4.3.2. Становлення систем хімічного аналізу

До 1825 року накопичилась величезна кількість відомостей про окремі реакції речовин. Для їх систематизації необхідна була загальна концепція, яка могла б пояснити, що там відбувається. Такою концепцією став берцеліусівський електрохімічний дуалізм, згідно з яким будь-яке складне тіло може бути розділене на дві протилежно заряджені частки. В галузі органічної хімії дуалізм Берцеліуса дуже швидко ввійшов у протиріччя з фактами, але в неорганічній хімії для реакцій солей у розчинах він багато що пояснював, особливо в реакціях обміну. Саме ця теорія пояснювала застосування групових реактивів. І не випадково, що систему аналізу реалізував учень Берцеліуса Генріх Розе (1795-1864). Він із діда-прадіда хімік-аналітик. З 1823 року до кінця своїх днів – він професор Берлінського університету. Він відкрив багато окремих реакцій, в 1844 році відкрив ніобій. Він розділив аналіз на якісний і кількісний у своїй першій книзі “Аналітична хімія”, яку видав у 1829 році. Книга мала дві частини: із якісного аналізу 130 стор., з кількісного – 460. Система аналізу, в якій була вся суть, займала біля 40 сторінок. В 1831 році вийшло друге видання, вже по 1 тому на кожний вид аналізу, але система аналізу потонула у величезній кількості окремих фактів. Цією системою практично неможливо було користуватись. Тому стали з’являтись публікації, які виділяли систему. Цей недолік спробував виправити сам Розе, і окремо опублікував свою систему, але потяг уже пішов, бо у 1841 році вийшла нова систематизуюча книга Карла Ремігіуса Фрезеніуса (1818-1897) із якісного аналізу, яка відкрила новий етап у розвитку хімічного аналізу.

Фрезеніус учився в Боннському університеті, з 1641 року він асистент Лібіха в Гессені, з 1845 року і до кінця життя він професор у Вищій сільськогосподарській школі у Вісбадені. Свого першу книгу “Підручник із якісного хімічного аналізу” написав студентом. В Боннському університеті він був сам по собі, працюючи в приватній лабораторії професора Маркварта практично без будь-якого керівництва, склав для себе підручник (керівництво) – авто інструкцію для проведення систематичного хімічного аналізу. Коли рукопис потрапив до рук Маркварта, той порадив на його базі написати книгу. Успіх книги перевершив усі сподівання, за перші десять років вона тільки в Германії витримала 7 видань, а до кінця століття аж 16.

Причина успіху в тому, що студент Фрезеніус сформулював систему аналізу, якою потім користувались хіміки протягом півтора століть. Фрезеніус свідомо дотримувався дуалізму Берцеліуса, і як і Берцеліус, спочатку за основу кваліфікації приймає не метал, а його оксид. Він метали ділить на 6 груп за характером взаємодій з груповими реактивами. Не варто зупинятися на самій системі, вона добре відома студентам.

Так само грунтовно та систематично Фрезеніус удосконалював й ваговий кількісний аналіз. Його книга з кількісного аналізу, що вийшла в січні 1846 року, розійшлася так швидко, що друге видання було повторене вже в листопаді того ж року. 40-60-ті роки XIX століття були вельми плідними як для всієї хімії, так і для кількісного хімічного аналізу. В галузі вагового аналізу видатну роль грали Розе та Фрезеніус. Якщо Розе, чиї наукові результати набагато значніші написаних ним книг, ставив і науково розв’язував окремі конкретні аналітичні та методичні задачі, то Фрезеніус науково підійшов до проблеми аналізу в цілому. Розе розробляє методики, а Фрезеніус вивчає джерела помилок, загальні аналітичні принципи та шляхи їх реалізації у методиках. Він узагальнює поняття аналітичної форми та вимоги до неї, формулює вимоги до процесів осадження та висушування.

Можна сказати, що якщо від Бергмана розпочинається науковий підхід до хімічного аналізу та поступове виділення його в самостійну методичну галузь у рамках загальної науки хімії, то Фрезеніус перетворює цю методичну галузь у науку про хімічний аналіз. Тому не дивно, що саме Фрезеніус став засновником першого в історії журналу з аналітичної хімії “Zeitschrift fur analitische chemie”.