і лабораторно-практичні заняття.

Семестровий контроль проводиться у формі заліку або семестрового іспиту з конкретної навчальної дисципліни. Студента допускають до семестрового контролю за умови виконання ним усіх видів робіт, передбачених навчальним планом на семестрз цієї дисципліни. Відповідно до принципів кредитно-модульної системи, якщо підсумкова (загальна)оцінка з навчальної дисципліни (сума оцінок у балах за окремі оцінювані форми навчальної діяльності) є достатньою для продовження навчання, то студент має право не складати семестровий іспит чи залік.

Семестровий залік – форма підсумкового контролю, що полягає в оцінюванні засвоєння студентами лекційного матеріалу, а також виконаних ними певних робіт на семінарських, практичних, лабораторних заняттях. Семестровий залік не передбачає обов’язкової присутності студентів за умови виконання ними всіх видів робіт, передбачених навчальним планом за семестр.

Іспити – спеціальні засоби здійснення підсумкової перевірки та оцінювання академічних досягнень студентів.

Семестровий іспит – форма підсумкового контролюз окремої навчальної дисципліни за семестр, що спрямована на перевірку засвоєння теоретичного та практичного матеріалу.

Іспити складають за екзаменаційними білетами, затвердженими кафедрою. Виукладач повинен попередньо ознайомити студентів зі змістом екзаменаційних питань.

Практичний іспит найчастіше полягає у виготовленні студентами натуральних об’єктів, макетів, схем, захисту попередньо розробленого науково-методичного проекту тощо.

Державну атестацію студентів здійснює державна екзаменаційна (кваліфікаційна) комісія після завершення навчання на певному освітньому (кваліфікаційному) рівні або його етапі з метою встановлення фактичної відповідності рівня освітньої підготовкивимогам кваліфікаційно їх арактеристики. Теперішнього часу присвоєння кваліфікації молодшого спеціаліста здійснює державна кваліфікаційна комісія, інших кваліфікацій – державна екзаменаційна комісія (ДЕК). Під контролем державних комісій студенти, які закінчують вищий навчальний заклад, складають державні іспити та захищають кваліфікаційні (дипломні), проекти (роботи).

Складання державних іспитів та захист дипломних робіт (проектів) проводиться на відкритому засіданні ДЕК за участю принаймі половини її складу та обов’язкової присутності Голови комісії.

Рішення державної комісії щодо оцінювання знань, продемонстрованих під час складання державного іспиту, захисту дипломного проекту, а також про присвоєння студенту-випускнику відповідного освітнього рівня виноситься ДЕК на закритому засіданні вілдкритим голосуванням звичайною більшістю голосів членів комісії, які брали участь у засіланні. За однакової кількості голосівголос Голови ДЕК є вирішальним.

Студент, який не склав державний іспит або не захистив дипломний проект, допускається до повторного складання іспитів чи захисту дипломної роботи протягом 3 років після закінчення вищого навчального закладу.

2.Які методи контролю навчальних досягнень використовуються в сучасній вищій школі?

Кожен із методів конторолю має особливості й залежить від мети, змісту та характеру навчання

Усне опитування допомагає контролювати не лише знання, а й вербальні здібності, сприяє випраленню мовних помилок. Відтворення студентом раніше вивченого матеріалу сприяє кращому запам’ятовуванню, активному використанню наукових понять, що неможливо без достатнього застосування їх у мові.

Усне опитування може бути індивідуальним і фронтальним. За фронтального опитування студенти відповідають з місця, доповнюючи один одного. Частковим випадком фронтального опитування, є групове опитування, коли опитується 5-6 осіб одночасно.Індивідуальне опитування здійснюється у процесі проведення співбесіди під час лаботраторних робіт, семінарських занять, при розв’язуванні задач біля дошки, під час захисту рефератів, курсових і дипломних робіт.

Запитання для усної перевірки знань поділяють на основні, довідкові й допоміжні. Основні запитання передбачають самостійну розгорнуту відповідь. Додаткові – спямовані на уточнення того, як студент розуміє певне питання, формулювання, формулу та ін. Допоміжні запитання мають на меті виправлення помилок та неточностей, якщо такі мали місце у відповіді студента. Усі запитання викладача мають бути логічними, чіткими, зрозумілими і посильними, а їх сутність – послідовною і системною.

Письмовий контроль можна здійснювати у вигляді диктантів, відповідей на запитання, розв’язання задач, виконання вправ, тестових завдань, лабораторних робіт, графічних робвт, написання рефератів, доповідей тощо. Письмові роботи допомагають за короткий час з’ясувати рівень засвоєння матеріалу у великій кількості студентів. Результати письмових робіт зберігаються і тому можна з’ясувати деталі і неточності у відповідях та діагностувати їх причини. При письмовому опитуванні слід виключати можливість списування. Письмові роботи також потребують великої кількості часу для перевірки, і оскільки викладачі не завжди вимагають правильної орфографії, то є ризик зниження грамотності студентів.

У дечких випадках можна організувати комбіноване (ущільнене) опитування, за якого викладач одночасно запрошує до відповіді декількох студентів, одинз них відповідає біля дошки, інші – виконують індивідуальні письмові завдання на місці.

Програмований контроль здійснюється за допомогою перфокарт, посібників з друкованою основою, комп’ютерних програм.

Практичний контроль – контроль, за якого виявляються вміння і навички студентів, набуті під час практичної діяльності(проведення дослідів, лабораторних експериментів, проходження різних видів виробничої практики). Така перевірка дає змогу виявити на якому рівні студент засвоїв теоретичні основи цих дій.

Тестовий контроль все ширше використовується для визначення рівня сформованості знань і вмінь з навчальних дисциплін. Такий вид контролю передбачає однакові вимоги до всіх студентів, допомагає уникати надмірних хвилювань, надає можливості ефективніше використовувати час, стимулює студентів до самоконтролю. Однак тестування краще використовувати для виявлення знання фактів, а для визначення вмінь творчо використовувати набуті знання більш ефективними є інші методи контролю