55) Голова держави: поняття, основні ознаки, види. Місце голови держави в системі вищих органів держ. Вл

Глава держави – це посадова особа чи орган, який займає верховне місце в системі органів держави, є найвищим представником країни на її території та поза її межами, символ єдності нації і держави.

Тобто це конституційний орган і одночасно вища посадова особа, яка здійснює верховне представництво держави у міжнародних відносинах і внутрішньополітичному житті країни.

Майже в усіх країнах світу глава держави одноособовий, і лише в декількох функції його здійснюються колегіальними органами — президіями вищих представницьких органів у країнах соціалізму, Федеральною Радою у Швейцарії, колективним монархом в Об'єднаних Арабських Еміратах, спільно духовним керівником держави і президентом в Ірані.

Особливості правового статусу глав держав, обсяг їх компетенції вирішальною мірою залежать від форми державного правління, впровадженої в тій чи іншій країні. Однак за будь-якої форми правління статус глави держави характеризується такими властивостями:

• відповідальність

• незмінюваність

• нейтральність.

Не відповідальність проявляється в тому, шо глава держави не несе ні політичної, ні юридичної відповідальності за свою діяльність. Притягнення президента до юридичної відповідальності в порядку імпічменту може бути лише у разі скоєння НИМ тяжкого кримінального злочину, а не за результати діяльності як глави держави.

Незмінюваність означає, що глава держави законним шляхом не може бути усунутий з посади до його смерті (монарх) або до закінчення терміну повноважень (президент, за винятком процедури імпічменту). Нейтральність глави держави полягає в тому, що він є (повинен бути) виразником загальнонаціональних інтересів і стоїть поза політичною боротьбою.

Глави держав формально наділяються широкими повноваженнями у сфері законодавчої, виконавчої і судової влади. Основними з таких повноважень можуть бути:

а) у сфері законодавчої влади: скликання, відкриття й закриття чергових і позачергових сесій парламенту; достроковий розпуск парламенту або однієї з його палат і призначення позачергових виборів; підписання та обнародування законів; вето на закони, прийняті парламентом; повернення законів до парламенту для повторного розгляду; законодавча ініціатива; видання власних нормативних актів; призначення членів верхньої палати парламенту;

б) у сфері виконавчої влади: участь у формуванні уряду; відправлення уряду у відставку; керівництво адміністративним апаратом і збройними силами;

в) у сфері судової влади: призначення на судові або вищі судові посади; помилування, пом'якшення і скасування кримінальних покарань, визначених судом; проголошення амністії.

Значними можуть бути зовнішньополітичні повноваження глави держави. Формальна і особливо реальна наявність повноважень залежить передусім від форми державного управління. 0У президентських республіках глава держави одержує свій мандат від виборчого корпусу і завжди має широкі й реальні владні повноваження. Це стосується і глав держав у деяких країнах із змішаною республіканською формою правління. У парламентарних республіках глава держави отримує мандат від парламенту і зазвичай не має істотних владних повноважень. Загалом президент може посідати різне становище в системі державної влади: бути главою лише держави (наприклад, у ФРН); бути главою одночасно держави й виконавчої влади (США); бути главою держави і фактичним керівником уряду за наявності прем'єр-міністра (Франція); бути складовою частиною парламенту (Індія). Аналогічним може бути й становище монарха. Докладніше про особливості правового статусу глави держави за різних форм правління мова йтиме нижче.

У країнах, де глава держави має реальну урядову владу – очолює виконавчу владу (очолює юридично або фактично уряд), він здійснює реальне керівництво державними справами, визначає й спрямовує політичний курс країни, забезпечує виконання цього курсу. У цьому випадку глава держави – це лідер країни.

Питання про місце глави держави в системі державного механізму досить складне. Спроби визначити це місце щоразу натрапляють на якісь винятки з правил або протилежні думки й протилежні приклади.

1)Досить часто главу держави відносять до виконавчої влади. Це звучить цілком переконливо, тому що згідно зі ст. 2 Конституції США (найвідомішої конституції У світі) виконавча влада належить президентові США. Однак, на нашу думку, у більшості випадків інститут глави держави – це зовсім окремий комплекс, самостійний інститут, і спроби віднести його до якої-небудь галузі влади неправильні й непродуктивні.

Якщо зробити спробу визначити основну роль, функції глави держави, його місце якимись ключовими словами, то можна виокремити дві моделі глави держави, за якими стоять два основних поняття.

Перша модель і перша зрозуміла всім функція – це глава держави – лідер країни. Лідер може бути формальним і фактичним. Він може поєднувати ці якості, може бути главою "де-юре" і "де-факто", але вони можуть і не збігатися. Прикладом фактичного лідера є абсолютний монарх або президент президентської республіки, який обирається народом. Це легітимний лідер країни, що одержав владу за встановленими правилами й визнаний у цій ролі народом.

Друга модель і друга основна функція, що розуміється й визнана більшістю громадян, – це символ влади, держави. Тобто ця особа персоніфікує державну владу і представляв її у відносинах з іншими державними структурами й у відносинах з іноземними державами.

Лідер у більшості випадків, в ідеалі – символ своєї країни. Природно, функції й роль лідера та символу можуть збігатися. Але символ може бути не лідером, а лише необхідною фігурою, що виконує потрібні в державі функції.

Найяскравіший символ державної влади – це монарх, причому будь-який монарх: і за абсолютної монархії, і за дуалістичної, і за конституційної. Але на роль символу найбільше підходить місія монарха в конституційній монархії, де вія справді символізує державу та державну владу.

У країнах з монархічною формою правління главою держави є монарх, правовий статус якого вирізняється двома основними особливостями. По-перше, влада монарха юридично вважається непохідною від якої-небудь іншої влади, органу чи виборчого корпусу. Монарх владарює (абсолютно чи обмежено) за власним правом і вважається джерелом усієї державної влади. По-друге, влада монарха є спадковою, вона переходить від одного представника правлячої династії до іншого в установленому законом порядку. Спадковий принцип є переважним для всіх монархій, хоча історії відомі випадки, коли монархи обирались (Польське королівство, Германська імперія до 1806 р. та ін.). У наш час існує «виборна монархія» в Малайзії.

У країнах з республіканською формою правління главою держави є президент, який завжди обирається (за винятком випадків, коли ця посада займається в результаті державного перевороту). Порядок обрання президента залежить від прийнятої форми державного правління. Можна виокремити три основних системи обрання президента: 1) прямі вибори, за яких главу держави обирають усі виборці країни без участі парламенту; 2) непрямі вибори, за яких волевиявлення виборців опосередковується спеціальною колегією вибірників (США) і за певних.умов — парламетом; 3) багатоступеневі вибори президента, коли виборці обирають спочатку парламент, а той — президента.