75. Західноукраїнські землі напередодні другої світової війни.

Західна Україна (західноукраїнські землі) не є сталим історично-географічним поняттям. Найкраще означити цей реґіон можна як українські землі, які до 1939 р. не перебували під владою Росії і Радянського Союзу. Після завершення першої світової війни територія Західної України стало дещо більшою, аніж вона була за часів габсбурзької влади. У результаті післявоєнного врегулювання кордонів до неї відійшла частина земель колишньої Російської імперії: Волинь, Полісся і Холмщина увійшли до складу відновленої польської держави, а Бессарабія підпала під владу Румунії.

Західноукраїнські землі в період з 1919 по 1939 рр. розділили між собою три держави – Польща, Румунії і Чехо-Словаччина. У кожній з цих держав українці становили національну меншість. 5 млн. чол. були найбільшою національною меншістю у Речі Посполитій (бл. 14-16% усього населення) і заселяли майже третину території міжвоєнної Польщі. У Румунії і Чехословаччині чисельність українців у кожній з цих держав коливалося між 500 і 600 тис. чол. (хоча українскі демографи твердять, що це число у Румунії наближалося до 1 млн. чол.), а їхня частка серед населення становила 3-4%. У цілому, у міжвоєнну добу на західноукраїнських землях проживало бл. 6-7 млн українців, тобто у 3-4 рази менше від числа українців, які проживали в Українській РСР наприкінці 1920-х – на початку 1930-х років.

80-90 % західноукраїнського населення становили селяни. Західноукраїнські землі у міжвоєнний період була одним з найбільш аґрарно перенаселених країв Європи. Тяжке економічне становище ускладнювалось ще й національним чинником. Для зміцнення польського елементу на “східних кресах” Речі Посполитої, у 1920 і 1925 роках сойм ухвалив закони про надання землі тут польським офіцерам та солдатам. На східно-українські землі внаслідок цієї акції переселилося бл. 200 тис. польських осадників. Подібну політику, хоча й з дещо меншим розмахом, проводив і румунський уряд. На відміну від Варшави і Бухаресту, празький уряд не практикував заселення українських земель чеськими і словацькими колоністами. Щобільше, чеська влада доклала чималих зусиль для впровадження кращих методів сільського господарства, організувала сільськогосподарські школи і т.д.

Становлячи більшість сільського населення, українці перебували у меншості серед населення великих і середніх міст. Як і в “старі добрі австрійські часи”, соціальні відмінності співпадали з національними. Український селянин чув себе покривдженим польським, мадярським чи румунським поміщиком і нерідко ворогував з євреєм – власником сільського магазину, який небагато платив за сільські продукти й дорого брав за промислові товари.

76 Радянсько-німецький альянс і возз’єднання західноукраїнських земель в складі урср

Як виявилося, розрахунки фюрера справдилися. Вже 23 серпня 1939 р. між Німеччиною і Радянським Союзом було підписано договір про ненапад (відомий як «пакт Риббентропа — Молотова») терміном на 10 років і таємний протокол до нього, за яким Європа фактично була розділена на сфери впливу між двома тоталітарними режимами: фашистським і комуністичним. Зокрема, передбачався поділ Польщі, згідно з яким до СРСР мали відійти західноукраїнські та західнобілоруські землі. Довгий час комуністи виправдовували альянс з фашистами необхідністю відвести воєнну загрозу від своєї країни. Насправді ж, радянське керівництво на чолі з И.Сталіним прагнуло спрямувати німецьку агресію на Захід, насамперед проти Англії та Франції, щоб дочекатися, коли «капіталісти перегризуться між собою», а тоді, за словами колишнього радянського розвідника В.Суворова (Резуна), «оголосити себе Визволителем Європи, замінивши коричневі концтабори червоними». Однак, все вийшло з точністю до навпаки: в результаті-відмови Радянського Союзу від подальших переговорів з Англією та Францією про формування антифашистської коаліції (щоправда, вина за зрив переговорів лежить і на згаданих державах, оскільки вони постійно зволікали з підписанням договору) та у зв'язку з наступним перетворенням Польщі на стратегічний плацдарм нападу Німеччини на СРСР початок німецько-радянської війни став значно ближчим.

Безпосереднім наслідком німецько-радянських домовленостей була збройна агресія 1 вересня 1939 р. Німеччини проти Польщі, яку підтримали її союзники: Англія і Франція. Так вибухнула Друга світова війна, найжорстокіша в історії людства. 17 вересня під приводом захисту «єдинокровних братів» у війну вступив СРСР, чого Польща явно не сподівалася. В результаті, вже 27 вересня Варшава капітулювала. У Бресті, Гродно, Пінську, Перемишлі та в ряді інших міст відбулися спільні паради союзних військ: радянських і німецьких. Отже, Радянський Союз своїми діями не тільки сприяв розв'язуванню Другої світової війни, а й на її початковому етапі став фактичним союзником фашистської Німеччини. Союзні відносини не обмежувалися лише розгромом Польщі. Як тоді, так і пізніше, коли Англія, Франція, Бельгія., Голландія та інші західні держави воювали проти фашизму, Москва активно допомагала Німеччині, зокрема постачаючи їй необхідні стратегічні матеріали, сировину та хліб, що у 1940 р. становило 40 % всього радянського експорту на зовнішній ринок.

Тісне радянсько-німецьке зближення, що відбувалося на основі тоталітарної сутності двох режимів, зневаги до прав людини та міжнародного права, засвідчили укладений 28 вересня 1939 р. новий договір про дружбу і кордон та секретні протоколи до нього, які уточнювали розмежувальну лінію між СРСР та Німеччиною (т. зв. лінія Керзона) і формально підтверджували включення західноукраїнських та західнобілоруських земель до складу СРСР. Протягом піввіку Радянський Союз заперечував сам факт укладання таємних договорів з Німеччиною, прагнучи уникнути відповідальності за співучасть у розв'язанні Другої світової війни. Проте факти — річ уперта: оригінали таємних протоколів були виявлені в жовтні 1992 р. в архіві ЦК КПРС. Курс на зближення з А.Гітлером підтверджували й тодішні радянські лідери. Так, Й.Сталін заявляв: «Дружба народів Німеччини і Радянського Союзу, скріплена кров'ю, має всі підстави бути довгою і міцною». Ще відвертіше висловився радянський нарком закордонних справ В.Молотов, проголосивши привселюдно, що «не тільки безглуздо, а й злочинно вести таку війну, як війна за знищення гітлеризму...» їхні думки творчо розвинув міністр закордонних справ Німеччини Й.Ріббентроп, який заявив радянському кореспондентові, що коли в Англії і Франції «візьмуть верх палії війни, то Німеччина і СРСР будуть знати, як відповісти на це». Як кажуть, коментарі зайві.

Радянсько-німецькі домовленості створили також сприятливі умови для вирішення проблеми Північної Буковини та Бессарабії. Тому 28 червня 1940 р. Радянський Союз, погрожуючи Румунії війною, змусив її відмовитися від цих споконвічних українських територій, населених переважно українцями. Ухвалою Вер-ховної Ради СРСР від 2 серпня 1940 р. Північна Буковина та Бессарабія ввійшли до складу радянської України {приблизно в той же час Радянським Союзом було захоплено Латвію, Литву, Естонію, частину Фінляндії).

В цілому, в результаті приєднання нових земель, територія УРСР розширилася до 565 тис. кв. км, а її населення збільшилося на 8,8 млн. чол. і становило на серпень 1941 р. 41 657 тис. громадян. На новоприєднаних землях було ліквідовано старий адміністративний поділ і утворено Волинську, Дрогобицьку, Ровенську, Львівську, Тернопільську, Станіславську, Чернівецьку та Акерманську (від грудня 1940 р. — Ізмаїльську) області. За межами УРСР залишалися Закарпаття, окуповане Угорщиною, тат. зв. Закерзоння — Холмщина, лівобережне Надсяння, Лемківщина і Підляшшя, яке входило до Генерального губернаторства, створеного німцями з частини окупованої ними території Польщі.