10.2.1. Предтечі університетів.

Предтечами наших університетів були такі відомі освітні заклади, як Острозька та Києво-Могилянська академія. Острозька академія (колегія) була заснована князем Костянтином Острозьким в 1580 р. До речі, в ній навчався гетьман Петро Конашевич Сагайдачний.

Києво-Могилянська академія була заснована в 1620 р. великим просвітителем і громадським діячем митрополитом Петром Могилою за підтримкою гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного. На той час вона звалась Богоявлена Братська школа і була добре відомим освітнім закладом у Східній Європі, звідки Московщина весь час брала кадри для розвитку науки та освіти у себе. Звідти був узятий Петром I знаменитий Феофан Прокопович, який і заснував у Петербурзі Російську Академію Наук і був її першим президентом.

За часів Хмельниччини та гетьмана Івана Мазепи в Харкові, Полтаві та Чернігові були створені Колегії за взірцем Колегії, які існували у Львові, Луцьку, Вінниці. Україна тоді була висококультурною країною. Знаменитий арабський Мандрівник аль Халебі, відомий в Європі під прізвищем Павла Алепського, в своїх описах подорожей по Східній Європі відзначав: “По всій Козацькій землі (Україні) ми помітили прегарну рису, що нас дуже здивувала: всі вони, за малим винятком, навіть здебільшого їх, жінки та дочки, вміють читати та знають порядок богослужби та церковний спів.” В той час як у Московії навіть цар та бояри не тямили грамоти і не вміли навіть підписатися. Треба було 200 років царського правління, щоб перетворити покріпачену Україну всуціль безграмотну країну, якою вона була до 1917 р.

Треба відзначити, що в тодішніх освітянських закладах алхімія не привилася. Але в Києво-Могилянській Академії на філософському курсі викладалась фізика – загальне вчення про природу, включаючи й елементи хімії.

10.2.2. Університети в Україні до 1917 р.

Найстаріший Львівський університет був заснований в 1661 р. Значно пізніше цей університет відіграв значну роль в розвитку органічної хімії в Україні. З цим університетом пов’язане ім’я видатного українського біохіміка Івана Горбачевського (1854-1942), викладача у Відні та Празі, ректора Українського університету в Празі. Уперше синтезував сечову кислоту із сечовини та гліцину (1882), опрацював українську хімічну термінологію, написав підручник з органічної хімії, один із кращих на той час у Східній Європі. У Львівському університеті працював професор Мар’ян Смолуховський – творець (розробник) молекулярно-кінетичної теорії броунівського руху. З цим університетом тісно пов’язана діяльність НТШ – наукового товариства ім. Шевченка.

Харківський університет був заснований в 1803 р. видатним українським ученим Василем Каразіним (1773-1842), відомим своїми працями про видобування селітри, консервування продуктів, із метеорології, агрономії, селекції, а також своїми винаходами. Переслідувався царизмом за ліберальні проекти з перебудови державного та господарського управління. Першим професором хімії був німець Шнауберг, якого на цю посаду рекомендував сам Гете попечителю Харківського учбового округу графові Потоцькому. Працював він в основному по аналізу природних мінеральних ресурсів Харківщини. Його наступником в 1804 р. став теж німець Йоганн Гізе (1781-1821), який пробув професором Харківського університету до 1814 р., з 1814 р. став професором Дерптського (нині Тартуського, Естонія) університету. Він надзвичайно багато зробив для становлення хімії у цьому учбовому закладові та на Україні взагалі.

Гізе разом із Грінцелем (Давид Ієронім, 1776-1836), прибалтійським хіміком та фармацевтом видавав “Russiche Jahrbuch fur die Chemiе und Pharmacie” (Російське щорічне видання з хімії та фармації) (1803-1810). п'ятитомний. Перші 2 томи присвячені металам, 3-й том – оксидам металів та кислотам, 4-й – солям, 5-й – органічним сполукам. Він запропонував сучасну назву берилію, який раніше називали гліцинієм. Займався аналізом, до речі, застосував об’ємні методи визначення поташу та соди оцтовою кислотою, а в якості індикатора використав настойку фіалки. Знайшов метод розпізнавання чавуну, заліза та сталі дією на поверхню металу каплі HNO₃ (на залізі пляма сріблиста, на сталі – чорна за рахунок вуглецю, що виділяється зі сталі ).

Дуже помітною фігурою того часу в галузі неорганічної та фізичної хімії був професор Бекетов Микола Миколайович (1827-1911), випускник Казанського університету, який спочатку працював у Зініна в Медико-хірургічній академії, а з 1855 р. по 1886 р. працював у Харківському університеті, очолюючи з 1857 р. кафедру хімії. Його вважають одним з основоположників фізичної хімії, бо він в 1864 р. у ХДУ заснував фізико-хімічну лабораторію, а в 1865 р. – фізико-хімічне відділення. Це було перше фізико-хімічне відділення у вузах Європи. Він став засновником видатної харківської школи фізико-хіміків, наступником якої стала школа Миколи Аркадійовича Ізмайлова (1907-1961). Ізмайлов займався, головним чином, неводними розчинами електролітів, розробив кількісну теорію дисоціації електролітів у розчинах, розвинув теорію дії скляного електрода, розробив адсорбційні методи виділення морфіну з маку (Ізмайлов написав підручник з електрохімії, який не втратив фундаментального значення і зараз). Видатну школу хіміків-органіків створив у Харківському університеті професор Лаврушин Володимир Федорович, який був почесним доктором ряду університетів світу. Треба підкреслити, що в кінці XIX-го та на початку XX-го століття Харківський університет не мав конкурентів на Україні в галузі хімії та був тут провідним хімічним центром і кузнею хімічних кадрів.

Київський університет заснований в 1834 році. Одним із засновників і першим ректором університету був видатний український учений-енциклопедист – природознавець, філософ, історик, ботанік Михайло Максимович (1804 – 1873).

Першим професором хімії у ньому був С. Зенович, який розпочав із пошуків засобів на відкриття хімічної лабораторії. Вона була організована в травні 1834 року, мала, крім професора, ще й 1-го лаборанта, містилася у двох маленьких кімнатках підвального приміщення приватного будинку і мала лише те устаткування, яке Зенович привіз із Волинського ліцею, де він до цього викладав хімію, мінералогію та технологію. Не вистачало ні устаткування, ні реактивів (як і тепер). Проте і сам університет тоді не мав власного будинку.

Новий будинок лабораторії був побудований в 1873 році. Тут першим завідувачем кафедри органічної хімії був професор П. Алексєєв, який друкував огляди з органічної хімії в “Университетских известиях” російською мовою, оскільки на той час українська була офіційно заборонена, за неї карали звільненням із роботи. Він написав підручник з органічної хімії. Видатною особистістю був професор Сергій Реформатський, відомий своїми синтетичними дослідженнями. Він виховав тут плеяду українських хіміків-органіків: Я.Михайленко, В.Яворського, М.Ждановича, Е.Гришкевича-Трохимовського. Проте хімічний факультет був утворений лише в 1905-1906 роках, але матеріальний його стан залишався важким.

Уже при радянській владі в Київському університеті працював академік А.Кіпріянов, тепер тут існує відома школа академіка Ф.Бабичева. Велику роль відігравала кафедра аналітичної хімії академіка А.Бабко, кафедра неорганічної хімії професора Голуба, який дуже багато зробив для розвитку української хімічної термінології.

Одеський університет був відкритий 1 травня 1865 року на базі Рішельєвського ліцею. Першим професором органічної хімії був Микола Соколов, прихильник учення Жерара – Лорана. Він заснував у цьому університеті першу хімічну лабораторію. Тут 2 роки очолював кафедру хімії і викладав В.Марковніков. Також професор П.Мелікішвілі разом із Л.Пісаржевським працював над проблемою пероксидних кислот. В цьому ж університеті розпочинав свою хімічну діяльність і М.Зелінський. Випускник цього університету, хімік-органік П.Петренко-Критченко 40 років працював тут у галузі гетероциклічних сполук.

Хоча до революції в Одеському університеті переважали дослідження в області органічної хімії, тут розвинулась і міцна школа з фізичної хімії професора О.Саханова, що вивчала неводні розчини електролітів. З цієї школи вийшов відомий учений, академік О.Фрумкін, який виконав в Одесі частину своїх знаменитих досліджень з електрокапілярних явищ.

Університет “Львівська політехніка” (колишній політехнічний інститут, первісна назва – Технічна академія) був заснований в 1844 році. Це був один із перших таких закладів, які стали тільки відкриватися в Європі, починаючи з Паризької політехніки. Його створення на півстоліття випередило відкриття аналогічних закладів у Росії. Він завжди мав і готував добрі хімічні кадри.

Чернівецький та Дніпропетровський університети були засновані відповідно в 1875 та в 1916 роках. Усі створені до революції університети після перемоги більшовиків були перетворені на якісь народні учбові заклади, яким лише в 1933 році повернули статус університетів.

Донецький університет (тепер уже національний) був заснований в 1965 році академіком НАН України Литвиненко Леонідом Михайловичем (1921-1983) на базі колишнього Педагогічного інституту, де вчився, до речі, великий український поет, замучений у гулазі, Василь Стус. Зразу ж був створений і хімічний факультет університету. Першим завідувачем кафедри органічної хімії став перший ректор університету академік Л.М.Литвиненко. Першим завідувачем кафедри фізичної хімії був академік Роман Володимирович Кучер (1925 – 1991).