40 Рух опришків Олекса Довбуш

Період повстань в Україні (XVI-XVII ст.) відбився в Українських Карпатах у вигляді опришківства. Опришками називали гірських розбійників, що грабували панів та багатіїв і, ніби то, роздавали награбоване бідним. Що грабували панів - то чиста правда, але наскільки щедро вони ділились награбованим - достеменно невідомо. Більшість істориків стверджують, що в опришки йшли не з ідейних міркувань, а з метою швидкої наживи. В Карпатах складалась така ситуація, що енергійні, пасіонарно заряджені чоловіки йшли працювати пастухами на полонини. Там вони були вільними і незалежними від панів, тому їх не дуже хвилювало панське свавілля. Більшість тих, хто залишався у селах (у долинах), були дуже сильно прив'язані до своїх сімей та господарств, тому не наважувались повставати супроти панських утисків. От і йшли у опришки переважно нічим не обтяжені відчайдухи, або люди, яким не було вороття до звичайного життя через скоєні злочини.Загони опришків не були чисельними - півтора-два десятка чоловік - ось і весь загін. Але вони прекрасно знали місцевість і були практично невловимими. Напади були раптовими Опришки забирали все найцінніше, часто вбивали власників, підпалювали будинки й зникали у невідомому напрямку. Прикарпатські пани жили у постійному страху перед грабіжниками з гір. За панський страх опришків сильно поважав простий люд. Про них складались легенди, народ наділяв їх нелюдськими якостями. Радянська система називала опришків повстанцями проти влади Речі Посполитої. Але опришківський рух лише спорадично був справді повстанським.Передвісниками опришківства були повстання Мухи (в XV ст.) та Андрія Барула. Але дійсний початок руху опришків стався у часи Хмельниччини - це був результат гетьманського заклику до всенародної боротьби з панами. Найбільший загін зібрався під керівництвом Семена Височана з Отинії, кажуть, що він налічував 15 тисяч чоловік. Менші загони створились по всьому Покуттю та Гуцульщині. Хмельниччина блискавкою пронеслась Західною Україною і згасла, але Підгір'я розхвилювала вона надовго.Новий поштовх опришківського руху стався в період другого приходу Хмельницького у Галичину. Опришки тоді почали не лише нищити поміщицькі двори, але і здобувати села та містечка. Найвідомішими ватажками другої половини XVII століття були Дрозденко (в 1665 році діяв у Наддністрянщині) та Нестор (в 1683 році спійманий у Ділятині). Майже десять років (з 1703 до 1712) справжнім жахом для панів був Іван Пискливий. В 1704 році з'явився в Карпатах ватажок Пинта. Народні перекази донесли до нас історію про його сміливий напад на велике місто Косів. Але жоден з ватажків не може порівнятись із сином убогого комірника з Печеніжина - Олексою Довбушем. загін Довбуша завдяки прекрасному знанню місцевості гарно ухилявся від переслідувачів, при цьому знаючи про всі пересування та дії карателів і безнастанно атакуючи панські маєтки. В 1741 році, під натиском шляхетського війська, Довбуш змушений був відступити на Верховину й на деякий час, зупинившись на Буковецькій полонині, припинити напади. Саме тоді Довбуш став регулярно відвідувати Закарпаття, яке на той час було Австро-Угорською територією. Тут він вербував новачків у свій загін. Особливо багато майбутніх опришків завербував Олекса у Ясінях, де навіть мав "конспіративну квартиру". Довбуш припинив напади на Австро-Угорську територію, адже не хотів рвати стосунки із місцевою владою. Олекса не завдавав шкоди угорцям, а ті не займали його опришків. Дуже часто "на п'яти" Довбушу наступали смоляки Пшелуського. Але відомим є випадок, коли Олекса впіймав у засідку смоляків. Цей маневр був достойним великих полководців. Опришки вдали що втікають, і заманили Пшелуського у міжгірну улоговину. В чагарнику на схилах із зарядженою зброєю принишкли "снайпери". Вони лише чекали знаку від ватажка, щоб відкрити вогонь по смоляках, які були в цей час прекрасними мішенями. Але наказу стріляти Довбуш так і не віддав.