3.6.6. Ломоносов, як попередник Лавуазьє

Не можна не зупинитись на біографії та науковій діяльності М. В. Ломоносова (1711 – 1765). Син помора з Холмогор, в 19 років приїхав у Москву і поступив у слав’яно-греко-латинську академію. Після 5 років навчання в 1735 році його було направлено в Петербург , а потім через рік із двома товаришами в Германію вивчати металургію та гірничу справу. В Марбурзі поступив в університет, де вивчав фізику, хімію та мови під керівництвом відомого фізика та філософа Вольфа, в 1739 році закінчив університет, приїхав у Фрейнберг, де під керівництвом флогістика Генкеля займався хімією та металургією. Генкель із його містичним флогістоном Ломоносову не сподобався, він від нього пішов та блукав по Германії, повернувся в Петербург в 1741 році і там знову зустрів в академії наук німців, прихильників теорії того ж містичного флогістону.

Ломоносов, як і Лавуазьє, вчений енциклопедист. Вивчав обпалення металів, встановив незмінність ваги, сформулював закон збереження матерії (і речовини й енергії), повніше, ніж це зробив Лавуазьє. Але не розібрався в теорії горіння, лише вказав, що в процесі обпалення метал з’єднується з повітрям. Вважав водень флогістоном, залишився на позиціях флогістону, але на відміну від німців вважав його матеріальним тілом.

Ломоносов на відміну від Лавуазьє займався корпускулярною теорією теплоти і дав правильне тлумачення цього явища: теплота – це рух корпускул. Ломоносов був прихильником кінетичної теорії теплоти. Тепер бачимо відмінність поглядів Лавуазьє та Ломоносова: Лавуазьє визнавав існування невагомої теплової матерії (він плутав її з рухом), але правильно пояснив процеси горіння, дихання, обпалення металів та відкинув теорію флогістону.

3.7. Нова школа та хімічна номенклатура

Алхіміки залишили після себе величезну масу назв сполук, між собою ніяк не пов’язаних, декілька на одну сполуку (інколи до 10 та більше). Цей хаос утруднював спілкування, тому робились спроби впорядкування номенклатури. Так в 1782 році Луї Бернар Гітон де Морво (1737 – 1816), юрист за освітою, що займався хімією, склав проект реформи хімічної номенклатури. Але вона не була сприйнята, бо Гітон у той час був флогістиком.

Експериментальні методи Лавуазьє та результати його досліджень привертали до себе увагу багатьох учених, і навіть тих осіб, котрі були байдужі до нього, коли він був під судом Ревтрибуналу. До останніх перш за все належать Гітон де Морво, Бертоле, Фуркруа.

Антифлогістонну теорію Лавуазьє спочатку сприйняли математики (Лаплас, Кузен, Монж, Вандермонд). Потім в 1785 році до них приєднався Клод Луї Бертоле (1748 – 1822 ), в 1786 році до нього приєднались Гітон де Морво й Антуан Франсуа Фуркруа (1755 – 1809). Ці три вчених разом із Лавуазьє влітку 1786 року розпочали розробку нової хімічної номенклатури, яка базувалась на кисневій теорії Лавуазьє. Не вдаючись у деталі, відзначимо, що головна думка нової номенклатури про те, щоб кожна хімічна сполука мала лише одну визначену назву, яка б характеризувала її хімічну сутність та склад, виявилася плідною. Вона внесла порядок та чіткість у позначенні речовин, дозволяла систематизувати величезний фактичний матеріал і надзвичайно полегшила вивчення хімії. Незважаючи на всі зміни, яким піддавалась номенклатура протягом більш ніж півтори сотні років , її основні принципи збереглись до наших днів.

Цю групу з трьох хіміків, приєднуючи до неї ще й Воклена, історики часто називають новою школою, бо вони притримувались теорії Лавуазьє та, до деякої міри, продовжували справу Лавуазьє. Найбільш талановитий з них Бертоле викладав хімію в нормальній школі, а потім у політехнічній школі. За Наполеона, в його єгипетському поході, Бертоле був науковим консультантом. Він установив, що амоніак – сполука водню та азоту. Відкрив синильну кислоту і не знайшов у ній кисню. У практику текстильного виробництва увів технологію відбілювання тканини хлором. Діючи на їдкий калій хлором, отримав бертолетову сіль, якою запропонував замінити селітру в процесі виготовлення пороху. Якось під час дослідів в Арсеналі велика кількість нового пороху вибухнула і Бертоле з Лавуазьє ледве не загинули. Не зважаючи на непостійність характеру, жадність на вшанування, Бертоле – одна з най визначних фігур нової школи. Бертоле відомий своїм уявленням про хімічну спорідненість, яка, як він вважав, пропорційна масі реагуючих речовин, а тому склад речовин змінюється безперервно. Дійсно, такі речовини інколи зустрічаються, їх називають бертолідами. Але в переважній більшості сполук їх склад, на відміну від бертолідів, постійний. Бертоле був супротивником закону постійності складу речовин Пруста.

Гітон де Морво увійшов в історію хімії тому , що йому належить ідея хімічної номенклатури, створюючи яку, він притримувався й користувався теорією Лавуазьє. Під час революції був вибраний членом Національних зборів та Конвенту. Приймав участь у створенні політехнічної школи, був головним управителем монетного двору.

Фуркруа, лікар за фахом , очевидно найменш талановитий з цієї трійці, (і найбільш заздрісний). Він виділяється перш за все як викладач, популяризатор та організатор. Він був організатором реформи народної освіти під час революції та нової системи навчання. Під час революції займався активною політичною діяльністю, був депутатом Конвенту, членом комітету народної освіти, в епоху Наполеона – міністром освіти.

Луї Ніколя Воклен (1763 – 1829), співробітник та спадкоємець Фуркруа на медичному факультеті, його дослідження відзначаються великою точністю, відкрив хром (1797 р.), оксид берилію (1798). Уніс значний внесок у розвиток якісного та кількісного хімічного аналізу . Написав широко відому в той час книгу “Вступ в аналітичну хімію”. Створив свою хімічну школу, до якої належить Луї Жак Теннар (1777 – 1857), відомий хімік – аналітик, який увів у лабораторну практику вакуумний ексикатор та висушування речовин у ньому над прожареним хлористим кальцієм.

Мартін Генріх Клапрот (1743 – 1817) , останні 30 років свого життя був професором хімії у Берліні. В 1785 році за дорученням Німецької АН зробив доповідь про теорію Лавуазьє, супроводжуючи її дослідами. Під час доповіді, будучи флогістиком, переконав себе та інших у справедливості кисневої теорії. Зробив вагомий внесок у розвиток хімічного аналізу. Він відкрив 4 елементи: уран та цирконій в 1789 році , титан 1795 році, церій в 1803 році. Він отримав нові дані про елементи, відкриті іншими дослідниками, вдосконалював старі та вводив нові кількісні методи аналізу.