- •1)Державне право зарубіжних країн як наука і навчальна дисципліна.Кdewq
- •2)Система державного права в зарубіжних країнах
- •3) Норми і інститути дпзк
- •4) Джерела дпзк
- •5)Закон як джерело державного права. Види законів
- •6)Акти органів конст. Контролю і судові прецеденти як джерела державного права
- •7) Конституційні звичаї
- •8)Договір як джерело дпзк
- •9) Конституція – основне джерело державного права
- •10) Основні риси і особливості післявоєнних конституцій зарубіжних країн(Франція, фрн, Японія)
- •6. Всі конституції в тій чи іншій формі проголошують і встановлюють демократичні свободи громадян та підданих.
- •11) Форма конституції
- •12) Структура конституції
- •13) Порядок прийняття, зміни і скасування конституції
- •14) Прийняття к предстаницьким органом
- •15) Прийняття конституції виборчим корпусом
- •16) Класифікація конституцій
- •17) Інститут конституційного контролю/нагляду/ в зарубіжних країнах.
- •18)Форма правління зарубіжних країн
- •19)Монархія – поняття і сутність. Основні ознаки монархії. Види монархій
- •20)Республіка – поняття і сутність. Ознаки. Види.
- •21)Форми державного устрою зарубіжних країн.
- •22) Унітарна держава/унітаризм. Основні ознаки унітрного устрою
- •23)Федеративний устрій/ федералізм. Основні ознаки федеративного устрою
- •24) Розподілення компетенції і відношення поміж федерацією і її суб’єктами
- •25)Державний режим. Співвідношення державного режиму і політичного режиму.
- •26)Ознаки і види антидемократичного режиму
- •27) Ознаки і види демократичного режиму
- •28) Парламентський і міністеріальний державний режим
- •29)Права людини і громадянина. Права свободи та обов’язки
- •30) Рівність прав, свобод та обов’язків
- •Ст. 7. Заг декл прав люд.
- •31) Історичний розвиток прав і свобод. Покоління прав людини. Класифікація прав і свобод
- •32) Гарантії прав і свобод
- •33) Поняття громадянства/підданства. Проблема полі громадянства. Режим іноземців
- •34) Способи придбання громадянства
- •35) Припинення громадянства
- •36) Особисті/громадянські/ права, свободи і обов’язки
- •37)Політичні права, свободи і обов’язки
- •38) Економічні, соціальні, культурні права, свободи й обов’язки
- •39) Поняття політичних партій. Функції політичних партій
- •40)Основні види політичних партій в зарубіжних країнах
- •41) Організаційна структура політичних партій
- •42) Партійні системи зарубіжних країн. Види партійних систем
- •43)Поняття і принципи виборчого права. Активне і пасивне виборче право. Виборчі цензи
- •44) Поняття і види виборів
- •45) Поняття виборчої системи. Мажоритарна і пропорціональна виборча системи
- •46) Поняття і види референдумів. Предмет референдуму. Формула референдума. Народна законодавча ініціатива
- •47) Виникнення і розвиток парламенту. Парламент і парламентаризм
- •48) Структура парламенту і організація його палат. Загальна характеристика верхніх палат в двопалатних парламентах
- •49) Посадові особи палат парламенту і їх правове становище
- •50) Компетенція парламентів і способи їх закріплення
- •51) Правове положення комітетів парламенту
- •52) Статус парламентаря. Юридична природа депутатського мандата. Парламентський імунітет, індемнітет
- •53) Законодавчий процес, його стадії
- •54) Контроль парламентів за діяльністю урядів ц парламентських країнах
- •55) Голова держави: поняття, основні ознаки, види. Місце голови держави в системі вищих органів держ. Вл
- •56) Монарх. Правове положення монарху. Порядок успадкування престолу
- •57) Президент. Правове положення
- •58) Способи обрання президента. Переобрання президента
- •59) Повноваження, обов’язки і відповідальність президента
- •60) Місце уряду у системі вищих органів влади
- •61) Види урядів
- •62) Склад урядів
- •63) Порядок формування урядів і його залежність від форми правління Парламентська і змішана формами правління[ред. • ред. Код]
- •Президентська форма правління[ред. • ред. Код]
- •64) Повноваження урядів
- •65) Початок конституційного розвитку в Пн. Америці
- •66) К 1787, її специфічні риси
- •67) Білль про права. Конституційний статус особистості у сша
- •68) Політичні партії сша. Особливості двопартійної системи Сша
- •69) Конгрес сша. Правове положення і повноваження палат. Посадові особи палат
- •70) Організаційно - правові форми діяльності Конгресу сша. Законодавчий процес
- •71) Президент сша: статус, порядок обрання, повноваженя
- •72) Американський федералізм
- •73) Місцеве самоврядування в сша
- •74) К вб, її складові частини
- •75) Поліична система вб
- •76) Роль монарха вб, його правове положення і структура
- •77) Комітети британського парламенту, їх види і повноваження
- •78) Порядок формування палат парламенту вб
- •79)Уряд і Кабінет міністрів вб. Внутрішній кабінет
- •80) Конституційний розвиток Франції
- •81) Президент Франції. Його повноваження і місце в системі державних органів
- •82) Парламент Франції. Його структура, порядок формування і повноваження
- •83) Уряд Франції. Рада міністрів. Кабінет мінастрів
- •84) Органи конституційного контролю Франції. Порядок фомування і компетенція Конституційної Ради Франції
- •85) Регіональне і місцеве управління і самоврядування у Франції
- •86)Початок конституційного розвитку Германії
- •88) Основний закон фрн
- •89) Федерація фрн
- •90) Федеральний парламент фрн. Правове положення і повноваження палат. Законодавчий процес в фрн
- •91) Федеральний уряд і канцлер фрн
- •92) Конституційний контроль фрн
- •93) Муніципальна система фрн
- •94) Політична система Японії
- •95) Конституція Японії 1947
- •96) Правове положення імператора Японії
- •97) Парламент Японії, його структура. Способи прийняття законів
- •98)Уряд Японії, його склад і порядок формування
85) Регіональне і місцеве управління і самоврядування у Франції
Система місцевих органів у Франції ґрунтується відповідно до адміністративно-територіального поділу, який у 80-ті роки минулого століття був радикально реформований за допомогою прийняття законів про децентралізацію.
Складовими частинами адміністративно-територіальної структури Франції є (знизу доверху): комуна, кантон, округ, департамент і регіон. При цьому кантон і округ не мають виборних органів управління та самоврядування, а с територіями, в межах яких діють деякі спеціальні адміністративні органи. Округами управляє супрефект, який призначається зверху. Кантони являють собою історико-географічні одиниці та використовуються як виборчі округи для виборів до ради департаментів, а іноді у них створюються судові органи - трибунали малої інстанції. Крім них існують такі спеціальні округи, як: військові, судові, шкільні та ін., межі яких не завжди збігаються з межами адміністративно-територіальних одиниць.Територіальними самоврядними колективами Франції, що мають виборні органи самоврядування, є регіони, департаменти та комуни.
Традиційно основною одиницею адміністративно-територіального поділу Франції є департамент. 3 1965 р. на території метрополії їх нараховується 96, включаючи Париж. Для вирішення сучасних економічних і соціальних проблем департамент виявився неефективною малопотужною одиницею, що зумовило прийняття 2 березня 1982 р. Закону про децентралізацію, згідно з яким метрополія була поділена на 22 регіони (області), що охоплюють кілька департаментів (від 3 до 5). Регіон став основною територіальною одиницею, у рамках якої здійснюються найважливіші економічні і соціальні програми розвитку. Регіони мають власний бюджет, розробляють власні плани економічного та соціального розвитку, а також облаштованості території і розвитку інфраструктури.
Головним представницьким органом регіону є регіональна рада, члени якої обираються шляхом загальних і прямих виборів у пропорційній виборчій системі. Вибори проводяться по департаментах. Кількість представників, що обираються від департаментів, пропорційна кількості населення, але в будь-якому випадку не може бути менша за три. Функції органу виконавчої влади здійснює голова регіональної ради, який очолює регіональну адміністрацію.
Представником центральної влади в регіоні є регіональний комісар республіки (префект). Префектом (регіональним комісаром республіки) регіону є префект найбільш значного департаменту регіону. Він представляє державу, уряд і окремих його членів, інформує їх про події на підвідомчій території, керує діяльністю місцевих державних служб. У порядку адміністративного нагляду за самоврядуванням префект одержує всі акти органів самоврядування протягом 15 днів після їх прийняття і може оскаржити їх з мотивів незаконності до адміністративного суду. Усе це свідчить про великий вплив регіонального префекта на вирішення всіх місцевих справ.
У департаментах обирається генеральна (департаментська) рада терміном на шість років, що поновлюється наполовину кожні три роки. Члени генеральної ради, іменовані радниками, обираються шляхом загального, прямого і таємного голосування. Застосовується мажоритарна система виборів у два тури. Виборчим округом на виборах є кантон (звідси й сама назва них виборів -«кантональні»). На чолі генеральної ради і департаментської адміністрації стоїть голова, який обирається його радою. До ведення генеральної ради віднесене прийняття бюджету і контролю за його виконанням, організація департаментських служб, керування майном департаменту. Департамент покликаний координувати діяльність органів самоврядування комун і розподіляти фінансові субсидії між комунами.Так само, як у регіоні, в департаменті, як і раніше, зберігається посада представника уряду в особі префекта. Він керує роботою всіх місцевих посадових осіб, відділень, управлінь і агентств, що представляю!ъ центральний уряд. На префекта департаменту покладено здійснення контролю за законністю дій і рішень виборчих органів і посадових осіб департаменту.Після проведення реформи місцевого самоврядування виконавчим органом департаменту є голова генеральної ради.
Низовою адміністративно-територіальною одиницею с комуна (община) - найстарший самоврядний колектив, що володіє порівняно широкими повноваженнями. Великі міста мають статус общин, але з іще ширшими повноваженнями. Усього комун нараховується близько 37 тисяч, їх населення коливається від 100 чоловік у селі до 1 млн. і більше в містах. Представницьким органом комун є муніципальні ради, чисельність радників у яких коливається від 9 до 69 залежно від кількості населення комун. Особливий статус мають найбільші міста Франції. (Наприклад, у Париж! 163 члени ради, у Марселі - 101 радник, у Ліоні - 73.)Муніципальні радники обираються шляхом загального прямого і таємного голосування. Правом участі в місцевих виборах володіють також постійно проживаючі іноземці та громадяни Європейського Союзу. Термін повноважень муніципальних рад - шість років. У комунах із населенням до 3,5 тис. чоловік використовується мажоритарна система виборів у два тури в поєднанні з принципом пропорційного представництва.Муніципальна рада приймає бюджет, встановлює місцеві податки, розпоряджається майном комуни, призначає службовців, приймає програми розвитку, займається ринком, місцевими дорогами і вирішує багато інших питань місцевого значення.Якщо буде встановлено, що муніципальна рада не спроможна управляти комуною, то декретом Президента, прийнятим на засіданні Ради міністрів, вона може бути достроково розпущена. Проте цей декрет може бути оскаржений до адміністративного суду.Муніципальна рада таємним голосуванням обирає на шість років мера і його заступників. Мер є представником муніципальної ради і водночас очолює комунальну адміністрацію. Оскільки в комунах немає представників центральної влади, мер за своєю посадою вважається представником державної влади в комуні.
Значна самостійність комун і відсутність посадових осіб, які призначаються урядом, певною мірою врівноважується жорстким адміністративним контролем з боку уряду через префектів регіонів і департаментів, які мають право припиняти виконання незаконних рішень муніципальних рад.
Отже, вся система місцевого й регіонального управління ґрунтується на сполученні управління і самоврядування.
Характеризуючи адміністративно-територіальний устрій і місцеве управління та самоврядування Франції, слід також зазначити, що ряд колишніх французьких колоній зберіг державно-правові зв'язки з метрополією, отримавши статус заморських департаментів і територій.Заморські департаменти мають найбільш тісний правовий зв'язок із Францією. Це один із видів територіальних колективів Франції зі статусом регіонів, пристосованих до місцевих умов. Усі чотири заморські департаменти зі специфічним расовим складом (переважає темношкіре населення) територіально віддалені від Франції (Гваделупа, Мартиніка, Реюньйон). Вони мають статус звичайних французьких регіонів і департаментів.
Заморські території (їх також чотири) не є частиною метрополії за океаном і мають найбільший ступінь юридичної самостійності. Вони мають дуже велику автономію і ще більш віддалені від Франції (Французька Полінезія, Нова Каледонія, острови Уолліс і Футуна, Арктичні землі).
Заморські території мають різноманітний правовий статус, але загальним для них е те, що вони управляються виборними органами на основі своїх статутів.
До складу Франції входять дві заморські території з особливим статусом: острів Майота та острови Сен-Пьер і Мікелон. Ці дві території повільно еволюціонують убік перетворення в майбутньому на незалежні держави.
Нарешті, особливий статус політичної автономії має великий острів у Середземному морі - Корсика. Це єдина автономія у складі континентальної Франції, що є невід'ємною частиною метрополії. Вона не є заморським департаментом або заморською територією.Корсика обирає свій парламент - Збори з обмеженою компетенцією. Виконавчу владу здійснює голова, що обирається Зборами. У цілому Корсика має більше прав, ніж звичайний континентальний департамент, і не менше від заморської території.На закінчення слід додати, що адміністративно-територіальний поділ Франції відрізняється ускладненою структурою, а місцеве самоврядування характеризується тенденцією до подальшої централізації, підвищенням ролі й значення територіальних самоврядних колективів.
