Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Oleynik_istoria_ta_metodologia_khimii.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
2 Мб
Скачать
☆

6.1.3. Хибні відкриття

Історики підрахували, що відкрито хибних елементів було в 2 рази більше, ніж відомо стабільних елементів. Можна виділити 4 групи хибних елементів:

1. Уявні (гіпотетичні). Їх ніхто не відкривав у матеріальному стані, вони завбачались логічно чи завдяки астрофізичним спектральним дослідженням.

2. Фальшиві (сфальсифіковані чи видумані).

3. Хибні, або похибки хімічних аналізів. Ця група найбільш чисельна.

4. Недостовірні (незавершені) відкриття. Цілком очевидно, що в цьому разі дослідники тримали в руках матеріал із невідомим елементом, але, на жаль, не змогли визначити його природу (тобто не описали його властивостей). Значно пізніший аналіз робіт, в результаті яких здогадувалось про їхнє існування, показує, що там повинен бути елемент, який упевнено було відкрито й описано його властивості пізніше. Але відкрив і назвав його інший учений.

6.2. Теорія валентності

6.2.1. Зародження теорії валентності (атомності)

Валентність – одне з фундаментальних понять, що характеризує хімічні властивості елементів, які було використано при їх класифікації. Тому ми вимушені зупинитись на історії виникнення та розвитку теорії валентності. Зачатки поняття про валентність можна помітити у спробах установити атомні ваги в першій половині XIX століття, у стехіометрії та у вченні про еквіваленти. Історію вчення про валентність можна розділити на 4 періоди:

1. Започаткування вчення про валентність у роботах Франкланда, Кекуле, Одлінга, Вюрца та Наке, яке датується 1850-1864 роками.

2. Структурна теорія, що розроблялась після 1861 року. До неї прилучається теорія ароматичних сполук та вчення про ізомерію. Цей період буде детально розглянутий у розділі з історії органічної хімії.

3. Новий розвиток учення про валентність, що проявився в розробці координаційної теорії та теорії парціальної валентності в період з 1899 по 1907 рік.

4. Сучасна концепція, яку можна назвати електронно-валентною і яка розвивалась на основі уявлень про будову атома, основоположником яких був Джозеф Джон Томсон, який відкрив електрон в 1897 році.

Заслуга введення в хімію поняття валентності належить Едуарду Франкланду (1825 - 1899), видатному експериментаторові, професорові хімії у Манчестері, з 1863 року в Лондоні. Поняття валентності він увів, коли вивчав елементоорганічні сполуки As, Sb, Zn та Sn. Він показав, що елементоорганічні сполуки можна отримати шляхом заміщення еквівалента кисню на алкільний радикал. Цим самим він довів, що один еквівалент кисню відповідає одній валентності, і що в цьому питанні органічна хімія підкоряється тим же самим законам, що і неорганічна. Валентність (valentіа – сила) розглядалась ним як здатність атомів до насичення, тобто до сполучення з іншими атомами. Якщо атом елемента сполучається з одним іншим атомом, його валентність дорівнює 1, якщо з 2-ма - 2, якщо з 3-ма - 3.

Великий внесок у створення теорії валентності вніс Август Фрідріх Кекуле (1829 - 1896), учень Лібіха, з 1856 року доцент у Гельденберзі, з 1858 року – професор у Генті, з 1867 – директор заснованого ним хімічного інституту в Бонні. Він в 1857-1858 роках не тільки доказав 4-х валентність атомів вуглецю, але й указав на їх здатність сполучатись між собою й утворювати кратні зв’язки.

В цей же час з’явилась (1858 р.) стаття Оксфордського професора Вільяма Одлінга (1829 – 1921), в якій він чітко розмежовував еквівалент та атом (згадайте виступ Канніццаро на 1-му Міжнародному конгресі хіміків у Карлсруе в 1860 році). Одлінг також показав, що алкани не містять будь-яких автономних складних радикалів, але можна вважати, що вони містять стільки радикалів, скільки у них міститься атомів водню. Відриваючи один атом водню, утворюємо одноосновний радикал, два – двохосновний, тощо.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]