51.Західноукраїнські землі в другій пол. 19 ст

З розвитком товарно-грошових відносин значна частка поміщиків не змогла перейти до нових умов господарювання. Непрофесійне ставлення великих землевласників до сільськогосподарського виробництва призвело до того, що на рубежі XIX і XX ст. заборгованість галицьких поміщицьких господарств у розрахунку на гектар землі була у З рази вищою, ніж селянських. Це спричинило занепад поміщицьких латифундій, поширення парцеляції (продажу частинами) маєтків, здачі земель в оренду (наприкінці XIX ст. західноукраїнські поміщики здали в оренду майже 30% своїх земель).

На цьому ґрунті гостро постала проблема аграрного перенаселення в західноукраїнських землях. Шукаючи вихід із критичного становища, західноукраїнські селяни почали виїжджати за кордон — до Канади, США, Аргентини, Австралії, Бразилії тощо

У другій половині XIX — на початку XX ст., незважаючи на залишки кріпосництва, аграрний сектор західноукраїнських земель поступово переходив на капіталістичні методи господарювання. Дедалі ширше використовується вільнонаймана праця; поступово зростає товарність сільського господарства; поліпшуються знаряддя праці-поширюється практика використання прогресивних раціональних сівозмін, застосування добрив; формується господарча спеціалізація окремих районів, розширюються посівні площі тощо.

Економіка західноукраїнських земель мала чітко виражений колоніальний характер, що позначилося на її структурі та динаміці розвитку. Особливо це помітно у сфері промисловості, де колоніальні форми господарювання виявилися у таких тенденціях, процесах та явищах:

1. Гальмування промислового розвитку західноукраїнських земель.

2. Кустарно-ремісничий характер західноукраїнської промисловості. Більшість західноукраїнських промислових підприємств у пореформений період були малими, недостатньо механізованими, розташовувалися в селах та невеликих містах.

3. Орієнтація фабричного виробництва на добування та первинну переробку сировини, деформована структура промислового потенціалу. У західноукраїнському регіоні активно розвивалися та прогресували галузі, які мали сировинний характер — нафтоозокеритна, лісопильна та борошномельна. Найшвидше зростала нафтова промисловість.

4. Залежність промислового розвитку від іноземного капіталу.

5. Хижацька експлуатація природних багатств західноукраїнських земель.

Внаслідок хижацьких методів експлуатації на початку XX ст. були виснаженими верхні озокеритові поклади, що стало однією з причин занепаду цієї галузі.

6. Фіксація низької енергоозброєності західноукраїнської промисловості.

7. Перетворення західноукраїнського краю на ринок збуту.

Досить складною була ситуація в суспільно-політичній сфері. Після поразки революції 1849 р. галицьким намісником було призначено А. Голуховського, який проводив відверто пропольську політику — сприяв призначенню поляків на вищі посади цивільної служби краю; сформував у австрійського уряду думку про те, що український рух є винятково «русофільським»; заблокував реалізацію українських планів поділу Галичини на українську та польську частини тощо.

Москвофільська (староруська або русофільська) течія виникає ще 1848 р

Ідеологічна основа цієї течії базувалася на трьох постулатах:

1) протиставлення польській мові «язичія» (суміші російської, української, старословґянської та польської мов), що заперечувало право на розвиток української мови як літературної;

2) обстоювання тези про єдиний «руський», або ж «панруський» народ, що проживає на території «від Карпат до Уралу», до якого москвофіли зараховували і галицьких русинів;

3) захист таких формальних ознак руської ідентичності, як візантійська літургія, юліанський календар, кириличний алфавіт тощо.

Однак для частини молодої української інтелігенції неприйнятними були орієнтація москвофілів на реакційне царське самодержавство, використання ними фінансово-організаційної підтримки Росії, консерватизм москвофільських поглядів тощо. На цьому ґрунті формується народовська (українофільська) політична течія.. Якщо серед москвофілів переважало духовенство, то серед народовців більшість становили світські особи — адвокати, вчителі, лікарі тощо.

Основною метою народовців стали розвиток української літератури на народній основі, створення єдиної літературної мови, піднесення культурного рівня народу західноукраїнського краю, згуртування національних інтелектуальних сил. Завдяки своїм енергійним діям народовці відвойовували в москвофілів позицію за позицією і наприкінці 80-х років відтіснили їх на другий план.

У другій половині XIX — на початку XX ст. в західноукраїнських землях відбувається поступовий перехід До капіталістичних форм господарювання. Наслідками колоніальних форм господарювання в промисловій сфері були: гальмування промислового розвитку західноукраїнських земель; консервація кустарно-ремісничого характеру західноукраїнської промисловості; орієнтація фабричного виробництва на добування та первинну переробку сировини, створення деформованої структури промислового потенціалу; залежність промислового розвитку від іноземного капіталу; хижацька експлуатація природних багатств західноукраїнських земель; фіксація низької енергоозброєності західноукраїнської промисловості; перетворення західноукраїнського краю на ринок збуту.