2.2.1.Зміст професійної освіти у вищій школі

Успішність реалізації представлених у попередньому навчальному елементі принципів, забезпечує засвоєння необхідного і достатнього змісту професійної освіти у вищій школі. На думку С.Архангельського [??] [Архангельский С.И. Учебный процесс в висшей школе, его закономерные основы и методы. – М., 1980] вони можливі при виконанні таких умов:

1. Встановлення деякого об’єму достатньо стабільних фундаментальних і інструментальних знань, необхідних дл розуміння і засвоєння галузей науки, що розвиваються, а також для здобуття відповідних професійних навиків і умінь.

2. Виявлення основних напрямів, ідей і тенденцій розвитку відповідних галузей науки і техніки.

3. Пред’явлення певних вимог до рівня загального і наукового рівня студентів, до їх світогляду і культурного кругозору.

Відомий науковець пропонує характеристики різних рівнів засвоєння, тобто сприйняття і перетворення навчальної інформації.

1-а ступінь – початкова (примітивна) форма сприйняття і перетворення інформації на основі фізіологічного пристосування до середовища.

2-а ступінь – підсвідоме сприйняття, перетворення інформації на базі безумовних рефлексів і початкового засвоєння інформації.

3-я ступінь – семантичний (смисловий, змістовий) рівень, в якому інформація проходить низку перетворень, набуваючи форму понять, кі виражаються мовною або іншою знаковою символікою. На цьому рівні між поняттями встановлюються логічні відносини і набуває напряму мислиннєвий пошук певних дій.

4-а ступінь прагматичний (практично-смисловий)рівень, при якому інформація переосмислюється в залежності від певних мотивів – емоційних і раціональних.

Перетворення навчальної інформації відбувається на всіх чотирьох рівнях, ієрархічно пов’язаних між собою. Однак для вищої школи найбільшу значущість набуває сприйняття і переробка інформації саме на смисловому рівні оскільки навчальний матеріал оперує великою кількістю наукових категорій, термінів, закономірностей.

У трактуванні В.Безпалько, І.Лернера, М.Скаткіна рівні засвоєння наукових відомостей представлені наступною логікою: ідетенфікація, тобто відтворення, осмислення; репродукція тобто запам’ятовування; уміння застосовувати засвоєну інформацію в практичній діяльності; трансформація, яка дає змогу орієнтуватися в новій ситуації і виробляє змінену програму дій на підставі отриманих знань.

Виявлення умови і рівні засвоєння навчального матеріалу визначають і власне поняття зміст навчання у вищій школі к педагогічно обґрунтований, логічно оформлений і відображений в навчальній документації наукової інформації про навчальний матеріал, який має вивчатися. При визначенні програмного змісту навчальних дисциплін необхідно враховувати три відносно незалежних компоненти: предметний, логічний і психологічний. Кожен із них пропонує специфічний зміст, пов’язаний з предметом своєї дисципліни, логікою і структурою її засвоєння, формою аналізу, фіксації і актуалізації.

Зміст навчання у вищій школі в даний час переживає низку змін, пов’язаних з такими освітніми тенденціями, як:

фундаменталізація, спрямована на надання оптиміму наукових, ґрунтовних і універсальних знань із основоположних і спеціальних наукових галузей; формування загальної культури і розвитку абстрактного мисленн студентів на підставі залучення цілісних, глобальних, об’єктивних даних із наукових досліджень;

теоретизація, яка пов’язана з визначенням структури освітнього змісту вищої школи, теоретико-методологічним статусом компонентів пропонованих знань і окремих навчальних дисциплін;

гуманітаризація, спрямована на пріоритетний розвиток загальнокультурних компонентів змісту освіти і формування особистісної зрілості студентів;

аксологізація, спрямована на формування у студентів ціннісної орієнтації на професію, яку він здобуває, усвідомленого відношення до специфіки майбутньої професійної діяльності, оскільки кожна спеціальність характеризується загальними і частковими ціннісними установками;

професіоналізація, проектуючи сучасний рівень розвитку науково-технічного процесу на підготовку висококваліфікованого професіонала відповідного профілю;

цілісність і інтеграція, які орієнтують на сприйняття системно-структурованого знання на основі інтеграції матеріалів різних наукових сфер, наявності міждисциплінарних зв’язків і залежностей;

варіативність, яка полягає у гнучкому поєднанні існуючих навчальних програм вузів, як обов’зкових, базових, так і елективних, спеціалізованих курсів. Так звані додаткові курси (за вибором студентів дають змогу отримати поглиблені професійно-орієнтовані знання з профілю навчального закладу (факультету) на основі багатоманітності алгоритмів навчання у відповідності з індивідуальними можливостями учнів і їх інтересами, вільного вибору об’єма, темпів і форм навчальної діяльності;

багаторівневість і неперервність, тобто організація підготовки майбутніх спеціалістів на різних ступеня базового (бакалаврат), повного (магістратура) вищої освіти, продовження науково-дослідницької діяльності в рамках аспірантури, ошуканства і докторантури;

стандартизація, яка регламентує об’єм, рівень і характеристику змісту, різних навчальних предметів, який засвоюється у відповідності з державною нормативною документацією, виконуючи функцію захисту від неякісних освітніх послуг. У зв’язку з цим виникає можливість зробити основний зміст навчання єдиним для студентів однопрофільних вузів шляхом створення єдиних навчальних планів і програм з урахуванням можливості варіативних змін у відповідності з інноваційними технологіями.

Однак очевидно, що при єдиному навчальному змісті рівень підготовленості студентів виявляється різним, оскільки існує залежність між індивідуальними особливостями, рівень пізнавальної активності студентів, матеріально-технічного забезпечення освітнього простору, особистісними характеристиками викладача тощо.

Будь-кий зміст з необхідністю набуває ту чи іншу форму, яку у філософії трактують як спосіб існування і вираження змісту, тобто зміст формально, а форма змістова. Зміст являє собою динамічну сторону цілого, а форма – стійку систему зв’язків предмета.

У зв’язку з концепцією В.Дяченко, яка розглядає загальну структуру навчального процесу, виділяють чотири загальні організаційні форми: індивідуальну, парну, групову, колективну, поєднання яких і дає усю багатоманітність конкретних форм навчальної роботи, які на сьогодні використовуються. Номенклатура організаційних форм навчальної діяльності в вузі включає сьогодні більше 20 найменувань, серед яких лекції, семінари, колоквіуми, практикуми, профільні практики, факультативні заняття, гурткова робота, консультації, заліки і екзамени, самостійна робота, організація наукових досліджень і багато іншого.