Змістовий модуль 1 основи педагогіки вищої школи короткий виклад змістового модулю 1

Навчальний елемент 1.1. ПЕДАГОГІКА ВИЩОЇ ШКОЛИ ЯК САМОСТІЙНА ГАЛУЗЬ ПЕДАГОГІЧНОГО ЗНАННЯ

Навчальний елемент 1.2. МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПЕДАГОГІКИ ВИЩОЇ ШКОЛИ

Навчальний елемент 1.3. ОСНОВИ НАУКОВОГО ПЕДАГОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Педагогіка вищої школи, одним із провідних завдань якої є формування особистості науковця, викладача вищого навчального закладу, постає відносно молодою галуззю наукових знань, яка вивчає закони і закономірності управління педагогічним процесом у вищому навчальному закладі, що покликаний відповідати кінцевій меті цієї педагогічної системи. Навчально-виховний процес у вищому навчальному закладі суттєво відрізняється від шкільного своєю орієнтацією на оволодіння методами самостійної навчальної і науково-дослідної роботи, переходом освіти в самоосвіту, а також самостійністю регуляції студентами своєї поведінки та наявністю системи ціннісних відносин, що вже склалися. ?????? В цьому змістовому модулі ми прослідкуємо шлях становлення цієї захоплюючої сфери знань, знайомлячись з наукою про розвиток педагогіки вищої школи – багатогалузевою дисципліною, яка вивчає всі аспекти навчання в виховання дорослої людини. З позицій власного досвіду ви зможете

В першому змістовому модулі доведемо, що педагогіка вищої школи є самостійною галуззю педагогічного знання, розкриємо її методологічні аспекти, з’ясуємо основи науково педагогічного дослідження. У першому навчальному елементі ми покажемо процес становлення педагогіки вищої школи, доведемо що вона є самостійною галуззю педагогічного знання, дамо її визначення, сформуємо предмет і об’єкт, визначимо місце в системі педагогічних наук, визначимо категорії та з’ясуємо зв’язок педагогіки вищої школи з іншими науками та її основні завдання

Навчальний елемент 1.1

Педагогіка вищої школи як самостійна галузь педагогічного знання

1. 1. 1. Передісторія виникнення педагогіки вищої школи

1. 1. 2. Поняття педагогіки вищої школи

1. 1. 3. Об’єкт і предмет педагогіки вищої школи

1. 1. 4. Педагогіка вищої школи в структурі педагогічних наук

1. 1 5. Основні категорії педагогіка вищої школи

1. 1. 6. Завдання, функції педагогіки вищої школи

Теми

* Яка різниця між американськими і європейськими поглядами на розуміння педагогіки вищої школи?

* В чому полягає об’єкт і предмет педагогіки вищої школи?

* В чому полягає суть поняття педагогіки вищої школи? Яке місце педагогіки вищої школи в структурі педагогічних наук?

* Які основні категорії педагогіки вищої школи? Які її завдання та функції?

1. 1. 1. Передісторія виникнення педагогіки вищої школи

Мета: ознайомити читачів з особливостями та принципами, основними етапами розвитку вищої освіти в Україні, допомогти оцінити її сучасий стан і перспективи удосконалення згідно вимог Болонських угод.

Ключові терміни: бакалавр, Болонський процес, вища професійна освіта, вища освіта, доктор наук, кандидат наук, коледж, кредитно-модульна технологія навчання ліцей, магістр, навчання, особистісно орієнтоване навчання, парадигма, система вищої освіти, спеціаліст, університет.

При вивченні даного пункту пропонуємо звернути увагу на те, що:

- прообразами вищих навчальних закладів були: створена в Афінах Платоном близько 384 рю до н.е. Академія; заснований там же Арістотелем (335 року до н.е.) ліцей; діяльністьв (308-246 рр. до н.е.) Мусеуму, ефебії (V ст. до н.е.) та Аудиторіуми (Константинополь, 425 р ) які з IX ст. стали називатися ментаври; у країнах близького і середнього Сходу – Будинки мудрості (800 р.),та створені у 1067 р. медресе; вищі школи мусульманської Іспанія (912-976 рр.);

- першим європейським університетом став створений у 1200 році Паризький університет. Невдовзі подібні заклади були створені у Неаполі (1224), Осфорді (1226), Кембриджі (1231), Лісабоні (1290) На кінець XVI cт їх кількість становила 63;

- першою школою вищого рівня в Україні вважають Острозьку академію (греко-слав’ячно-латинську колегію), засновану близько 1576 року в м. Острозі князем К.Острозьким;

- 1632 року в Києві шляхом об’єднання Київської братської та Лаврської шкіл було створено Києво-Могилянську колегію – вищий навчальний заклад, який за змістом і обсягом навчальних програм відповідав вимогам європейської вищої школи. Об’єднана школа отримала свою назву на честь свого протектора-митрополита Петра Могили. Вона була елітним вищим навчальним закладом, який функціонував на демократичних засадах.

-

При засвоєнні цього пункту Ви повинні вміти пояснити основні терміни та положення і відповісти на запропоновані запитання:

1. Перші європейські школи та університети.

2. Роль Острозької академії в розвитку вищої освіти України.

3. Проаналізуйте передумови створення Києво-Могилянської колегії, особливості її структури та навчальних планів.

4. Передумови заснування Львівського університету. Особливості розвитку вищої школи в Західній Україні.

5. Роль Харківського університету у розвитку вітчизняної науки і культури.

6. Основні історичні етапи становлення Київського університету, його роль у розвитку вітчизняної науки і культури.

7. Рішельєвський ліцей, історія заснування.

8. Проаналізуйте організаційні заходи першого уряду України – Генерального секретаріату, спрямовані на розбудову української школи.

9. Політичне тло, на якому розпочалась і закінчилась політика українізації в галузі освіти в Україні в період 20-х років минулого століття.

10. Проблема українсько-російської двомовності в середніх та вищих навчальних закладах україни.

11. В чому полягають стратегічні завдання і пріоритетні напрями реформування вищої освіти в Україні?

12. Охарактеризуйте принципи нової системи народної освіти України.

13. Болонський процес і перспективи законодавчого врегулювання розвитку вищої освіти в Україні.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ОПРАЦЮВАННЯ

1. Українські братства як унікальний історичний феномен та їхня роль у розвитку освіти України.

2. Охарактеризуйте склад професорів Острозької Академії.

3. Історичне значення Києво-Могилянської Академії (1701-1817 рр.).

4. Роль Г.Сковороди у розвитку української національної культури.

5. Роль Олексія і Кирила Розумовських у громадянському і політичному житті України після петровського періоду.

6. Основні етапи розвитку Львівського університету.

7. Роль В.Каразіна у створенні Харківського університету.

8. Суспільно-політичні передумови відкриття університету у Києві.

9. Роль Миколи Перогова у заснуванні Новоросійського університету.

10. Умови діяльності Чернівецького університету на різних етапах історичного розвитку Буковини.

11. Роль Івана Огієнка у заснуванні Кам’янець-Подільського університету.

12.Створення українських вищих шкіл у країнах Європи й Америки.

13. Стратегічні завдання і пріоритетні напрями реформування вищої освіти в Україні.

14. Зміст поняття акредитації вищих навчальних закладів України (на тлі сучасних стандартів високо розвинутих країн світу.)

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

?? Бабишин С.Д. Школа та освіта Древньої Русі (IX – перша половина XIII ст. ). – К., 1973.

?? Багалій Л.І. Український мандрівний філософ Григорій Сковорода. – К., 1992.

?? Барвінський Б. Предтеча університету імені Івана Франка у Львові. – Львів, 1917.

??. Головін Роман. Він пам’ятник собі життям своїм створив. Про Карабіна Василя // За вільну Україну, 1982. 15 грудня.

?? Державна національна програма «Освіта. Україна XXI cт » Київ, 1994.

?? Ісаєвич Я.Д. Братства та їх роль в розвитку української культури 16-18 ст. – Київ. – 1962. – 127 с.

??. Київському університету 150 р. – К., 1984.

??. Мицько І.Л. Острозька слов’яно-греко-латинська академыя (1576-1636). – К., 1990.

?? Ніколаєнко С.М. Вища освіта – джерело соціально-економічного і культурного розвитку суспільства. К.: Знання, 2005. – 319 с.

??. Хижняк Т.Ы. Киэво-Могилянська академыя / Вид 2-е, перероблене ы доповнене. – К., 1991.

?? Черняэва Олександра. Бутиринський уныверситет (проект 1760 р).// Наша лытература, Березень, Кн.3(12) - С.161-170.

??. Юрченко О., Термына Ы., Вєязовський Г. Одеському уныверситету – сто рокыв. – Одеса, 1965.

Виклад матеріалу. Школи і вищі навчальні заклади, як освітньо-виховні системи пройшли складний шлях історичного розвитку. Вони, з одного боку, здійснювали значний вплив на накопичення і прогрес світової культурної спадщини, а з іншого – на собі відчували розмаїття кардинальних змін, які відбувалися в соціумі, науці і культурі різних народів і країн. Початковий період розвитку школи, вищих навчальних закладів та інших соціальних інститутів сягає своїм корінням сивої давнини.

Одним з перших прообразів вищого навчального закладу був започаткований у давній Греції. Близько 384 р. до н.е. Платон поблизу Афін створив філософську школу, котра отримала назву Академії. Метою Академії було вшанування муз, розвиток філософії, математики, астрономії, природничих наук. назва «академія» походить від імені міфічного героя Академа, на честь якого названо місцевість поблизу Афін, де заснована школа. Платонівська академія існувала більше ніж тисячу років і була закрита у 529 році.

335 року до н.е. Аристотель при Храмі Аполлона Лікійського в Афінах заснував ліцей, який функціонував близько восьми століть. В Ліцеї велика увага приділялась вивченню філософії, фізики, математики, інших природничих наук. історики педагогіки вважають філософську школу попередником сучасного ліцею.

У елінську епоху Птоломея (308-246 рр. до н.е.) була започаткована діяльність Мусеума. Мусеум став цариною вивчення математики, астрономії, філософії, медицини, історії, природничих наук. викладачами Мусеума були Архімед, Евклід, Ератосфен.

Іншим варіантом вищого навчального закладу в давній Греції (Афінах і Спарті) були ефебії (V ст. до н.е.) – навчальні заклади для навчання і виховання вільно народжених юнаків 18-20 річного віку. В ефебіях поряд із військово-фізичною підготовкою значне місце посідала освітня підготовка.

425 року в Константинополі був започаткований Аудиторіум – вища школа, яка в IX ст. мала назву «Магнавра» («Золота палата»). Головним підструктурами «Магнаври» були кафедри різних наук. У Магнаврі була сконцентрована викладацька еліта, вивчалась антична спадщина, філософія, богослов’я, медицина, музика, історія, етика, політика, юриспруденція. Заняття проводилися як публічні лекції. Більшість випускників школи мали енциклопедичну освіченість і ставали видатними громадськими і церковним діячами.

У країнах близького і середнього Сходу видатною подією стала поява в Багдаді Будинків мудрості (800 р.). У Будинках мудрості видатні вчені та їх учні збиралися для дискусій, обговорення літературних і філософських творів, наукових трактатів, підготовки рукописів, читання лекцій. У IX-XII ст. в країнах, де переважало населення, яке сповідувало іслам, з’явилися медресе – вищі навчальні заклади, серед яких найбільш знаменитим було медресе Нізаменії в Багдаді, відкрите у 1067 році.

Великим культурним і освітнім центром ісламського світу була мусульманська Іспанія (912-976 рр.). Вищі школи Кордови, Толедо, Саламанки, Севільї пропонували програми по богослов’ю, математиці, астрономії, історії, географії, граматиці, риториці, медицині, філософії. Школи x типу Сходу, зокрема арабська, які мали лекційні зали, великі бібліотеки, наукові школи, системи самоуправління, значно вплинули на розвиток вищої освіти Європи.

Інтенсивне виникнення європейських університетів відбувається в період XII-XV століть. Характерною рисою цього процесу є перетворення низки кафедральних і монастирських шкіл у великі навчальні центри, які потім ставали називатися університетами. Дати заснування європейських університетів у різних джерелах дещо відрізняються, але найбільш вірогідними можна вважати наступні: так, 1200 року виник Паризький університет, як результат об’єднання богословської школи Сьорбони з медичною та юридичною школами, університет в Неаполі засновано в 1224 р., Осфорді – 1206, Кембриджі – 1231 р., Лісабоні – 1290 р. Мережа університетів в Європі розширювалась досить швидко: якщо в XIII столітті нараховувалося 19 університетів, у XIV столітті їх було вже 44, а в кінці XVI ст. – 63. Університети протиставили схоластиці діяльне інтелектуальне і духовне життя. Завдячуючи університетам, спектр суспільного життя Європи став набагато яскравішим, адже становлення освітніх закладів відбувалося під впливом творчості Р.Бекона, Я.Гуса, А.Данте, М.Коперніка, Ф.Петрарки та інших видатних мислителів, які дали могутній поштовх розвитку культури, науки і освіти. Більшість університетів мали інтернаціональний характер. Університети, де навчалия студенти із різних держав, називалися stadium, а ті, в яких навчалися тільки місцеві мешканці, - stadium particulare/ Останні давали вузько спеціалізовані знання і не мали права присуджувати вчені ступені.

У XII-XVстоліттях надзвичайною популярністю користувався Болонський університет, заснований 1119 року в м. Болонья (Північна Італія) як юридичний навчальний заклад. Лише у XIV столітті в ньому було відкрито філософський, медичний і теологічний факультети. З 1478 року в Болонськомууніверситеті викладав астрономію, а в 1481-1482 роках був ректором видатний український учений, доктор медицини і філософії Юрій Котермак з Дрогобича (Георгій Дрогобич).

У другій половині XIII ст. в університетах з’являються факультети або коледжі. Факультети отримали право присуджувати наукові ступені – спочатку бакалавра, а потім магістра, доктора чи ліценціата.

В Україні першою школою вищого рівня вважають Острозьку академію (греко-слав’ячно-латинську колегію), засновану близько 1576 року в м. Острозі князем К.Острозьким. В академії викладали слов’янську, грецьку, латинську мови і так звані «вільні науки»: граматику, арифметику, риторику, логіку. При школі діяли друкарня і науково-літературний гурток.

1632 року в Києві шляхом об’єднання Київської братської та Лаврської шкіл було створено Києво-Могилянську колегію – вищий навчальний заклад, який за змістом і обсягом навчальних програм відповідав вимогам європейської вищої школи. Об’єднана школа отримала свою назву на честь свого протектора-митрополита Петра могили.

1701 року колегія одержала титул та права академії і почала називатися Київською академією, впливовим освітнім і культурним осередком в Україні і Європі. Вона була елітним вищим навчальним закладом, який функціонував на демократичних засадах.

Курс навчання в академії тривав 12 років. Студенти отримували філологічну підготовку, вивчали старослов’янську, українську літературну грецьку, латинську, польську мови, оволодівали поетичним і риторичним мистецтвом, класичною грецькою, римською і частково середньовічною літературою, історією, географією, філософією, богослов’ям. Пізніше в академії розпочали студіювати російську, німецьку, французьку мови, математику, фізику, астрономію, архітектуру.

Однак 1817 року академію було ліквідовано, і замість неї було створено Київську духовну семінарію, перейменовану у 1819 році в духовну академію, яка припинила своє існування в 1918 році. Київська академія відроджена в 1992 році як університет «Києво-Могилянська академія». 19 травня 1994 року Указом президента України їй було надано статус Національний Університет «Києво-Могилянська академія».

Величезне місце у розвитку освіти, науки і культури на українських землях посідали університети. Одним з найстаріших наукових і культурних осередків України є Львівський університет, якому 20 січня 1661 року польським королем було надано «статус академії і титул університету» із правом викладання всіх тогочасних університетських дисциплін і присвоєння учених ступенів.

У XIX столітті завдяки боротьбі прогресивної громадськості і відповідно соціально-економічними потребами відбувався подальший розвиток української вищої школи. Центрами наукової думки, підготовки вчених, учителів, лікарів, юристів стали Харківський, Київський, Новоросійський (м. Одеса) університети.

Розглянемо основні етапи розвитку педагогіки як науки.

Перші спроби осмислення практики виховання з урахуванням потреб суспільства припадають ще на епоху розквіту рабовласницьких держав у середньо морських країнах. Вислови про мету, завдання, зміст і засоби виховання займали велике місце в творах Демокріта, Платона, Аристотеля та ін. древньогрецьких філософів. Ці вислови не були самостійними педагогічними теоріями, а були компонентами філософських систем або проектів організації суспільства. Для подальшого розвитку педагогічної думки велике значення мали ідеї давньогрецьких філософів про опору виховання на принципи етики і психології, про єдність розумового, етичного і фізичного виховання, про вікову періодизацію розвитку людини та ін. у Стародавньому Римі виник особливий інтерес до проблеми організації змісту і методів в риторських школах. Книга Квінтіліана «Про виховання оратора» була по суті, першою спеціальною працею, де був узагальнений досвід навчання, сформульовані вимоги до вчителя і вихователя, містилися вказівки на необхідність обліку індивідуальних особливостей дітей.

Педагогічні переконання європейських націй в епоху середньовіччя зазнали сильного впливу християнства, що стало пануючою релігією феодального суспільства в Європі, всі погляди на виховання розвивалися виключно в рамках християнського богослов’я. аналогічне становище було і в інших регіонах земної кулі, де панували інші релігійні ідеології (іслам, будизм).

Прагнення до звільнення людської думки від релігійних догматів, відродження інтересу до самої людини в його повсякденній діяльності, характерне для епохи розкадання феодального суспільства і зародження капіталістичних суспільних відносин (XIV-XVI ст.) відбивалися і на педагогічних переконаннях. У різних творах гуманістів епохи Відродження (Т.Мор, Т.Кампанелла, Еразм Роттердамський, Ф.Рабле, М.Монтель та ін.) висувалися ідеї всебічного і гармонійного розвитку духовних і фізичних сил людини, світської освіти на базі засвоєння культурної спадщини античного світу і досягнень наукових знань, що бурхливо розвивалися в той період.

Історія педагогіки як цілісної теорії виховання людини починається з епохи перших буржуазних революцій в Європі і пов’язана з ім’ям чеського мислителя Я.А.Коменського, який, узагальнивши і теоретично осмисливши практику європейського виховання, створив струнку педагогічну систему. У «Великій дидактиці» Коменського розглянуті основні проблеми навчання і виховання. Коменський став основоположником класно-урочної системи навчання. Педагогічна теорія Коменського була органічною частиною його широкої соціально-політичної концепції, викладеної в капітальній праці «Загальна порада про виправлення справ людських», одна частина якого («Пампедія») повністю присвячена педагогічним питанням. Зокрема, в ній вперше сформульована і розкрита ідея безперервної освіти і виховання людини впродовж всього життя, викладені вимоги до підготовки книг як головного інструменту освіти і т.д.

Починаючи з епохи Англійської буржуазної революції XVII ст. у розвитку педагогічної думки можна виокремити дві основні течії: з одного боку, продовжувала зберігати пануюче положення феодальна концепція виховання, з іншого – починає складатися нове, буржуазне трактування навчання, як засобу формування діяльності людини, підготовки її до життєвої боротьби за власне благополуччя. Яскравий вираз нові ідеали виховання отримали в працях англійського філософа-просвітителя Дж. Лока, що висунув на перший план проблему етичного і фізичного виховання і став родоначальником утилітаристського підходу до освіти і навчання.

У XVIII ст., опираючись на вчення Лока про природну рівність людей, французькі мислителі (А.Гельвецій, Д.Дідро, Ж.Ж.Руссо та ін.) розвивали положення про вирішальну роль виховання і середовища формування особи. Дідро, зокрема, одним з основних завдань виховання вважав розвиток індивідуальності людини. Французькими матеріалістами обґрунтовувалася і популяризувалася ідея реальної освіти, яка повинна була витіснити так звану схоластичну утворену. Найбільший внесок у розвиток педагогічної думки в XVIII ст. вніс Ж.Ж.Руссо, що став основоположником концепції природного, вільного виховання. Руссо зробив спробу визначити завдання, зміст і методи виховання і навчання дітей, виходячи з особливостей їх фізичного і духовного розвитку на різних вікових етапах, висунув вимогу активізувати методи навчання дітей. Вплив ідей Руссо простежується в демократичних проектах реформ народної освіти у Франції в період революції 1789-1793 рр., в діяльності німецьких філантропістів (І.Б.Базедов, Х.Р.зальцман, І.Г.Компе та ін.), що створили оригінальні педагогічні установи інтернаціонального типу і поклали початок теоретичній розробці Педагогіки

В умовах колишньго СРСР вся система освіти була жорстко централізована. Про використання світового досвіду у виробленні освітньої політики не могло бути й мови.Ця проблеме постала лише після проголошення державної незалежності України.

Точкою відліку у формуванні принципово нової для нашої держави ступеневої системи освіти та органічно пов’язаної з нею системи наукових ступенів і звань (бакалавр, магістр) став закон України «Про освіту», прийнятий Верховною Радою України 23 травня 1991 року і оприлюднений цього ж року 26 червня.Ним передбачалося перехід вищої школи України до ступеневої підготовки спеціалістівЗапровадження нової системи зумовлювалося, насамперед, переходом економіки держави на ринкові відносини. На основі цього закону Міністерство освіти України продовжило цілеспрямовану роботу і оприлюднення концепції ступеневої освіти і підготовки кадрів

Уже в 1991/92 навчальному році в Україні розпочалась цілеспрямована розробкаконцепції ступеневої підготовки фахівців у вищих навчальних закладах. Водночас було опрацьовано перший варіант нового переліку напрямів підготовки фахівців з вищою освітою в Україні як самостійній і незалежній державі. У цьому полягає один із головних причин актуальності проблеми.

Інша причина криється в поглибленні процесу диференціації та інтеграції наукових знань, урізноманітненні кількості об’єктів діяльності людини, що закономірно пов’язують з наукрово-технічним і соціальним прогресом другої половини XX століття. Все це умотивувало об’єктивну потребу в перегляді існуючих на той час переліку спеціальностей та спеціалізацій, за якими традиційно готували фахівців у вищих і середніхспеціальних навчальних закладах України та в профтехучилищах різних рівнів.

Зіставлення змісту і даних виходу у світ наказів та інструктивних листів, що стосувались практичної розбудови нової системи вищої освіти в Україні, засвідчує, що Міністерство освіти проводило в той час досить інтенсивно, розробляючи нові документи щодо вищої освіти. 23-24 грудня 1992 року відбувся Всеукраїнський конгрес працівників освіти України, на якому обговорено документ надзвичайної ваги – проект державної національної програми «Освіта». Україна XXI століття.. Вона передбачала офіційне визнання права вищих навчальних закладів здійснювати свою діяльність нарівні державних вимог. Її мета – забезпечити і визначити можливості конкретного державного вищого навчального закладу здійснювати підготовку кадрів на певному рівні їхньої кваліфікації. Залежно від цього рівня вищому навчальномузакладові надається відповідний статус, що досягається шляхом розвитку самоорганізації (автономії) вузу, ефективного використання ним бюджетних коштів і матеріальних ресурсів, які виділяються на потреби вищої освіти.

Важливим кроком у розвитку вищої освіти є акредитація. Вона має на меті стимулювати вищі навчальні заклади розвиватися в напрямі постійного поліпшення якості підготовки спеціалістів; зорієнтувати вузи на систематичне здійснення самооцінки результатів роботи; задезпечити високий науково-професійний рівень педагогічних кадрів; сприяти визначенню еквівалентності диплома про вищу освітудержавному та міжнародному рівням; стимулювати рзвиток матеріально-технічної бази та соціальної інфраструктури навчального закладу; інформувати громадськість про фактичний рівень підготовки випускників.

Наступною важливою проблемою, є перехід освіти України до ступеневої системи навчання.

Ступенева система освіти покликана реально забезпечити:

- широкі освітні запити і можливості задоволення різноманітних культурно-освітніх потреб особи та суспільства, зокрема загальноосвітніх, загальнокультурну, професійну та наукову підготовку фахівців різних рівнів та галузей знань;

- підвищення соціальної значущості, престижу знань, соціального захисту особи в умовах частої зміни потреб економіки та ринку праці;

- фундаментальність знань випускника вищої школи та її інтеграції в світову вистему освіти.

Ступенева система реалізує концепцію безперервної освіти, базуючись на освітніх, освітньо-професійних та освітньо-наукових програмах різних ступенів.

Проблема врегулювання розвитку вищої освіти в Україні в контексті Болонського процесу надзвичайно актуальна, оскільки порушує питання адаптування вітчизняної системи вищої освіти до загальноєвропейського освітнього простору.

Основні цілі Болонського процесу полягають у:

- побудові Європейської зони вищої освіти як передумови ровитку мобільності громадян із можливістю їх працевлаштування;

- формування та зміцнення інтелектуального, культурного, соціального та науково-технічного потенціалу України як складової Європи;

- посилення міжнародної конкурентоспроможності як національної, так і європейської системи вищої освіти, підвищення їх престижності у світі;

- змагання з іншими системами вищої освіти за студентів, вплив, гроші та престиж;

- підвищення визначальної ролі університетів у розвитку національних та європейських культурних цінностей (університети як носії національної та європейської свідомості);

- досягнення більшої сумісності та порівнянності системи вищої освіти.

Для цього в Україні введено ступеневу структуру вищої освіти, формується система стандартів вищої освіти із застосуванням прийнятих у Європі критеріїв, механізмів та методів оцінювання якості вищої освіти.

Разом з тим, багато чого потрібно зробити, в першу чергу домогтися:

- визнання усіма учасниками освітнього процесу факту, що у системі вищої освіти України історично склалося просторове і часткове поєднання здійснення академічної освіти та професійної підготовки, тобто здобуття особою академічної та професійної кваліфікацій;

- завершення нормативного та методичного забезпечення освіти громадян України за двоступеневою структурою вищої академічної освіти, яка відповідає базовому та повному рівням вищої освіти, та професійної підготовки за дворівневою структурою вищої професійної освіти, яка відповідає освітньо-кваліфікаційним рівням молодшого спеціаліста та бакалавра-спеціаліста-магістра;

- гармонізації вимогтсистеми стандартів вищої освіти з вимогами освітніх стандартів провідних університетів і стандартів професійних спілок європейських країн та з прийнятими у Європі критеріями, механізмами й методами оцінювання якості вищої освіти (наприклад, застосування тестових технологій оцінювання успішності навчання, сертифікації фахівців тощо);

- організації навчального процесу за модульним принципом та використання системи кредитних залікових одиниць;

- введення прийнятних для Європи градацій дипломів, ступенів, академічних кваліфікацій та додатків до дипломів;

- створення умов для розширення мобільності студентів, викладачів, дослідників та управлінців.

Досягнення цілей Болонського процесу неможливе без застосування таких складних і багатоаспектних механізмів та інструментів, як:

- перехід до чіткої структури ступенів освіти (якість, порівняльність);

- впровадження Європейської кредитної трансферної системи (ECTS – European Credit Transfer System).

- забезпечення зближення системи контролю якості вищої освіти та акредитації.

Центральні положення Болонської декларації можуть бути зведені до троьох пунктів:

1. Створення системи академічних ступенів, що були б максимально порівнюваними, зокрема, за рахунок повсюдного введення уніфікованого додатка до диплома або еквівадентного йому документа, запланованого ЮНЕСКО. Єдина система академічних кваліфікацій у «болонських» країнах буде сприяти формуванню єдиного європейського ринку висококваліфікованої праці, а також міжнародної конкупентоздатності європейської вищої освіти як такої.

2. Перехід на рівневу систему вищої освіти: бакалавра (не менше трьох років) і магістратура. Закінчення бакалаврату як завершеної вищої освіти надає право займати вакансії на європейському ринку праці.

3. Уведення системи кредитів і механізмів, що відповідають кредитам, оцінки. Система кредитів – прикладом може служити відома ECTS (European Credit Transfer System) – має сприяти мобільності студентів, для яких бажаним вважається принаймні один семестр навчатися поза стінами «свого» ВНЗ, у тому числі за кордоном, з можливістю перерахування результатів атестації з прослуханих дисциплін. Принцип мобільності має поширюватися не тільки на студентів, а й на викладачів.

Очевидним завданням є реальний аналіз освітньої системи, що наявна сьогодні в Україні. Адже в нас дотепер немає повної ясності в співвідношенні різних освітніх циклів, ступенів та різних кваліфікацій. Норми закону і постанови уряду погано погоджені між собою.

Зважаючи на важливість проблеми, виділимо такі пріоритети цієї роботи:

Перше завдання – запровадження додатка до диплома, рекомендованого ЮНЕСКО, Радою Європи і Європейською комісією. Для цього необхідно більш чітко законодавчо визначити статус європейського додатка до диплома, а потім запропонувати заміну додатків до дипломів за аналогією з практикою заміни паспортів на документи нового зразка. Цю роботу можна виконати в два етапи. Перший – визнання різноманітності європейського і українського додатків до диплома і встановлення терміну, протягом якого ВНЗ мають право видавати документи як національного, так і європейського зразка. Другий етап полягає в повному переході усіх закладів вищої освіти на єдиний додаток до диплома. Цей етап неминучий, тому що практика йде шляхом уніфікації українських документів відповідно до міжнародних стандартів.

Друге завдання – формування системи дворівневої освіти, що включає доступеневий цикл (3-4 роки) з одержанням ступеня бакалавра і післяступеневий (1-2 роки після першого циклу) з одержанням ступеня магістра і (або)доктора (за загальною тривалістю навчання 7-8 років). Проблема переходу України до європейських варіантів дворівневої освіти полягає в тому, що в нас історично склалася інша структура системи освіти: вона поділяється на вищу і післядипломну («освіту дорослих», причому вища освіта не дає наукового ступеня і складається з трьох ступенів: бакалавра (4 роки), спеціаліст (5 років), магістр (6 років). Післядипломна освіта включає підвищення кваліфікації, перекваліфікацію, одержання другої вищої освіти, аспірантуру (не більше 3-4 років) з присвоєнням наукового ступеня кандидата наук і докторантуру (не більше 3 років) з присвоєнням наукового ступеня доктора наук.

Третє завдання – упровадження системи кредитів (залікових одиниць трудомісткості) на кшталт ECTS – європейської системи перерахування залікових балів, що передбачає перезалік обсягу вивченого матеріалу і термінів навчання за кордоном. Основне завдання ECTS – забезпечення порівнюваності національних ситем освіти за змістом навчальних дисциплін (курсів) і за термінами навчання. Для вирішення цього завдання варто розробити шкалу зіставлення нашої системи освіти з кредитною.

Четверте завдання – сприяння мобільності викладацького персоналу і студентів. Її розвиток здійснюється з ініціативи як уряду, так і самих ВНЗ. Прийом іноземних студентів до державних освітніх установ за рахунок засобів бюджету здійснюється відповідно до міжурядових угод. У Болонській декларації закладена інша концепція – не на основі двосторонніх угод між урядами, а шляхом усунення будь-яких перешкод ефективному здійсненню вільного пересування викладачів і студентів. створення умов для академічної мобільності лягає зараз на плечі ВНЗ. З ініативи закладів вищої освіти і місцевої влади створюються і розвиваються міжвузівські і регіональні центри міжнародного співробітництва й академічної мобільності, що активно сприяють ефективному проведенню міжнародної і зовнішньоекономічної діяльності в сфері освіти. Такі програми потребують спрощення візового та реєстраційного режиму для студентів і викладачів: українських – на території європейських держав, іноземних – на території\ України. Крім того, мобільність і співробітництво викладацького персоналу українських ВНЗ на європейському рівні мають здійснюватися як за рахунок партнерства між закладами вищої освіти, так і на основі міждержавних угод та за рахунок спеціальної державної програми.

П’яте завдання – співробітницво в забезпеченні якості освіти. Національна система акредитації освітніх установ в Україні активно працює. Ця обставина полегшує входження нашої країни в Болонський процес. Вищим навчальним закладам, що одержали державну акредитацію, видається відповідний сертифікат, що встановлює або підтверджує на черговий термін статус вищого навчального закладу, перелік спеціальностей, що пройшли державну акредитацію і за якими ВНЗ має право видавати випускникам документи державного зразка про вищу освіту, а також ступені вищої освіти і кваліфікації.

Створення національних акредатаційних генств – тільки перший етап організації європейського співробітництва в сфері забезпечення якості освіти. Другий етап – об’єднання всіх цих агенств у єдину мережу на кшталт ENQA (Європейської мережі забезпечення якості у вищій освіті). Передбачається формування таких акредитаційних агенств, що не залежать від національних урядів і міжнародних організацій. Оцінювання буде грунтуватися не на тривалості або змісті навчання, а на тих знаннях, уміннях і навичках (компетенціях), що набули випускники. Одночасно окреслюється введення стандартів транснаціональної освіти.

Потрібні законодавчі й нормативні документи, які дадуть можливість організовувати таку експертизу та офіційно визнавати державою її результати.

Шосте завдання – сприяння забезпеченню привабливості європейської вищої освіти, єропейського підходу до неї. Насамперед визначимо, що значить європейський підхід до вищої освіти і як він співвідноситься з традиціями вітчизняної вищої школи. Європейські традиції університетської освіти створили таку систему, за якої класична модель університету, що виникла в Європі, синтезувала в собі визначальні цінності європейської культури, науку і наукове пізнання, тобто право вільного дослідження істини. Вітчизняний університет відразу зі створенням став розглядатися не як «учене співтовариство», а як навчальна установа, підзвітна державі. Розрив між університетською освітою і фундаментальною наукою, по суті закріплений у сучасному законодавстві в галузі наукових досліджеь і вищої школи. У Законі «Про вищу освіту» не закріплена законодавча вимога і відповідальність за здійснення наукової діяльності та винагороди за неї співробітникові освітньої установи. Разом з тим є норма про те, що вищі освітні установи займаються науково-дослідною діяльністю. Цей розрив призвів до того, що випускники університетів найчастіше виявляються неконкурентоспроможними на світових ринках висококваліфікованої праці, а вітчизняна наука втрачає основу механізму кадрового поновлення.

Необхідно змінити статус університетів, але зробити це не тільки реалізуючи комплекс правових заходів, а в першу чергу вживаючи виховних, просвітницьких й інших заходів, що формують у суспільній свідомості нове ставлення до університетів як науково-освітніх установ.

Сьоме завдання – проблему ступеня участі в Болонському процесі треба розглядати не тільки в контексті професійних інтересів розвитку вищої школи, а й у контексті національних інтересів України, розвитку її зовнішньополітичного курсу, інтересів усього суспільства. Входження в Болонський процес – це не лише освітня проблема, а й проблема нашої участі в європейському ринку праці.

У багатьох країнах є чітке розмежування освітнього ступеня, який надається університетами та означає рівень освітньої підготовки з напряму (спеціальності) і кваліфікаційного рівня, який може визначатися як державою, так і роботодавцем чи професійною асоціацією або навіть громадським об’єднанням. В Україні за результатами державної атестації випускника ВНЗ державною комісією, до складу якої, як правило, входять викладачі та посадові особи вищого перевіряти не передбачено законодавством. Традиції європейських роботодавців такої спрщеної схеми визнання кваліфікацій та наймання на роботу не передбачено. Тому в Україні є нагальна потреба удосконалення системи атестації саме фахового (кваліфікаційного) рівня. Треба визначити освітній та кваліфікаційний (назви професійної роботи) статус бакалавра і магістра, адаптований до вимог ринку праці, спрямованість (академічну або професійну, зміст і терміни їх підготовки та обсяги прийому і критерії зарахування на магістерські програми.навчального закладу, йому присвоюється єдиний освітньо-кваліфікаційний рівень. Тому конкуренція на ринку праці не вихначається компетенціями випускника, бо їх у нього на робочому місці при зайнятті посади

Одним із важливих положень Болонського процесу є орієнтація вищих навчальних закладів на кінцевий результат: знання випускників мають бути застосовані й практично використані на користь усій Європі. Всі академічні ступені та інші кваліфікації мають бути затребувані європейським ринком праці, а професійне визнання кваліфікацій має бути полегшене. У цьому контексті потребує вирішення проблема працевлаштування випускників освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, який за болонськими вимогами відповідає закінченій вищій освіті.

Сьогодні ступінь бакалавра визначено як освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця тільки з базовою вищою освітою, у багатьох галузях (освіта, медицина, наука тощо) використання фахівця цього рівня є проблематичним, оскільки в класифікаторі професій для бакалаврів є дуже мало первинних посад або й зовсім немає. Нормою було б таке положення, коли громадінин навчається в базовому форматі на бакалавра, отримує повну вищу професійну вищу освіту, потім працює там, де його диплом визнається, та довчається на магістра. Таким чином можна вирішити проблему працевлаштування випускників та забезпечити умови для навчання впродовж життя.

Перевірте свої знання

Тестові завдання

1. Перший прообраз вищого навчального закладу був започаткований у давній Греції. Це була:

а) філософська школа, створена близько 384 р. до н.е. Платоном поблизу Афін, котра отримала назву Академії;

б) ліцей, заснований 335 року до н.е. Аристотелем при Храмі Аполлона Лікійського в Афінах;

в) ефебії, навчальні заклади в давній Греції (Афінах і Спарті) (V ст. до н.е.) для навчання і виховання вільно народжених юнаків 18-20 річного віку

г) Аудиторіум – вища школа, яка в IX ст. мала назву «Магнавра» («Золота палата»), започаткована 425 року в Константинополі

д) інша відповідь (правильна відповідь а)

2. Інтенсивне виникнення європейських університетів відбувається в період:

а) VIII-X столітті;

б) X-XI столітті

в) XII-XV столітті

г) XVIII столітті

д) інша відповідь (правильна відповідь в)

3.Чим прославився Юрій Котермак (Георгій Дрогобич)?

а) своїми науковими працями в галузі філософії та астрономії;

б) політичною і громадською діяльністю на Україні

в) в 1481-1482 роках був ректором Болонського університету;

г) створив перший вищий навчальний заклад в Україні;

д) інша відповідь (вірна відповідь в);

4.Першим вищим навчальним закладом в Україні вважають:

а) Києво-Могилянську академію;

б) Острозьку академію (греко-слав’яно-латинську колегію);

в) Львівський університет;

г) Київська Братська та Лаврська школи;

д) інша відповідь (правильна відповідь б).

5. Книга Квінтіліана «Про виховання оратора» була по суті, першою спеціальною працею, де :

а) де містилися вказівки на необхідність обліку індивідуальних особливостей дітей;

а) було, сформульовані вимоги до студентів;

в) був узагальнений досвід навчання, сформульовані вимоги до вчителя і вихователя, містилися вказівки на необхідність обліку індивідуальних особливостей дітей.

г) був узагальнений досвід вищих навчальних закладів, сформульовані вимоги до викладача, містилися вказівки на необхідність обліку індивідуальних особливостей студентів.

д) інша відповідь (правильна відповідь в)

6. Одним з найстаріших наукових і культурних осередків України є:

а)Київський університет;.

б)Харківський університет;

в)Львівський університет, якому в 1790 році польським королем було надано «статус академії і титул університету» із правом викладання всіх тогочасних університетських дисциплін і присвоєння учених ступенів.

г)Львівський університет, якому 20 січня 1661 року польським королем було надано «статус академії і титул університету» із правом викладання всіх тогочасних університетських дисциплін і присвоєння учених ступенів.

д) інша відповідь (правильна відповідь г)

7. Основоположником концепції природного, вільного виховання став.

а) А.Гельвецій;

б) Д.Дідро;

в) Ж.Ж.Руссо;

г) Дж. Локк;

д) інша відповідь (правильна відповідь в)

8. Починаючи з епохи Англійської буржуазної революції XVII ст. у розвитку педагогічної думки можна виокремити дві основні течії:

а) з одного боку, продовжувала зберігати пануюче положення стародавня концепція виховання, з іншого – починає складатися нове, буржуазне трактування навчання, як засобу формування діяльності людини, підготовки її до життєвої боротьби за власне благополуччя.

б) з одного боку, продовжувала зберігати пануюче положення феодальна концепція виховання, з іншого – починає складатися нове, буржуазне трактування навчання, як засобу формування діяльності людини, підготовки її до життєвої боротьби за власне благополуччя.

в) з одного боку, продовжувала зберігати пануюче положення грецька концепція виховання, з іншого – починає складатися нове, буржуазне трактування навчання, як засобу формування діяльності людини, підготовки її до життєвої боротьби за власне благополуччя.

г) з одного боку, продовжувала зберігати пануюче положення римська концепція виховання, з іншого – починає складатися нове, буржуазне трактування навчання, як засобу формування діяльності людини, підготовки її до життєвої боротьби за власне благополуччя.

д) інша відповідь (вірна відповідь б)

9. Історія педагогіки як цілісної теорії виховання людини починається:

а) з епохи перших буржуазних революцій в Європі і пов’язана з ім’ям мислителя А.Гельвеція, який, узагальнивши і теоретично осмисливши практику європейського виховання, створив струнку педагогічну систему.

б) з епохи перших буржуазних революцій в Європі і пов’язана з ім’ям Ж.Ж.Руссо, який, узагальнивши і теоретично осмисливши практику європейського виховання, створив струнку педагогічну систему.

в) з епохи перших буржуазних революцій в Європі і пов’язана з ім’ям Д.Дідро, який, узагальнивши і теоретично осмисливши практику європейського виховання, створив струнку педагогічну систему.

г) з епохи перших буржуазних революцій в Європі і пов’язана з ім’ям чеського мислителя Я.А.Коменського, який, узагальнивши і теоретично осмисливши практику європейського виховання, створив струнку педагогічну систему.

д) інша відповідь (правильна відповідь г)

10. У 1632 року в Києві було створено Києво-Могилянську колегію

а) як новостворений вищий навчальний заклад, який за змістом і обсягом навчальних програм відповідав вимогам європейської вищої школи.;

б) шляхом реорганізації Київської братської школи, який за змістом і обсягом навчальних програм відповідав вимогам європейської вищої школи;

в) шляхом об’єднання Київської братської та Лаврської шкіл було створено Києво-Могилянську колегію, який за змістом і обсягом навчальних програм відповідав вимогам європейської вищої школи;

г) шляхом реорганізації Лаврської школи який за змістом і обсягом навчальних програм відповідав вимогам європейської вищої школи;

інша відповідь (правильна відповідь в)

ТЕРМІНИ ІЗ ГЛОСАРІЮ

Андрогогіка – вікова та педагогічна галузь психолого-педагогічних досліджень теоретичних і практичних проблем освіти і виховання дорослих людей.

Антична педагогіка – педагогічна думка і виховна практика класичних грецької та римської цивілізації.

Бакалавр – у XIII в Західній європі перший вчений ступінь, який дає право читати лекції в університеті.

Нині у Франції, Іспанії і в деяких інших країнах Європи та Південної Америки ступінь бакалавра свідчить про завершення середньої освіти і дає право вступати до університету.

В Англії – перший вчений ступінь, що присвоюється після закінчення університету.

У США – ступінь, який здобувають після закінчення чотирирічного коледжу.

З 1992 року освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти бакалавра запроваджено в Україні.

Болонський процес . Розгортається в Європі з 1998-1999 рр.Його назва походить від Болонської декларації 1999 року. За змістом це утворення єдиного узгодженого європейського простору вищої освіти для забезпечення світової конкурентоспроможності фахівців єврорегіону.

Виховання – це усвідомлене і цілеспрямоване зрощування людини як особистості у відповідності зі специфікою цілей, соціальних груп і організацій, в яких воно здійснюється.

Вища освіта. Тривалий час це поняття ототожнювалося з навчанням в університетах. В сучасному сенсі поширилося у середині XIX ст. після формування в індустріальних державах пвнорівневих систем освіти. Такі системи освіти виокремили у ній три рівні: I – початкову освіту, II – середню освіту, III – вищу освіту, а також ствердили загальне уявлення про вищу світу, як вершинну стадію багаторічного формування працівника-професіонала.

Вищі навчальні заклади – освітній, освітньо-науковий заклад, який реалізує відповідно до наданої ліцензії, освітньо-професійної програми вищої освіти за певними освітньо-кваліфікаційними рівнями, забезпечує навчання, виховання та професійну підготовку осіб відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей та нормативних вимог у галузі вищої освіти, а також здійснює наукову та науково-педагогічну діяльність.

Гуманізація освіти – один з нових соціально-педагогічних принципів, який відображає спрямованість розвитку освіти на гуманні стосунки в суспільстві як загальнолюдську цінність.

Державна освітня політика - системастратегічних цілей і програмних дій державної влади з метою забезпечення функціонування та розвитку освіти.

Державні навчальні заклади – навчальні заклади, засновані на загальнодержавній або комунальній власності.

Доктрина (в освітній практиці) – система офіційних поглядів і положень, які виробляються науково-освітньою громадськістю та політичним керівництвом країни і встановлюють напрям розвитку освіти, тривалі пріоритети та гарантії в цій сфері; визначають основні шляхи досягнення цих пріоритетів у контексті нарощування освітнього потенціалу відповідно до нових завдань суспільного поступу та науково-технічного прогресу й високих технологій.

Елітна освіта – особлива, привілейована освіта для вузького кола молоді, яка має можливість її отримати завдіки високому соціальному статусу батьків (соціальний стан, матеріально-фінансові можливості) або високим показникам інтелекту на різних стадіях відбору й оцінки (випускні іспити в школах і коледжах, конкурси талановитих дітей тощо).

Європейський вимір в освіті – певний стандарт знань про Європу для трансляції через навчання.

Зміст вищої освіти – структура, зміст і обсяг навчальної інформації , засвоєння якої забезпечує особі можливість здобуття освіти і певної кваліфікації, а також обумовлена потребами суспільства система знань, умінь і навичок особи, її професійних, світоглядних і громадських якостей, що має бути сформована у процесі навчання з урахуванням перспектив розвитку суспільства, науки, техніки, технологій, культури, мистецтва.

Історія педагогіки – галузь гуманітарного знання, що вивчає історичний розвиток педагогічної думки, освітньої практики та педагогічних персоналій в їх єдності як узагальненого теоретичного історико-культурного осмислення педагогічних проблем.

Недержавні навчальні заклади – навчальні заклади, засновані на приватній формі власності і належать приватним особам, благодійним, освітнім, релігійним та іншим недержавним організаціям, реалізують відповідно до наданої ліцензії освітні та освітньо-професійні програми за певними освітніми та освітньо-кваліфікаційними рівнями, забезпечують навчання, виховання та професійну підготовку осіб відповідно до покликання, інтересів, здібностей та згідно з нормативними вимогами у галузі освіти.

Неперервна освіта – процес, який охоплює все життя людини, що забезпечує поступовий розвиток творчого потенціалу особистості і всестороннє збагачення її духовного світу, цілеспрямована систематична пізнавальна діяльність щодо освоєння і вдосконалення знань, умінь і навичок, одержаних у загальних і спеціальних установах, а також шляхом самоосвіти.

Освіта – процес і результат засвоєння особистістю певної системи наукових знань, практичних умінь і навичок і пов’язаного з ними того чи іншого розвитку її розумово-пізнавальної і творчої діяльності, а також морально-естетичної культури, які в своїй сукупності визначають соціальне обличчя та індивідуальну своєрідність цієї особистості.

Освітня політика – сфера взаємовідносин індивідів, різних соціальних груп з метою використання владних інституцій задля реалізації своїх інтересів і потреб.

Педагогіка – соціальна наука, яка об’єднує, інтегрує, синтезує дані всіх природничих і соціальних наук, пов’язаних з формуванням людини.

Середньовічна освіта – освітньо-виховні моделі, що формувалися у Західній Європі під час історичного періоду кінця V- середини XVII ст.(зокрема християнська педагогіка, педагогіка протестантизму, пуританізму, епохи Відродження тощо).

Система освіти в Україні – дердавний інструмент реалізації конституційного права громадян України на освіту, а саме – доступності і безоплатності дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних вищих нпавчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти; різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Університет – це найдавніший і головний тип європейського ВНЗ з великою кількістю відділень (факультетів), діяльність якого спрямована на розвиток освіти, науки і культури у спосіб спосіб здійснення фундаментальних наукових досліджень та організації навчання за всіма рівнями вищої професійної, післядипломної і другої (додаткової) освіти з широкого спектру природничо-наукових, гуманітарних та інших галузей науки, техніки і культури.

Філософія освіти – розв’язання проблем, що виникають на стику філософії з освітньою діяльністю.

САМОСТІЙНА СЛОВНИКОВА РОБОТА

ЗАВДАННЯ ДЛЯ РОЗДУМІВ

1.

2.

3.