65.Селянський повстанський рух в Україні 1919-1920(Григорєв ,Махно,Зелений та ін.)

Окупаційна політика більшовиків спричинила спалах повстанського руху у 1919-1920 р.р. Соціальний склад повстанців - селянство, робітництво, інтелігенція Для координації повстанським рухом при уряді УНР восени 1919 року було створено навіть спеціальну окрему установу - Центральний Український Повстанський Комітет та один від "Селянської Спілки"

У 1919 р. Україну поглинув цілковитий хаос. Шість різних армій діяли на її території: українська, більшовицька, біла, Антанти, польська та анархістська. Менш ніж за рік Київ п'ять разі" переходив із рук у руки. Численні фронти розділяли одне від одного міста й цілі регіони. Майже повністю порушився зв'язок із зовнішнім світом. Знелюдніли голодні міста, а їхні мешканці в пошуках їжі подавалися на село. Села буквально забарикадовувалися від непрошених гостей. Настрої селянства були надто важливими, оскільки вперше за довгі століття у нього з'явилися бажання і здатність боротися.

Два наймогутніших партизанських ватажки базувалися в південних степах, де жили найзаможніші, найбільш упевнені в собі селяни. Один із них - отаман і Матвій Григор'єв, колишній царський офіцер-очолював сили в 12 тис. чоловік на Херсонщині й підтримував тісні зв'язки з українськими лівими радикалами. Інший-легендарний Нестор Махно, русифікований український селянин і затятий анархіст. У середині 1919 р. його сили, що базувалися в Гуляйполі, налічували від 35 до 50 тис. і часто ставали вирішальним чинником у боротьбі за Південь України.

Повстанські виступи селянства проти продрозкладки та примусового створення колгоспів, які почалися вже у березні—квітні 1919 р. внаслідок невдоволення політикою воєнного комунізму, оцінювалися радянськими керівниками як акції «куркульської контрреволюції», «політичний бандитизм». Проти повстанців зacтocoвувaлиcь регулярні військові частини, які обстрілювали села з гармат і кулеметів, брали заручників. При цьому повстанський рух розростався.Розірвали союз з більшовиками Н. Махно, отамани Зелений (Терпило), Григор'єв, Соколовський та ін.

Отже, в 1920 р. в Україні тривав масовий селянський повстанський рух, спрямований проти більшовиків. Головною причиною широкого протесту українських селян, що вилився в збройну антибільшовицьку боротьбу, стала більшовицька продовольча політика та система пограбування і приниження селян У країни.

66.Боротьба проти денікінщини, утвердження радянської влади на Україні

Отримавши допомогу з боку Антанти, генерал Денікін очолив наступ Добровольчої армії на східні райони України. 4 травня 1919 р. денікінці захопили Луганськ, а через 2 тижні почали наступ на Харків. З липня генерал Денікін підписав «Московську директиву» — наказ про наступ на Москву, складовою частиною якого був план оволодіння Україною.

З метою ліквідації денікінської загрози уряди радянських республік прийняли рішення укласти воєнно-політичний союз. 1 червня 1919 р. Всеросійський ЦВК видав Декрет «Про об'єднання Радянських соціалістичних республік Росії, України, Латвії, Литви, Білорусії та Криму для боротьби проти імперіалістів». Для практичного втілення в життя цього об'єднання (військової організації і командування, управління залізниць, рад народного господарства, фінансів, комісаріатів праці) було створено комісію ЦВК.У травні 1919 р. армії УНР довелося вести боротьбу на Волині та Поділлі як проти наступу польських військ генерала Ю. Галлера, так і проти нового більшовицького наступу. Укладене 24 травня перемир'я з поляками дало змогу Українській армії провести переорганізацію в чотири армійські групи: Січових стрільців, Запорізьку, Волинську і Південно-Східну і здійснити контрнаступ проти більшовиків. Витіснивши червоноармійські війська з Південно-Західного Поділля, Наддніпрянська армія підготувала територію для Української Галицької армії, яка під тиском поляків 16—18 липня 1919 р. перейшла р. Збруч. Перехід УГА і галицького уряду на Наддніпрянщину для боротьби з більшовиками соборним фронтом відразу посилив позиції армії УНР. Завданням Наддніпрянської і Галицької армій було звільнення території Великої України від більшовиків та зміцнення УНР і розв'язання польсько-українських суперечностей, проблем Галичини.

У період наступу денікінської армії наприкінці липня 1919 р. розпочався спільний похід військ УНР і Української Галицької армії (УГА) на Київ і Одесу. Для відсічі наступу Петлюри радянське військове командування зняло з фронту війська і направило їх на Поділля. Ослаблення Південного фронту дало змогу Денікіну 23 серпня захопити Одесу. 30 серпня комбінованими діями військ Денікіна і Петлюри було захоплено м. Київ.

На осінь 1919 р. майже вся Україна і кілька центральних губерній Росії потрапили під контроль Денікіна. Радянська влада в Україні впала вдруге.

Відновлення буржуазно-поміщицьких порядків, антиукраїнська політика, репресії, єврейські погроми призвели до масового повстансько-партизанського руху (в ньому брало участь понад 100 тис. осіб), спрямованого проти денікінської диктатури. На придушення народного опору Денікін направив 25-тисячне військо.

Уряди УНР і ЗОУНР вирішили прийти на допомогу повстанському рухові й 24 вересня оголосили війну Денікіну. Запеклі бої на Правобережжі армії УНР проти білогвардійців на чолі з генералом Я. Слащовим змушували денікінців перекинути на український фронт частину своїх військ з головного для них фронту — радянського. Однак в жовтні—листопаді 1919 р. Українська армія (до 40 тис. бійців), ведучи боротьбу на 2 фронти з білою (майже 40 тис. осіб) і червоною (20 тис. бійців і великими можливостями поповнення) арміями, втрачала боєздатність через поширення епідемії тифу, відсутність зброї та амуніції, недостатню підготовку армії й загальну слабкість державного апарату.

Драматизм ситуації поглиблювався діями галичан. 6 листопада за вказівкою командувача УГА генерала Тар-навського було укладено з денікінцями перемир'я. Ця сепаратна угода диктатором ЗОУНР була скасована, а генерал Тарнавський постав перед судом. Але новий командувач УГА генерал Микитка після від'їзду до Відня Є. Петрушевича і уряду ЗОУНР уклав нову угоду з денікінцями, за якою УГА переходила до денікінських «Збройних сил Півдня Росії».

З жовтня 1919 р. радянські війська почали тіснити армію Денікіна, захопили стратегічну ініціативу, 6 листопада 1919 р. зайняли Чернігів, а 16 грудня— Київ. До середини лютого 1920 р. більшовики витіснили білогвардійців з України. Залишки розбитої Добровольчої армії відійшли з України і РСФРР в Крим.

Радянська влада встановлюється в Україні втретє. За рішенням ЦК РКП(б) 11 грудня 1919 р. було створено тимчасовий орган радянської влади — Всеукраїнський революційний комітет (Г. Петровський — голова, В. Затонський, Д. Мануїльський, М. Владимиров, В. Чубар), а в лютому 1920 р. — Раду народних комісарів України. Проте з перших днів своєї діяльності радянські владні органи України фактично були лише структурою радянської влади Росії, виконували її державні, політичні та економічні рішення — переносили військові методи на сферу виробництва, проводили націоналізацію, створювали українську трудову армію та впроваджували інші заходи воєнного комунізму.