- •Розділ 1. Виникнення хімії та принципи періодизації історії хімії
- •1.1. Виникнення хімії
- •1.2. Географія виникнення хімії
- •1.3. Періодизація історії хімії
- •Розділ 2. Від давнини до р. Бойля
- •Хімічні знання в передалхімічний період
- •2.2. Теоретичні уявлення стародавніх людей про природу
- •2.2.1. Грецькі елементи-стихії
- •2.3. Алхімічний підперіод
- •2.2.2. Грецька атомістика
- •2.3.1. Олександрія
- •Арабський період алхімії
- •2.3.3. Хімія в Індії та Китаї
- •2.3.4. Алхімія в Європі
- •Виникнення та розвиток іатрохімії
- •2.4.1. Обумовленість виникнення
- •2.4.2. Представники іатрохімії
- •2.4.3. Зачатки технічної хімії у XVI та XVII століттях
- •Розділ 3. II період історіЇ хімії. Учення про склад (Період об’єднання хімії)
- •3.1 Умови розвитку природознавства в другій половині XVII століття
- •3.2. Роберт Бойль. Експериментальна хімія та атомістика XVII століття
- •3.3. Теорія флогістону
- •Пневматична хімія
- •Уявлення про хімічну спорідненість у XVII – XVIII столітті
- •3.6. Підперіод анти флогістонної системи. Хімічна революція
- •3.6.1. Французька революція та наука
- •3.6.2. Біографія Лавуазьє
- •2.6.3. Боротьба Лавуазьє з алхімією та теорією флогістону
- •3.6.4. Експериментальні принципи Лавуазьє
- •3.6.5. Лавуазьє та атомістика XVIII століття
- •3.6.6. Ломоносов, як попередник Лавуазьє
- •3.7. Нова школа та хімічна номенклатура
- •Розділ 4. Розвиток методів хімічного аналізу
- •4.1. Виникнення хімічного аналізу
- •Розвиток аналітичної хімії у XVIII столітті
- •4.2.1. Виникнення способу аналізу за допомогою паяльної трубки
- •4.2.2. Виникнення хімічної мінералогії
- •4.2.3. Становлення хімічного аналізу твердих мінеральних тіл вологим шляхом
- •4.2.4. Виникнення аналізу мірою
- •4.3. Розвиток хімічного аналізу в першій половині XIX століття
- •4.3.1. Розробка спеціальних методичних основ хімічного аналізу
- •4.3.2. Становлення систем хімічного аналізу
- •4.3.3. Розвиток методів та системи об’ємного аналізу
- •4.3.4. Відкриття спектрального аналізу
- •5.1.2. Закон еквівалентів Ріхтера (сполучних ваг)
- •5.1.3. Закон простих співвідношень. Виникнення хімічної атомістики. Джон Дальтон
- •5.1.4. Закони сполучення газів між собою, Гей-Люсак
- •5.1.5. Гіпотеза Авогадро
- •5.1.6. Закон ізоморфізму
- •5.1.7. Закон Дюлонга та Пті
- •5.1.8. Гіпотеза Праута
- •5.1.9. Електрохімічні дослідження. Закони електролізу
- •5.2. Атомістичні уявлення Берцеліуса
- •5.3. Атомна реформа Каніцаро
- •Розділ 6. Періодична система елементів (розвиток III періоду іСторії хімії)
- •6.1. Відкриття та класифікація хімічних елементів до середини XIX століття
- •6.1.1 Накопичення знань про елементи
- •6.1.2. Відкриття елементів та розвиток хімії
- •6.1.3. Хибні відкриття
- •6.2. Теорія валентності
- •6.2.1. Зародження теорії валентності (атомності)
- •6.2.2. Багатовалентність
- •6.3. Спроби класифікації та систематизації хімічних елементів до відкриття періодичного закону
- •6.4. Періодична система елементів д.І.Менделєєва
- •6.4.1. Передумови відкриття періодичного закону
- •6.4.2. Біографічні дані Дмитра Івановича Менделєєва та його роботи до 1869 року
- •6.4.3. Перша спроба системи елементів. Зміна форми таблиці
- •6.4.4. Тріумф закону
- •Розділ 7. Історія органічної хімії від виникнення до утвердження структурної теорії
- •7. 1. Періодизація історії органічної хімії
- •7.2. Зародження органічної хімії
- •7.3. Аналітичний (другий) період
- •7.3.2. Відкриття ізомерії
- •7.3.4. Доструктурні теорії
- •7.3.4.1. Теорії радикалів
- •7.3.4.2. Теорії типів
- •7.4. Розвиток уявлень про валентність та хімічний зв’язок
- •7.5. Виникнення та розвиток класичної теорії хімічної будови
- •7.5.1. Передумови її виникнення
- •7. 5. 2. Теорія хімічної будови та її розвиток. Питання пріоритету
- •7.6. Теорії спорідненоємності
- •7.7. Стереохімія
- •7.8. Органічний аналіз у структурний період
- •7.9. Препаративна органічна хімія. Тріумф органічного синтезу
- •7.10. Прикладна органічна хімія
- •8.1.2. Періодизація історії фізичної хімії
- •8.2 Виникнення термодинаміки. Хімічна термодинаміка
- •8.3. Розчини та електролітична дисоціація
- •8.3.1. Рауль і кріоскопія
- •8.3.2. Електролітична дисоціація
- •8.4. Кінетика та каталіз хімічних реакцій
- •8.4.1 Закони газового стану. Кінетична теорія
- •8.4.2 Хімічна кінетика
- •8.4.3 Каталіз
- •8.5. Фізична органічна хімія
- •8.5.1. Вступ
- •8.5.2. Теорія резонансу
- •8.5.3. Теорія перехідних станів
- •9.1. Вступ
- •9.2. Нова металургія
- •Розділ 9. Неорганічна хімія та хімічна технологія від початку третього періоду до наших днів
- •9.3. Порошкова металургія
- •9.4. Хімія неметалів
- •9.5. Елементоорганічна хімія
- •Розділ 10. Розвиток хімічної науки та хімічної промисловості в Україні
- •10.1 Вступ. Донауковий період хімії в Україні
- •10.2. Роль наукових і освітянських центрів у становленні та розвитку хімії в Україні
- •10.2.1. Предтечі університетів.
- •10.2.2. Університети в Україні до 1917 р.
- •10.3. Національна Академія Наук України. Профільні інститути.
- •10.4. Хімічна промисловість на Україні
- •10.4.1. Азотна промисловість на Україні
- •10.4.2. Промисловість фарбників та напівпродуктів на Україні
- •Головні хімічні підприємства України
- •Розділ 2. Від давнини до р. Бойля . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .13
- •Розділ 4. Розвиток методів хімічного аналізу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 58
3.6. Підперіод анти флогістонної системи. Хімічна революція
3.6.1. Французька революція та наука
Переворот у хімії , що відкинув теорію флогістону, за часом співпав із французькою революцією. Цей факт деякими істориками хімії не вважається випадковим. Хімічна революція у значній мірі виявилася наслідком соціально – економічних змін та зсувів у розумовому житті суспільства. Хімічна революція одночасно була частиною глибоких змін у науці , перш за все в хімії та фізиці. Багато французьких учених приймали безпосередню участь у суспільно-політичній діяльності в епоху революції (Монж, Карно, Фуркруа та ін.). За їх пропозиціями була проведена повна реформа освіти в країні. Університети передреволюційної Франції цілком знаходились під впливом духовенства, викладали в них за застарілою системою. Зв’язків університетів із промисловістю не існувало. Паризька АН теж була відірвана від життя. За пропозицією вчених Конвентом в 1793 році була схвалена нова система організації вищої школи. В 1794 році була заснована Нормальна школа для навчання мистецтву викладання, відкрита Політехнічна школа для підготовки цивільних інженерів. Потім була заснована Національна консерваторія (сховище) наук та ремесел. Усе це було спрямоване на наближення науки та освіти до потреб життя та виробництва.
Епоха революції відзначилась розквітом наук у Франції. В кінці XVIII століття у Франції висунулось багато талановитих учених (Лагранж, Монж, Карно, Лаплас) та плеяда видатних хіміків (Гітон де Морво , Бертоле, Фуркруа, Воклен, не кажучи вже про Лавуазьє) та біологів. Авторитет французької науки настільки виріс, що відкриття та нові наукові положення французьких учених підтримали багато вчених інших країн Європи.
3.6.2. Біографія Лавуазьє
В розвитку хімії в епоху революції найвидатніша роль належить Антуану Лорану Лавуазьє (1743 – 1794). Видатна наукова діяльність цього вченого поєднувалася з фінансовою діяльністю. Історик Фігуровський вважає, що суспільно – політичні погляди Лавуазьє не були передовими , бо по суті справи він був роялістом .
Цікаве відношення істориків до Лавуазьє. Радянські осуджують його як буржуа, особливо його фінансову діяльність та участь у відкупі. Французи перебільшують роль Лавуазьє. Так Вюрц вважає, що завдяки Лавуазьє хімія – французька наука. Німці ж , навпаки, звинувачують Лавуазьє у плагіатах та гарячково шукають попередників, у яких Лавуазьє ніби то вкрав ідею. І те й інше для історика недопустимо, бо для історії завжди вимагається лише істина.
Син багатого адвоката, він отримав юридичну освіту, але від юридичної діяльності відмовився на користь заняття наукою. Ще у студентські роки він прийняв участь у декількох геологічних експедиціях ( улітку) під керівництвом друга та вчителя геолога та мінералога Жана Етьєна Геттара, де цікавився хімічним складом мінералів та вод – питних джерел. В 1764 році він приймав участь в об’явленому паризькою академією конкурсі на кращий засіб освітлення вулиць Парижу та завоював золоту медаль. За перші статті про гіпс в 1768 році став ад’юнктом паризької академії та одночасно відкупником “Генерального відкупу” по збору податків із населення. Природно, що народ ненавидів відкуп та відкупщиків. Історик хімії болгарин Калоян Манолов вважає, що Лавуазьє став відкупщиком, щоб мати засоби на дорогі наукові дослідження. Але радянський біограф Лавуазьє Яків Григорович Дорфман вважає, що це не так. Він порахував, що Лавуазьє витратив на наукові дослідження за все своє життя менше, ніж був статок його батька. За буржуазною традицією, як вважає Дорфман, чи із зажерливості, було вирішено вкласти кошти у вигідну справу, і при цьому буржуа не хвилювало, що ця справа брудна. Укласти кошти в банк – банк міг прогоріти (що часто траплялось з найнадійнішими банками), в мануфактуру, вона теж могла розоритися, як, наприклад, содове виробництво за методом де ля Метрі (із NaCl та H2SO4, з одержанням проміжного продукту CH3COONa), а збір податків за відкупом вважався найнадійнішою справою. Дорфман пише, що буржуа не хвилювало, що це нещадно експлуатувало народ (а що, наша радянська влада не експлуатувала й не експлуатує народ?). Дорфман не уник загального хибного погляду, що бізнес - це брудна справа та злочин проти народу.
В 1771 році Лавуазьє женився на 14–річній Ганні Марії Польз, дочці директора “генерального відкупу” , де Лавуазьє був прикажчиком (складав фінансові звіти та виконував контрольні функції). В 1775 році він був призначений управителем пороховою та селітряною справою Франції. Він переїхав в Арсенал та за свої кошти побудував гарно обладнану лабораторію, де протягом 15–ти років вів напружені експериментальні дослідження, в яких дружина була помічником і секретарем. Одночасно Лавуазьє був секретарем декількох наукових комісій академії наук, складав короткі та чіткі звіти. Усю цю роботу, в тому числі й у відкупі, він виконував сумлінно та з повною віддачею сил. Революція 1789 року припинила його наукові заняття. В перші роки революції він займався економічними проблемами, був членом комісії з міри та ваги, комісаром національної скарбниці. В 1792 році за зв’язки з роялістами був звільнений від посади управителя пороховою справою. В березні 1792 року декретом національних зборів був ліквідований відкуп. В серпні 1793 була закрита академія, а в жовтні Конвент прийняв рішення про арешт відкупщиків. Після слідства 28 колишніх відкупщиків, в тому числі й Лавуазьє, були засуджені на страту. 8 травня 1794 року Лавуазьє був гільйотинований.
Немає ніяких сумнівів, що ця людина зустріла свою долю надзвичайно мужньо (немає свідчень протилежного). Коли оповістили декрет про арешт, Лавуазьє сховався у булочника, а дружина пішла у Конвент та Революційний комітет просити про його реабілітацію. Але вона скрізь мала ввічливу, але холодну відмову. Тоді він сам пішов у Ревком (добровільно здався), сподіваючись, що на суді зможе спростувати звинувачення.
Коли в 1791 році відкуп був ліквідований, була створена ліквідаційна комісія, але за півтора роки вона не змогла розібратися в справах відкупу. Тоді Конвент розлютився, й наказав заарештувати всіх колишніх відкупщиків, щоб вони зробили звіт та баланс. Але як вони змогли це зробити, коли сиділи у в’язниці, а документи були в будинку відкупу. Тоді будинок відкупу перетворили на в’язницю. Тут Лавуазьє за пропозицією відкупщиків узяв на себе складання звіту відкупу, і , головне, відповідей на всі кримінальні звинувачення. Він став не тільки центральною фігурою, ватажком відкупщиків, але й добровільним їх адвокатом. Звіт був складений так, що всі звинувачення були відкинуті. Але суд відбувся. За два дні провели попереднє слідство, 8 травня засідав Рев. трибунал , за 15 хвилин вирок було винесено (захисники не заслуховувались) і в той же день виконано. Під час страти Лавуазьє поставив свій останній експеримент по визначенню , чи є у людини душа. Він домовився зі своїми вченими друзями, що якщо душа є і вона відділяється від його тіла в момент, коли голова відділяється від тіла, то він закриє очі , якщо душі нема, тоді його очі залишаться відкритими, як у всіх покійників. Коли після страти його голову вийняли з кошика, в які падали голови страчених, його очі були закриті.
Тепер декілька слів про перипетії справи та заховані причини, що привели Лавуазьє на ешафот.
Після страти дружина звинувачувала в смерті чоловіка вчених: за її словами Лавуазьє став жертвою не стільки революції, скільки вчених, які повинні були його врятувати. Вона навіть схильна була приписувати Фуркруа прагнення знищити Лавуазьє із заздрощів. Це не виключено, хоч є свідчення протилежного. За деякими даними, Фуркруа за день до страти Лавуазьє виступив у Конвенті з палкою промовою на захист Лавуазьє. Голова Конвенту Робесп’єр промовчав (як і всі), але після того, як Фуркруа пішов, спалахнув на його адресу несамовитою лайкою та погрозами. Тому деякі члени Конвенту порадили Фуркруа перестати заступатись за Лавуазьє, якщо він хоче зберегти свою голову. Але нема впевненості, що це свідчення не інспіровано самим Фуркруа, коли він був міністром освіти при Наполеоні. У всякому разі, заздрість та страх за свою шкуру зіграли свою роль, хоч, можливо, і не головну. Головне, очевидно, в тому , що Робесп’єру треба було утриматись при владі, і він не знайшов нічого кращого, ніж досягти цього за рахунок нестримного терору, але не надовго, через півтора місяці стався термідоріанський переворот, а сам Робесп’єр був убитий. А в загалі революції – це такий кривавий молох, який знищує найсвідоміших, найосвіченіших, талановитих та порядних людей. Від революції трудящий люд нічого не вигравав ( це ілюзії), завжди виграють лише авантюристи. Я. Г. Дорфман сам собі суперечить, з одного боку, захищаючи революції (зокрема, й французьку), а, з іншого боку, дуже коротко й упевнено демонструючи всі її непривабливі боки, і її самої, і її творців.
