98 Парламентськы вибори 2006 нова суспыльно економична обстановка

Парла́ментські ви́бори в Украї́ні 2006 — чергові вибори до Верховної Ради України, що відбулися 26 березня 2006 року за пропорційною системою в загальнодержавному виборчому окрузі. Прохідний бар'єр для партій і блоків становив 3% від числа виборців, що взяли участь у голосуванні. Виборча кампанія офіційно почалася 7 липня 2005 року, і з 26 листопада по 31 грудня 2005 року проходило висування та реєстрація кандидатів у депутати. Оголошення офіційних результатів відбулося 27 квітня 2006: у газетах «Урядовий кур'єр» і «Голос України» були опубліковані офіційні результати виборів у Верховну раду. Згідно з законодавством, результати виборів набирають сили тільки після їх опублікування в офіційних друкованих органах Кабінету міністрів та Верховної Ради. Після проголошення ЦВК результатів голосування їх публікація була тимчасово заборонена Вищим адміністративним судом, який розглядав позовні заяви політичних партій і блоків, що не подолали тривідсотковий бар'єр.

Згідно з офіційними результатам, у Верховну раду V скликання пройшли:

Партія регіонів (186 мандатів)

Блок Юлії Тимошенко (129)

Народний союз «Наша Україна» (81)

Соціалістична партія України (33)

Комуністична партія України (21)

Зазначимо для порівняння, що у 2002 році з 33 партій і блоків до парламенту потрапило шість (при

4%-ому виборчому бар'єрі), а в 1998 році до Верховної Ради потрапило вісім політичних сил.

99. Парламенцькы вибори 2007 р

Ці парламентські вибори відбулися 30 вересня 2007 року за пропорційною системою в загальнодержавному виборчому окрузі. Прохідний бар'єр для партій і блоків становив 3% від числа виборців, що взяли участь у голосуванні.

Причини:

2 квітня 2007 року Президент України Віктор Ющенко розпустив Верховну Раду (парламент) України та підписав указ про дострокові парламентські вибори в Україні, які мали відбутися 27 травня 2007, проте вони були перенесеними на 24 червня 2007 року. Парламент і Кабінет Міністрів назвали цей указ неконституційним і не виділили кошти на вибори. Парламент продовжував проводити засідання, але Президент вважав їх недійсними. Указ було оскаржено в Конституційному Суді України, який унаслідок різних юридичних причин так і не прийняв рішення по суті цієї справи.

Віктор Ющенко заявив, що може призупинити постанови і відкласти день виборів, аби парламент затвердив деякі важливі законопроекти, зокрема, законодавство про вибори, опозицію, та функціонування парламенту. Врешті-решт було досягнуто домовленості між основними політичними силами, внаслідок яких парламент на декілька днів відновив роботу при визнанні Президентом цього факту, а дата виборів змістилася на 30 вересня, причому причиною їх призначення оголошувалося припинення існування Верховної Ради, внаслідок відсутності в ній 1/3 депутатів від конституційного складу: опозиційні депутати спеціально для цього припинили свої депутатські повноваження.

Вибори Президента України 2010 — чергові вибори Президента України. Спочатку були призначені Верховною Радою України на 25 жовтня 2009 року, але ця дата була оскаржена чинним Президентом України Віктором Ющенком у Конституційному Суді. Після того, як Конституційний Суд визнав таке рішення протиправним, Верховна Рада призначила вибори на 17 січня 2010 року.

На виборах використовувалася система абсолютної більшості. У разі відсутності кандидата, що набрав абсолютну більшість від числа тих, що взяли участь у виборах, передбачався 2-й тур, у якому змагалися двоє, що набрали найбільше голосів. У 2-му турі для перемоги досить було набрати голосів більше, ніж у суперника.

За результатами другого туру перемагає лідер опозиції Віктор Янукович — 48,95% (12 481 268 голосів); Юлія Тимошенко відстає на 3,48 відсотки — 45.47% (11 593 340 голосів). Проти обох кандидатів проголосувало 4,36% громадян. Визнаних недійсними виборчих бюлетенів — 1.19%. Зросла в порівнянні з першим туром активність виборців — 69,15% (66,76% у першому турі).

Юлія Тимошенко не визнала своєї поразки, заявила про масові фальсифікації «в цілому по Україні на понад 1 млн голосів за різними технологіями» і сказала, що оскаржуватиме результати виборів у суді.

Президентські вибори 2010 року стали своєрідним продовженням виборів 2004 року, утвердивши яскравий соціополітичний поділ на територіальній основі в Україні. Як і в 2004 році більшість західних та центральних областей проголосували за прозахідного і національно-орієнтованого кандидата в Президенти Юлію Тимошенко, в той час як східні та південні області – за проросійського та прокомуністичного Віктора ЯнуковичаВодночас перший тур президентських виборів показав зростання рівня підтримки так званих альтернативних кандидатів – представників «третьої сили», до числа яких можна зарахувати Сергія Тігіпка і Арсенія Яценюка.

100 Президентські вибори 2010 року стали своєрідним продовженням виборів 2004 року, утвердивши яскравий соціополітичний поділ на територіальній основі в Україні. Як і в 2004 році більшість західних та центральних областей проголосували за прозахідного і національно-орієнтованого кандидата в Президенти Юлію Тимошенко, в той час як східні та південні області – за проросійського та прокомуністичного Віктора Януковича.

Водночас перший тур президентських виборів показав зростання рівня підтримки так званих альтернативних кандидатів – представників «третьої сили», до числа яких можна зарахувати Сергія Тігіпка і Арсенія Яценюка.

Як бачимо, результати першого туру засвідчили, що значна кількість виборців умовно кажучи в «помаранчевому», а тепер «біло-сердешному» пасі регіонів та в «біло-голубому» пасі незадоволена кандидатурами двох головних претендентів на президентське крісло. Можна припустити, що вони трактувались як представники «старої» еліти , які мають нести відповідальність за незадовільні результати попереднього етапу розвитку України. Відповідно ці виборці під час першого туру надали перевагу кандидатам «нової» політики: С.Тигіпко, А.Яценюку та А.Гриценко. Їх ми кваліфікували як «альтернативних» кандидатів. Як бачимо, рівень підтримки цих кандидатів склав в «помаранчевому» та «біло-голубому пасі» майже ідентичний показник: 20,99 % та 20,3 %. В цьому контексті варто згадати, що відсоток громадян, які проголосували проти всіх, зріс з 2,34 % під час першого туру до 4,36 % під час другого, тобто трохи більше ніж на 2 відсотка ( в абсолютних цифрах, це трохи більше ніж 270 тисяч громадян додатково голосували проти всіх).

Співставлення результатів першого і другого турів свідчить, що Ю.Тимошенко зуміла значно краще забезпечити додаткову мобілізацію електорату на свою підтримку після першого туру в регіонах «помаранчевого пасу». Ріст її підтримки становив майже 1,7 раз, що свідчить про готовність електорату до її підтримки за певних умов. В даному випадку такою умовою було не прийняття перемоги В.Януковича. Натомість резерви збільшення електорального результату у В.Януковича по всій країні – не значні.

Водночас навіть активна мобілізаційна кампанія Юлії Тимошенко не забезпечила їй перемогу у другому турі президентських виборів, проте невеликий розрив між Тимошенко та Януковичем (менше мільйона голосів) поставили під сумнів легітимність обрання останнього.