20)Республіка – поняття і сутність. Ознаки. Види.

у новітніх конституціях можна виокремити шість основних республіканських форм правління (шість типів республіки). Ці типи вибудовуються в "ланцюжку" в такій послідовності:

• суто парламентська республіка;

• "гібридна" парламентська республіка ("чвертьпрезидентська");

• напівпрезидентська республіка;

• "гібридна" президентська республіка;

• суто президентська республіка (західного та східного підтипів);

• суперпрезидентська республіка.

Перша республіканська форма – суто парламентська. Парламентські республіки нині існують у ФРН, Італії, Швейцарії.

У суто парламентарній республіці роль президента в державних справах украй незначна, уся виконавча влада перебуває в руках уряду (точніше його глави), парламент формально займає панівне становище, але й він часто підкоряється уряду, будучи пов'язаним із ним партійними узами.

У парламентській республіці діяльність уряду завжди має партійний характер. Це означає, що політичні партії ставлять своєю метою не лише входження до парламенту у результаті виборів, а й одержання міністерських портфелів. Отже, уряд здійснює погоджену політику або найбільшої парламентської партії, або коаліції партій (парламентської більшості). Він залишається при владі доти, доки має підтримку з боку цієї більшості. Цією обставиною обумовлений парламентський контроль над урядом.

Другу республіканську форму правління можна назвати "гібридною" парламентарною.

Литва, Болгарія, Словаччина, Фінляндія. Ця форма за більшістю ознак збігається із суто парламентарною, крім такого важливого моменту, як спосіб обрання президента республіки. Президент обирається загальним голосуванням громадян, що забезпечує йому досить значну незалежність від парламенту й de facto істотнішу роль у державно-політичному житті, ніж та, на яку він міг би розраховувати у суто парламентарній системі, де коло конституційних повноважень у глави держави зовсім ідентичне.

Третя форма правління – напівпрезидентська – поширена у новітніх конституціях. У її основі лежить принцип: сильний президент – сильний уряд – сильний парламент, хоча президент, як правило, є сильнішим за двох останніх. Дуалізм виконавчої влади за цієї форми найбільш відчутний і послідовний.

Польща ("Мала конституція" 1992 p.), Хорватія, Румунія, Монголія, Алжир, Гвінея, Мавританія, Габон, Намібія, Фіджі.

У конституційно-правовому аспекті напівпрезидентська республіка має такі особливості:

– президент республіки, як і за двох попередніх форм є главою держави, але не виконавчої влади, однак зовсім інакше (і досить характерно) визначаються роль і функції президента – він є "гарантом національної незалежності, єдності та територіальної цілісності" (ст. 80 Конституції Румунії 1991 p.), "стежить за дотриманням конституції, стоїть на варті суверенітету й безпеки держави, дотримання міжнародних договорів" (ч. 2 ст. 28 "Малої конституції" Польщі 1992 p.), "забезпечує послідовність і єдність Республіки й нормальне функціонування державної влади" (ст. 94 Конституції Хорватії 1990 p.), "забезпечує своїм арбітражем нормальне функціонування публічної влади" (це формулювання з Конституції Франції 1958 р. відтворюють новітні основні закони більшості франкомовних країн Африки);

"Гібридну" президентську республіку можна назвати своєрідною пародією на напівпрезидентську республіку. Якщо в другій більш або менш успішно співіснують суперечливі принципи (елементи) парламентарної та президентської систем, то в першій "вкраплення" парламентаризму виглядають протиприродно і безглуздо, вони скоріше послабляють вищий представницький орган, тому що слугують підставою для можливого його розпуску.

Наступна республіканська форма правління – суто президентська. У сучасному світі вона має два типи: західний ("класичний") і відносно новий східний.

Відповідно до західного типу президент є главою виконавчої влади, за поодинокими винятками немає постів прем'єр-міністра й можливості розпуску вищого законодавчого органу. Немає також уряду як організаційно відособленого від президента органу й інституту політичної відповідальності вищої державної адміністрації. Яскравим прикладом президентської республіки є Сполучені Штати Америки. У фундамент конституційної системи американської держави покладено три основних політико-правових принципи – поділ влади, федералізм і судовий конституційний нагляд.

Серед конституцій, прийнятих після 60-х років XX ст., "класичний" варіант президентської республіки закріплений в основних законах Бразилії 1988 p., Філіппін 1987 p., Колумбії 1991 p., Гватемали й Гондурасу 1985 р.

Відповідно до східної версії президенціалізму допускається існування уряду як структурно відособленого органу (кабінет міністрів у Казахстані, Державна рада в Республіці Корея); існує пост "адміністративного" прем'єр-міністра. Однак уряд у всіх випадках очолює і фактично і юридично президент, що є за конституцією одночасно і главою держави, і главою виконавчої влади. Міністри призначаються президентом за згодою парламенту й несуть відповідальність виключно перед президентом.

Президентську республіку східного типу встановлює і новітня Конституція Білорусії 1994 p., що є зовсім незвичним для Європи.

суперпрезидентська республіка. Такі конституції мають яскравий авторитарний характер, зосереджуючи всі можливі важелі влади в руках президента. Ставлячи законодавчу владу в підлегле становище, вони, власне кажучи, знищують систему стримувань і противаг, що є однією з характерних ознак "класичної" президентської республіки. Суперпрезидентську республіку встановлюють новітні конституції Туркменистану 1992 p., Узбекистану 1992 р. і Перу 1993 р.