4.1.2. Педагогічна компетентність викладача вищого навчального закладу

Провідною метою модернізації вищої освіти в Україні є досягнення принципово нового рівня якості підготовки випускника вищої школи. В умовах впровадження компетентнісного підходу з змінюється сам зміст поняття «знання». Сьогодні науковці, практики, представники ділового світу занепокоєнні занадто високою академічністю знань, які отримують студенти, не розвиненістю у випускників вищих шкіл вмінь керуватися отриманими знаннями, застосовувати їх на практиці. вирішення цих завдань значною мірою залежить від педагогічних кадрів – викладачів, які безпосередньо забезпечують успіх вищих навчальних закладів у підготовці майбутніх фахівців. Викладачі вищої школи у сучасних умовах є головним суб’єктом інновації у сфері вищої освіти, інноваційного розвитку вищого навчального закладу і успішного врахування зовнішніх факторів інноваційних процесів у суспільстві.

Загальновизнано, що в умовах компетентнісного підходу до підготовки фахівців з вищою освітою поняття «якість освіти» набуває нового звучання і охоплює не тільки знання уміння й навички, а й особистісні утворення особистості, що забезпечують їй успіх у подальшій професійній діяльності. крім того, виконати сучасні вимоги до організації навчального процесу у вищій школі (щодо особистісної орієнтації навчального процесу; використання інтерактивних і сучасних інформаційних технологій навчання; спрямованості навчання на особистісний, професійний і творчий розвиток майбутніх фахівців; формування у них професійно-значущих якостей, здатності до самостійного поповнення знань, навчання упродовж життя тощо), що спрямовані на підвищення якості підготовки фахівця з вищою освітою, здатний лише викладач із сформованою педагогічною компетентністю.

Педагогічну компетентність викладача вищого навчального закладу розглядаємо як інтегровану професійно-особистісну характеристику викладача, що забезпечує ефективність викладацької діяльності у вищому навчальному закладі та відображає: рівень сформованості професійно-значущих для педагогічної діяльності якостей його особистості; результат його педагогічної підготовки (сформованість педагогічних компетенцій), який визначається сукупністю ціннісних та мотиваційних установок, необхідним обсягом знань та умінь, рівнем педагогічної майстерності та досвідом діяльності у вищій школі. Педагогічна компетентність викладача вищого навчального закладу можна структурно подати у вигляді окремих компетенцій. Компетенція відповідно до європейського контексту включає знання й розуміння (теоретичне знання академічної області, здатність знати й розуміти), знання як діяти (практичне й оперативне застосування знань до конкретних ситуацій), знання як бути (цінності як невід’ємна частина способу сприйняття й життя з іншими в соціальному контексті). Таким чином, поняття «компетенція» включає не тільки когнітивну й операційно-технологічну складові, але й мотиваційну, етичну, соціальну, поведінкову (результати освіти, знання, уміння, систему ціннісних орієнтацій).

За таких умов постає проблема створення цілісної системи формування педагогічної компетентності викладача вищого навчального закладу. Актуальність цього завдання посилюється такими факторами.

По-перше, сьогодні спостерігається недостатня увага до професійно-педагогічної підготовки викладачів вищої школи як в умовах магістратури, так і в системі підвищення кваліфікації. Разом з тим, коли конкуренція між вищими навчальними закладами за контингент студентів значно зросла, пріоритетне значення надається ефективній організації навчального процесу, якісному навчанню. Переваги надаються вищому навчальному закладу, де викладачі розуміються у психологічних особливостях студентської аудиторії, орієнтуються у сучасних досягненнях педагогічної науки і практики, володіють різноманітними інтерактивними технологіями навчання; засобами і методиками професійно-творчого розвитку і саморозвитку студентів. Саме тому викладач повинен постійно поповнювати свої знання у предметній галузі і водночас турбуватися про своє професійне зростання як педагога, розвивати власний стиль педагогічної діяльності; опановувати новітніми знаннями у галузі педагогіки і психології, методики викладання, підвищувати рівень педагогічної майстерності. Зміщення акцентів у меті вищої освіти з формування фахівця на вирішення проблеми комплексного розвитку особистості студента, підготовки його до творчої професійної діяльності в умовах швидкозмінного інноваційного розвитку суспільства вимагає від викладача оволодіння новими компетенція ми.

По-друге, студентський контингент у будь-якому вищому навчальному закладі за останні десять років значно змінився, тому традиційні підходи до навчання студентів можуть виявитися неефективними. З одного боку, відкритість суспільства, інформаційне середовище і технології сприяють підвищенню інтелектуального і технологічного рівня студентства, а, з іншого, дестабілізація соціокультурного процесу у суспільстві, зміст інформаційного середовища, розрив між цінностями, що декларуються, і реальними у житті, призводять до зміни у відношенні студентів до явищ, які раніше одностайно засуджувалися, до утвердження у студентському середовищі прагматизму, меркантилізму, цинізму. Спостерігається зниження морально-психологічної та ціннісно-формувальної спрямованості навчального процесу. Ця проблема пов’язана із проблемою зниження виховую чого потенціалу вищої школи, що, значною мірою, зумовлено непідготовленістю педагогічних кадрів до роботи у нових умовах, а також нерозумінням викладачами власного місця і ролі у формуванні особистості майбутнього фахівця. Сьогодні у багатьох викладачів відсутній потяг до самовдосконалення, до змін адекватних реаліям сьогодення.

По-третє, використання сучасних технологічних засобів у навчальному процесі вищої школи, таких як телекомунікаційні і комп’ютерні технології, мережа Інтернет, змінили навчальне інформаційне середовище практично всіх вищих навчальних закладів. Очевидно, що для використання сучасних інформаційних технологій у навчальному процесі вищої школи, зокрема такої перспективної форми навчання як дистанційна, викладачі вищої школи повинні отримати спеціальну підготовку. Саме тому виникає нагальна потреба в упорядкуванні знань викладачів, пов’язаних з феноменом інформаційної культури, у підвищенні їх рівня інформаційної і комп’ютерної грамотності.

По-четверте, значної уваги потребує формування методологічної культури викладача, озброєння його методологічними знаннями (теоретичними, методичними, методології навчального предмета, методології пізнання відповідної галузі науки), оскільки сучасні викладачі повинні: вміти самостійно спроектувати навчальний процес, самостійно створювати різні програми та навчально-методичне забезпечення; шукати, обробляти різну інформацію; володіти методами аналітико-синтетичної переробки інформації, конструювати тексти як наукові, так і навчальні.

По-п’яте, організація педагогічної підготовки магістрів і перепідготовки викладача вищої школи повинна базуватися на андрагогічній моделі навчання, тобто такій організації спільної діяльності учня і викладача, при якій:

а) учень – дорослий в силу об’єктивних факторів (сформованість особистості, незалежне економічне, юридичне, соціальне й психологічне положення, життєвий досвід, наявність серйозних проблем, для вирішення яких необхідно вчитися, орієнтація на негайне використання отриманих, у процесі навчання знань та умінь) відіграє провідну роль в організації процесу навчання, визначаючи разом з викладачем всі навчальні параметри процесу навчання: цілі, зміст, форми, методи та засоби навчання;

б) викладач виступає як консультант, експерт з технології навчання, надаючи дорослому-учню допомогу в організації процесу навчання. До андрагогічних принципів навчання відносять найбільш загальні принципи організації процесу навчання дорослих людей: пріоритет самостійного навчання; принцип спільної діяльності; принцип опори на досвід учня-дорослого; індивідуалізації навчання; системності навчання; контактності навчання; принцип актуалізації результатів навчання; принцип елективності навчання; принцип розвитку освітніх потреб; принцип свідомого навчання.

Андрагогічна модель формування педагогічної компетентності магістрів та перепідготовки викладачів повинна базуватися на структурі педагогічної компетентності викладача вищого навчального закладу непедагогічного профілю та відображати:

- вимоги до сучасного викладача вищої школи в контексті інноваційних тенденцій розвитку суспільства;

- взаємозумовленість між предметною і професійно-педагогічною складовою змісту підготовки;

- спрямованість змісту кожного модуля підготовки на формування відповідних компетенцій;

- організаційно-методичні та псизхолого-педагогічні умови реалізації змісту підготовки, спрямовані на рефлексивно-творче осмислення змісту і технологій підготовки відповідно до власного досвіду викладацької діяльності.

Запровадження ступеневої системи вищої освіти й введення нових освітньо-кваліфікаційних рівнів «бакалавр» та «магістр» надає широкі можливості для вирішення завдань щодо формування педагогічної компетентності викладача вищого навчального закладу на етапі його навчання магістратурі. У Європейському вимірі ступінь магістра надає фахівцю можливість викладання у вищій школі, саме тому у країнах Європейського союзу магістри отримують відповідну психолого-педагогічну підготовку.

На основі аналізу рекомендацій Європейської комісії щодо універсальних компетенцій [] [Комплекс нормативних документів для розроблення складових системи стандартів вищої освіти // За загальною редакцією В.Д.Шинкарука. Укладачі: К.М.Левківський, В.Л.Гуло, Л.О.Котоловець, Т.Ю.Морозова, М.О.Писаренко, М.І.Тимошенко. – К., 2007. – 79 с.] до найважливіших педагогічних компетенцій, на формування яких має спрямовуватися підготовка викладача вищого навчального закладу, відносимо:

Соціально-особистісні компетенції:

- розуміння ролі власної викладацької діяльності (щодо підготовки майбутніх фахівців) для соціально-економічного розвитку держави;

- здатність до викладацької діяльності;

- розуміння та сприйняття етичних норм поведінки відносно інших людей;

- сформована система цінностей та мотивації до педагогічної діяльності;

- креативність, здатність до системного мислення;

- адаптивність і комунікабельність;

- наполегливість у досягненні якості навчання студентів з предмета;

- відповідальність за якість навчання студентів з предмета;

- толерантність, полі культурна грамотність;

- здатність до сприймання змін у суспільних сферах та освітній галузі та самовдосконалення й саморозвиток відповідно до цих змін.

Інструментальні компетенції:

- володіння основами педагогічної майстерності;

- здатність до письмової та усної комунікації державною та рідною мовами;

- знання іншої мови (мов);

- володіння сучасними методами та інтегративними технологіями навчання, спрямованими на розвиток особистості студента, підготовки його до життя і праці в умовах інноваційних тенденцій розвитку суспільства;

- навички роботи з технічними засобами навчання, комп’ютером, сучасними інформаційними технологіями; використання програмних засобів і інтернет-ресурсів; уміння створювати бази даних;

- навички організації навчального процесу, зокрема за дистанційною формою, та управління навчально-пізнавальною діяльністю та самостійною роботою студентів;

- дослідницькі навички;

- навички полі культурного виховання;

- уміння щодо створення та естетизації навчального середовища;

- навички використання у навчальному процесі здоров’язберігаючих технологій.

Загальнонаукові компетенції:

- базові знання фундаментальних розділів педагогіки і психології в обсязі, необхідному для організації ефективної взаємодії зі студентами в процесі навчання та її спрямованості на цілісний розвиток особистості студента, зокрема інтелектуальний і творчий;

- методологічні знання;

- базові знання в галузі інформатики й сучасних інформаційних технологій;

- базові знання в галузі фундаментальних природничих, гуманітарних, та соціально-економічних наук, необхідних для реалізації між предметних зв’язків;

- базові знання в галузі методики викладання, які необхідні для ефективного засвоєння навчальної дисципліни.

Професійно-педагогічні компетенції:

- загальні професійно-педагогічні (спрямованість навчання на професійний розвиток і саморозвиток студента; підготовка студента до самостійного поповнення та оновлення знань, до навчання і професійного самоудосконалення впродовж життя);

- спеціалізовані професійно-педагогічні (професійна спрямованість змісту навчання предмета; при можливості інтегрування змісту навчального предмета з професійно-орієнтованими дисциплінами).

ПЕРЕВІРТЕ ВАШІ ЗНАННЯ

Тести до п. 4.1.2.

Із запропонованих варіантів виберіть правильну й найповнішу відповідь

1. Викладач вищої школи у сучасних умовах є:

а) суб’єктом інновацій у сфері вищої освіти, інноваційного розвитку вищого навчального закладу і успішного врахування зовнішніх факторів інноваційних процесів у суспільстві;

б) головним суб’єктом інновацій у сфері вищої освіти, інноваційного розвитку вищого навчального закладу і успішного врахування зовнішніх факторів інноваційних процесів у суспільстві;

в) головним суб’єктом розвитку вищого навчального закладу і успішного врахування зовнішніх факторів інноваційних процесів у суспільстві;

г) головним суб’єктом інновацій у сфері вищої освіти, інноваційного розвитку вищого навчального закладу;

д) інша відповідь (вірна відповідь б)

2. Викладач вищого навчального закладу повинен:

а) постійно поповнювати свої знання у предметній галузі і водночас турбуватися про власний стиль педагогічної діяльності; опановувати новітніми знаннями у галузі педагогіки і психології, методики викладання, підвищувати рівень педагогічної майстерності;

б) постійно поповнювати свої знання у предметній галузі і водночас турбуватися про своє професійне зростання як педагога, розвивати власний стиль педагогічної діяльності; опановувати новітніми знаннями у галузі методики викладання, підвищувати рівень педагогічної майстерності;

в) постійно поповнювати свої знання у предметній галузі; опановувати новітніми знаннями у галузі педагогіки і психології, методики викладання, підвищувати рівень педагогічної майстерності;

г) постійно поповнювати свої знання у предметній галузі і водночас турбуватися про своє професійне зростання як педагога, розвивати власний стиль педагогічної діяльності; опановувати новітніми знаннями у галузі педагогіки і психології, методики викладання, підвищувати рівень педагогічної майстерності;

д) інша відповідь (вірна відповідь г).

3. Сучасний викладач повинен:

а) вміти самостійно спроектувати навчальний процес; самостійно створювати різні програми та навчально-методичне забезпечення; шукати, обробляти різну інформацію; володіти методами аналітико-синтетичної переробки інформації; конструювати тести як наукові, так і навчальні;

а) вміти самостійно створювати різні програми та навчально-методичне забезпечення; шукати, обробляти різну інформацію; володіти методами аналітико-синтетичної переробки інформації; конструювати тести як наукові, так і навчальні;

а) вміти самостійно спроектувати навчальний процес, обробляти різну інформацію; володіти методами аналітико-синтетичної переробки інформації; конструювати тести як наукові, так і навчальні;

а) вміти самостійно спроектувати навчальний процес; самостійно створювати різні програми та навчально-методичне забезпечення; шукати, обробляти різну інформацію;

д) інша відповідь (вірна відповідь а).

4. До андрагогічних принципів навчання відносять найбільш загальні принципи організації процесу навчання дорослих людей:

а) пріоритет самостійного навчання; спільної діяльності; опори на досвід учнів-дорослих; індивідуалізації навчання; системності навчання; контекстності навчання; актуалізації результатів навчання; елективності навчання; розвитку освітніх потреб; свідомого навчання;

б) пріоритет самостійного навчання; спільної діяльності; системності навчання; контекстності навчання; актуалізації результатів навчання; елективності навчання; розвитку освітніх потреб; свідомого навчання;

в) пріоритет самостійного навчання; спільної діяльності; опори на досвід учнів-дорослих; індивідуалізації навчання; контекстності навчання; актуалізації результатів навчання; елективності навчання; розвитку освітніх потреб; свідомого навчання;

г) пріоритет самостійного навчання; спільної діяльності; опори на досвід учнів-дорослих; індивідуалізації навчання; системності навчання; елективності навчання; розвитку освітніх потреб; свідомого навчання;

д) інша відповідь (вірна відповідь а)

5. Педагогічну компетентність викладача вищого навчального закладу розгядаємо:

а). як інтегровану професійно-особистісну характеристику викладача, що забезпечує ефективність викладацької діяльності у вищому навчальному закладі та відображає: рівень сформованості професійно-значущих для педагогічної діяльності якостей його особистості; результат його педагогічної підготовки (сформованість педагогічних компетенцій), який визначається сукупністю ціннісних та мотиваційних установок, необхідним обсягом знань та вмінь, рівнем педагогічної майстерності;

б). як інтегровану професійно-особистісну характеристику викладача, що забезпечує ефективність викладацької діяльності у вищому навчальному закладі та відображає: рівень сформованості професійно-значущих для педагогічної діяльності якостей його особистості; результат його педагогічної підготовки (сформованість педагогічних компетенцій);

в). як інтегровану професійно-особистісну характеристику викладача, що забезпечує ефективність викладацької діяльності у вищому навчальному закладі та відображає: рівень сформованості професійно-значущих для педагогічної діяльності якостей його особистості; результат його педагогічної підготовки (сформованість педагогічних компетенцій), який визначається сукупністю ціннісних та мотиваційних установок, необхідним обсягом знань та вмінь, рівнем педагогічної майстерності та досвідом діяльності у вищій школі

г). як характеристику викладача, що забезпечує ефективність викладацької діяльності у вищому навчальному закладі та відображає: рівень сформованості професійно-значущих для педагогічної діяльності якостей його особистості; результат його педагогічної підготовки (сформованість педагогічних компетенцій), який визначається сукупністю ціннісних та мотиваційних установок, необхідним обсягом знань та вмінь, рівнем педагогічної майстерності та досвідом діяльності у вищій школі

д) інша відповідь (вірна відповідь в).

6. До професійно-педагогічних компетенцій викладача відносять:

а) загальні професійно-педагогічні (спрямованість навчання на професійний розвиток і саморозвиток студента; підготовка студента до самостійного поповнення та оновлення знань, до навчання і професійного самовдосконалення впродовж життя); спеціалізовані професійно-педагогічні (професійна спрямованість змісту навчання предмета; можливості інтегрування змісту навчального предмета з професійно-орієнтованими дисциплінами); базові знання в галузі фундаментальних природничих, гуманітарних та соціально-економічних наук, необхідних для реалізації між предметних зв’язків;

б) загальні професійно-педагогічні (спрямованість навчання на професійний розвиток і саморозвиток студента; підготовка студента до самостійного поповнення та оновлення знань, до навчання і професійного самовдосконалення впродовж життя); спеціалізовані професійно-педагогічні (професійна спрямованість змісту навчання предмета; можливості інтегрування змісту навчального предмета з професійно-орієнтованими дисциплінами);

в) загальні професійно-педагогічні (спрямованість навчання на професійний розвиток і саморозвиток студента; підготовка студента до самостійного поповнення та оновлення знань, до навчання і професійного самовдосконалення впродовж життя); спеціалізовані професійно-педагогічні (професійна спрямованість змісту навчання предмета; можливості інтегрування змісту навчального предмета з професійно-орієнтованими дисциплінами); методологічні знання;

г) загальні професійно-педагогічні (спрямованість навчання на професійний розвиток і саморозвиток студента; підготовка студента до самостійного поповнення та оновлення знань, до навчання і професійного самовдосконалення впродовж життя); спеціалізовані професійно-педагогічні (професійна спрямованість змісту навчання предмета; можливості інтегрування змісту навчального предмета з професійно-орієнтованими дисциплінами); базові знання в галузі інформатики й сучасних інформаційних технологій;

д) інша відповідь (вірна відповідь б)

7. До загальнонаукових компетенцій викладача відносять:

а) базові знання фундаментальних розділів педагогіки і психології в обсязі, необхідному для організації ефективної взаємодії з студентами в процесі навчання та її спрямованості на цілісний розвиток особистості студента, зокрема інтелектуальний і творчий; методологічні знання; базові знання в галузі інформатики й сучасних інформаційних технологій; базові знання в галузі фундаментальних природничих, гуманітарних та соціально-економічних наук, необхідних для реалізації між предметних зв’язків; базові знання в галузі методики викладання, які необхідні для ефективного засвоєння навчальної дисципліни; володіння сучасними методами та інтегрованими технологіями навчання, спрямованими на розвиток особистості студента, підготовку його до життя і праці в умовах інноваційних тенденцій розвитку суспільства

б) базові знання фундаментальних розділів педагогіки і психології в обсязі, необхідному для організації ефективної взаємодії з студентами в процесі навчання та її спрямованості на цілісний розвиток особистості студента, зокрема інтелектуальний і творчий; методологічні знання; базові знання в галузі інформатики й сучасних інформаційних технологій; базові знання в галузі фундаментальних природничих, гуманітарних та соціально-економічних наук, необхідних для реалізації між предметних зв’язків; базові знання в галузі методики викладання, які необхідні для ефективного засвоєння навчальної дисципліни;

в) базові знання фундаментальних розділів педагогіки і психології в обсязі, необхідному для організації ефективної взаємодії з студентами в процесі навчання та її спрямованості на цілісний розвиток особистості студента, зокрема інтелектуальний і творчий; методологічні знання; базові знання в галузі інформатики й сучасних інформаційних технологій; базові знання в галузі фундаментальних природничих, гуманітарних та соціально-економічних наук, необхідних для реалізації між предметних зв’язків; базові знання в галузі методики викладання, які необхідні для ефективного засвоєння навчальної дисципліни; навички роботи з технічними засобами навчання, комп’ютером, сучасними інформаційними технологіями;

г) базові знання фундаментальних розділів педагогіки і психології в обсязі, необхідному для організації ефективної взаємодії з студентами в процесі навчання та її спрямованості на цілісний розвиток особистості студента, зокрема інтелектуальний і творчий; методологічні знання; базові знання в галузі інформатики й сучасних інформаційних технологій; базові знання в галузі фундаментальних природничих, гуманітарних та соціально-економічних наук, необхідних для реалізації між предметних зв’язків; базові знання в галузі методики викладання, які необхідні для ефективного засвоєння навчальної дисципліни; навички організації навчального процесу, зокрема за дистанційною формою, та управління навчально-пізнавальною діяльністю та самостійною роботою студентів;

д) інша відповідь (вірна відповідь б)

8. На основі аналізу рекомендацій Європейської комісії, до найважливіших педагогічних компетенцій, спрямованих на підготовку викладача вищого навчального закладу, відносяться:

а) соціально-особистісні компетенції; інструментальні компетенції; загальнонаукові компетенції; професійно-педагогічні компетенції;

б) соціально-особистісні компетенції; інструментальні компетенції; загальнонаукові компетенції; професійно-педагогічні компетенції; інформаційні компетенції;

в) соціально-особистісні компетенції; загальнонаукові компетенції; професійно-педагогічні компетенції;

д) інструментальні компетенції; загальнонаукові компетенції; професійно-педагогічні компетенції;

д) інша відповідь (вірна відповідь а)

9. До методологічних знань, якими потрібно озброїти викладача вищого навчального закладу відносяться:

а) методичні знання; методологія навчального предмета; методологія пізнання відповідної галузі науки;

а) теоретичні знання; методологія навчального предмета; методологія пізнання відповідної галузі науки;

а) теоретичні знання; методичні знання; методологія навчального предмета; методологія пізнання відповідної галузі науки;

а) теоретичні знання; методичні знання; методологія навчального предмета;

д) інша відповідь (правильна відповідь в)

10. Магістр – це

а) освітній рівень фахівця, який на основі кваліфікації бакалавра або спеціаліста здобув поглиблені спеціальні знання, отримав досвід їх застосування для розв’язання професійних завдань у певній галузі народного господарства;

б) освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі кваліфікації бакалавра або спеціаліста здобув поглиблені спеціальні знання, отримав досвід їх застосування для розв’язання професійних завдань у певній галузі народного господарства;

в) освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі кваліфікації спеціаліста здобув поглиблені спеціальні знання, отримав досвід їх застосування для розв’язання професійних завдань у певній галузі народного господарства;

г) освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі кваліфікації бакалавра або спеціаліста здобув поглиблені спеціальні знання для розв’язання професійних завдань у певній галузі народного господарства;

д) інша відповідь (правильна відповідь б)

ТЕРМІНИ ІЗ ГЛОСАРІЮ

Андрагогіка – вікова та педагогічна галузь психолого-педагогічних досліджень теоретичних і практичних проблем освіти і виховання дорослих люей

Бакалавр – особа, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула базову вищу освіту, фундаментальні знання і спеціалізовані уміння щодо узагальненого об’єкта праці (спеціальності), достатні для виконання завдань та обов’язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певній галузі економіки, науки, культури.

Викладач – фахівець із необхідною вищою фаховою і психолого-педагогічною підготовкою, який здійснює навчально-виховну та організаційно-методичну роботу у професійно-технічних навчальних закладах, ВНЗ різних рівнів акредитації.

Вища освіта – рівень освіти, які одержують на базі середньої загальної або професійної освіти у вищих навчальних закладах і який підтверджується офіційно визнаними документами (дипломами, сертифікатами тощо). Вища освіта – результат засвоєння такої сукупності систематизованих знань і навичок діяльності, яка дає можливість спеціалістові самостійно й відповідально вирішувати дослідницькі і практичні завдання, творчо використовуючи й розвиваючи досягнення культури, науки, техніки.

Вищий навчальний заклад – освітня та освітньо-наукова установа, яка має статус юридичної особи й реалізує професійні освітні програми вищої професійної освіти згідно з законом «Про освіту», іншими законодавчими актами України, своїм статутом. За організаційно-правовими формами можуть створюватися державні, муніципальні, недержавні (приватні, громадських і релігійних організацій) вищі навчальні заклади.

Інноваційний процес у вищій освіті – це сукупність послідовних, цілеспрямованих дій, спрямованих на її оновлення. Він реалізується за такими напрямами: а) удосконалення, пов’язані з модифікацією, раціоналізацією, модернізацією змісту, форм і методів навчально-виховного процесу; б) радикальні нововведення, пов’язані з трансформацією традиційної системи в альтернативну; в) комплексні (комбінаторні) нововведення, які охоплюють такі елементи, як удосконалення, так і трансформації навчально-виховного процесу.

Компетентність – це сукупність знань і вмінь, необхідних фахівцю для здійснення ефективної професійної діяльності: вміння аналізувати і прогнозувати результати праці, використовувати сучасну інформацію щодо певної галузі виробництва

Магістр – освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі кваліфікації бакалавра або спеціаліста здобув поглиблені спеціальні знання, отримав досвід їх застосування для розв’язання професійних завдань у певній галузі народного господарства. Програма підготовки в магістратурі надає випускникові знання й навички наукової, педагогічної та дослідницької діяльності. випускникові присвоюється кваліфікація магістра й надається диплом, в якому зазначається спеціальність підготовки або галузь знань.

Методологія – система принципів, норм і способів організації та побудови теоретичної і практичної діяльності, вчення про методи пізнання.

Модуль – логічно завершена частина теоретичних знань і практичних уміень з певної навчальної дисципліни.

Навчальний процес – система організації навчально-виховної роботи, в основу якрої покладена органічна єдність викладання і учіння, спрямована на досягнення результатів навчання, виховання і розвитку студента.

Навчання – цілеспрямована взаємодія вчителя (викладача) та учнів (студентів), у процесі якої засвоюються знання, формуються вміння й навички.

Наукові працівники – фахівці, які ведуть дослідження наукових проблем або окремих питань у тій чи іншій галузі знань у науково-дослідних установах або у ВНЗ, куди вони поступають на роботу на конкурсних засадах. Рівень кваліфікації наукових працівників, як правило, визначається вченими званнями й науковими ступенями

Особистість – людська цілісність, системна освітня якість, якої набуває індивід у предметній діяльності та спілкуванні, що характеризує рівень і якість впливу на нього суспільних відносин. Основними ознаками особистості є розумність дій, відповідальність, свобода, гідність, свідоме управління власною поведінкою і діяльністю, суспільна активність, наявність власних поглядів, творчість. Людина як особистість формується у соціокультурному середовищі, у процесі діяльності і спілкування.

Педагог – 1) особа, яка виконує викладацьку чи виховну роботу; 2) науковець, який досліджує проблеми педагогіки як науки.

Принцип – основне вихідне положення якої-небудь наукової системи, теорії, ідеологічного напряму й т.ін.

Професійна компетентність – інтегративна характеристика ділових і особистісних якостей фахівця, що відображає рівень знань, умінь, досвіду, достатніх для досягнення мети з певного виду професійної діяльності, а також моральну позицію фахівця.

Студент – особа (згідно із Законом України «Про вищу освіту»), яка в установленому порядку зарахована до вищого навчального закладу і навчається за денною (очною), вечірньою або заочною, екстернатною формою навчання, щоб здобути певний освітній і освітньо-кваліфікаційний рівень.

Фактор – істотна обставина, причина, умова, рушійна сила процесу або явища.

Фахівець – 1) той, хто досконало володіє якимсь фахом, має високу кваліфікацію, глибокі знання з певної галузі науки, техніки, мистецтва тощо; 2) той, хто зробив якесь заняття своєю професією.

Якість вищої освіти – 1) відповідність вищої освіти соціально-економічним потребам, інтересам особистості, суспільства і держави; 2) сукупність якостей особи з вищою освітою, які відображають її компетентність, рівень фахових знань і вмінь, ціннісні орієнтації, соціальну спрямованість і обумовлюють здатність задовольнити як особистісні духовні і матеріальні потреби, так і суспільні потреби.

САМОСТІЙНА СЛОВНИКОВА РОБОТА

На основі опрацювання довідкової літератури занотуйте для себе значення таких понять: «галузь знань», «елективне навчання», «інтегровані технології», «інформаційне середовище», «компетентнісний підхід», «контекстне навчання», «професорсько-викладацький склад», «педагогічна компетентність», «професійна діяльність», «професійно-значущі якості»

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

1. Батракова С.Н. Методология становления педагогического процесса // Педагогика, 2003. - №3. – С.11-16.

2. Видт И.Е. Культурологическая интерпретация эволюции образовательных моделей // Педагогика, 2003. - №3

3. Глобализацыя и конвенгерция образования: технологический аспект. Научное издание. – М.,2004. 540 с.

4. Комплекс нормативних документів для розроблення складових системи стандартів вищої освіти // За загальною редакцією В.Д.Шинкарука. Укладачі: К.М.Левківський, В.Л.Гуло, Л.О.Котоловець, Т.Ю.Морозова, М.О.Писаренко, М.І.Тимошенко. – К., 2007. – 79 с.

5. Горностаев П.В. Развивающая педагогика В.П.Вахтерева // Педагогика, 2003. - №4. – С. 75-81.

6. Кремень В.Г. Філософія національної ідеї. Людина. Освіта. Соціум. – К.,2007. – 576 с.

7. Сисоєва С.О., Соколова І.В. Нариси з історії розвитку педагогічної думки: Навчальний посібник. К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 308 с.

8. Урсул А. Романович А. Всемирный саммит по устойчиврому развитию: итоги, надежды, перспективы // Вестник высшей школы, 2003. - №4. С. 3-4

ДИВІТЬСЯ В ІНТЕРНЕТІ

European Commission (2006), Benchmarking access and use of ICT in European schools 2006: Final report Head Techer and Classroom Teacher surveys sn 27 European countries/ Bonn: European Commission/ [Електроний ресурс] – http // europa/ tut / information_society/Europe/2010/docs/studies/final_report_3/pdf.

РЕЗЮМЕ

Якість підготовки фахівців у вищих навчальних закладах в умовах інноваційних тенденцій розвитку суспільства значною мірою визначається рівнем педагогічної компетентності професорсько-викладацького складу, його здатністю до інноваційної педагогічної діяльності. Нагальною проблемою сьогодення є не тільки удосконалення предметної компетентності викладача, а й формування його педагогічної компетентності.

Формування і удосконалення педагогічної компетентності викладачів вищих навчальних закладів повинно, перш за все, здійснюватися на етапі навчання у магістратурі. Це потребує:

- визначення статусу ступеня магістра відповідно до європейського контексту, тобто як науковця і викладача вищого навчального закладу;

- розробка і впровадження стандарту формування педагогічної компетентності магістрів для вищих навчальних закладів;

- педагогічної підготовки магістрів за всіма напрямами магістерської підготовки.

У сучасних умовах викладач у вищій школі не тільки і не скільки є носієм наукової інформації, скільки організатором навчально-пізнавальної діяльності студентів, їх самостійної роботи, наукової творчості. Обсяг знань, які необхідні сучасному фахівцю постійно зростає і водночас зростає темп їх старіння. Саме тому виникає нагальна потреба в організації неперервної перепідготовки і підвищення кваліфікації викладача вищої школи. Формування і удосконалення педагогічної компетентності викладачів вищих навчальних закладів педагогічного профілю відбувається: через аспірантуру і докторантуру; отримання другої вищої освіти; у системі підвищення кваліфікації. Така система підвищення кваліфікації педагогічних кадрів вищої школи повинна бути відносно автономною і найбільш гнучкою підсистемою неперервної професійної освіти, оскільки саме вона може подолати кризу професійно-педагогічної компетентності викладача вищої школи і вирішити проблему якісної підготовки науково-педагогічних кадрів до діяльності в умовах модернізації вищої освіти.

Рівень сформованості педагогічної компетентності викладача вищої школи виявляється при оцінці якості знань студентів з окремих предметів, рівня їх вихованості, сформованості ціннісних установок, задоволення процесом навчання.

Для викладачів вищих навчальних закладів непедагогічного профілю особливо важливим є: розуміння соціального значення своєї професії, свого місця у визначенні проблеми якісної підготовки фахівців до різних галузей господарства, а також розвитку у себе здатність до: змін, критичної оцінки власного життєвого та професійного досвіду, свідомого вибору шляхів та методів удосконалення своїх особистісних і професійних якостей.